Особливості психокорекційного впливу на агресивну поведінку гіперактивних молодших школярів

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті проаналізовано сутність гіперактивності та агресивності дітей, а також наведені теоретичні та методичні засади, що дозволяють розглядати особливості психокорекційної діяльності щодо агресивних проявів у поведінці гіперактивних дітей молодшого шкільного віку. Наведені основні аспекти проведення власного експериментального дослідження.

The article analyzes the nature of hyperactivity and aggressiveness of the children. The theoretical and methodological framework that can examine the features of the psychotherapeutic correction of aggressive indications in the behavior of hyperactive children of primary school age have also been shown. The article pays attention to the basic aspects of self-reliant experimental research.

Постановка проблеми. За останні роки зросли показники порушень у емоційній сфері школярів. Багато дітей відзначаються емоційною неврівноваженістю, надмірною чутливістю, вразливістю та підвищеною нервозністю. Але найбільш непокоять батьків, педагогів, психологів, соціальних працівників такі прояви поведінкової активності дітей як агресивність та гіперактивність. Стрімке зростання рівня груп дітей з даними видами поведінки –  одна  з  найбільш  актуальних  проблем сьогодення.

Одними із таких обтяжуючих факторів є ознаки гіперактивності, які  притаманні дітям дошкільного та молодшого шкільного віку. Гіперактивність – стан, при якому активність і збудливість перевищує норму [7].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Опрацювавши психологічну літературу, ми визначили, що у більшості досліджень гіперактивність розглядається у вигляді ряду симптомів, серед яких найчастіше зустрічається різні варіанти поєднання трьох з них: надлишку рухової активності, дефіциту уваги та порушення емоційної поведінки.

Питанням вивчення особистості гіперактивних дітей та їх психічного розвитку займалися такі відомі вчені, як Г. Моніна [27], О. Гуріна [10], Л. Алексєєва, Н. Заваденко [14] та інші. Дослідники стверджують, що гіперактивність як особливий варіант поведінки виражається в характерних особливостях рухового розвитку і тісно пов’язана з порушенням уваги і емоційної сфери.

Мета дослідження – діагностика агресивної поведінки та зниження інтенсивності і частоти агресивних проявів у дітей молодшого шкільного віку з гіперактивністю засобами психокорекційного впливу.

На виконання мети дослідження спрямовані наступні завдання:

1. Проаналізувати наукову літературу на предмет причин і проявів гіперактивності та агресивної поведінки молодших школярів та в  ході теоретичного аналізу виявити фактори, які сприяють закріпленню даних проявів.

2. В процесі вивчення літературних джерел з’ясувати, які існують методи діагностики і алгоритми роботи з гіперактивними дітьми та визначити шляхи і способи психологічної корекції агресивної поведінки в молодших школярів.

3. Розробити програму з метою корекції агресивної поведінки гіперактивних дітей молодшого шкільного віку, апробувати її  та оцінити ефективність.

4. На основі здійсненого аналізу провести експериментальне дослідження щодо ефективності розробленої психокорекційної програми для гіперактивних дітей молодшого шкільного віку, у яких виражені прояви агресивної поведінки.

5. Проаналізувати одержані результати і зробити висновки щодо ефективності цілеспрямованого впливу на інтенсивність прояву агресивної поведінки у гіперактивних молодших школярів.

Деякі дослідники називають причинами гіперактивної поведінки особливості темпераменту, а також характер сімейного виховання. Вчені дослідили, що частина гіперактивних дітей – це діти із сімей ризику.

  В сім’ях високого соціального ризику дітям практично не приділяється увага, тому в них може спостерігатися ознаки емоційної депривації, внаслідок недостатньої батьківської ласки і нормального спілкування, відсутності емоційного контакту з батьками [7].

Основи організації життя гіперактивних дітей будуються з урахуванням того, що послаблені регуляторні механізми можуть працювати тільки за умов максимальної впорядкованості. Відповідно для гіперактивної дитини потрібен стійкий та організований мікросвіт.

