Природа конституційно-правової відповідальності. Співвідношення з відповідальністю моральною та політичною

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Стаття розкриває характеристику нормативно-правової бази, яка регулює питання про природу конституційно-правової відповідальності та співвідношення моральної та політичної відповідальності.
Article reveals the characteristics of the regulatory framework that governs the question of the nature of the constitutional and legal responsibility and moral value and political responsibility.

Конституційно-правову відповідальність розглядають як міру державного примусу, яка ґрунтується на юридичному і суспільному осуді правопорушення і виражаються у встановленні для правопорушника визначених негативних наслідків[1, с. 387]; як примусове застосування законодавчо закріплених конституційних санкцій до суб’єктів конституційно-правових відносин у разі невиконання (неналежного виконання) ними своїх конституційних обов’язків (повноважень) або за зловживання конституційними правами (повноваженнями)[2, с. 11]; обов’язок суб’єкта конституційно-правових відносин відповідати за невідповідність своєї юридично значимої поведінки тій, яка приписана йому диспозиціями цих норм, забезпечений можливістю застосування уповноваженою інстанцією мір державного (або прирівняного до нього суспільного) впливу[3, с. 20-21]; правовий зв’язок між сторонами, при якому одна з них (суб’єкт відповідальності) зобов’язується відповідати очікуваній моделі поведінки, інша сторона (інстанція відповідальності) оцінює цю відповідність і у випадку негативної оцінки відповідним чином реагує на порушення[4, с. 46] та ін.
У процесі здійснення охоронної функції Конституції на основі відповідних конституційних норм складаються охоронні правовідносини. Вони не мають широкого розповсюдження, проте це не зменшує їх роль у забезпеченні конституційного правопорядку Охоронні відносини виникають перш за все внаслідок неправомірної поведінки суб’єктів як негативна реакція на це з боку держави. Потреба в них виявляється кожного разу, коли права та інтереси учасників правовідносин, окремої особи або суспільства в цілому, або сама Конституція потребують державно-правового захисту. Вони завжди виступають як владовідносини. За допомогою цих відносин реалізуються міри юридичної відповідальності, міри захисту суб’єктивних прав і законних інтересів, превентивні заходи державного примусу[5, с. 132].
Поняття правоохоронних відносин було введено в науковий обіг Н.Г. Александровим, який зазначив, що ці відносини виникають між правопорушниками і компетентними органами держави з метою застосування до правопорушників відповідних санкцій[6, с. 91-92]. У подальшому ряд вчених радянської доби (Н.Г. Александров, С.С. Алексєєв, Н.С. Малеїн, Б.Т. Базилев[7, с. 189-190] та ін.) стали дотримуватись ідеї зв’язку юридичної відповідальності з охоронним правовідношенням, або навіть їх тотожності. В результаті чого склалася концепція юридичної відповідальності як правовідношення, відповідно до якої юридична відповідальність – це особливе, передбачене і врегульоване нормами права відношення, яке виникає між правопорушником і державою (компетентними органами), при якому держава через свої органи має право покарати правопорушника, а він зобов’язаний зазнати цього покарання. Такі правовідносини отримали назву «правовідносини відповідальності»[8, с. 12].
Під юридичною відповідальністю розуміють правовідношення, яке виникає з правопорушення, і складається між державою в особі спеціальних органів і правопорушником, на якого покладається обов’язок зазнати відповідних позбавлень і негативних наслідків за вчинене правопорушення, за порушення вимог, які містяться в нормах права[9, с. 543]. М.Д. Шиндяпіна, ототожнюючи поняття «охоронного правовідношення» і «правовідношення відповідальності» зазначає, що змістом правоохоронного відношення, яке виникає в результаті правопорушення, є зв’язок права держави на застосування мір юридичної відповідальності та обов’язку правопорушника перетерпіти ці міри[10, с. 32]. Т.М. Радько визначає юридичну відповідальність як особливий вид державного примусу, який полягає в зазнаванні суб’єктом права невигідних наслідків, передбачених санкцією порушеної норми, та здійснюється в формі охоронного правовідношення[11, с. 708 ].
