УДК: 811:133.1:81’38:005.571

Ю.Ю.Третяк                                   Запорізький національний університет

Статтюприсвяченодослідженнюпортретування як однієї з легітимаційнихстратегійв жанріфранцузькогогазетно-журнального інтерв’ю. Розглянуто співвідношення понять “портретування” і “легітимація”. Доводиться, щообсягпоняття “портретування” є ширшим за легітимацію, так само, як ілегітимація не обмежуєтьсяпортретуванням. Встановлено, щоактуалізованівінтерв’юпортретнірисиреспондента, якщовониімплікуютьйогообізнаність, непересічністьчивідповідальність, автоматичнонабуваютьлегітимаційногозначенняудосліджуваномунамижанрі.

Ключові слова: жанр газетно-журнального інтерв’ю, респондент, стратегія, портретування, легітимація.

ПОРТРЕТИРОВАНИЕ РЕСПОНДЕНТА

КАК СПОСОБ ЕГО ЛЕГИТИМИЗАЦИИ В ЖАНРЕ ФРАНЦУЗСКОГО ГАЗЕТНО-ЖУРНАЛЬНОГО ИНТЕРВЬЮ

Статья посвящена исследованию портретирования как одной из легитимационных стратегий в жанре французского газетно-журнального интервью. Рассмотрено соотношение понятий “портретирование” и “легитимизация”. Доказано, что объем понятия “портретирование” шире легитимизации, равно, как легитимизация не ограничивается портретированием. Установлено, что актуализированные в интервью портретные черты респондента, если они имплицируют его осведомленность, незаурядность или ответственность, автоматически получают легитимизирующее значение в исследуемом нами жанре.

Ключевые слова: жанр газетно-журнального интервью, респондент, стратегия, портретирование, легитимизация.

PORTRAYING A RESPONDENT

AS A MEANS OF LEGITIMATING A PERSON IN THE GENRE

OF FRENCH NEWSPAPER AND MAGAZINE INTERVIEW

The article deals with the researching of portrayal as one of legitimation strategies in the genre of French newspaper and magazine interview. The correlation of terms “portrayal” and “legitimation” has been analyzed. It is singled out that the depth of term “portrayal” is wider than legitimation, the same as legitimation is not limited by portrayal. It was found out the respondent’s features that are updated in the interviewautomatically receive legitimizing value in the studied genre if they imply awareness, uniqueness or responsibility.

Key words: genre of newspaper and magazine interview,respondent,strategy, portrayal, legitimation.

Лінгвістичне дослідження портрета і легітимаціїреспондента французького газетно-журнального інтерв’ю як одного з суб’єктів впливу на мислення масової аудиторії, формування їїмовної картини світу, загальної когнітивної бази, ціннісних орієнтирів уявляєтьсядоцільним і відповідає загальному спрямуванню сучасних мовознавчих розвідок на вивчення особливостей функціонування медійного дискурсу.

На відміну від портретного інтерв’ю, в якому портрет є основою жанру, визначаючи його лінгвопрагматичну будову, в інших жанрових різновидах інтерв’ю портретування респондента набуває специфічного спрямування, а саме – переважно легітимаційного. Актуалізація усталених характеристик респондента та динамічних компонентів його портрету, релевантних для певної комунікативної мети, забезпечує респондента необхідними комунікативними повноваженнями, гарантує його право інформувати, висловлювати чи транслювати думки. Отже, портретування розглядається нами як одна з легітимаційних стратегій. Проте, слід зауважити, що обсяг поняття “портретування” є дещо ширшим за легітимацію, так само, як і легітимація не обмежується портретуванням, що ми і спробуємо довести у ційстатті.

У загальномурозумінні, легітимність – цеправовий стан, щохарактеризує особу по відношенню до ситуації. Дії особи вважаютьлегітимними (абоні), а саму особу – уповноваженою (абоні) діятипевним чином. У дискурсивному аналізілегітимністьрозглядається якзовнішня по відношеннюдо суб’єктамовленнякатегорія, вона залежитьвідбільшменшінституційного статусу мовця і не може бути об’єктомобговорення, оцінкичиградації: вона абоіснує, абоні. П.Шародовизначаєлегітимність як позиціюабо статус особи, уповноваженоїдіяти так, як вона діє, і уточнює, що стан легітимності є результатом визнанняіншими того, щонадає будь-кому право діятиабоговорити з позицій, щовінзаймає [3, с. 52].