Відомо, що гіперактивним дітям додаткове фізичне навантаження корисне. Систематичні заняття гімнастикою сприяють тому, що дитина стає спокійнішою. У неї виробляється правильна координація рухів, відновлюються поведінкові реакції, нормалізується сон, розвивається кістково-м’язова система. Крім того, гімнастика зміцнює увесь організм, що також надзвичайно важливо. Дані аспекти ми враховували при розробці психокорекційної програми [14].

Поняття «корекційна діяльність» відображає специфічні цілі роботи психолога. Вона зорієнтована на вирішення конкретних проблем навчання, поведінки. Завдяки корекційним заходам долаються перешкоди до повноцінного цілісного психічного розвитку дитини. Водночас успіх корекційних дій вимагає системного впливу, оскільки вирішення проблем у певній сфері психічного життя дитини (більшою або меншою мірою) завжди пов’язане з рештою аспектів розвитку особистості [18].

Корекційна робота має розгортатися як процес впливу на особистість дитини в цілому. Для цього виокремлюють основні принципи у корекційній діяльності [29].

Основними принципи корекційної роботи є:

1. Принцип ґрунтування на результатах психодіагностики.

2. Принцип «нормативності».

3. Принцип роботи в зоні найближчого розвитку дитини.

4. Принцип урахування індивідуально-психологічних та особистісних відмінностей дитини.

5. Принцип системності.

6. Принцип діяльності.

Зміст корекційної роботи визначається характером та структурою певної проблеми й компенсаторними можливостями дитини.

Особливий підхід до гіперактивних дітей ґрунтується на розумінні їх особливостей  [26]:

1) особливості гіперактивної дитини мають невротичну основу;

2) прояви гіперактивних станів залежать від стану соматичного здоров’я, розумових та фізичних навантажень;

3) у міру розвитку дитини відбуваються компенсаторні та поновлювальні процеси в нервовій системі.

Корекційна робота з гіперактивною дитиною повинна бути спрямована на рішення наступних задач:

  •  Стабілізація середовища в оточенні дитини, взаємин з батьками й іншими дітьми.
  • Формування в дитини навички самоорганізації, здатність планувати і доводити до кінця розпочаті справи; розвивати  почуття відповідальності за власні вчинки.
  •  Правила поведінки, що пропонуються дитині, повинні бути простими, зрозумілими.
  •  По можливості  ігнорувати зухвалі вчинки дитини і заохочувати гарну поведінку.
  •  Потрібно працювати над підвищенням в дитини самооцінки, впевненості у власних силах за рахунок засвоєння нею нових навичок, досягнень, успіхів у навчанні і повсякденному житті [13].

Окрім гіперактивності існує проблема й агресивної поведінки дітей.

Відповідно до одного з визначень, запропонованим Бассом, агресія – це будь-яка поведінка, що містить загрозу або завдає шкоди іншим. Друге визначення, запропоноване, кількома відомими дослідниками, містить таке положення: щоб ті чи інші дії були кваліфіковані як агресія, вони повинні включати в себе намір образи, а не просто призводити до таких наслідків. І, нарешті, третя точка зору, висловлена ​​Зільманом, обмежує вживання терміну агресія як спробу нанесення іншим тілесних або фізичних ушкоджень [1].

Незважаючи на значні розбіжності, щодо визначень агресії, багато фахівців в області соціальних наук схиляються до прийняття визначення, близького до другого. У це визначення входить як категорія наміру, так і актуальне спричинення образи або шкоди іншим. Таким чином, в даний час більшістю приймається наступне визначення: агресія – це будь-яка форма поведінки, націлена на образу чи заподіяння шкоди іншій живій істоті, що не бажає подібного звернення.

З огляду на те, що прояви агресії у людей нескінченні і різноманітні, вельми корисним, виявляється обмежити вивчення подібної поведінки концептуальними рамками, запропонованими Бассом. На його думку, агресивні дії можна описати на підставі трьох шкал: фізична – вербальна, активна – пасивна і пряма – непряма. Їх комбінація дає вісім можливих категорій, під які підпадає більшість агресивних дій.

