Стаття присвячена проблемі перекладів класичних творів у сучасній Україні. Мета дослідження полягає в описі перекладу як засобу розкриття творчого потенціалу тексту-джерела, перекладача, вихідної та цільової культур. Адекватність втілення у перекладеному творі авторського задуму залежить від того, наскільки повно перекладач здатен сприйняти стратегію оригінального тексту, і від того, які засоби він залучає для її відтворення мовою перекладу. Існування розходжень між образом автора та образом перекладача, що виходять за межі інтерпретаційного інваріанта, компрометує онтологічний статус перекладу. З цією метою проаналізовано переклад роману Л. Керрола «Аліса в Країні Чудес» («Alice’s Adventures in Wonderland») щодо оригіналу на основі релевантних лінгвальних параметрів. Дослідження показує, що перекладачі, творчо вирішуючи окремі перекладацькі завдання, у цілому не виходять за межі стратегії одомашнення, що має сильний вплив на переклад дитячої літератури.

Ключові слова: літературний нонсенс, множинність перекладів, повторний переклад, гіпотеза ретрансляції, текст-джерело, текст перекладу.

За традицією, що склалася в перекладознавстві, мета порівняльного аналізу першотвору та перекладу визначається у функціональному ключі – як встановлення рівня (ступеня) функціональної відповідності (адекватності) перекладеного тексту текстові оригіналу: «Для перекладу існує умова – він має бути функцією оригіналу, має його представляти» [4, с. 183]. Проте спірним залишається питання «відправної точки» встановлення функціональної відповідності – якою може бути як автор, так і перекладач. Саме цим зумовлена актуальність нашого дослідження.

Метою статті є визначення ролі перекладача як співтворця художньої реальності перекладеного твору.

Об’єктом дослідження для нас виступатимуть тексти оригіналу та перекладу. В якості матеріалу ми обрали деякі приклади з перекладу роману Л. Керролла «Alice’s Adventures in Wonderland», виконаного В. Корнієнком. Отже, дослідження присвячене вивченню англійської абсурдної поезії, а саме літературному нонсенсу творчості Льюїса Керрола та порівнянню перекладу та оригіналу його казки «Аліса в Країні Чудес».

Літературний нонсенс ХIХ століття являє собою унікальний феномен, який багато в чому перевершив фрагментовану світобудову в західній літературі ХХ століття і навіть – феномен абсурдизму. Досі у вітчизняному літературознавстві присутня розмитість кордонів поняття «нонсенс», що породжує певні термінологічні проблеми: в силу неопрацьованості термінологічного апарату «нонсенс», з одного боку, прийнято позначати як «літературу абсурду» (Е.Клюєв), з іншого – відбувається перенесення англійського терміна в російську мову (А. Борисенко). У наукових дослідженнях останніх років даному феномену приділяється найпильніша увага (Ж.-Ж. Лесеркль, Е.Сьюелл, В.Тіггс, М.Хейман, Е.Каммаертс, К.Райхерт, В. Н. Комісаров, Л. Венуті, В. Ізер, В. В. Виноградов, М. М. Бахтін, У. Еко, А. Лефевр, С. А. Алексєєв, Е. Балцежана, А. Попович, А. В. Уржи).

Основоположниками літературного нонсенсу визнаються Льюїс Керрол і Едвард Лір, проте більшість робіт присвячено вивченню творчості Л. Керрола. Актуальність дослідження вивчення творчості Л. Керрола, обумовлено тим, що, з’явившись в ХIX столітті, він став провісником багатьох тенденцій і напрямів мистецтва ХХ століття (наприклад, сюрреалізму і постмодернізму). Вплив творчості Л.Керрола простежується у творах класиків світової літератури – Дж. Джойса, Ф.Кафки, О.Генрі, Г. Стайн. Нонсенс також вплинув на дадаїстів, футуристів, письменників «театру абсурду». Прямими послідовниками Л. Керрола прийнято вважати Г. К. Честертона, Х.Беллока, а також Е.Горі і М.Піка.

