Анотація. У роботі досліджено рівень націоналізації політичних партій та партійної системи України загалом. Основну увагу зосереджено на виявлені тенденцій процесу націоналізації партійної системи України.
Summary. A research deals with the issue of the nationalization level of Ukrainian political parties and party system of Ukraine in general. The focus of this investigation is determining trends of the nationalization process of Ukrainian party system.
Постановка проблеми. На сьогодні існує чимало недосліджених аспектів функціонування інституту політичних партій. До таких можна віднести націоналізацію партійної системи, як індикатора конкуренції політичних партій на рівні адміністративно-територіальних одиниць країни. Якщо в західній партології вчені аналізують рівень націоналізації партійних систем, наприклад, країн Північної та Південної Америки, Центрально-Східної Європи, Африки, то українські вчені залишили цю тему поза увагою: не досліджується рівень націоналізації партійної системи та політичних партій в порівнянні з іншими країнами.
Метою дослідження є визначити рівень націоналізації партійної системи України.
Відповідно до мети, слід виконати ряд завдань, а саме:
– систематизувати та сформувати методологію дослідження рівня націоналізації партійної системи і політичних партій зокрема;
– на основі результатів виборів до Верховної Ради України визначити рівень націоналізації партійної системи та прослідкувати його динаміку.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Досліджуваній проблематиці приділяється незначно уваги з боку українських вчених. Це зумовили практично повну відсутність праць зі згаданої теми. Тому методологічну і концептуальну основу дослідження становлять роботи зарубіжних дослідників: Д. Бошлера (D. Bochsler) [11], М. Джонса та С. Мейнверінга (M. Jones and S. Mainwaring) [12], Ю. Касуї (Y. Kasuya) [13].
Основні положення наукової роботи можуть допомогти у написанні комплексної роботи з проблематики діяльності партій і функціонування партійної системи України. Крім того, результати дослідження будуть корисними для партійних керівників при підготовці до виборчої кампанії.
Викладення основного матеріалу. Розпочинаючи наше дослідження, насамперед, потрібно провести операціоналізацію таких ключових понять як «політична партія», «партійна система», «націоналізація партійної системи».
Для операціоналізації поняття «політична партія» ми використовуємо визначення, яке дане в Законі України «Про політичні партії в Україні». Закон визначає поняття «політична партія» наступним чином: це зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах [1].
Існує чимало визначень поняття «партійна система». Однак, ми використаємо визначення, запропоноване польським політологом Є. Вятром (Jerzy Wiatr): партійна система – сукупність відносин між легально діючими в державі політичними партіями, які виявляються в суперництві або спільному змаганні за політичну владу[5, с.337].
Операціоналізацію поняття «націоналізація партійної системи» ми здійснюємо на основі визначення М. Джонса та С. Мейнверінга: націоналізація партійної системи – явище, коли частка отриманих голосів виборців провідних партій майже однакова у всіх адміністративно-територіальних одиницях країни. Тобто, голоси будь-якої з партій не концентруються лише в одному регіоні. Цю ж логіку можна застосувати і до партій: високо націоналізовані партії на виборах здобувають порівняно однакову кількість голосів по всіх областях, в той час, як слабо націоналізовані партії користуються підтримкою лише в окремих регіонах[12].
Для визначення рівня націоналізації партійної системи України, ми будемо використовувати показники PSNS (Party system nationalization score) і PNS (Party nationalization score) які розроблені швейцарським вченим Даніелем Бошлером [11]. Ці показники – це трансформований коефіцієнт Джині (G) – одиниця виміру, що часто використовується для визначення наявності чи відсутності значної гетерогенності в суспільстві, доходи населення та інш. Коефіцієнти PSNS (1.1) та PNS (1.2) варіюються від 0 до 1: чим вони ближче до 1, тим рівніше розподіляються частки голосів виборців, тобто це свідчить про більший рівень націоналізації партійної системи (партії). І, навпаки, чим показники ближче до 0, тим менш націоналізованою є партійна система (партія). Крім того, для стандартизації вищезазначених показників (тобто, щоб вони були порівнювальними з такими ж показниками інших країн) використовується десятковий логарифм (log 10) та логарифм з числа кількості адміністративно-територіальних одиниць країни (log unit), яку досліджуємо [11]. Нижче зазначена формула розрахунку PSNS та PNS:
PSNS = PNS1+PNS2+PNSn/n (1.1)
PNS = (1 – G) (log 10 / log unit ) (1.2)
Для розрахунку ми брали до уваги лише результати тих політичних партій, які пройшли до парламенту. Це зумовлено тим, що аналіз саме цих партій потенційно дозволяє нам прослідкувати тенденцію в процесі їхньої націоналізації. Для дослідження показників партійної націоналізації ми використовуємо офіційні дані ЦВК щодо результатів парламентських виборів 1998 р., 2002 р., 2006 р., 2007 р.
