Вавшко О.В.
Анотація: Стаття присвячена огляду існуючих досліджень концепту як засобу категоризації дійсності. Здійснено спробу узагальнити його визначення та здійснити класифікацію.
Ключові слова: концепт, лінгвоконцептологія, концептосфера, картина світу.
Annotation: The article is dedicated to the investigation of the conducted researches of concept as means of reality categorization. We have made an attempt to generalize the definition of concept and to provide its classification.
Key words: concept, linguoconceptology, concept, sphere of concepts, worldview.
Визначення концепту тривалий час залишалось вагомим питанням лінгвоконцептології – науки, що утворилась на стику лінгвістики та концептології внаслідок зростання ролі індивіда, носія мови, у дослідженні мовних явищ. Дослідженню цього питання присвятили свої праці такі вчені як В.А Маслова, В.І. Карасик, А. Вежбицька, С. Кубрякова, Ю.С. Степанов, Р. Джекендоф, Р. І. Павільоніс та ін. Тим не менш, досі не існує єдиного визначення концепту. Відповідно, мета нашого дослідження – узагальнити існуючі уявлення про концепт та надати йому визначення. Вслід за твердженнями науковців, згаданих вище, погоджуємось, що концепт – це базова одиниця свідомості індивіда, а також частина «колективного несвідомого»; оперативна змістова одиниця пам’яті; частина психічних ресурсів нашої свідомості; це складова частина концептуальної системи, що репрезентує знання і досвід людини у вигляді «квантів» знання. Концепт частково вербалізується, тобто підлягає вираженню мовними одиницями, але, в той же час, він містить істотну частку невербалізованої інформації [2, с. 57].
За визначенням Ю. С. Степанова, концепт – це енергетичний продукт культури, ментальності, тобто те, що не можна виразити словами, але що можна побачити, відчути, упізнати, згадати, усвідомити. Концепт знаходиться над словами та реченнями, але може виражатись ними [1, с. 45, 68]. Звідси висновок, що концепт має двоїсту природу. З однієї сторони, він – матеріальний (особливо лінгвоконцепти, оскільки вони мають формальне вираження), а з іншої – він має енергіально- хвильову природу, що притаманна художнім концептам. Перевага тієї чи іншої природи концепту визначається середовищем його перебування – мовне середовище, культурне, художньо-естетичне.
В. І. Карасик розглядає концепт як складне лінгвістичне утворення, що має понятійну основу, внутрішню форму, дистрибутивні якості, валентні зв’язки і культурологічні якості [4, c. 29]. Він виокремлює три сторони в структурі концепту: поняттєву – означення концепту в мові; образну – сприйняття предметів через органи чуття або пам’ять; ціннісна сторона визначається актуальністю концепту для людини і суспільства.
В. А. Маслова описує концепт як комплекс, який крім змісту, оцінки і відношення мовця до описуваного об’єкта, містить також такі компоненти: загальнолюдський (універсальний); національно-культурний, обумовлений життям в певних культурних умовах; соціальний – такий компонент визначає приналежність до певного соціального прошарку; груповий, що визначається приналежністю до певного віку чи статі; індивідуально-особистісний, на формування якого здійснюють вплив особисті характеристики (освіта, виховання, індивідуальний досвід, психофізіологічні особливості) [5, с.45].
В сучасній лінгвістиці структура концепту представлена у вигляді круга, що складається з ядра, приядерної зони та периферії. Належність до тієї чи іншої зони визначається сприйняттям мовця. Опис концепту здійснюють називаючи ознаки по мірі зменшення від ядра до периферії. Таку точку зору розділяють більшість вчених. Наприклад, як стверджують В. І. Карасик та Г. Г. Слишкін, концепт з’являється біля вагомої точки свідомості, навколо якої знаходяться уявні вектори. Найважливіші з цих векторів визначають ядро, менш важливі – периферію. По мірі того як збільшується відстань від ядра, асоціації втрачають виразність. Ім’я концепту визначається одиницею мови або мовлення, що актуалізує центральну точку [5, с. 76-77].
Беззаперечним досягненням вважають створення типологій концептів. Не існує єдиної узгодженої типології, адже критерії до класифікації різняться. Основними критеріями класифікації концептів вважають такі: середовище буття та/або актуалізації, зміст самого концепту, його універсальність або специфічні ознаки, місце в ієрархії або питома вага в концепто-системі, ступінь варіативності, формат актуалізації та ін. Варто зазначити, що цей список критеріїв незавершений, і дозволяє вносити до нього доповнення та уточнення. Розглянемо вказані критерії детальніше. За середовищем, що визначає онтологічну сутність концептів, відрізняють мовні (лінгвоконцепти, або вербально виражені концепти), текстові, дискурсні, філософські, культурні, етноконцепти, художні та естетичні концепти. За змістом розрізняють такі концепти: категоріальні (ЧАС, ПРОСТІР), теософіські (ЖИТТЯ, СМЕРТЬ, ДОЛЯ), телеономні (ПРАВДА, СПРАВЕДЛИВІСТЬ), антропоконцепти (МАТИ, ПРЕЗИДЕНТ), емоційні, психологічні, екоконцепти, міфоконцепти [2, с.59]. Тематична класифікація концептів відкрита для поповнення.
