Існування боргу створює реальні й потенційні проблеми. Наявність державного боргу потребує здійснення щорічних відсоткових платежів, які повинні фінансуватися за рахунок податкових надходжень. За стрімкого зростання таких видатків держава повинна або зменшувати видатки на фінансування соціально-економічних програм, або збільшувати свої доходи. Існування великого державного боргу негативно впливає на економічне зростання країни.

Державному боргу в сучасних умовах, приділяється значна увага. Об’єктивно це обумовлено необхідністю забезпечувати фінансову спроможність держави, а також різних економічних суб’єктів, що з нею пов’язані через сукупність фінансово-економічних відносин.

Питаннями державного боргу займались і займаються провідні економісти, вчені та практики всього світу. Серед них: Д.Рікардо, Р.Барро, Дж.Кейнс, Д.Бьюкенен, Р.Девіс, А.Лернер, М.Карлберг, Ф.Модільяні, Ф.Фрідман, Р.Масгрейв, Ш.Планкарт та інші. Кожен з них мав власну думку, розглядаючи питання державного боргу, наприклад, Давид Рікардо вважав, що всі борги слід погашати за рахунок спеціального майнового податку, бо мав негативне відношення до такої категорії державних фінансів, як державний кредит. Існує багато визначень, що стосуються державного боргу, одне з найпростіших трактується так: державний борг – це сукупність усіх боргових зобов’язань держави перед своїми кредиторами. Що стосується України, то протягом останнього часу для країни актуальним залишається питання, щодо боргових зобов’язань. Сьогодні для держави управління  боргом є комплексною проблемою, оскільки він є досить значним і від цього страждає не лише фінансове становище країни, а й населення.

Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує не лише стан економіки й фінансів держави, а й ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, то можна стверджувати, що величина боргу – це взяті авансом податки. Функціонування державних позик було б неможливим без податків. Податки забезпечують державі можливість розплатитися з кредиторами за первісною сумою боргу й виплатити відсотки за користування позичкою[4].

Основними причинами виникнення та зростання державного боргу в Україні є дефіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу країни, тому що, державні запозичення проводяться з метою покриття того самого бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях.  Для фінансування дефіциту Державного бюджету України залучаються кошти міжнародних фінансових організацій.

Формування державного боргу в Україні почалося з  моменту  її  незалежності.  Його  можна  умовно поділити на 7 етапів.

Перший  етап  (1991-1994  рр.)  –  утворення державного  боргу.  Цей  період  характеризувався утворенням і нагромадженням боргу: залучали прямі кредити  НБУ,  надавали  урядові  гарантії  щодо іноземних  кредитів  українським  підприємствам, урегульовували  боргові  взаємовідносини  з  Російською Федерацією  [8].  Так,  на  момент  розпаду Радянського Союзу Російська Федерація взяла на себе відповідальність за всі його борги, тобто Україна не мала зовнішніх зобов’язань.

Другий  етап  (1995-1996  рр.) –  період  зовнішніх гарантій.  Державний  борг  формувався  за  рахунок отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій [6] економічного розвитку – Міжнародного  валютного  фонду  (МВФ),  Світового банку (СБ) та Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), – приєднання до яких відбулося у 1992 році. Відносно  низька  вартість  запозичень  та  велике значення їхніх оцінок та дій для інших потенційних кредиторів та інвесторів спонукали на даному етапі до тісної  співпраці  України  з  цими  установами  на загальноприйнятих принципах міжнародного права. Даний  етап  характеризувався  врегулюванням заборгованості  України  за  енергоносії,  а  також випуском  облігацій  внутрішніх  державних  позик  та поступовим  заміщенням  цими  облігаціями  прямих кредитів Національного банку. В  цей  час  відбулися  певні  позитивні  зрушення  в управлінні боргом та визначилася політика України в області запозичень. Негативним моментом у борговій політиці  залишалося  нераціональне  використання запозичених  коштів,  які  переважно  спрямовувалися на споживання.