Літературний нонсенс є гра за правилами. Можна з упевненістю стверджувати, що у Л. Керрола нонсенс був фактично вистражданий. Адже суспільство, в якому йому довелося жити, було не просто суспільством, але суспільством наднормальним, тобто вікторіанським. «Містер Керрол чимало потрудився і нагромадив у своїй казці дивні пригоди і різноманітні комбінації – і ми віддаємо належне його старанням [4, с. 185]. У випадку з «Алісою в Країні Чудес» перед нами композиції, що поєднують оповідальну і віршовану мова, що є надзвичайно важливою їх ознакою. Причому важливий навіть не сам факт присутності в складі одного художнього цілого двох типів мовлення – явищ такого роду в літературі досить багато, а ті відносини, які між двома цими типами складаються, бо характер даних відносин цілком можна вважати визначальним для літератури абсурду. І насамперед тому, що відносини ці надзвичайно специфічні.

«Аліса в Країні Чудес» Льюїса Керрола вже давно стала класикою дитячої літератури. Тим часом, на думку ряду експертів, вона мало схожа на дитячу казку. Казки дивакуватого математика про Алісу вчені розшифровують по сей день. Казкар Льюїс Керрол під час човнової прогулянки по річечці Айсіс на прохання своїх юних супутниць – дочок ректора коледжу Christ Church, в якому Керрол викладав математику, – він почав розповідати казку про Алісу, придумуючи на ходу неймовірні пригоди дівчинки, що відправилася в подорож вниз по кролячій норі. Сестри Лідделл прийшли в захват від почутої імпровізації і під час наступних зустрічей і прогулянок стали вимагати продовження. А маленька Аліса, улюблениця Керрола, на честь якої і отримала своє ім’я героїня казки, попросила його записати для неї незвичайну історію.

У пригодах семирічної Аліси, так чи інакше, відбилися події, зрозумілі тільки вузькому колу. У книзі з’явилася кішка Діна – реальна улюблениця сім’ї, Орлятко Ед, пов’язаний з ім’ям сестри Аліси Едіт (Eaglet – Edith), апельсинове варення, секрет приготування якого зберігався в родині Лідделл.

Уже до лютого 1863 перший рукописний варіант був готовий, Керрол записав його «Пригоди Аліси під землею». Але «замовниця» казки цієї не отримала. Керрол настільки захопився письменництвом, що вирішив написати більш докладний варіант казки і забезпечити його 37 малюнками, а перший варіант знищив. 26 листопада 1864 Аліса Лідделл отримала обіцяний подарунок – рукописний зошит у шкіряній палітурці, на останній сторінці якої була наклеєна фотографія Аліси у віці семи років – саме стільки було героїні казки. Дата «4 липня 1862» давно вже стала «загальним місцем» в керролознавстві, бо з неї починаються чи не всі роботи про казку «Аліса в Країні Чудес».

У літературознавчих роботах протягом ста років після виходу «Аліси» було запропоновано чимало суперечливих інтерпретацій казок. Особливо багато точок зору у дослідників психоаналітичної орієнтації. Керролознавці, що дотримуються історико-соціологічного підходу до творчості письменника, також висловлюють найрізноманітніші судження про те, як слід класифікувати повісті про пригоди Аліси. Ян Б.Гордон називає «Алісу в Країні Чудес» «романом виховання». «Аліса» легко піддається символічного прочитання будь-якого роду – політичному, історичному, метафізичному, фрейдистському. І вчені ламали голови, підбираючи ключик до зашифрованого послання Льюїса Керрола і часом вичавлювали останню краплю сенсу з кожного слова письменника.

Переклад літературознавця, дослідника літератури Великобританії та США Ніни Михайлівни Демуровой визнаний критиками як найбільш вдалий і відповідний оригіналу. Їй вдалося обійти труднощі перекладу не єдиним, але незмінно витонченим засобом.

Багато ситуацій і персонажів в «Алісі» – породження каламбуру і лінгвістичних жартів. Через подібну гру слів «Алісу в Країні Чудес» досить складно перекласти. Ніна Михайлівна Демурова намагалася в першу чергу зберегти цю гру, передати прийом Керрола, а не дослівний переклад. Наприклад, коли Аліса падає в нору Кролика, вона сонно бурмоче: «Do cats eat bats?», а потім у неї в голові все плутається, і виходить: «Do bats eat cats?». Якщо перевести буквально («Чи їдять кішки кажанів, їдять чи кажани кішок?»), Принадність керролівської гри загубиться. Ніна Михайлівна перевела так: «Чи їдять кішки мошок? Їдять чи мошки кішок?» [6, с. 182].

