Л. В. Нуждак
Ужгородський національний університет ( Ужгород )
У статті подається аналіз стану прізвищ українців посттоталітарної доби. Значна увага приділяється вивченню культури та норм української мови.
Ключові слова : ономастика, посттоталітарна доба, онім, прізвища.
В статье представлен анализ состояния фамилий украинцов постоталитарной эпохи. Значительное внимание уделяется изучению культуры и правил украинского языка.
Ключевые слова : ономастика, постоталитарная эпоха, оним, фамилии.
The article analyzes style of the names of Ukrainian post-totalitarian era. Spesial attention is given to the study of culture and normative principles of the Ukrainian language.
Key words : onomastics, post-totalitarian era, onim, names.
Проблема естетики власної назви, як відомо, не належить до числа опрацьованих ні в українській ономастиці, ні в українській стилістиці. Однак низка досліджень як прикладних аспектів естетики окремих розрядів оніма, так теоретичних питань естетичної сутності стилю та його мовних засобів виявили надзвичайну важливість цієї проблематики. Показовими у цьому плані є, наприклад, розділ монографії О. Белея “Сучасна українська ергонімія…” – “Мовна естетика сучасної фірмонімії Закарпаття” [1, c. 84 – 85] або теоретичні дослідження чл.-кор. НАН України С. Я. Єрмоленко “Стиль – категорія етнопсихологічна й естетична”, “Мовно-естетичні знаки національної культури” [2]. Актуальним, на нашу думку, є дослідження естетики власної назви з погляду еколінгвістики, оскільки такий підхід дозволяє виявити нові аспекти взаємозв’язку інновацій у пропріальній лексиці та змін у соціальному середовищі з усталеними традиціями в національному назовництві.
Рівень мовної естетики власної назви у суспільстві визначається глибиною розуміння мовцями сутності власної назви, її виражальних можливостей та національних традицій назовництва, які допомагають реалізувати, втілити в конкретній власній назві необхідний не лише номінативно-ідентифікаційний, а й емоційно-оцінний та характеристичний потенціал. Нерозуміння чи ігнорування можливостей пропріальної лексики для реалізації задуму творців або користувачів конкретних онімів-неологізмів призводить не лише до втрати всякої естетичної вартості конкретного оніма, але до перетворення таких утворень в антиестетичні знаки, що негативно позначаються на загальному еколінгвальному стані українського ономастикону.
Мовна естетика власної назви, як і культура мови загалом, починається з самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується і розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова у різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Вона безпосередньо пов’язана з соціологією і психологією не тільки в плані вироблення моделей, зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості [4, c. 9].
Треба зазначити, що особливість проблемних із погляду мовної естетики онімів полягає в тому, що їх функціонування в українській літературній мові безпосередньо не суперечить чинному українському законодавству у сфері мовного будівництва чи нормам “Українського правопису”. Тому їх ідентифікацію ми пропонуємо проводити за своєрідними структурно-семасіологічними маркерами. Проведений нами аналіз мовної естетики української пропріальної лексики посттоталітарної доби з погляду еколінгвістики виявив кілька проблемних зон, зумовлених такими чинниками:
1) використання онімів, як правило, прізвищ з вульгарним значенням або різко негативною оцінністю;
2) невідповідність внутрішньої форми оніма чи його доонімного значення з енциклопедичною характеристикою носія;