Проаналізуємо показники партійної націоналізації отримані після парламентських виборів до Верховної Ради України 1998 р. За результатами виборів до Верховної Ради 8 партій і блоків пройшли 4 % бар’єр (Табл.1) [8].
Таблиця 1.
Рівень націоналізації політичних партій на основі результатів парламентських виборів 1998 р.
Аналізуючи рівень націоналізації вказаних політичних партій, відразу ж звертаємо увагу на високі показники PNS Партії Зелених України (ПЗУ) та Народно-демократичної партії (НДП).
Такі політичні сили як ВО «Громада» та Народний Рух України мають найменші значення націоналізації. Обидві партії, які мали найбільший рівень націоналізації в результаті виборів 1998 р. належать до центристського спрямування [4]. Високу рівномірну підтримку цих політичних сил на загальнодержавному рівні можна пояснити декількома чинниками. По-перше, ПЗУ вдало зуміла позиціонувати себе через «позапартійний» імідж і зіграти на негативному ставленні населення до політики (так зване протестне голосування). В свою чергу, високий рівень націоналізації НДП можна пояснити через те, що в 1998 р. ця політична сила належала до провладного блоку і мала змогу застосовувати адмінресурс [4].
Низьке значення PNS у ВО «Громада» та НРУ стало наслідком того, що електорат кожної з цих партій зосередився лише в окремих регіонах України: близько 50% всіх своїх голосів ВО «Громада» здобула лише в Дніпропетровській області; а для НРУ основним джерелом голосів стала Західна Україна, де лише в чотирьох областях партія отримала майже половину свого рейтингу. Якщо ситуацію з НРУ можна обґрунтувати ідеологічними чинниками, то зосередженість більшості виборців ВО «Громада» в Дніпропетровщині – це результат того, що саме дніпропетровці повністю складали керівний апарат цієї партії і володіли значним впливом в області.
За результатами виборів 2002 р. 6 партій потрапили у парламент [9]. В порівнянні з результатами виборів 1998 р., рівень націоналізації партій дещо знизився (Табл.2).
Таблиця 2.
Рівень націоналізації політичних партій на основі результатів парламентських виборів 2002 р.
Найбільший рівень PNS отримали СДПУ(о), За Єдину Україну та КПУ. Якщо показники СДПУ (о) (0,75) та За Єдину Україну (0,71) можна вважати закономірними, зважаючи на провладне положення партій у той період, то результат КПУ (0,74) є дещо несподіваним. КПУ належить до лівого спектру партій і їхній високий рівень націоналізації суперечить твердженню, що саме центристські політичні партії є найбільш націоналізованими. Проте, успіх КПУ можна пояснити скрутним соціально-економічним становищем, від якого страждала більшість населення на той період, падінням довіри до уряду та роз’єднаністю зусиль національно-демократичних партій [6].
Найменший рівень PNS за результатами виборів отримали СПУ та Блок Віктора Ющенка «Наша Україна». Такі показники СПУ не можна вважати несподіванкою, адже області, які проголосували за соціалістів, були їхнім постійним електоратом [8]. Закономірним можна назвати і результат Блоку Віктора Ющенка «Наша Україна». Це пояснюється тим фактом, що блок практично об’єднав навколо себе весь електорат НРУ, який базувався саме на Заході України. Саме тому рівень націоналізації Блоку Віктора Ющенка був низьким.
Отже, в результаті парламентських виборів 2002 року ситуація з рівнем націоналізації політичних партій України була неоднозначною: з одного боку показники СДПУ (о) та За Єдину Україну свідчать на користь нашої гіпотези, з іншого – результат КПУ є виключенням. Розглянемо наступні виборчі цикли, які допоможуть верифікувати отримані результати.
За результатами парламентських виборів 2006 року у Верховну раду потрапили 5 партій і блоків [3].
Таблиця 3.
Рівень націоналізації політичних партій на основі результатів парламентських виборів 2006 р.
Незважаючи на те, що НСНУ йшла на вибори в ролі провладної партії, це ніяк не вплинуло на рівень її націоналізації: 0,64 – це найгірший показник серед усіх парламентських партій 2006 року (Табл.3). Також низьким виявився рівень націоналізації Партії регіонів – 0,65. Електорат партій дійсно регіоналізувався і був зосереджений чітко на Заході і Сході України, що стало наслідком спроб поділу України під час президентських виборів 2004 р.
Лідером націоналізованості серед партій знову стала КПУ (0,8), дещо відстав БЮТ (0,73), покращила результати СПУ (0,7). Високий результат комуністів знову ставить під сумнів твердження, що центризм – основний чинник націоналізованості партій. Їхній успіх можна швидше пояснити опозиційністю до влади, яка не виправдала очікування населення. Подібний фактор став ключовим і в успіху соціалістів у більшості регіонів України. У випадку з БЮТ варто говорити про головну роль їхнього провладного статусу та лівоцентриського спрямування, в порівнянні з радикальнішим НСНУ [7, с.64].