Третій  етап  (1997 –  перша  половина  1998  р.) – характеризувався активним урядовим позичанням як на  внутрішньому,  так  і  на  зовнішньому  ринках капіталу, на який Україна вийшла лише в 1997 р. У  1997  році,  коли  Україною  вперше  було здійснено  емісію  єврооблігацій,  існувала  низка впливових  рейтингових  агентств:  у  Сполучених Штатах – Fitch Investor Services і Duff & Phelps Credit Rating  Co, у  Європі  (Великобританії) –  ІВСА  і  в Японії –  Nippon  Investor  Service.  Міністерством фінансів України було укладено угоди про отримання кредитного рейтингу всіх зазначених агентств. Скорочення  внутрішніх  ресурсів  розвитку  ринку ОВДП  при  зростаючих  потребах  щодо  його обслуговування  призвело  до  необхідності  відкриття даного  сегмента  для  зовнішніх  інвесторів.  З  серпня 1996  р.  нерезиденти  отримали  дозвіл  на  здійснення операцій з державними облігаціями через уповноважені українські  банки.  У  результаті  відкриття  ринку боргових  зобов’язань  для  іноземних  інвесторів протягом другого етапу до державного бюджету було залучено  3,03  млрд.  грн.  Збільшенню  привабливості державних облігацій сприяло введення Національним банком  валютного  коридору,  що  забезпечило хеджування  валютних  ризиків  нерезидентів  і збереження  дохідності  цінних  паперів  у  валютному еквіваленті.

Протягом  1997  р.  Україною  було  отримано 610 млн. дол. від міжнародних фінансових організацій на  покриття  бюджетного  дефіциту  та  реалізацію державних  програм.  Загальна  заборгованість  перед цими організаціями склала 3,6 млрд. дол. Для  поліпшення  умов  запозичення  коштів  у доларах США у квітні 1998 року було укладено угоду з  американським  рейтинговим  агентством  Duff  & Phelps  Credit  Rating  Co.  («DCR»),  яке  мало  велику розгалужену мережу по всьому світі і як відмінність від  зазначених  агентств  –  дуже  міцні  позиції  у Латинській  Америці.  DCR  визначило  міжнародний кредитний рейтинг України як «ВВ-» [5].

Четвертий етап (друга половина 1998-2000 рр.) – період  реструктуризації  боргових  зобов’язань  після боргової кризи 1998 р. [6]. У цей період в Україні простежувалися значні розриви платіжного балансу та низькі валютні резерви. Також вперше було здійснено низку  операцій  щодо  реструктуризації  внутрішнього та  зовнішнього  державного  боргу  –  через  заміну облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) було продовжено  термін  запозичень  і  зменшено  тиск виплат  за  ОВДП.  Сумарні  боргові  виплати  сягнули 71,4 % річного обсягу дохідної частини держбюджету. На цьому етапі наша країна зіткнулася зі значними труднощами,  пов’язаними  з  суттєвим  скороченням можливостей  урядових  запозичень  як  із  зовнішніх, так  і  з  внутрішніх  джерел.  Це  пов’язано  з  тим,  що після  фінансової  кризи  1998  року  Міністерство фінансів  здійснило  програму  заміни  частки внутрішнього  боргу  України  на  нові  боргові зобов’язання  з  метою  зменшення  впливу  кризових явищ  на  економіку  країни,  і  це  було  розцінено міжнародними  фінансовими  колами  як  суверенний дефолт  і  одразу  знайшло  відображення  у  зниженні кредитного рейтингу України. В  2000  році  в Україні  існувала  найреальніша загроза того, що кредитори пред’являть вимоги щодо дострокової виплати всієї суми боргу за невиконання зобов’язань за позиками, що призвело б до дефолту [7].  Та  на  той  час  було  успішно  здійснено реструктуризацію зовнішнього комерційного боргу на суму  близько  2,2  млрд.  дол.  Із  іншого  боку, Міністерство  фінансів  України,  на  підставі  Закону України  від  20  квітня  2000  року «Про  реструктуризацію  боргових  зобов’язань  Кабінету  Міністрів України перед Національним банком України» провело реструктуризацію  боргових  зобов’язань  перед центральним  банком.  Згідно з  цим  Законом  було реструктуризовано  заборгованість  за  кредитами Національного  банку  України,  отриманими  для фінансування дефіциту Державного бюджету України у 1994-1996 pоки.

