Кобрин Надія
(м. Львів, Україна)
Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького

У тезах визнано поняття й типи англомовного медичного дискурсу, а також проаналіовано дискурсивні особливості вживання медичних термінів.
Ключові слова: медичний дискурс, термін, адресантно-адресатні відносини.
В тезисах изучается понятие и типы англоязычного медицинского дискурса, а также анализируются дискурсивные особенности употребления медицинских терминов.
Ключевые слова: медицинский дискурс, термин, адресантно-адресатные отношения.
The thesis deals with the notion and types of medical discourse. Discursive peculiarities of medical term usage are also analyzed.
Key words: medical discourse, term, addresser-and-addressee relationship.

Медичний дискурс (МД) уважають однією з найдавніших життєво важливих сфер людської діяльності, хоча саме поняття «дискурс» з’явилося лише у другій половині ХХ століття. МД – це тип інституційного дискурсу, основним концептом якого є «здоров’я». Він відображає специфіку спілкування фахівців у медичній галузі з проблем професійної тематики. Як і будь-який інший тип інституційного дискурсу, він характеризується розгалуженою системою термінів, що виконують інформативну, гносеологічну та орієнтуючу функції. [4, с. 92]. Тому вивчення особливостей уживання термінів у МД з урахуванням статутно-рольових відносин його учасників не втрачає своєї актуальності й сприяє ефективному засвоєнню студентами-медиками основних стратегій успішної іншомовної комунікації у професійній сфері діяльності.
Аналіз теоретичних і практичних досліджень щодо МД доводить, що функціонування та вживання термінів у його межах визначається комбінацією таких факторів, як адресантно-адресатні відношення учасників спілкування, а також тип і форма МД. Учасниками МД є медики, пацієнти або широкий загал; при цьому слід врахувати розгалужену спеціалізацію медпрацівників як по горизонталі за спеціальністю (терапевти, стоматологи, кардіологи тощо), так і по вертикалі за «ієрархією» (лікарі, медсестри тощо). З огляду на це МД найчастіше поділяють на професійний і професійно-непрофесійний [3, с. 69].
У професійно-непрофесійному МД один із комунікантів виконує роль безпосереднього чи опосередкованого представника або агента сфери охорони здоров’я (лікар, аптекар, фармацевт тощо), а інший є клієнтом, який користується послугами цієї сфери (пацієнт, родич пацієнта, клієнт аптеки тощо). Специфіка такого виду статутних відносин полягає в асиметрії спілкування лікаря й пацієнта, що, безумовно, провокує проблеми порозуміння між ними. У таких умовах стратегії мовленнєвої поведінки лікаря переважають над стратегіями мовленнєвої поведінки пацієнта і зводяться, в основному, до діагностики, лікування й рекомендацій з боку лікаря [4, с. 92]. Крім того, спілкування в площині «лікар-пацієнт/родич пацієнта» проходить у формі питання-відповіді і містять здебільшого мовленнєві дії таких «директив», як порада, рекомендація, інструкція, заборона, наказ тощо [2, с. 218]. Відображаючи особливості спілкування між лікарем і пацієнтом, професійно-непрофесійний МД може мати як усну, так і писемну форми, де прикладом першої здебільшого є діалогічне спілкування лікаря з пацієнтом або його родичами, а другим – науково-популярна література для широкого загалу, що має інформативний характер.
Статутно-рольові відносини між учасниками професійно-непрофесійного МД безпосередньо впливають на вживання термінології. Узагальнюючи функціонування медичних термінів у дискурсивних межах, варто зауважити, що вибір спеціальної лексики залежить від професійного досвіду його учасників, адже термінологічний простір медиків часто корелюється з досвідом пацієнта, його кругозором, інтелектом. Спочатку, наприклад, мовна картина хворого на діабет базується на мінімальних знаннях й обмеженій загальновживаній лексиці для детермінування симптомів, які викликають певні незручності: thirst, fatigue, high blood pressure. Згодом мовна картина пацієнта змінюється завдяки розширенню знань про хворобу, а отже, розширенню термінологічного запасу – glucose, insulin, glucosimeter, diabetes mellitus [4, с. 93]. З іншого боку, під час спілкування з пацієнтом лікар, володіючи й оперуючи у свої діяльності медичною термінологією, змушений трансформувати великий обсяг термінів із наукового стилю в науково-популярний або розмовний. Це призводить до використання системи побутових термінів з метою полегшення спілкування: xerostomia – dry mouth, laryngeal prominence – Adam’s apple, singultus – hiccup [1]. Отже, знання спеціалізованої термінології дозволяє лікарю та пацієнту спілкуватись, взаємодіяти і боротись із хворобою.
На відміну від професійно-непрофесійного, у професійному МД адресантом і потенційним реципієнтом є медичні фахівці, які володіють необхідним обсягом спеціальних знань для розуміння й обробки інформації зі спеціальності, представленої в текстовому масиві: медичних статтях, монографіях, інструкціях до медичного обладнання, рецептах лікаря, анамнезах тощо. З огляду на це, прагматичні цілі адресанта спрямовані на узагальнення й нагромадження професійного досвіду, фіксування наукового знання, повідомлення результатів дослідження, пояснення отриманих даних або стимулювання реципієнта до подальшого пошуку ще нерозв’язаних завдань [3, с. 70]. Як наслідок, професійний МД здебільшого має писемну форму вираження, хоча усна форма не виключена і представлена доповідями на медичних науко-практичних конференціях чи лекціями студентам-медикам.
Аналіз особливостей професійного спілкування медпрацівників дозволяє зробити висновок, що вживання медичної термінології у професійному МД носить інформативний характер, адже у науковій літератури терміни дозволяють коротко й достатньо точно сформувати думку, назвати захворювання, поставити діагноз тощо. Ступінь термінологізації професійного спілкування неоднаковий і залежить від характеру висловлювань, адресації тексту, від професіоналізму й наукового досвіду його учасників. Дослідження медичної термінології у професійному МД дозволяє виділити декілька аспектів її вживання. По-перше, англійські медичні терміни у професійному спілкуванні є стандартизовані, оскільки здебільшого утворені за допомогою греко-латинських терміноелементів, що мають інтернаціональний характер: hepatitis, carcinogen, testosterone, anemia [1]. По-друге, професійна лексика є досить динамічною, оскільки нові явища і відкриття в медицині потребують утворення нових термінів для їх номінації – неологізмів (voice lift – косметична операція на голосових зв’язка, щоб голос звучав молодшим, flexitarian – вегетаріанець, який час від часу їсть м’ясо) тощо [5, с. 235]. По-третє, динамізм і варіативність медичної термінології можна спостерігати також у синонімії, де поряд із науковими термінами вживаються їх загальновживані еквіваленти: cephalalgia – headache, heamorrhage – bleeding [6; с. 80].
Отже, термін у МД є результатом професійного мислення, служить лінгвістичним засобом орієнтації у професійній сфері й елементом фахової комунікації. Уживання медичних термінів у межах аналізованого інституційного типу дискурсу визначається статутно-рольовими відносинами між його учасниками, тому вивчення дискурсивних особливостей вживання медичної термінології студентами-медиками повинне бути важливим компонентом формування культури професійної комунікації під час викладання курсу іноземної мови за професійним спрямуванням у вищих медичних навчальних закладах освіти.

