УДК 327(73+510+6):355

Боднаренко Христина Василівна

студентка 5 курсу, спеціальності 291 Міжнародні відносини,

суспільні комунікації та регіональні студії

Науковий керівник: Корнійчук Л.В.

кандидат історичних наук, старший викладач

ВІЙСЬКОВА ПРИСУТНІСТЬ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ ТА КИТАЙСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ В АФРИКАНСЬКОМУ РЕГІОНІ

У XXI столітті суперництво Сполучених Штатів Америки та Китайської Народної Республіки набирає все більших обертів. Світ спостерігає за скороченням американського війська закордоном, в той час, як КНР, навпаки, використовує низку інструментів для досягнення лідерських позицій. У статті проаналізовано головні аспекти військової присутності США та КНР в регіоні Африки, визначено проблеми та перспективи двох лідерів з африканськими державами, а також окреслено тенденції, на які варто звернути увагу, особливо в контексті майбутніх президентських виборів в США.

Ключові слова: США, КНР, африканський регіон, військові бази, військові місії, Африканське командування США, Народно-визвольна армія Китаю.

MILITARY PRESENCE OF THE UNITED STATES AND

THE PEOPLE`S REPUBLIC OF CHINA IN THE AFRICAN REGION

In the 21^st century, the rivalry between the United States of America and the People`s Republic of China is gaining momentum. The world is witnessing the reduction of American troops abroad, while China, on the contrary, uses a number of tools to achieve leadership positions. The article analyzes the main aspects of the US and China`s military presence in Africa, identifies the problems and prospects of the two leaders with African states, and outlines trends that are worth paying attention to, especially in the context of the upcoming US presidential election.

Key words: USA, PRC, African region, military bases, military missions, Unites States Africa Command, People`s Liberation Army of China.

Постановка проблеми. На сучасному етапі все більш актуальним постає питання вибору союзника для багатьох міжнародних акторів у зв’язку зі зростанням конкуренції між Сполученими Штатами та Китайською Народною Республікою. Африканський континент, стаючи одним із арен такого протистояння, намагається використати військову потужність обох країн на свою користь. Проте, наразі могутність африканських держав у порівнянні з Вашингтоном та Пекіном є невеликою, і спроби залучення нових інвестицій у військову сферу, а також створення нових військових об’єктів, часто призводять до ускладнення відносин у регіоні та мають глобальні наслідки. З урахуванням глобальних трансформацій та зростаючої інтенсивності відносин між США, Китаєм та деякими африканськими партнерами, така співпраця вимагає ретельного аналізу та оцінки для подальшого розвитку у військовій сфері Африки.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання американської та китайської військової присутності в регіоні Африки вже привернуло увагу численних науковців. Українські дослідники такі як В. Гвоздь [1], Р. Кот [2] та М. Олійник [8], зосереджували свої дослідження на оборонному співробітництві Китаю з країнами Африки. Дослідники С. Аль-Булуші [4], М. Філіпс [9] та Л. Том [10] вивчали конкурентну діяльність США та КНР в регіоні та її наслідки. Незважаючи на значний внесок у вивчення даної теми, важливе питання впливу розміщення китайського та американського контингенту на африканські держави все ще залишається недостатньо розкритим.

Метою та завданнями дослідження є аналіз військової присутності США та КНР у регіоні Африки, окреслення головних аспектів співпраці двох лідерів на континенті з іншими політичними акторами, а також виявлення найбільш перспективних африканських партнерів для Вашингтону та Пекіна.

Виклад основного змісту. Протягом тривалого часу на території африканського континенту розміщувались іноземні війська. Більше десятка країн мають в Африці свої місця дислокації та військові бази. Ключовою зоною інтересів великих держав, зокрема США та КНР став Африканський Ріг. Регіон є геополітично стратегічним для африканської та світової економіки, безпеки та торгівлі. Крім того, Ріг включає всі країни, які є свідками інтенсивної мілітаризаційної діяльності. Згідно із доповіддю Інституту досліджень безпеки, аналітичного центру зі штаб-квартирою в Південній Африці, щонайменше 13 країн мають військову присутність в Африці, а на Африканському Розі розташовано близько 11 іноземних військових баз [5].