П’ятий  етап  (2001-2007  рр.) –  період  виваженої боргової  політики,  спрямованої  на  недопущення безконтрольного  зростання  державного  боргу. Протягом  2001-2007  років  відбувся  перехід  від антикризового  управління  державним  боргом  до здійснення  виваженої  боргової  політики  в  Україні. Також простежувалася чітка тенденція до зменшення відношення  державного  боргу  до  ВВП.  Незважаючи на  те,  що  протягом  2001-2007  років  спостерігалося поступове  зростання  обсягів  платежів  за  державним боргом в абсолютній величині, бюджетні витрати на погашення  та  обслуговування  державного  боргу стабілізувались  у  межах  3,8-4,0 %  від  ВВП. Покращення показника відношення державного боргу до  ВВП  відбувається  за  рахунок  як  економічного росту  України,  так  і  за  рахунок  провадження виваженої боргової політики. Україна  здійснила  шість  суверенних  випусків ОЗДП  на  зовнішніх  ринках  капіталу  з  метою фінансування державного бюджету з термінами обігу 5-12 років та дохідністю від 7,65 % до 3,5 % річних. Випуск  Єврооблігацій  України  2003  р.  отримав нагороду «Кращий  суверенний  випуск  року  серед країн, що розвиваються» – одного з найавторитетніших світових ділових видань – журналу «Euromoney». Це дало  змогу  підвищити  міжнародні  рейтинги  нашої держави. Незважаючи на методологічні розбіжності в обліку боргу  між Україною  та  Міжнародною  практикою, показник  відношення  державного  боргу  України  до ВВП  був  достатньо  низьким,  що  дало  змогу Світовому банку стверджувати про запас фінансової стійкості  економіки  України  [5].  Для  економічно розвинених країн звичним є відношення державного боргу  до  ВВП  на  рівні  понад  60  %.  В  Україні  ж  за законодавчого обмеження у 60 % від ВВП офіційний державний борг становить близько 15 % від ВВП. Показник відношення державного боргу до ВВП в Україні у 2-9 разів нижчий за показник у розвинених країнах  світу [6].  Це  пояснюється  тим,  що  до складу  державного  боргу  не  входять  боргові зобов’язання АР Крим та органів місцевого самоврядування. У Бюджетному Кодексі не розкрито, що саме слід  вважати  борговими  зобов’язаннями  держави  та чи  долучати  до  складу  державного  боргу гарантований борг.

Шостий  етап  (2008-2009  рр.)  можна  назвати періодом загрози втрати боргової безпеки [8]. В цей час значно зростає боргове навантаження, що може  в  перспективі  істотно  підвищити  фінансові ризики  й  посилити  депресивний  тиск  на  всіх економічних  агентів.  Період  характеризується економічною  кризою,  спричиненою  політичною нестабільністю. Початок  2010  року  ознаменувався  завершенням президентської компанії та поліпшенням координації політичних  зусиль  з  відновлення  економічної  і, особливо, бюджетної стабільності.

Сьомий  етап  (2010 –  теперішній  час)  характеризується  посиленням  політичної  готовності  до стабілізації  економіки  України.  Це  обумовило підвищення  довгострокових  та  короткострокових кредитних рейтингів країни. На  сьогодні  для  України  вкрай  необхідним  є розробка  оптимальної  стратегії  запозичень  і управління  державним  боргом  взагалі.  Здійснення ефективної  боргової  політики  України  передбачає розробку  концепції  такої  боргової  стратегії,  в  якій державний  борг  розглядатиметься  як  інструмент економічного  зростання,  а  не  з  позиції  боргового тягаря на економіку. З метою оптимізації боргової політики України в умовах кризи, пропонується:

–                     вдосконалення  нормативно-правової  бази, шляхом  прийняття  базового закону  про  державний борг,  що  сприятиме  усуненню  суперечностей  між положеннями  окремих  нормативних  актів  з  питань погашення  і  обслуговування  державного  боргу  та визначатиме основні пріоритети та напрямки боргової політики;