Прояв агресії дуже різноманітний. Структура запропонувана Заградовою І., Осинським А.К., Левітовим Н.Д. має п’ять основних типів агресивних проявів: [30].

1. За спрямованістю:

Агресія, спрямована зовні;

Аутоагресія – агресія, спрямована на себе.

2. За цілями:

Інтелектуальна агресія;

Ворожа агресія.

3. За методом вираження:

Фізична агресія;

Вербальна агресія.

4. За ступенем вираженості:

Пряма агресія;

Непряма агресія.

5. За наявності ініціативи:

Ініціативна агресія;

Оборонна агресія.

Молодший школяр, перебуваючи в групі однолітків  намагається стати в цьому середовищі популярним або авторитетним. Цим він задовольняє своє бажання бути визнаним і захищеним, користується увагою. Комунікативні навички в цьому віці зазвичай недостатньо розвинені, процеси збудження переважають над гальмуванням, а моральні норми ще не сформовані, тому маленький чоловічок часто намагається зайняти лідерські позиції за допомогою агресивних методів. Особливо легко і швидко агресія виникає у дітей, що мають органічні ураження головного мозку, соціально занедбаних, відкинутих батьками, розумово відсталих. До підвищеної агресивності мають безпосереднє відношенні деякі батьківські прийоми виховання, наприклад, коли батько наголошує дитині: “хочеш, щоб тебе поважали і боялися – бий всіх підряд” [19].

Існує безліч теоретичних обґрунтувань виникнення агресії, її природи і чинників, що впливають на її прояв. Але всі вони підпадають під наступні чотири категорії. Агресія відноситься до:

1. Вроджених спонукань і задатків;

2. Потреб, активізується зовнішніми стимулами;

3. Пізнавальних і емоційних процесів;

4. Актуальних соціальних умов у поєднанні з попереднім научінням.

Здійснення психологічної корекції агресивної поведінки дітей доцільно починати вже у молодшому шкільному віці. На думку багатьох відомих психологів (М.Й.Боришевський, Я.Л.Коломінський, Л.С.Славіна та ін.), молодший шкільний вік відіграє виключно важливу роль у формуванні та закріпленні основних тенденцій поведінки дітей, у тому числі й агресивних. Крім того, чим молодша дитина, тим легше на неї впливати і тим ефективніше буде як профілактична, так і корекційна робота [2].

Особливу роль у виникненні агресивних реакцій в молодших школярів відіграють: характер і система виховання; умови мікросередовища; вплив засобів масової інформації та комп´ютерних ігор; вікові та індивідуально-психологічні особливості дитини.       

Основними причинами агресивної поведінки серед дітей є [4]:

  • Виражені емоційні порушення, які є наслідком різних проблем пренатального періоду;
  •  Сімейне неблагополуччя, суворе виховання, постійні заборони або відмови  або навпаки –потурання будь-яким примхам.
  • Стреси або будь-які зміни;
  •  Прагнення привернути до себе увагу, отримати бажаний результат, бути головним;
  •  Повторення стилю поведінки одного з батьків;
  • Захист та помста.

Стосовно нашого експерименту, то  формуючи нашу вибірку, ми виходили з необхідності залучити до дослідження учнів молодшого шкільного віку. Експериментальне дослідження проводилось на базі Вакуленчуківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Чуднівського району Житомирської області. В ньому прийняло участь 83 учні 2-го А, Б та 3-го А, Б класів, віком від 8 до 9 років.

На підготовчому етапі був здійснений відбір методик, а саме:

на виявлення гіперактивності:

  • тест  П’єрона-Рузера на визначення рівня концентрації уваги;
  • критерії визначення гіперактивності, за П.Бейкером і М.Алвордом;
  • методика спостереження за гіперактивною дитиною, за описом Н.Заваденко в модифікації О.Гуріної;
  • бесіда-інтерв’ю з батьками стосовно гіперактивної дитини, за описом О.Лютової, Г.Моніної у модифікації О.Гуріної.