Література:
1. Англо-Український ілюстративний медичний словник Дорланда. У двох томах. – Львів : НАУТІЛІУС, 2002. – 2688 с.
2. Кудоярова О. В. Варіювання змістових параметрів англомовного медичного конфліктного дискурсу за зміни адресантно-адресатних конфігурацій / О. В. Кудоярова // Вісник Житомирського державного університету ім. І.Франка. – 2010. – Вип. 50. – С. 216–220.
3. Литвиненко Н. П. Медичний дискурс як предмет вивчення у процесі мовної підготовки лікаря / Н. П. Литвиненко // Научные исследования. Теория и практика. Педагогические науки. – Вроцлав, 2012. – С. 68–70.
4. Маджаева С. И. Термины в медицинском дискурсе / С. И. Маджаева // Вестник Челябинского государственного университета. Филология. Исскуствоведения. – 2011. – Вып. 60. – № 33(248). – С. 92–94.
5. Томілова О. Б. Англійські неологізми в субмові медицини та парамедицини / О. Б. Томілова // Лінгвістичні та методичні проблеми навчання мови як іноземної : Матеріали сьомої міжнародної науково-практичної конференції (Редколегія : Зернова В.К. та ін.). – Ч.1. – Полтава, 2008. – С. 233–236.
6. Vicent Montalt Medical Translation and Interpreting // Handbook of Translation Studies : Edited by Yves Gambier and Luc Van Doorslaer. – Vol. 2. – John Benjamin Publishing Company, 2011 – P. 79–84.