3) залучення до джерельної бази сучасних онімів ненормативної, зокрема обсценної лексики та арго;
несполучуваність різних компонентів складених найменувань чи то за їх фономорфемними особливостями, чи то за доонімійним значенням, чи за іншими супровідними конотаціями. Українські прізвища стали, очевидно, першим онімійним класом, який широко почали оцінювати за естетичними критеріями. Оскільки серед традиційних українських прізвищ є чимало таких, які утворені на базі емоційно маркованої, згрубілої або навіть обсценної лексики, тому вони нерідко сприймалися їх носіями як неблагозвучні та такі, що суперечать уявленням їх носіїв про естетику власної назви. Своєрідною реакцією на такі прізвища, що водночас і засвідчує їх первинну естетичну оцінку, стали звернення до офіційних державних органів із проханням носіїв таких прізвищ про їх заміну. Відомо, що саме історія заміни прізвищ з естетичних міркувань лягла в основу геніальної п’єси М. Куліша “Мина Мазайло”. Дружина драматурга у мемуарах пише: “Ще працюючи над своїм “Миною”, Микола якось зайшов до загсу і там прочитав список змінених прізвищ. Між іншими там було прізвище Гімненко, змінене на Алмазов. Це так його розсмішило, що він вирішив вставити цей випадок у п’єсу [3, c.732 – 733]”. Українські ономасти також упродовж ХХ ст. відзначають численні випадки зміни неблагозвучних прізвищ. Так, проф. П. П. Чучка кваліфікує фактами свідомої деетимологізації чи реетимологізації випадки, коли прізвище здається носієві неблагозвучним, незрозумілим чи перекрученим, і він ініціює переміну прізвища Перебздяк на Перевзяк, Пуцакулич на Пудсакулич та ін. З естетичних міркувань, коли традиційне прізвище викликає якісь небажані асоціації, змінено прізвища Баран на Барановський, Дурневич на Дунаєв, Кракер на Кракович, Попка на Попок, Хрін на Грін, Цап на Лютянський, Шипиздяк на Шевченко [6, s. 222 – 224].
У пострадянський період, коли правова процедура заміни прізвищ значно спростилася та лібералізувалася, за даними Міністерства юстиції, щороку значна кількість громадян України вдається до зміни прізвищ, імен та імен по батькові. Так, наприклад, у 2003 р. до зміни прізвищ вдалися 24 тис., у 2007 – 17,5 тис., а у 2006 р. – 30 тис. громадян. Основною причиною заміни прізвища, яку вони наводять у спеціальних заявах, є естетична, а саме прагнення замінити неблагозвучне прізвище. Наприклад: Дурило на Цар, Козел на Драганчук, Гнидка на Гнатко, Дупа на Костевич, Кот на Москалюк, Бугай на Бондар, Урода на Романовська, Сопливий на Соколенко, Дикун на Ващук, Окунь на Енгель, Гусак на Губенко, Плуг на Петренко, Кізяк на Благовіст, Лошак на Кузьмович, Кощій на Царенко, Дурноляп на Білозір, Крейтор на Пономаренко, Дерепа на Мудрий, Гнида на Гончаренко, Драний на Карпів, Дубина на Хмельницький, Котолуп на Котенко, Лоха на Луговський, Тупота на Турів, Москаль на Миргородський, Шмаркатюк на Кириченко, Брехунець на Опанасюк, Зануда на Слободян, Котолуп на Третяк, Брехуненко на Висоцький, Сопляк на Сорока, Прищ на Приходько, Жаба на Іванчук, Баба на Бабенко, Пида на Майборода, Щур на Кучман, Псар на Хмілевський, Тупиця на Туниця, Упир на Василенко, Хир на Грицькович, Дикий на Данченко, Бугай на Бородаєнко та ін. [7]. Оскільки відновлення доонімної семантики прізвищ типу Дурило, Козел, Шмаркатюк породжує негативні конотації та асоціації, то сам факт їх заміни, очевидно, може позитивно впливати на естетичний потенціал українського антропонімікону та його еколінгвальний стан загалом.
Однак на підставі даних нашої картотеки можна стверджувати, що при заміні прізвищ в Україні пострадянської доби непоодинокими є випадки безпідставного вмотивування необхідності заміни прізвища естетичними міркуваннями. Тому далеко не всі випадки, колив заявах причиною заміни прізвища називається його неблагозвучність, можна кваліфікувати як естетично мотивовані. Нерідко громадяни стереотипно вмотивовують необхідність заміни прізвища естетичними міркуваннями, проте справжня причина зміни прізвища інша. Так, М. Романюк виявила численні факти зміни прізвищ українських заробітчан після їх депортації з країн Західної Європи [5, c. 78]. Міністерство юстиції України також подає непоодинокі випадки заміни колоритних традиційних прізвищ типу Українець, Квітень, Чорнобривець, які їх носії чомусь кваліфікують як неблагозвучні. Ес–тетичними мотивами пояснив потребу зміни імені та прізвища Олександр Кравчук на Клоун Сміхось. Мешканець Івано-Франківська Василь Гуменюк 2 жовтня 2009 р. змінив своє прізвище на Василь Противсіх і також пояснив цю причину естетичними міркуваннями. Усі ці приклади заміни прізвищ демонструють легковажне ставлення окремих мовців до своїх прізвищ, такі заміни не є належно вмотивованими, а тому не мaють позитивного значення з погляду еколінгвістики.
Для більшості розрядів української пропріальної лексики проблема естетики імені має суто прикладне розв’язання, яке часто спирається більше на інтуїцію, мовне чуття, ніж апробовані лінгвістичні критерії. На цьому тлі вигідно вирізняються власні імена українців, стосовно яких в українському мовознавстві уже сформульовано конкретні принципи або рекомендації, скеровані на забезпечення необхідного їх естетичного рівня. Естетика власної назви є невід’ємним елементом загальної еколінвістичної картини українського ономастичного простору посттоталітарної доби. Недооціненість важливості проблеми естетичного стану українського ономастику спричинилася до появи численних онімів різних розрядів, які своєю структурою, джерельною базою або специфікою доонімійної семантики ніяк не пов’язані з традиціями українського назовництва. Українські оніми посттоталітарної доби, які не відповідають естетичним критеріям української власної назви, негативно впливають на еколінгвальний стан українського ономастикону та української мови загалом. Пропаганда як апробованих засад естетики української власної назви, так і самих високоестетичних українських онімів має стати актуальним завданням українських мовознавців, зокрема лексикографів, стилістів, а також письменників та журналістів.
Еколінгвальний стан українського ономастикону пострадянського періоду залежить від цілого комплексу взаємозумовлених чинників екстралінгвального характеру. Соціально-культурне середовище пострадянської України, українське та міжнародне законодавство, вплив глобалізаційних тенденцій у мовно-культурній сфері, а також естетичні переконання та пріоритети мовців – головні чинники, що впливають на еколінгвальний баланс українського ономастикону досліджуваного періоду. Названі екстралінгвальні чинники мають як позитивні, так і негативні наслідки впливу на еколінгвальний стан української онімійної системи пострадянської доби. Позитивний вплив на український ономастикон посттоталітарної доби та його еколінгвальний баланс зокрема мають такі позамовні чинники, як демократичні та правові засади побудови державного устрою України, лібералізм її економіки, орієнтація на надбання національної культури українців та культури національних меншин України. Відсутність чіткої та послідовної державної політики в гуманітарній сфері, брак механізмів контролю за дотриманням норм міжнародного та національного законодавства у сфері мовного будівництва, еклектичність естетичних принципів творення онімів негативно позначаються на еколінгвальному стані сучасної української онімії.
Список літератури
1. Белей О. Сучасна українська ергонімія: власні назви підприємств Закарпаття / Белей О. – Ужгород, 1999. – 111 c.
2. Єрмоленко С. Нариси з української словесності (стилістика і культура мови) / Єрмоленко С. – К. : Довіра, 1999. – 430 с.
3. Куліш А. Спогади про Миколу Куліша // М. Г. Куліш. Твори : у 2 т. / А. Куліш. – К., 1990. – Т. 1. – 1990. – С. 726 – 738.
4. Культура української мови. – К. : Наукова думка, 1990.
5. Романюк М. І. Соціально зумовлені інновації в ономастиконі Закарпаття кін. ХХ – поч. ХХІ ст. / Романюк М. І. Ужгород : Ґражда, 2007. – 124 c.
6. Чучка П. П. Сучасні процеси у класі прізвищ / П. П. Чучка // Spoločnské fungovanievlastnýchmien. Slovenská onomastická konferencia. – 1980. – № 7. – S. 219 – 227.
7. http // www. just. gov. ua