Легітимністьзумовлюється:

1) загальновизнанимиінституційними нормами та приписами, щоорганізують та регламентуютькожну сферу суспільної практики, визначаючистатуси, позиції та ролі (йдеться про певніаспектиособистості тавідповідніїммоделіповедінки) фігурантівцих сфер;

2) фактом визнання членами спільнотивмінь, досягнень, здобутківабодосвіду одного з них. Целегітимність, яку надаютьотриманняпремій, почеснихзвань, вступ до науковихакадемій, перемоги в конкурсах та спортивнихзмаганнях, особистіснаангажованість (jesuisduparticommuniste, jesaisdequoijeparle), пережитийдосвід (çam’estarrivé, j’y étais, jepeuxentémoigner…).

Ми вважаємо, щозагальністатусно-рольові характеристики респондента, зумовленіінтерв’ю, як жанром медійного (а отже – інституційного) дискурсу, та його (інтерв’ю) жанровимрізновидом, становлятьлегітимність респондента, його“інституційнеалібі”. Вже сам факт запрошення до участі в інтерв’ю у певнійролі та поставленіжурналістомзапитаннянадають респонденту право слова. Щобпояснитичитачевівибір респондента, виключитиможливісумнівищодойоголегітимності, або у разіситуативної потреби, суб’єкти названого жанру взаємодіївдаються до використаннястратегійлегітимації, тобто до актуалізаціїрелевантниххарактеристик (у широкому сенсі) респондента, а отже – до портретування.

За дефініцієюП.Шародо, стратегіїлегітимаціїнацілено на визначенняпозиції авторитету, яка дозволяєсуб’єктувзяти слово [1, с. 340]. Стратегіїлегітимаціїпокликанігарантувати право на вступ до комунікації, тобтозабезпечуватиадекватністьміж актом мовлення, ситуацією і статусом мовця. На думку французькоголінгвіста, суб’єктмовленнязастосовуєцістратегії, (ре)активуючи (jevousparleentantqu’expert) абозмінюючи (cen’estpaslemédecinquivousparle, c’estl’ami) свій статус, апелюючи до установлюваного консенсусу (jevousproposedetraiterd’aborddecettequestionparcequ’elleestcellequicommandetouteslesautres) або до знання, щоподіляється, (doxa, lavoxpopuli – n’oubliezpasquelapauvreté n’estpasvice). Науковецьрозрізняє 1) інституційний авторитет, щобазується на статусісуб’єкта, наділяючийого а) авторитетом знання (експерт, знавець, спеціаліст) або б) авторитетом вирішального права (відповідальнаінстанція); 2) персональний авторитет, основу якогоскладаєперсуазивна та зваблюючадіяльністьсуб’єктамовлення, щозабезпечуєйогофактичним авторитетом, якийдоповнює авторитет інституційний.

Ізнаведенихміркувань видно, щолегітимація не обмежуєтьсявласнепортретуванням. Водночасокремілегітимаційнісегменти нескладно інтерпретувати як непрямепортретування, наприклад: Lathéoriedel’argumentationsurlaquellevoustravaillezdepuisquinzeansa–t–elledoncdesconséquencespratiques? (LeNouvelMonde№ 3/1995)У відноснійапозитивнійконструкціїнадаєтьсядодатковаінформація про респондента – протягомп’ятнадцятироківвінпрацює над теорієюаргументації. Актуалізація факту праксемічного плану, посиленогохронотопом, імплікуєрелевантніпортретні характеристики респондента (фах, обізнаність, досвід), і, як наслідок, – йогоправо на відповідь в окресленомутематичномуколі. Легітимаційнийпотенціалзакладено й у мовленнєві характеристики суб’єкта, якітакожпевним (імпліцитним) чином здатнівідтворюватийого образ, портрет: Laproblématiquetravail–souffranceestaussivieillequelanotiondutravail. Dans la Bible, être chassé du paradis condamne à devoir travailler. Le mot travail vient d’un supplice, le tripalium, un moyen de donner de la douleur. La douleur physique et onthologique a evolué (Libération du 18/12/2009).Респондентінтерв’ю, щоопублікованепідзаголовкомLa souffrance au travail est-elle légitime?впевненовідбудовує “експертний” етос – етосгарноосвіченої, компетентноїособизширокимкругозором. Потверджуютьнаведенухарактеристикупосиланнянаавторитетнепершоджерело (dans la Bible) тайогооригінальнаінтерпретація, використанняавтентичної (tripalium) інауково-філософськоїтермінології (onthologique), поясненняетимологіїсловаtravail, загальнатональністьвикладу – об’єктивнаідоситькатегорична.