для оцінки схильності дитини до агресивної поведінки застосовувались:

  • опитувальник діагностики агресивних та ворожих реакцій Басса—Дарки;
  • проективна методика «Рука» за Е. Вагнером;
  • «Неіснуюча тварина».

Вибір даних методик був не простим, тому що серед такого різноманіття наявних в даний момент дослідних даних, ми маємо і велику кількість методик. У нашому випадку методики були підібрані для дослідження гіперактивності та агресивної поведінки молодших школярів. При виборі методу психологічної діагностики ми керувалися міркуваннями схожості методик між собою, і в той же час їх різної спрямованості, для освячення більшого ракурсу нашого дослідження, для того, щоб воно було багатовимірним.

З метою підвищення рівня достовірності результатів, враховуючи ефект соціальної бажаності, дослідження проводилось анонімно.  На діагностичному етапі були вивчені якісні характеристики агресивності учнів молодшого шкільного віку.

Отже, дане експериментальне дослідження проводилося в три етапи.

На першому етапі дослідження були охоплені всі 83 школярі. Основними задачами цього етапу було виявлення контингенту дітей, що мають гіперактивні тенденції.

Таким чином, в ході першого етапу констатуючого психодіагностичного дослідження одночасно були вирішено дві важливі задачі:

1) відбір і адаптація діагностично цінних тестів і проективних методик дослідження особливостей агресивності дітей;

2) виділення експериментальної і контрольної груп випробовуваних.

На другому етапі дослідження також розв’язувалися дві основні задачі:

  • по-перше, робота була направлена ні виявлення особливостей всіх випробовуваних за допомогою спеціально підібраного нами комплексу психодіагностичних тестів і методик;
  • по-друге, здійснювався порівняльний аналіз характеристик досліджуваних груп.

На третьому етапі дослідження нами з’ясовувався характер зв’язку між виявленими особовими характеристиками дітей і їх агресивністю.

Проаналізувавши, з урахуванням результатів проведеного психодіагностичного дослідження, основні рівні агресивних реакцій у дітей молодшого шкільного віку, ми розробили психокорекційну програму щодо зниження агресивної поведінки для учнів, які виявили високий рівень агресивної поведінки.

Розробляючи цю програму, ми керувалися такими основними принципами: принцип здійснення корекції в діяльності, у контексті соціальної взаємодії; принцип системності у розвитку психічної діяльності (відповідно і корекція агресивності дітей повинна здійснюватися системно); принцип врахування провідного виду діяльності (для молодших школярів це навчання, тому ігрові вправи, що використовувались, мали навчальний характер).

Основними завданнями психологічних занять стали: навчання дітей конструктивних форм поведінки, формування навичок самоконтролю та саморегуляції своїх емоційних станів, зняття надмірного напруження і тривожності, розширення спектру емоційного реагування та умінь конструктивної соціальної взаємодії.

Заняття будувалися на використанні активних (оволодіння техніками ауторелаксації і саморегуляції для стримання і зняття агресивних імпульсів, використання рухливих ігор і вправ), когнітивних (формування у дітей здатності до аналізу ситуації, своїх переживань, до логічного пошуку шляхів розв´язання конфліктів неагресивними методами) та поведінкових (рольове розігрування критичних життєвих ситуацій, навчання дітей конструктивних форм поведінки) способів корекції. Така побудова програми психологічної корекції рівня агресивних проявів у поведінці молодших школярів обумовила і вибір методів роботи: бесіди, етюди, рольове програвання моделей бажаної поведінки в різних життєвих ситуаціях, фізичні вправи та рухливі ігри, образотворча діяльність, техніки ауто релаксації.