Конституційно-правовій відповідальності властиві всі ознаки та елементи конституційно-правових відносин (об’єкти, суб’єкти, зміст, юридичний факт). З моменту вчинення конституційного делікту, який є конституційним юридичним фактом, між інстанцією конституційно-правової відповідальності та правопорушником (деліквентом) виникає правовідношення конституційно-правової відповідальності, елементами якого виступають взаємно кореспондуючі права і обов’язки правопорушника і суб’єкта, який є інстанцією конституційно-правової відповідальності. Правопорушник зобов’язаний зазнати мір конституційно-правової відповідальності, які передбачені санкцією порушеної конституційно-правової норми, і понести несприятливі наслідки, а суб’єкт, який є інстанцією конституційно-правової відповідальності, має повноваження притягнути його до конституційно-правової відповідальності.
Юридична відповідальність має таку властивість як нормативність, а нормативність юридичної відповідальності, як і нормативність права, включає в себе можливість державного примусу. I якщо до вчинення правопорушення державний примус існував як можливість, то з виникненням конкретного правовідношення юридичної відповідальності така можливість переросла в реальну дійсність. Державний примус закладений в самій нормі, яка передбачає юридичну відповідальність, а державний апарат є лише засобом реального здійснення державного примусу[12, с. 59].
Примусовий характер конституційно-правової відповідальності проявляється не тільки в державному, але й в прирівняному до нього суспільному примусі. Прикладом цього може бути відкликання виборцями обраного ними депутата місцевої ради (Розділ V Закону України «Про статус депутатів місцевих рад») або ж дострокове припинення за рішенням місцевого референдуму повноважень сільського, селищного, міського голови (ч. 2 ст. 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Звичайно, суспільний примус, так само як і державний, здійснюється на основі конституційно-правових норм (або при їх санкціонуванні) і, як правило, під державним контролем. Мета примусової діяльності досягається шляхом впливу на політичну, моральну, організаційну і майнову сферу конкретного суб’єкта конституційно-правових відносин[13, с. 2-4].
Конституційно-правовій відповідальності властиві усі загальні ознаки юридичної відповідальності, які характерні й для інших видів юридичної відповідальності. Вона ґрунтується на загальних принципах юридичної відповідальності і є мірою державного (або прирівняного до нього, суспільного) примусу, який виражається у встановленні для правопорушника певних негативних наслідків. Проте дані ознаки у конституційно-правовій відповідальності мають свої особливості, які свідчать про своєрідність її як самостійного виду юридичної відповідальності.
Слід погодитись з позицією, що інститут конституційно-правової відповідальності є одним із тих системоутворюючих факторів, які дають змогу вважати конституційне право самостійною галуззю системи національного права[14, с. 22]. Так, Ж.I. Овсепян вважає, що критеріями конституційної відповідальності є цілий рід пов’язаних в «єдиний список» підстав галузевої правової (конституційне право як галузь права) ідентичності, які, лише будучи взяті в їх сукупності, так сказати «в єдиному пакеті», визначають кваліфікуючі властивості конституційної відповідальності. У цій пов’язаній, єдиній галузевій сукупності кваліфікуючих ознак конституційної відповідальності можуть бути названі наступні: 1) особливості предмета примусового забезпечувального (охоронного) впливу конституційної відповідальності – виключним предметом забезпечення за допомогою інституту конституційної відповідальності є конституція (Основний Закон) держави; 2) специфічне джерело закріплення конституційних санкцій – до таких відноситься Конституція та інші джерела конституційного права як автономної галузі; 3) своєрідність об’єктів конституційно-примусового впливу (охорони) – об’єктами конституційно-примусового спливу виступають відносини, які складають предмет конституційного права як галузі права, предмет конституційно-правового регулювання, конституційні владовідносини; 4) відмінною від інших видів юридичної відповідальності ознакою конституційної відповідальності є специфічні підстави конституційної відповідальності – це особливі склади правопорушень – конституційні правопорушення, які мають оригінальні ознаки кола їх об’єктів, суб’єктів, змісту об’єктивної та суб’єктивної сторін; 5) до числа критеріїв конституційної відповідальності можна назвати також особливе коло суб’єктів цього виду відповідальності -в їх числі, перш за все, виборні органи і посадові особи публічної влади, а також органи і посадові особи, які безпосередньо формуються першою категорією (чергою) органів і посадових осіб (друга черга суб’єктів конституційної відповідальності); 6) специфічною є система санкцій конституційної відповідальності; 7) значними порівняно з іншими видами юридичної відповідальності є особливості механізмів і застосування мір конституційної відповідальності[15, с. 44-45].