–                     залучення фінансових ресурсів для ефективної реалізації  програм  інституційного  та  інвестиційного розвитку  країни,  а  не  на  статті  споживчого спрямування;

–                      зменшення частки зовнішньої заборгованості в  загальній  частці  боргу  країни,  оскільки  зовнішні запозичення  являють  собою  фактичне  вивезення капіталу  з  країни, тому  що,  по-перше,  є  за  своєю суттю  продажем  нерезидентам  права  на  отримання частини  прибутку  резидентів  України,  тобто декапіталізацію  національної  економіки,  а  по-друге, збільшує  кредитні  ризики  країни,  бо  залежить  від коливань курсів іноземних валют;

–                      структура  і  розмір  державного  боргу  мають прогнозуватися на часовому інтервалі в декілька років та  навіть  десятиріч  з  тим,  щоб  забезпечити збалансований  бюджет,  стабільне  економічне зростання й потужну фінансову систему.

На сьогодні економіка України потребує здійснення ефективних економічних реформ з метою стабільного економічного зростання. Проте, забезпечення реалізації відповідної економічної політики неможливе без значних капіталовкладень, мобілізація яких, в нинішніх умовах функціонування, може бути здійснена за рахунок внутрішніх та зовнішніх запозичень. Державні запозичення стали об’єктивно необхідним інструментом сучасної фінансової політики України. Впродовж 2011 – 2013 років державні запозичення були найважливішим джерелом фінансування бюджету України.

Визначити позитивний чи негативний вплив боргу на фінансове становище України допоможе структурно-динамічний аналіз, який покаже зміни за період з 2011 року по 2013 рік, чим вони спричинені. Тому, щоб проаналізувати зміни порівняємо 2011 – 2013 роки (табл.1).

Таблиця 1

Динаміка показників державного боргу України за 2011– 201 роки

Проаналізувавши дані показники зовнішнього боргу за період 2011-2013 років, спостерігалося зростання обсягу державного та гарантованого державою боргу України, а саме з 59,22 млрд. грн. у 2011 році до 64,5 млрд. грн. у 2012 році, або на 8,92% та на 13,42% у 2013 в порівнянні з попереднім роком. Зростання державного боргу України також спостерігалося протягом даного періоду, тобто у 2012 році борг зріс на 5,25 млрд. грн. (11,69%) по відношенню до 2011 року і на 10,13 млрд. грн. у 2013, або 20,28%. Дана тенденція спричинена активною політикою запозичень України як у зовнішньому так і у внутрішньому секторах. В тому числі, внутрішній борг зріс у 2011 році по відношенню до 2012 року на 3,6 млрд. грн., або на 17,81% і на 8,34 млрд. грн. (35,03%) у 2013 порівняно з попереднім, аналогічна ситуація спостерігається, щодо зовнішнього боргу, він зріс на 1,63 млрд. грн., або на 6,65% і у 2013 році на 1,79 млрд. грн. (6,85%). Дані показники свідчать про те, що збільшилась кількість запозичень, як у внутрішньому, так і в зовнішньому секторі країни. Таким чином, ми бачимо те, що явище є негативним. Гарантований державою борг з 2011 року по 2012 рік зріс на 0,04 млрд. грн. (0,28%), але у 2013 році спостерігаємо зменшення на 1,52 млрд. грн. порівняно з попереднім. В тому числі зовнішній борг, який протягом даного періоду зменшується з 12,97 млрд. грн. у 2011 році до 12,52 млрд. грн. у 2012 році та до 2,88 млрд. грн. у 2013 році, що можна назвати позитивним; внутрішній же борг зріс протягом 2011 року по 2013 рік з 1,54 млрд. грн. до 3,39 млрд. грн.

Активна боргова політика держави, протягом 2011-2013 років, призвела до зростання державного боргу України на 13,89 млрд. грн. (рис. 1).

Рис.1. Динаміка сукупного державного боргу України за 2011-2013 роки, млрд. грн.