Важливо зазначити, що вищенаведений субрегіон є джерелом виходу сировини, нафти та природного газу з країн Перської Затоки до Європи, а також шляхом для споживчих товарів, які потрапляють на африканський ринок з Азії та Європи. Окрім того, Ріг є визначальним для іноземних баз, оскільки сприяють централізації влади на африканському континенті, Червоному морі, західній частині Індійського океану та Аравійського півострова.

Серед країн Африканського Рогу жодна інша не привертає більшої уваги світових держав, ніж Джибуті, де розташовано щонайменше вісім іноземних військових баз, в тому числі США та Китаю. Саме США створили в 2001 році свою першу військову базу в Джибуті, в Кемп-Лемон`є, передану від союзницької Франції. Пізніше, у 2007 році Вашингтон розширив свої військові бази в Джибуті з 39 до 500 гектарів. Це було зроблено з метою консолідації військової присутності, а також розміщення військового об’єкта Великої Британії на своїх військових базах [7].

Починаючи з 2000-х років, США також відкривали свої військові бази, окрім Джибуті, в Ефіопії (Арбамінчі) та Сомалі (Кісмайо). Однак, станом на сьогодні, єдиною американською військовою базою залишилася тільки Кемп-Лемон’є.

Згідно звіту Ради миру та безпеки Африканського союзу, 2023 рік виявився досить складним для континенту. У результаті послідовних військових переворотів у Сахелі, рівень політичної напруги зріс у Малі, Буркіна-Фасо та Нігері. Рівень демократичного устрою знизився, про що свідчить відновлення військових переворотів в Нігері та Габоні, протести в Сенегалі, ухвалення нової конституції, що скасовує обмеження термінів у Центральноафриканській Республіці, оскаржувані результати виборів в Зімбабве та низка інших причин [3].

Нестримна гонка за військові бази може свідчити про ризик військових зіткнень між ворогуючими державами. Прикладом, зокрема, стало звинувачення США проти Китаю, що позиціонування останнього шкодить військовій діяльності в регіоні ще з 2008 року.

Характеризуючи політику Пекіна в регіоні, то варто сказати, що він тут реалізовує досить неоднозначну стратегію. В межах спірних територій, китайці дають кредит під заставу тих чи інших родовищ корисних копалин та інфраструктурних об’єктів. Як наслідок, КНР просто розповсюджує свій суверенітет на території та об’єкти, на яких наразі працюють китайські корпорації. Саме тому Народно-визвольна армія Китаю розвиває спроможності для проведення військових операцій в Африці. Зокрема, в Джибуті у 2017 році була відкрита перша військова база, варто сказати, що вона стала взагалі першою китайською базою закордоном. Крім того, починаючи з 2020 року китайські лідери неодноразово заявляли про наміри збудувати військові бази в Танзанії, Кенії, Екваторіальній Ґвінеї, а також після військових навчань в пустелі Наміб, стали говорити і про розміщення бази в Намібії. Від такої стратегії КНР не відступає і в 2024 році, про що свідчить візит міністра закордонних справ Китаю Ван І в Єгипет, Того, Туніс та Кот-д’Івуар. Цікаво, що всі перераховані країни є прибережними.

Інший аспект військової присутності США та КНР – спеціальні місії. Такі акції є досить гнучкими, адже не передбачають постійного дислокування армії, і що більш важливо, за таких умов Вашингтон та Пекін технічно не воюють на території Африки. Після створення у 2007 році Африканського командування (AFRICOM), США прийняли військовий підхід до забезпечення своїх інтересів в Африці [4]. Це мало сумні наслідки, як от неоголошена війна проти Аль-Шабаб в Сомалі, чи хвиля державних переворотів (у багатьох випадках очолюваних навченими в США офіцерами). Сьогодні критики Африканського командування засуджують залежність уряду Вашингтону від військових для захисту свого доступу до ресурсів та ринків на континенті. На жаль, на цьому полі Америка показала «кризу демократії».

Хоча Китай вже вклав кошти у будівництво численних комерційних портів вздовж узбережжя Західної Африки, таких як порт Крібі в Камеруні, порт Леккі в Нігерії і порт Ломе в Того, наявність військової бази в Гвінейській затоці дозволить китайській Народно-визвольній армії Китаю (НВАК) розширити свої військові можливості з Індо-Тихоокеанському регіоні, Аденській затоці та Атлантичному океані, відкриваючи двері для китайських військових до інших частин світу [10]. Маючи базу в Західній Африці, НВАК матиме змогу здійснювати далекі та тривалі місії, оскільки китайські військові кораблі зможуть поповнювати запаси, відпочивати і заправлятися в безпечних місцях.