Російською мовою казка Льюїса Керрола вперше вийшла в 1879 році під назвою «Соня в царстві дива». Переклад був анонімним. Після цього «Алісу» переводили багато хто, в тому числі і Володимир Набоков під псевдонімом В. Сирин. Але ці перекладачі виходили з принципу русифікації, і тому в текстах з’явилися «губернія», «сибірський кіт». Буквалістським був переклад Олександра Оленича-Гнененко (1893-1963), надрукований у 1940 році. Але при дослівному перекладі казки Керрола багато жартів абсолютно незрозумілі. У 1967 році в Софії вийшов переклад Н. М. Демуровой, який фахівці визнали найвдалішим. Такі парадокси соціалістичного планування: якісь книжки виходили в республіках, інші – в країнах народної демократії. Пізніше «Аліса» Демуровой вийшла в серії «Літературні пам’ятники» і стала класикою, а сама перекладачка зайнялася англійською дитячою літературою.

Керролова Аліса характеризується наявністю багатьох шарів змісту, а отже, містить «нескінченну смислову перспективу», що створює підґрунтя не для одного перекладацького рішення, а «теоретично, нескінченної безлічі» [7, с. 396]. Перший український переклад був виконаний Галиною Бушиною ще за радянських часів. Решта три видавалися вже за часів незалежності. Два переклади  (Керрол Л. Аліса в Країні Чудес / Л. Керрол. – К. : «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА- ГА», 2001) та (Керрол Л. Алісині пригоди у Дивокраї, Аліса у Задзеркаллі / Л. Керрол. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2007) зроблені одним перекладачем – Віктором Корнієнком – для різних видань. Останній за часом друку переклад (Керролл Л. Аліса в Дивокраї / Л. Керролл. – Х. : ФОЛІО, 2008) належить Вікторії Наріжній.

Вирішальні чинники множинності перекладів Аліси можна шукати і в запропонованих стратегіях, які не тільки відтворюють самобутність індивідуально-авторського підходу перекладача, а й є своєрідною реакцією на вимоги конкуруючих замовників (характерною в цьому сенсі є наявність двох перекладів Віктора Корнієнка, які суттєво відрізняються за низкою показників). Для проведення мовного аналізу ми обрали низку релевантних параметрів. Такими параметрами є: ономастикон та назви розділів твору; реалії та інша культуро орієнтована лексика; мова персонажів; фразеологія; художньо-стилістичні засоби.

У романі Керрола єдиним головним персонажем є сама героїня, ім’я якої традиційно передають у формі адаптованого відповідника (тобто Аліса, а не Еліс). Решта персонажів мають другорядний або епізодичний характер. Найскладнішими для перекладу є вигадані імена для передачі яких пропонуються різні прийоми: від калькування (Mock Turtle – Фальшивий Черепаха – Наріжна) до алюзивної компенсації (Потелячена Черепаха – від «телятина» – Бушина) та простомовної стилізації (Казна-Що-Не-Черепаха – Корнієнко). Особливо відзначився Валентин Корнієнко, який для імен більшості персонажів знайшов колоритні відповідники з характерним українським присмаком. Так, W. Rabbit – Б. Кролик Шляхтич і Шляхтич Кролик Куцохвіст, Cheshire cat – Масничний Кіт, Hatter – Кепалюшник (від «кепа» – дурень), Bill, the Lizard – Ящур Крутихвіст (Корнієнко).

Також для всіх перекладачів характерним є застосування низки українських суфіксів, що компенсують англійські атрибути вікового або емоційно-оцінного характеру, порівняйте: old Crab – стара Крабиха (Корнієнко), young Crab – Крабеня (Корнієнко). Переклад, як правило, є еквівалентним із застосуванням трансформації додавання: Down the Rabbit-Hole – Усе далі й далі у глиб кролячої нори (Корнієнко), Advice from a Caterpillar – Що нараяла гусениця (Корнієнко).

Найскладнішою виявилася назва розділу, в якій поєдналися рідкісна та малозрозуміла в цільовій культурі реалія (Caucus-Race) та каламбур (Tale – Tail). Тут були запропоновані такі варіанти: Крос по інстанціях та історія з хвостиком (Бушина), Гасай-Коло та Довгий Хвіст (Корнієнко).

Осібно від інших стоїть переклад Віктора Корнієнка, виконаний у 2007 році для тернопільського видавництва «Богдан». Своє завдання перекладач, вочевидь, бачить у створенні максимально українізованої версії англійського твору. З цією метою він активно застосовує спеціальну лексику, а саме: вигуки та частки (хух, бач, авжеж, геть, та й квит, хай йому морока, лелечки, га, гай-гай, лишечко, агій, аж гульк), експресивні дієслова, особливо на позначення мовлення та рухів персонажів (чкурить, брьохнула, кумекає, заквилила, згламає, вигулькнув, втелющилася, чеберяє, беркицьнув, доглупалася, шкіриться, галакали, хвицьнути, іскарлючилась, цвенькали, чукикала), просторіччя та вульгаризми (умент, диковижа, чортяка, вочевидячки, манюнька, балачка, бігме, не до шмиги, нічичирк, приключка, баньки, бачця, стала цапки, тварюки), архаїзми (сап’янці, опука, лій, шарварок), діалектизми (гидомирні, дзиґлик, камізелька, слоїк).

Дослідимо встановлення адекватності стратегій перекладу оказіоналізмів Л. Керрола українським перекладачем В. Корнієнко. Тож, під оказіоналізмом розуміємо мовленнєві новоутворення за допомогою словотворчих засобів мови, що не входять до нормативного узусу та характеризуються експресивністю й номінативною факультативністю, а у художніх текстах створюють певний стилістичний ефект.

У романі Л. Керрола «Аліса в Країні Чудес» оказіональні слова, ужиті автором, загалом пов’язані із створенням персонажів і реалій вигаданого, фантастичного світу, до якого потрапляє Аліса. За способом творення можна виділити такі види оказіоналізмів: ті, що утворені морфолого-синтаксичним споробом, напр., unbirthy [8, с. 99], brillig [8, с. 101], або способом ускладненої редуплікації [4, с. 186], напр., Humpty Dumpty [8, с. 91], гібридні слова, напр., Rocking-horse-fly [8, с.  51], Snap-dragon-fly [8, с. 51], та так звані слова-нісенітниці, напр., jabberwocky [8, с. 26], що, вжиті в контексті, нагадують звичні слова завдяки звуковій схожості морфем або позиції у реченні. Власне, із вживанням оказіоналізмів у творчості Л. Керрола пов’язаний стилістичний ефект мовної гри, або процесу «направленої (програмуючої) асоціативної дії на адресата, що досягається за допомогою різних лінгвістичних механізмів» [1, с. 10].

Переклад Валентином Корнієнком романів «Аліса в Країні Чудес» та «Аліса в Задзеркаллі» є іще одним доказом того, наскільки важко перекладати твори Л. Керрола. Аналіз перекладів оказіоналізмів показав, що український перекладач користується такими стратегіями: перекодування; переутворення та заміна.

Так, стратегія перекодування або стратегія перекладу, коли перекладач максимально точно передає форму і смисл оригіналу [5, с. 176], застосовується В. Корнієнком до оказіоналізмів, утворених морфолого-синтаксичним способом, оказіоналізмів-гібридів та редуплікованих слів, на Jubjub bird [5, с. 26] – птиця Зу-зу [5, с. 21]. Більш поширеним способом передачі оказіоналізмів В. Корнієнком є переутворення, коли перекладач відшукує максимально близький аналог оригіналу [5, с. 176]. Проте у такому разі спостерігаємо заміну культурного коду і зміну образності. Наприклад, у перекладі Rocking-horse-fly [8, с. 51] – Коник-Гойданець [2, с. 41].

Snapdragon-fly є прикладом мовної гри, утвореної завдяки складному ряду стійких для британців асоціацій із різдвяною грою span-dragon, коли гравці мали з’їсти родзинки із палаючої тарелі із бренді, квіткою snapdragon (ротики) та комахою dragonfly (бабка) [6]. Скоріше за все перекладачеві не було відомо про ці асоціації, адже переклад видається зумовленим значенням слова snap – енергійність, затиснення, проте вибір лексеми крутелик уводить в оману читача і не пояснює, чому в комашки тулуб із сливового пудингу, голова – палаюча родзинка, а крила – з листочків гостролиста [3, с. 41].

І, нарешті, стратегію заміни спостерігаємо, у перекладі слів-нісенітниць та деяких гібридних слів. Так, наприклад, лексема Bread-and-butter-fly [8, с. 52] була перекладена як Чаоси [3, с. 41]. З метою збереження стилістичного значення слова, В. Корнієнко перекладає Butterfly як оси, а отже словосполучення Bread-andbutter-fly (муха-бутерброд / метелик-хліб-з-маслом [пер. – наш]) як чаоси, тим самим не вдаючись до описового або дослівного перекладу, проте пов’язуючи назву із контекстом, адже комашина харчується чаєм [3, с. 41].

Порівняйте перший рядок оригіналу і перекладу:

Twas brillig, and the slithy toves

Did gyre and gimble in the wabe;

All mimsy were the borogoves,

And the mome raths outgrabe

[8, с. 27].

Був смажень, і швимкі яски

Спіралили в кружві,

І марамульки йшли в псашки,

Як трулі долові [2, с. 21].

Л. Керрол будує свій вірш на асоціації між звучанням слова та зоровим образом-асоціацією, що він викликає. Так, впадає в око алітерація проривних b, g та носового приголосного m, що створює ефект вибуховості при прочитанні вірша, тоді як у В. Корнієнко, щілинний свистячий с, шиплячий ш та носовий м не відтворюють повною мірою цей ефект.

Тож, підсумовуючи, не можна не оцінити вклад В. Корнієнко до української перекладацької традиції, адже, як стверджують читачі, книга читається легко і природно, проте залучення ширшого фону знань та глибший зв’язок із контекстом, удосконалили би переклад. Перспективою подальшого дослідження вважаємо аналіз перекладу інших мовних явищ романів Л. Керрола, що дозволить більш повно і точно оцінити глибину та майстерність перекладу.

Список використаних джерел

1. Гридина Т.А. Языковая игра: стереотип и творчество / Т.А. Гриндина. – Екатеринбург : Уральский гос. пед. ун-т, 1996. – 7-215 с.
2. Керрол Л. Аліса в Країні Чудес / Льюїс Керрол ; [пер. з англ. В. Корнієнко]. – К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2001. – 9-121 с.
3. Комиссаров В. Н. Современное переводоведение / В. Н. Комиссаров. – М. : ЭСТ, 2001. – 367-424 с.
4. Мехеда М.И. Тематическая дифференциация редупликативов в русском и английском языках / М.И. Мехеда // Вестник Тюменского гос. университета. – 2010. – № 1. – С. 183-189.
5. Перминова А.О. Annabel Lee Е. А. По в перекладі М. Стріхи (до проблеми перекодування поетичного тексту) / А. О. Перминова // Вісник Житомирського державного університету ім. І. Франка. – 2006. – № 24, Ч. 2. – С. 176-178.
6. Топер П. Перевод и литература: творческая личность переводчика / П. Топер // Вопросы литературы, 1998. – № 6. – С. 161-198.
7. Эткинд Е. Г. Поэзия и перевод / Е. Г. Эткинд. – М. – Л. : Советский писатель, 1963. – 396-429 с.
8. Сarroll L. Through the Looking-glass, and What Alice Found There. – Chicago, N.Y., L. : Rand, McNally &Compa. Перминова ny, 1917. – 65-218 p.

Сравнительный анализ перевода и оригинала сказки Л. Керрола «Алиса в Стране Чудес»

Статья посвящена проблеме переводов классических произведений в современной Украине. Цель исследования заключается в описании перевода как средства раскрытия творческого потенциала текста-источника, переводчика, исходной и целевой культур. Адекватность воплощение в переведенном произведении авторского замысла зависит от того, насколько полно переводчик способен воспринять стратегию оригинального текста, и от того, какие средства он привлекает для ее воспроизведения на языке перевода. Существование различий между образом автора и образом переводчика, выходящие за пределы интерпретационного инварианта, компрометирует онтологический статус перевода. С этой целью проанализированы перевод романа Л. Кэрролла «Алиса в Стране Чудес» («Alice’s Adventures in Wonderland») относительно оригинала на основе релевантных лингвальных параметров. Исследование показывает, что переводчики, творчески решая отдельные переводческие задачи, в целом не выходят за пределы стратегии одомашнивания, что имеет сильное влияние на перевод детской литературы.

Comparative analysis of the translation and the original tale L. Carroll’s “ Alice’s Adventures in Wonderland “

The article deals with the problem of retranslating classical literature works in modern Ukraine. The aim of the research is to describe retranslations as a means of exposing creative potential of a source text, translator, source and target cultures. The adequacy of implementing author’s intention in a translated text depends on how well a translator can perceive the strategy of an original and on what lingual means he chooses for its reproduction in a foreign language. To that end four translations of L. Carroll’s “Alice’s Adventures in Wonderland” are compared and analyzed against the original as well as one another on the basis of relevant lingual parameters. The research proves that while being rather creative in their approaches to solving separate problems, all translators follow domestication strategy whose influence on translating children’s literature is rather strong.