Аналізуючи рисунок 1, ми бачимо, що потрібно здійснювати ефективну політику у сфері державного управління, зокрема вироблення стратегічних напрямів бюджетної, грошово-кредитної, валютної політики. Сьогодні український уряд здійснює політику відстрочення погашення платежів за кредитами МВФ або здійснює їх погашення новими кредитами, тому політика реструктуризації боргу, перенесення строків оплати не вирішує проблем обслуговування державного боргу, а навпаки посилює їх. Тому політика запозичень та управління боргом потребує значного вдосконалення, оскільки в сучасних умовах існуючий рівень економічної безпеки України, з огляду на швидке зростання обсягів як внутрішньої так і зовнішньої заборгованості, є досить низьким.

Оскільки, залучення Україною фінансових ресурсів на кредитній основі для покриття власних потреб протягом 2011-2013 років, значним чином вплинуло на співвідношення структурних елементів державою боргу.

Аналізуючи склад державного боргу залежно від одержувача сфер розміщення, необхідно відзначити поступове зростання питомої ваги державного боргу з 44,72 млрд. грн. до  60,1 млрд. грн. (рис. 2).

Рис. 2 Склад державного боргу України залежно від одержувача кредитних ресурсів за 2011-2013 роки,  млрд. грн.

На нашу думку, ця динаміка була спричинена тим, що під час фінансової кризи кредитні кошти із-за кордону залучити важче, ніж, фактично, примусово їх вилучити у внутрішніх суб’єктів економіки. Проте, цю тенденцію можна оцінювати позитивно оскільки внаслідок використання такого механізму кредитування кошти в майбутньому не залишатимуть межі України і стимулюватимуть розвиток національної економіки.

Крім того, спостерігались і певні зміни в структурі державного боргу залежно від одержувача кредитних ресурсів (рис. 3).

Рис. 3 Структура державного боргу України залежно від одержувача кредитних ресурсів  за 2011-2013 роки, %.

Як видно з рисунка 2.3 у співвідношенні прямого та гарантованого боргу України протягом 2011-2013 років, спостерігається збільшення гарантованого державою боргу з 24,5% до 82,2% , щодо прямого державного боргу, то спостерігається спад з 24,5% до 17,8%, що є невеликим покращенням для економічної ситуації країни. Загалом, ця тенденція свідчить про те, що все ж таки основний акцент боргової політики уряду був фіскального характеру або спрямовувався на подолання наслідків фінансово-економічної кризи, шляхом прямого кредитування, покриття державного дефіциту попередніх років та розрахунки з кредиторами за проведення Євро 2012.

Таким  чином,  можна  зробити  висновок,  що  за період незалежності наша країна пройшла сім етапів становлення  і  формування  державного  боргу.  На початкових  етапах  можна  простежити  хаотичне утворення  державного  боргу  та  активне  залучення зовнішніх позик, які спрямовувалися головним чином на споживання та покриття бюджетного дефіциту. У  період  з  1998  року,  коли  країна  зіткнулася  з кризою,  було  здійснено  низку  операцій  щодо реструктуризації  внутрішнього  та  зовнішнього державного  боргу.  Загалом аналізуючи динаміку обсягу та структури державного боргу України за 2011-2013 роки необхідно відзначити його суттєве зростання, адже у 2011 сукупний борг становив 44,72 млрд. грн. а у 2013 зріс до 60,1 млрд. грн. що підвищує боргове навантаження на економіку нашої держави.

Література:

1. Лісовенко В.В. Державний зовнішній борг України: оптимізація формування та управління – Монографія. – К.: Світ, 2001. – 222 с.
2. Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р., № 2542 – ІІІ// Відомості Верховної Ради України від 21.09.2001-2001 р., № 37, стаття 189.
3. Закон України “Про державний внутрішній борг України” від 16.09.1992 р., № 2604-XII// Відомості Верховної Ради України від 13.10.1992-1992 рр., № 41, стаття 598.
4. Василишин Р. Взаємозв’язок бюджетного дефіциту і державного боргу України // Вісник УАДУ. – 1999. – №4. – С.200-207.