Для Сполучених Штатів, які недавно випередили НВАК за розміром флоту, це також означатиме зближення китайських військових з американською територією з боку Атлантичного океану. Уряд США, схоже, активізував зусилля, спрямовані на запобігання створенню китайської бази в Західній Африці. Однак багато американців вважає, що замість того, щоб реагувати на ці конкретні сценарії, Вашингтон повинен зосередитися на багатогранній стратегії комерційних інвестицій, дипломатичних перемовинах і партнерстві у сфері безпеки, щоб реагувати на пошук Китаєм морської присутності за кордоном – і передбачати його.

Висновки. Африканські держави сьогодні мають великий перелік проблем. Саме внутрішні потрясіння не дозволяють регіону повноцінно політично, економічно та технологічно розвиватися. Окрім того, розміщення іноземного американського та китайського контингенту насправді не зовсім сприяє ситуації. Тимчасові миротворчі місії тільки частково закривають проблемні питання. Щодо США, то їхня присутність не є масовою, а невдоволення КНР не набрало загрозливих масштабів, принаймні поки. Однак, реакція Вашингтону та Пекіна на діяльність один одного в регіоні, може створювати додаткові підстави для спалаху нового витка конфронтації.

Джерел та література:

1. Гвоздь. В. Китай (中国) сьогодні: Підсумки Форуму китайсько-африканського співробітництва. Strategic Group Sofia, URL: https://sg-sofia.com.ua/kitaj-poglinaje-afriku-zikl-materialiv (дата звернення: 22.02.2024).
2. Кот Р. Китай нарощує оборонне співробітництво з країнами Африки. Борисфен Інтел, 2018. URL: https://bintel.org.ua/nash_archiv/arxiv-regioni/arxiv-aziya/arxiv-kitaj/09_20_focac/ (дата звернення: 22.02.2024).
3. 2023 PSC Report. Institute for Security Studies, January 30, 2024. URL: https://issafrica.org/pscreport/psc-insights/2023-a-tough-year-for-the-psc
4. Al-Bulushi S. What is AFRICOM? How the U.S. Military is Militarizing and Destabilizing Africa. Teen Vogue, July 19, 2023. URL: https://www.teenvogue.com/story/what-is-africom-us-military-africa (date of access: 13.02.2024).
5. Institute for Security Studies. URL: https://issafrica.org/ (date of access: 19.02.2024).
6. Melvin N. J. The Foreign Military Presence in the Horn of Africa Region. SIPRI, Stockholm, April, 2019. URL: https://www.sipri.org/publications/2019/sipri-background-papers/foreign-military-presence-horn-africa-region (date of access: 19.02.2024).
7. Military and Security Developments Involving the People`s Republic of China. Annual Report to Congress, S. Department of Defense, 2023. URL: https://media.defense.gov/2023/Oct/19/2003323409/-1/-1/1/2023-MILITARY-AND-SECURITY-DEVELOPMENTS-INVOLVING-THE-PEOPLES-REPUBLIC-OF-CHINA.PDF (date of access: 15.02.2024).
8. Oliynyk M. Cooperation of the People`s Republic of China With Countries of the African Continent in the Military Sphere. Eminak, January 2024. https://www.researchgate.net/publication/377741455_Cooperation_of_the_People’s_Republic_of_China_With_Countries_of_the_African_Continent_in_the_Military_Sphere (date of access: 14.02.2024).
9. Phillips M. M. U.S.-China Tension Have a New Front: a Naval Base in Africa. The Wall Street Journal, February 10, 2024. URL: https://www.wsj.com/world/africa/u-s-china-tensions-have-a-new-front-a-naval-base-in-africa-616e9e77 (date of access: 21.02.2024).
10. Thom L. China Continues Its Search for a Maritime Military Presence in West Africa. The Diplomat, February 20, 2024. URL: https://thediplomat.com/2024/02/china-continues-its-search-for-a-maritime-military-presence-in-west-africa/ (date of access: 21.02.2024).