Таблиця 4.
Рівень націоналізації політичних партій на основі результатів парламентських виборів 2007 р.
За результатами дострокових виборів 2007 року в парламент потрапили 5 політичних сил (Табл.4) [10].
Несуттєво покращилися показники націоналізації Партії Регіонів (0,68) та НУНС (0,67), очевидно за рахунок адмінресурсу. Показник БЮТ залишився стабільним на рівні 0,73. Втретє поспіль на лідируючих позиціях по рівню партійної націоналізації залишилися комуністи (0,79). Також високий показник в Блоку Литвина (0,78). У випадку з КПУ можна з впевненістю говорити, що партія володіє стабільним електоратом по всій Україні. В свою чергу, Блок Литвина позиціонував себе як яскраво виражена центристська партія, яка може об’єднати країну [7, с.53]. Отож, вибори 2007 року підтвердили доволі суперечливі тенденції в націоналізації політичних партій України. Подібну ситуацію ми прослідковуємо і в розвитку націоналізації партійної системи України (Рис.1).
Рис1.
Рівень націоналізації партійної системи України з 1998 р. по 2007 р.
Вивчаючи динаміку рівня націоналізації партійної системи України, можна зробити висновок, що він був найнижчим в період 2000-2005 рр., що пояснюється значним розколом країни в міжвиборчий період 2002-2004 рр. Крім того, за чотири виборчих цикли в Україні так і не відбулося значного зростання партійної націоналізації, адже в 2007 р. партійна система України лише зрівнялася з власними відповідними показниками 1998 р.
Висновки. У дослідженні визначено рівень націоналізації для парламентських політичних партій та партійної системи України загалом, прослідковано його динаміку. В результаті дослідження наша гіпотеза про те, що провладні та центристські політичні партії є найбільш націоналізованими, тобто рівномірно користуються підтримкою по всій країні, частково підтвердилася. Виявлено дві тенденції: по-перше, підтримка стабільно високого рівня націоналізації КПУ, по-друге, провладні партії центристського спрямування мають кращу можливість до підвищення рівня партійної націоналізації (НДП, СДПУ (о), За Єдину Україну, БЮТ, Блок Литвина). Сформульовані в дослідженні основні теоретичні положення і висновки можуть бути використані у написанні комплексної роботи з проблематики діяльності партій і функціонування партійних систем загалом; також, в науково-дослідницькій та викладацькій роботі.
Список використаних джерел та літератури.
1. Закон України «Про політичні партії в Україні» від 05.04.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 23. — Ст. 118.
2. Бойко О.Д. Історія України: Посібник [Текст]. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 656 с.
3. Вибори народних депутатів України 26 березня 2006 року [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2006/w6p001. – Назва з екрану.
4. Г. Агафонова. Етапи розвитку політичного центризму в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.social-science.com.ua/jornal_ content/13/psychology. – Назва з екрану.
5. Горлач М. І., Кремень В. Г. Політологія[Текст]: наука про політику: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / М. І. Грибан, В. Г. Кремень — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 840 с.
6. Новітня історія України: держава Україна на сучасному етапі [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.history.vn.ua/book/history5/71.html. – Назва з екрану.
7. Партійна система України: ідеологічний вимір / Світлана Конончук, Олег Ярош ; Укр. незалеж. центр політ. дослідж. – К. : [Агентство “Україна”], 2010. – 76 с.
8. Підсумки голосування по партіях: чергові вибори 29.03.1998 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua/p ls/vd2002/webproc0v?kodv ib=1&rejim=0. – Назва з екрану.
9. Підсумки голосування по партіях: чергові вибори 31.03.2002 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua /pls/vd2002/WEBPROC0V. – Назва з екрану.
10. Позачергові вибори народних депутатів України 30 вересня 2007 року [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2007/w6p001. – Назва з екрану.
11. D. Bochsler. The Nationalisation of Post-Communist Party Systems [Electronic resource]. – Mode of access: www.bochsler.eu/publi/bochsler_nationalisation-eas10.pdf
12. M. Jones, S. Mainwaring. The Nationalization of Parties and Party Systems: An Empirical Measure and an Application to the Americas [Electronic resource]. – Mode of access: nd.edu/~kellogg/publications/workingpapers/WPS/304.pdf
13. Y. Kasuya. The nationalization of party systems: Conceptual issues and alternative district-focused measures [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.astrid-online.it/–il-siste/Studi–ric/KASUYA-MOENIUS-Electoral-Studies-03_08.pdf
Перелік ключових слів: партійна система, вибори, націоналізація партійної системи, політична партія, адмінресурс.