За місцем в текстовій ієрархії розрізняють мега-, макро-, гіпер-, мезо-, катаконцепти та їхні складники; за питомою вагою – в концептосистемі – метахтони, автохтони та алохтони, які мають різну ступінь дискурсивної варіативності; за ступенем змінності – константи, в основному культурні, що є стійкими і постійними на певному відрізку часу, та варіативні концепти [7, с.76].
За форматом репрезентації виокремлюють такі концепти:
1) одиничні (ДРУЖБА, ЛЮБОВ) концепти;
2) подвійні гештальтні (ЖИТТЯ/СМЕРТЬ, ЛЮБОВ/НЕНАВИСТЬ, ЧОЛОВІК/ЖІНКА), тобто ті, що виступають як одиничні концепти, але поєднуються з опозиційною парою, утворюючи цілісний гештальт;
3) кластерні (ДОРОГА ДО УСПІХУ) – це ті концепти, які неможливо виразити однією мовною одиницею, проте які сприймаються як цілісна єдність, в якій певні ознаки експлікуються, тоді як інші залишаються емплікованими;
4) кумулятивні (SAVOIR VIVRE) концепти як конгломерат концептуальних ознак, об’єднаних в одне ціле шляхом накопичення;
5) картинні (ЗОЛОТА ОСІНЬ) – дескриптивність домінує над вербальністю;
6) параболічні (ПРАЗЬКА ВЕСНА, АРАБСЬКА ВЕСНА) − концепти, що містять історію чи сюжет, хоча і знаходяться у стиснутому вигляді;
7) картинно-параболічні (ПОСМІШКА ЧЕШИРСЬКОГО КОТА) − параболічні концепти, що репрезентуються не лише вербально, а й за допомогою візуальної емблеми;
8) есеїстичні (МОДЕРНІЗМ, СИМУЛЯКР) концепти, тобто ті, що, будуючись за принципом мінімалізації [7, с. 20], зберігають у стислому вигляді великий обсяг філософської інформації.
Найпоширенішою класифікацією вважають поділ концептів на універсальні та національні. Універсальні представляють у вигляді загальнолюдських знань. Вони не мають культурної специфіки (наприклад, РАДІСТЬ-ГОРЕ, ДОБРО-ЗЛО, ЛЮБОВ-НЕНАВИСТЬ). Окрім універсальних, виділяють концепти, орієнтовані на конкретний етнос. На думку А. Вежбицької, так як людина може думати певною мовою, так само вона може і відчувати цією мовою, а не іншою. Вона визначає концепти-автохтони (ті, що містять загальні національні складники) і протоконцепти (універсальні концепти) [3, с. 23].
Система концептів, в якій проявляється мовна картина світу і колективне мовне усвідомлення етносу, представляє собою концептосферу певної культури. Концептосфера, що представляє структуру, яка змінюється в часі і просторі окремої етнічної групи, складається з універсальних концептів, що забезпечують взаєморозуміння між народами, і національних, притаманних певній культурі. Національна культура має власний світогляд і цінності, на основі яких формуються стереотипи, що асоціюються з цим народом.
В концептосфері кожного народу виокремлюють концепти, які є стійкішими і більш значимими для національної культури – ключові концепти (константи). Ці основні одиниці картини світу важливі як для мовця так і суспільства [8, с 247].
Таким чином, ми дійшли висновку, що концепт – це засіб формування понять у свідомості людини, який застосовується для категоризації дійсності. За допомогою концепту слово проникає в мовну картину світу і знаходиться в ній, взаємодіючи з іншими лексичними одиницями. Концепт – це центральна категорія в науково-лінгвістичному описі мовного зображення світу. Будуючись на основі особистого та культурного досвіду, концепти є духовним спадком в свідомості народу, результатом пізнання навколишнього світу, що відображає мовну картину і національний менталітет.
Література
- Lakoff G. and Johnson M. Metaphors We Live By / George Lakoff and Mark Johnson. – Chicago; London: The University of Chicago Press, 2000. – 242 p.
- Воробйова О. П. Концептологія в Україні: здобутки, проблеми, прорахунки / О. П. Воробйова. // Вісник КНЛУ. Сер. Філологія. – 2011. – №2. – С. 53–64.
- Карасик В. И. Лингвокультурный концепт как единица исследования / В. И. Карасик, Г. Г. Слишкін. // Методологические проблемы когнитивной лингвистики: Сборник научных трудов.– 2001. – С. 76–77
- Карасик В. И. Языковые концепты как измерения культу-ры (субкатегориальный кластер темпоральности) / Кон-цепты. Выпуск 2. Архангельск, 1997. С. 156–158.
- Красиков В. І. Концепти у функції філософських основоположень / / Мова. Етнос. Картина світу. Кемерово, 2003. С. 13.
- Маслова В. А. Когнитивная лингвистика / В. А. Маслова. – Москва: Тетра Системс, 2004. – 257 с.
- Степанов Ю. С. Концепты. Тонкая пленка цивилизации / Юрий Сергеевич Степанов. – М. : Языки русской культуры, 2007. – 248 с.
- Тхорик В. И. Лингвокультурология и межкультурная коммуникация. / В. И. 24. Тхорик, Н. Ю. Фанян. – Москва, 2005. – 260 с. – (ГИС).