На думку М.П. Авдєєнкової, відмінностями конституційно-правової відповідальності від інших видів юридичної відповідальності є: специфічний набір підстав для встановлення конкретної відповідальності органу або посадової особи, спеціальний суб’єкт відповідальності та спеціальні санкції; відсутність єдиного нормативно-правового акту, в якому закріплювалися би підстави відповідальності, санкції, які застосовуються за те чи інше правопорушення, регламентація даного виду відповідальності виключно нормами конституційного права[16, с. 10].
Н. М. Колосова досліджуючи юридичну природу конституційної відповідальності в якості її особливостей виділяє амбівалентний і комплексний характер. Аналізуючи відмінність конституційної від інших видів юридичної відповідальності, автором визнається наявність труднощів у цьому питанні. Зокрема, це зумовлено фрагментарністю законодавчого закріплення інституту конституційної відповідальності, що деякою мірою залежить від політичної волі. Тому тільки завершеність формування інституту конституційної відповідальності дозволить остаточно вирішити проблему розмежування конституційної та інших видів юридичної відповідальності[17, с. 20-22].
Однією з суттєвих відмінних ознак конституційно-правової відповідальності є її підстава, яка багато в чому і визначає характеристику конституційно-правової відповідальності в цілому. Підстава конституційно-правової відповідальності – це ті обставини, за яких відповідно до конституційно-правових норм вона настає. Традиційно в теорії держави і права розрізняють нормативні та фактичні підстави юридичної відповідальності. Нормативною підставою є те, на підставі чого особа може нести юридичну відповідальність, тобто відповідна норма права. Фактичного підставою юридичної відповідальності – є те, за що особа може нести юридичну відповідальність, тобто вчинення конкретного делікту.
Нормативною підставою конституційно-правової відповідальності є сукупність конституційно-правових норм, які закріплюють: а) склади конституційних деліктів; б) конституційно-правові санкції і принципи їх застосування; в) коло суб’єктів, які уповноважені застосовувати конституційно-правові санкції, – інстанції відповідальності; г) процедуру застосування мір конституційно-правової відповідальності, тобто її процесуальну форму. В Україні нормативну основу конституційно-правової відповідальності утворює велика кількість нормативно-правових актів, які регулюють окремі її аспекти та закріплюють здебільшого конкретні види конституційних деліктів. Це: 1) Конституція України; 2) закони України; 3) інші нормативно-правові акти (в т.ч. нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування, нормативно-правові акти, які регулюють процес реалізації конституційно-правової відповідальності тощо). Деякі автори до нормативної підстави конституційно-правової відповідальності відносять також і загальновизнані принципи і норми міжнародного права та міжнародні договори, які ратифіковані Україною[18, с. 31]. На жаль, поки що єдиний кодифікований акт у сфері конституційно-правової відповідальності відсутній.
Фактичною підставою для настання конституційно-правової відповідальності є діяння конкретного суб’єкта конституційно-правових відносин, яке не відповідає диспозиції конституційно-правової норми, яка охороняється конституційно-правовою санкцією[19, с. 54], тобто вчинення конституційного делікту. На нашу думку, конституційний делікт можна визначити як суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння (дію або бездіяльність), яке посягає на конституційний лад та його інститути, за вчинення якого передбачена конституційно-правова відповідальність[20, с.4].
Специфікою конституційно-правової відповідальності є також її суб’єктний та об’єктний склад. Суб’єктами конституційно-правової відповідальності можуть бути усі суб’єкти конституційно-правових відносин (за винятком народу, нації, національних меншин і корінних народів), які відповідно до конституційно-правових норм зобов’язані та здатні нести конституційно-правову відповідальність за вчинені протиправні діяння, тобто володіють конституційною деліктоздатністю. Об’єктами конституційно-правової відповідальності є суспільно-політичні цінності, що охороняються нормами конституційного права: народовладдя, організація державної влади та місцевого самоврядування, права і свободи людини і громадянина тощо, проти яких спрямовані конституційні делікти і яким вони можуть заподіяти або заподіюють шкоду. В узагальненому вигляді об’єктом конституційно-правової відповідальності є конституційний лад України як система найважливіших конституційно-правових відносин, які пов’язані з організацію та діяльністю держави та суспільства. На нього прямо чи опосередковано посягають усі конституційні делікти, тобто конституційний лад України є об’єктом конституційної деліктності в цілому.