Враховуючиспецифікужанругазетно-журнальногоінтерв’ю, головноюметоюякогоєподаннясуспільнозначущоїінформаціївіндивідуальному, персональномуїїпредставленні,тазумовленіцієюметоюфункціїреспондента (інформувати, повідомлятидумку/точкузору, транслюватиінформацію/думку), основукомунікативнихповноваженьреспондентавінтерв’ю, нанашпогляд, складаютькатегоріїобізнаності, непересічностіівідповідальності. Самеціхарактеристикизабезпечуютьавторитетністьпозиціїреспондента, “повагуідовіру” [2, с. 89] доньогоімаютьпідтверджуватись (звідсиаргументативнийвимірлегітимації; минавітьназвалиблегітимацію“метадискурсивноюаргументацією”, адже“légitimer c’est donner un argument en faveur de son droit de dire…” [4]).Обізнаністьреспондентаможегарантуватись (узалежностівідгалузі) актуалізацієюйогофаху, досвідучинавітьстануздоров’я. Непересічність, унікальністьпотверджуютьсяширокоювідомістю, популярністюреспондента, йогодосягненнямичиунікальнимдосвідом, яскравимпредставленнямпевноїгрупичикатегорії. Актуалізуєтьсяця характеристика, насамперед, представленням респондента за власнимім’ям, використаннямлексики оцінної семантики, ступенівпорівняннятощо. Відповідальність, як дискурсивна (за повідомлення), яку респондент бере на себе, абоделегуєтретімлицямрізними формами переданоїмови, так і екстрадискурсивна (за ситуаціюабоподію, що є предметом обговорення),такожпевним чином забезпечуєкомунікативніповноваження респондента. Екстралінгвістичнавідповідальністьоб’єктивуєтьсяназиванням респондента за високоюпосадоюабороллю у події/ситуації. Зазначимо, щовиділені нами характеристики респондента, якігарантуютьавторитетністьйогопозиції в інтерв’ю, часто є взаємозумовленими.

Позицію авторитета, таким чином, ми розглядаємо як одну з можливих“інстанцій”, як персональних (особистіснаабосуспільнодетермінована, інституційна), так і зовнішніх по відношенню до мовця, яку йогосвідомістьспіввідносить з предметом мовлення.Істотно те, що“сама рефлектуючаінстанція (тобтосвідомість – Ю.Т.), відякоївиходитьустановленнявідповідності, знаходитьсвоєнайближчевтілення не в Я-операнді, а в деякійоперації, щовиражається, наприклад, дієсловом (я кажуце), сполучником (я іти), чинульовою формою (я тут) і ніколи не представлена в дискурсіокремою формою, вона завждиперебуває“за кадром”, існуючитільки у своїхпохідних” [6, с. 134-135]. Підкреслимо, що “авторитетними” позиціями, актуалізаціяякихнадає право слова, можуть бути не тількирізніавторські “Я”, тобтоаспектиособистості, але й іншісуб’єктиінформації та дії, щовводятьсямовцем. Останнійстаєосновнимджерелом дискурсивного багатоголосся, щопроявляє себе як перекликрізнорівневихсенсів – з позиційрізнихавторськихдискурсивнихпосередників. Отже, легітимація не вичерпуєтьсяпортретуванням: залучаються й іншістратегії, розглядуякихплануємо присвятити наступну статтю.

ВажливеметодологічнезначеннямаютьміркуванняО.Дюкро,щодосуб’єктіввисловлення. Дослідник, з одного боку, відрізняємовця (locuteur) як реальність дискурсу, “дискурсивнуфікцію”відсуб’єктамовлення (sujetparlant) як “автора”, емпіричнукатегорію, щовитікаєіззовнішньогоуявлення про мовлення, а з іншого, – в межах самого поняття“мовець”розрізняє“мовця як такого” (L), відповідального за висловлювання (самевіноперуєлінгвістичнимматеріалом), і “мовця як ціліснуособистість”(λ), яка, з-поміжінших, наділенавластивістю бути джереломвисловлення [5, с. 199]. L, як носійпевнихораторськихвластивостей – “moeursoratories”, – маєбезпосереднєвідношення до категоріїетоса; все, що оратор міг би сказати про себе, як про об’єктвисловлення, стосується λ (λ ми розуміємо як сукупністьдериватіврефлектуючоїінстанції (свідомості), або ж авторськихпозицій, “Я” в термінологіїК.Серажим). Ідентичність λ виявляє себе тільки черезйогопояву якL. Дистанціяміжцими аспектами мовця особливо відчутна коли Lотримуєприхильністьпубліки за рахунокприниження λ (в разі самокритики чисамоіронії, наприклад).