ВИСНОВКИ

Провідними чинниками, що сприяють виникненню агресивних реакцій у дітей молодшого шкільного віку, є характеристики спрямованості і самосвідомості особистості (низький рівень сформованості моральних уявлень, неадекватні самооцінка і рівень домагань), індивідуально-психологічні (емоційна нестабільність, високий рівень особистісної тривожності, несформованість навичок самоконтролю поведінки та функцій прогнозування її наслідків) та соціально-психологічні (статус дитини у колективі однолітків, низький рівень соціальної адаптації, несприятливий емоційний мікроклімат в оточені) передумови функціонування особистості, які можна об´єднати у відповідний симптомокомплекс особливостей молодших школярів, схильних до агресивних реакцій.

Враховуючи основні підходи до проблеми агресії, ми підібрали психодіагностичний комплекс для вивчення особливостей агресивності та пов¢язаних з нею компонентів. Застосування цього комплексу дозволило дослідити і проаналізувати основні характеристики, властиві гіперактивним дітям з високим рівнем агресивності.

Теоретичний аналіз проблеми дав підстави припустити, що спеціально організована робота у рамках психокорекційної програми дозволить коригувати агресивну поведінку молодших школярів з  гіперактивністю.

З урахуванням особливостей гіперактивних молодших школярів та їх тенденцій до агресивної поведінки була розроблена дана психокорекційна програма. Основними її завданнями стали: навчання дітей конструктивним формам поведінки, формування в них навичок самоконтролю та саморегуляції своїх емоційних станів, зняття надмірного напруження і тривожності, розширення спектру емоційного реагування та умінь конструктивної соціальної взаємодії. Програма базувалася на використанні активних, когнітивних і поведінкових способів психологічної корекції. Знайшли застосування такі методи психокорекційної роботи, як бесіди, фізичні вправи і рухливі ігри, образотворча діяльність, техніки ауторелаксації.

Проведений експеримент в рамках даної роботи показав, що дієвим засобом зниження інтенсивності проявів агресивної поведінки у гіперактивних дітей молодшого шкільного віку є  психокорекція. Математична обробка і підтвердження результатів показало статистичну достовірність отриманих даних.

Список літератури:

  1. Агрессия у детей и подростков: Учебное пособие / Под ред. Платоновой Н.М. – СПб. 2004. С. – 72 – 73.
  2. Александров А.А. Психодіагностика та психокорекція / А.А. Александров. – СПб.: Пітер, 2008. С. – 84.
  3. Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль. – СПб. 2001. С. – 64.
  4. Брязгунов И.П., Касатикова Е.В. Непоседливый ребенок, или все о гиперактивных детях. – М.: Изд-во Института Психотерапии, 2001. С. – 43.
  5. Гуріна О.М. Робота з гіперактивними дітьми. Психологічна компетентність учителя // Психолог. – 2006. – №221. С. –  36.
  6. Дубровина И.В. Психокоррекционная и развивающая работа с детьми. – М., 2001. С. – 60.
  7. Заваденко Н.Н. Синдром дефицита внимания с гиперактивностью у детей. // Медицинский совет. – № 2, 2007. С. – 27.
  8. Коробко С.Л., Коробко О. I. Робота психолога з молодшими школярами: Методичний посiбник. – К.: Лiтера ЛТД, 2006. С. 46.
  9. Крейхи Б. Социальная психология агрессии. – СПб., 2003. С. – 74.

     10. Лютова Є.К., Монина Г.Б. Шпаргалка для дорослих: Психокорекційна робота з гіперактивними, агресивними, тривожними і аутичними дітьми / Є.К. Лютова, Г.Б. Монина. – М., 2000. С. –  30.

     11. Монина Г., Лютова Е. Работа с “особым” ребенком //  Первое  сентября. – 2000. – №10. С. – 34.

     12. Осипова А. А. Общая психокоррекция: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: ТЦ «Сфера», 2001. С. –  12.

     13. Павелків В.Р. Методологічні та теоретичні засади дослідження агресії й агресивної поведінки // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д.Максименка – К., 2004. – Т. 4. – Вип. 4. – С. 22-25.


Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь