У статті проаналізовано зарубіжний досвід управління державним боргом та можливість його використання в Україні.

Ключові слова: державний борг, боргова політика, економічне зростання.

 В статье проанализирован зарубежный опыт управления государственным долгом и возможность его использования в Украине.

Ключевые слова: государственный долг, долговая политика, экономический рост.

 The article analyzes the international experience of public debt and the possibility of its use in Ukraine.

Keywords: national debt, debt policy, economic growth.

Постановка проблеми. Велике зростання державного боргу у більшості країн світу залишає актуальним питання розробки підходів розробки підходів регулювання державної заборгованості. Урядам усіх країн доводиться приймати стратегічні рішення при виборі цілей та завдань управлінням та обслуговуванням державного боргу, визначенні допустимого рівня ризику.

Для України в умовах глобалізації зарубіжний досвід управління державним боргом в адаптованому вигляді сприятиме удосконаленню механізму вирішення проблем внутрішньої та зовнішньої заборгованості.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. У вітчизняній літературі питання управління державним боргом у зарубіжних країнах розглянули такі дослідники, а саме О. Будяков, О. Д. Василик, Т. В. Вахненко, Е. Гасанова, Г. П. Рибалко, А. М. Мороз.

Що ж стосується представників західної думки,  то дане питання було досліджено такими ученими, як Р. Барро, Р. Масгрейв, Дж. Бюкенен.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз особливостей управління державним боргом в зарубіжних країнах та розгляд можливостей його імплементації в Україні.

Виклад основного матеріалу. На сучасному етапі розвитку позиковим ресурсам надається все більша роль, оскільки основою сучасної економічної системи є борг – основне джерело залучення додаткових коштів державами для збільшення своїх фінансових можливостей.  Проте водночас пріоритетним завданням реалізації фінансової політики є забезпечення ефективного механізму управління державним боргом. Наявність державного боргу, його масштаби і шляхи погашення прямо чи опосередковано впливають на всі сторони економічного життя держави.

Зростання державних боргів і боргового навантаження характерне як для країн із перехідною економікою, так і для провідних промислових країн світу. Саме останні виступають найбільшими кредиторами світової економіки та водночас мають найбільші обсяги державних боргів[3].

Так згідно з даними рейтингового агентства  РИАРЕЙТИНГ до десятки країн – найбільших боржників входять країни з різним рівнем економічного розвитку.

Таблиця 1

Рейтинг країн за об’ємом  державного боргу за 2013 рік

Як видно з даних таблиці в Японії показник відношення сукупного обсягу державного боргу до ВВП майже у чотири перевищує допустиме значення. У США даний показник становить 106,5%, а сума боргу на одну особу становить 53180 доларів США. В даному рейтингу Україна посідає 98 місце, сума боргу на одну особу станом на 2013 рік становила 1451долар США, а показник відношення боргу до ВВП – 37,4%. Росія у цьому списку зайняла 95 місце, а Франція зайняла 11 місце, Велика Британія – 13, та Німеччина – 15[4].

Наведені дані доводять провідну роль економічно розвинутих країн в накопиченні боргових зобов’язань у борговій економіці. Останнім часом країни почали приділяти велику роль забезпеченню ефективної боргової політики, оскільки одним із чинників поглиблення фінансових криз є зростання боргу.

У розвинутих зарубіжних країнах не існує єдиної моделі управління державним боргом. Видаляють три основні моделі інституційного забезпечення управління державним боргом.

1. Банківська модель — центральний банк країни здійснює управління державним боргом (Кіпр, Данія, Мальта).
2. Урядова модель — управління державним боргом здійснює певна урядова структура ( Чехія, Естонія, Іспанія, Литва, Люксембург, Польща, Словенія, Італія).
3. Агентська модель — окрема структура (агентство) вибирає найоптимальніші методи управління державним боргом ( Австрія, Бельгія, Фінляндія, Франція, Греція, Нідерланди, Ірландія, Латвія, Німеччина, Португалія, Словаччина, Швеція, Угорщина, Велика Британія[1].

Незалежно від інституційної моделі управління державним боргом, основними завданнями залишаються розроблення боргової стратегії, управління ліквідністю та обслуговування боргу. Назвемо певні риси, характерні для процесу формування та управління державним боргом в розвинутих країнах:

1. Усі методи та інструменти управління державним боргом спрямовані на макроекономічну стабілізацію та структурні перетворення, формування економіки, адаптованої до функціонування в умовах фінансової глобалізації, здатної забезпечити збалансований соціально-економічний розвиток.
2. В економічно розвинутих країнах система управління державним боргом ґрунтується на принципах відкритості, прозорості, прогнозованості та відповідальності.
3. Для розвинутих країн характерним є високий рівень розвитку ринку державних цінних паперів, котрі реалізуються і вітчизняним, і зарубіжним інвесторам, сприяючи диверсифікації ризиків.
4. Застосовуються як ринкові, так і неринкові методи полегшення боргового навантаження. З-поміж них найпоширеніші конверсії боргових зобов’язань в акції, інші цінні папери з дисконтом від номіналу або із зниженим відсотком, конверсії у розвиток, екологію та ін.
5. Зростають надходження валютно-фінансових ресурсів із високорозвинених країн до країн, що розвиваються, та країн з трансформаційною економікою.

Розглянемо детальніше особливості управління державним боргом деяких країн.

Боргова політика Росії спрямована на поступове зниження частки зовнішніх запозичень в загальному обсязі державного боргу.

Японія проводить свою боргову політику в абсолютно протилежному напрямі. Більшу частину державного боргу займають внутрішні позики, які були одним із головних засобів покриття бюджетного дефіциту. Внутрішній борг Японії є одним із найбільших серед розвинутих країн[3].

Основною метою управління боргом у Великобританії є мінімізація у довгостроковій перспективі витрат, які пов’язані із забезпеченням фінансових потреб уряду, при цьому боргова політика не повинна суперечити цілям грошово-кредитної політики.

Агентство з питань управління боргом є виконавчою структурою і входить у склад казначейства. Воно задовольняє фінансові потреби держави через виконання плану фінансування, шляхом проведення відкритої, прозорої та прогнозованої політики випуску цінних паперів; управління терміном погашення і структурою державних запозичень; продажу цінних паперів за передбаченим планом; розвитку ліквідності і продуктивності ринку цінних паперів.

У Франції пріоритетним завданням боргової політики є мінімізація боргового тягаря на платників податків. Задля цього проводяться заходи для зростання ефективності управління державними цінними паперами та портфелем деривативів. Також, стратегічним завданням боргової політики є зменшення зовнішнього боргу та відношення боргу до ВВП. Управління державним боргом так як і у Великобританії здійснює спеціальне агентство при державному казначействі.

Головною метою управління державним боргом у Португалії є мінімізація боргових витрат у довгостроковій перспективі та протистояння надмірним ризикам. Ця мета досягається за допомогою таких заходів: стратегія емісії, зниження обсягу простроченого боргу, управління готівковими залишками, лімітування та контроль ризиками. Португалія має установу з питань управління державним боргом[3].

Висновки. Боргова політика країни повинна розглядатися як узгоджена діяльність державних структур, які займаються управлінням і обслуговуванням державного боргу. Зарубіжний досвід доводить, що ефективна система боргової політики повинна ґрунтуватися на установленні цілей боргової політики, відокремлення відповідальності між борговою та грошово-кредитною політикою, створення системи оцінки результатів управління державним боргом.

Що ж стосується України, то головними перешкодами при формуванні державної стратегії боргової політики є недосконале законодавче забезпечення щодо контролю витрат погашення і обслуговування боргу. Також Україні необхідно знизити залежність від міжнародних кредиторів шляхом зниження зовнішньої заборгованості.

Список використаних джерел:

1. Козак Ю.Г., Лук’яненко Д.Г. Міжнародна економіка : посібник / Ю.Г. Козак, Д.Г. Лук’яненко. – 2-ге вид., переробл. та доповн. – К. : Центр навч. л-ри, 2004. – 158с.

2. Міністерства фінансів України[Електронний ресурс]. Режим доступу: http: // minfin.gov.ua.

3. Прутська О.О., Гарбар Ж.В., Губанова Л.І. Управління державним боргом: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 216 с.

4. Рейтингове агентство РИАРЕЙТИНГ [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://riarating.ru.