Отже, мовецьпрезентуєвисловлювання, за якевінбере на себе відповідальність, як таке, щонадаєіснуванняпевнимінстанціям, голосам (і не обов’язкововласним), з якимивінототожнюється, або ж, навпаки, дистанціюєтьсявід них. Актуалізаціюінстанції, релевантноїситуації і предмету мовлення, ми, власне, і вважаємолегітимацією. Наведеніміркування, очевидно, свідчатьще й про поліфонічну (порядізаргументативною) природу цьогоявища.

Легітимація респондента у кожному з виділених нами жанрових різновидів інтерв’ю (див. [7]) має свою специфіку. Так, право респондента повідомляти про себе у портретному інтерв’ю гарантується, з одного боку, його непересічністю та/або популярністю, з іншого – представленням у актуальному суспільно-подієвому контексті. Саме ці характеристики (часто у поєднанні) актуалізуються журналістом вже у заголовку чи ліді інтерв’ю:Il a une allure de lutin et l’accent chantant du Québec, la province où il est né il y a trente trois ans, à Saint-Elie-de-Caxton. Celui qui voulait être professeur de littérature revient, du 10 novembre au 5 décembre, au Théâtre l’Européen, à Paris, avec son spectacle “l’Arracheuse de temps”, qui décrit les démêlés des villageois avec la Mort (Le Nouvel Observateur № 2401, novembre 2010). Щодо партії респондента, вона може містити як досить лаконічні самовизначення (jeledisentantquegay, commetoutautodidacte, jesuisunchasseurd’illusions), так і розгорнуті самопрезентаційні, самохарактеризувальні, автобіографічні, міркувальні фрагменти. “Інституційне алібі” респондента становить саме жанровий різновид інтерв’ю – інтерв’ю-портрет.

Право респондента на слово про щось у “концептуально-аналітичному”  інтерв’ю забезпечується його обізнаністю і потверджується у партії журналіста портретуванням: в інтерв’ю, присвяченому темі запахів – AlainGarossiestparfumeur, autrementdit “nez”, danslafilialeaméricainedelasociété QuestInternational. Né à Grasse, lacapitale mondiale des parfums, il a appris le métier dans diverses entrerprises de parfumerie grassoises, avant de collaborer à plusieurs grandes firmes internationales. De passage à Grasse au cours de l’été, il a bien voulu répondre à nos questions (Le français dans le monde № 336, 2004). Саміреспондентипотверджуютьсвоїекспертніповноваженнячисленнимипосиланнями, звертаннямдоавтентичнихджерелЗауважимо, щоцеєдинийізвиділенихнамижанровихрізновидівінтерв’ю, респондентиякогочастішезавсеапелюютьдо “зовнішніх” інстанцій, відводячисамопортретуваннюдругорядніролі.

Легітимація респондента в інтерв’ю-“події” та інтерв’ю-“ситуації” становить актуалізацію(пряму, непрямуабоімпліцитну) відповідногоподії/ситуаціїаспектуособистостіідоситьчастокорелюєзпортретуванням.

Підсумовуючисказане, зауважимо, щоактуалізованівінтерв’юпортретнірисиреспондента, якщовониімплікуютьйогообізнаність, непересічністьчивідповідальність, автоматичнонабуваютьлегітимаційногозначенняудосліджуваномунамижанрі.

Література

1. Dictionnaire d’analyse du discours / sous la direction de P.Charaudeau, D. Maingueneau. – P. : Édition du Seuil, 2002. – 662 p.
2. Dictionnaire de la langue française. Le Micro-Robert / sous la direction de Alain Rey. – P. : Dictionnaires Le Robert, 1991. – 1376 p.
3. Charaudeau P. Le discours politique. Les masques du pouvoir/ Patrick Charaudeau. – P. : Vuibert, 2005. – 256 p.
4. Charaudeau P. Grammaire du sens et de l’expression /Patrick Charaudeau. – P. : Hachette, 1992. – 852 p.
5. Ducrot O. Ledireetledit / OswaldDucrot. – P. : ÉditionsduMinuit, 1984.– 237 p.
6. Серажим К. С. Дискурс як соціолінгвальне явище : методологія, архітектоніка, варіативність (на матеріалах сучасної газетної публіцистики) : [монографія] / Катерина Сергіївна Серажим ; за ред. В. Різуна. – К. : Паливода А. В., 2002. – 392с.
7. Третьяк Ю. Ю. Концепциясемантическойклассификациипресс-текстовинтервью / ЮлияЮрьевна Третьяк // Актуальні проблеми іноземної філології : лінгвістика та літературознавство : міжвуз. зб. наук. ст. / відп. ред. В. А. Зарва. – Київ : Освіта України, 2008. – Вип. ІІ. – С. 136–141.