Наступною особливістю конституційно-правової відповідальності є наявність специфічних конституційно-правових санкцій – передбачених нормами конституційного права мір державного (чи прирівняного до нього суспільного) впливу, що застосовуються до винного суб’єкта у разі скоєння ним конституційного делікту та тягнуть для нього певні несприятливі (негативні) наслідки. Конституційно-правові санкції застосовуються широким колом уповноважених суб’єктів – органами законодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого самоврядування, посадовими особами, громадянами тощо – щодо непідзвітних і непідпорядкованих їм суб’єктів, тим самим відрізняючись від дисциплінарних стягнень, які застосовуються до працівників і службовців у порядку підлеглості вищестоящими органами та посадовими особами. Відрізняються вони й від покарань, які застосовуються виключно на підставі рішення суду, та від адміністративних стягнень, які застосовуються як судом, так і органами адміністративної юрисдикції, що є органами виконавчої влади. До основних видів конституційно-правових санкцій відносяться: дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, усунення Президента України з поста у порядку імпічменту, відставка Кабінету Міністрів України, відкликання депутата місцевої ради, втрата громадянства тощо.

Список використаної літератури:
1. Кутафин О.Е. Предмет конституционного права. – М.: Юристъ, 2001. – С. 387;
2. Колосова Н. М. Теория конституционной ответственности: природа, особенности, структура:
Автореф. дисс. д-ра юрид. наук. – М., 2006. – С. 11.
3. Виноградов В.А. Конституционная ответственность: вопросы теории и правового регулирования. – М.: Тип. «Далона-П», 2000. – С. 20-21.
4. Краснов М. А. Публично-правовая ответственность представительных органов за нарушение закона // Государство и право. – 1993. – № 6. – С. 46.
5. Лучин В. О. Конституция Российской Федерации. Проблемы реализации. – М.: ЮНИТИ-ДАНА,
2002.-С. 132.
6. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в советском обществе. -М.: Госюриздат, 1955. –
С. 91-92.
7. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права. – Свердловск, 1964. – Вып. 1. – С. 189-
190;
8. Булатов А.С. Юридическая ответственность (общетеоретические проблемы): Автореф. дис.
канд. юрид. наук. -Л., 1985. – С. 12.
9. Сенякин И.Н. Юридическая ответственность // Теория государства и права / Под ред. Н.И. Матузова и А .В. Малько. – М., 1997. – С. 543.
10. Шиндяпина М. Д. Стадии юридической ответственности. – М.: Книжный мир, 1998. – С. 32.
11. Радько Т.Н. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: Академический Проект, 2005.-С. 708.
12. Липинский Д.А. Проблемы юридической ответственности. – СПб.: Изд-во «Юридический центр
Пресс», 2003. – С. 59.
13. Виноградов В.А. Проблемы охраны (защиты) Конституции Российской Федерации и
конституционно-правовая ответственность // Конституционное и муниципальное право. – 2003. – №
1. – С. 2-4.
14. Мелащенко В.Ф. Конституційно-правова відповідальність / Конституційне право України / За
ред. В.Ф. Погорілка. – 2-ге доопрац. вид. – К.: Наукова думка, 2000. – С. 22
15. Овсепян Ж.И. Юридическая ответственность и государственное принуждение (общетеоретическое и конституционно-правовое исследование). – Ростов-на-Дону: «Эверест», 2005. – С. 44-45.
16. Авдеенкова М.П. Конституционно-правовая ответственность в России: проблемы становления
и реализации: Дисс. … канд. юрид. наук. – М., 2003. – С. 10.
17. Колосова Н.М. Теория конституционной ответственности: природа, особенности, структура:
Автореф. дисс. д-ра. юрид. наук. – М., 2006. – С.20-22.
18. Кравченко В. В. Конституцию право України. – К., 2002. – С. 31.
19. Виноградов В. А. Основание конституционно-правовой ответственности // Законодательство. –
2003.-№2. -С. 54.
20. Батанова Н. М. Конституційні делікти в Україні: проблеми теорії та практики: Автореф. дис…
канд. юрид. наук. – К., 2007. – С. 4.

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь