Чернюк Тетяна Петрівна
Особистісна ідентичність дітей, які пережили травму сирітства: психологічні чинники та шляхи підтримки
У статті розкрито психологічні особливості формування особистісної ідентичності дітей, які пережили травму сирітства. Представлено теоретичний аналіз ключових підходів до розуміння ідентичності (Е. Еріксон, Дж. Марсія, І. Карабаєва, Н. Чепелєва, W. Doise), висвітлено специфіку становлення Я-концепції дітей, позбавлених батьківського піклування. Описано результати емпіричного дослідження (n = 60), проведеного серед дітей віком 7–13 років, що виховуються в інтернатних закладах. Показано, що більшість дітей мають низький рівень самооцінки (83,3% у віці 7–10 років та 56,7% у віці 11–13 років) та схильні до дифузних і передчасних статусів ідентичності. Виявлено, що ключовими чинниками порушення розвитку ідентичності є відсутність стабільних прив’язаностей, дефіцит прийняття, недостатня емоційна підтримка та пережиті психотравмівні події. Обґрунтовано доцільність використання комплексних психолого-педагогічних програм, спрямованих на розвиток самооцінки, формування позитивного образу «Я» та зміцнення почуття суб’єктності у дітей-сиріт.
Ключові слова: особистісна ідентичність, сирітство, самооцінка, травма, Я-концепція, діти-сироти, Марсія, Еріксон.
Tetiana Cherniuk. PERSONAL IDENTITY OF CHILDREN WHO HAVE EXPERIENCED THE TRAUMA OF ORPHANHOOD:
PSYCHOLOGICAL FACTORS AND PATHWAYS OF SUPPORT
The article examines the psychological characteristics of personal identity formation in children who have experienced the trauma of orphanhood. A theoretical analysis of key approaches to understanding identity (E. Erikson, J. Marcia, I. Karabaieva, N. Chepelieva, W. Doise) is presented, with emphasis on the specific features of self-concept development in children deprived of parental care. The results of an empirical study (n = 60) conducted among children aged 7–13 living in institutional settings are described. The findings
show that most children demonstrate low levels of self-esteem (83.3% among children aged 7–10 and 56.7% among children aged 11–13) and are inclined toward diffuse and foreclosed identity statuses. Key factors disrupting identity development include the absence of stable attachments, lack of acceptance, insufficient emotional support, and exposure to psychological trauma. The article substantiates the necessity of implementing comprehensive psychological and educational programs aimed at enhancing self-esteem, fostering a positive self-image, and strengthening the sense of agency in children who have lost parental care.
Keywords: personal identity, orphanhood, self-esteem, trauma, self-concept, children deprived of parental care, Marcia, Erikson.
Вступ. Кількість дітей, які залишилися без батьківського піклування, зростає під впливом соціально-економічних, воєнних та політичних чинників. Досвід сирітства є одним із найглибших стресових факторів розвитку, який суттєво впливає на емоційну сферу, соціалізацію та формування основних структур особистості. Втрата стабільних прив’язаностей, перебування в умовах інституційного догляду та переживання ранніх психотравм створюють ризики фрагментарності особистісної ідентичності та її уповільненого або патологічного розвитку.
Особистісна ідентичність — центральне новоутворення розвитку, що забезпечує внутрішню цілісність, відчуття тяглості «Я» та здатність до самовизначення. Для дітей, які зазнали втрати батьків, формування ідентичності ускладнюється низкою чинників: порушенням базової довіри, депривацією турботи, дефіцитом безумовного прийняття, розривами у життєвих наративах та обмеженим досвідом соціальної взаємодії.
З огляду на це, дослідження особливостей формування особистісної ідентичності дітей, які пережили травму сирітства, має значний теоретичний та практичний потенціал для розробки ефективних програм підтримки.
Теоретичні засади формування особистісної ідентичності дітей, що пережили травму сирітства. Поняття особистісної ідентичності.
Проблематика ідентичності є однією з найважливіших у сучасній психології. Е. Еріксон визначав ідентичність як динамічну структуру, що
інтегрує минулий досвід, теперішні уявлення та майбутні прагнення особистості. Саме в підлітковому віці ідентичність стає центральним новоутворенням, однак її формування починається значно раніше — через досвід прив’язаності та базової довіри.
І. Карабаєва, Н. Чепелєва та інші дослідники виділяють різні рівні ідентичності: ідентичність особи, особиста ідентичність та особистісна ідентичність. Остання пов’язана з глибинною здатністю людини усвідомлювати свою унікальність, відмінність від інших та суб’єктність у житті.
У моделі Дж. Марсії процес формування ідентичності розглядається через чотири статуси:
- досягнута,
- мораторій,
- передчасна,
- дифузна.
У дітей-сиріт найчастіше зустрічаються дифузна та передчасна ідентичності через відсутність простору для самовизначення та впливу травматичного досвіду.
Специфіка формування ідентичності у дітей. Становлення ідентичності залежить від: сімейних взаємин і досвіду прив’язаності; когнітивного розвитку; самооцінки; ставлення значущих дорослих; соціальних умов та культурного контексту.
Позитивний досвід прийняття формує стабільне та цілісне відчуття власного «Я». Натомість негативні оцінки, критика, відсутність емоційного зв’язку можуть призводити до формування нестабільної, фрагментарної або зовнішньо залежної самооцінки.
Травма сирітства як чинник порушення розвитку ідентичності. Травма сирітства охоплює: втрату значущих прив’язаностей; емоційну депривацію; дефіцит індивідуальної уваги; зміну соціального середовища; досвід відторгнення, покинутості та небезпеки.
Дослідження свідчать, що діти-сироти частіше демонструють: емоційну нестабільність, труднощі у вираженні почуттів, занижену самооцінку, уникання близькості, недовіру до дорослих, труднощі у прийнятті рішень та баченні майбутнього. Таким чином, травматичний досвід гальмує формування цілісного та стійкого образу «Я».
Емпіричне дослідження особистісної ідентичності дітей, що пережили травму сирітства. Організація та методи дослідження
У дослідженні взяли участь 60 дітей-сиріт віком 7–13 років, що виховуються в інтернатному закладі. Використано три методики:
- Шкала самооцінки М. Розенберга — для визначення рівня самооцінки.
- Методика «Хто Я?» (М. Кун, Т. Макпартленд) — для аналізу Я-концепції та ціннісних орієнтацій.
- Методика Дж. Марсії — для визначення статусу ідентичності. Результати дослідження:
- Рівень самооцінки
Результати показали критичний рівень заниженої самооцінки:
Вікова група
Низька Середня Висока
7–10 років 83,33 %
11–13 років 56,67 %
16,67% 0% 43,33% 0%
Дані свідчать про глибокі труднощі в самоприйнятті та формуванні позитивного ставлення до себе.
- Образ «Я» за методикою «Хто Я?»
У більшості дітей відповіді були: короткими, фрагментарними, описовими (зовнішність, роль «учень», «дитина інтернату», мало ціннісних характеристик, часті згадки про страхи та невпевненість. Це свідчить про слабке усвідомлення власних рис та низьку здатність до рефлексії.
- Статуси ідентичності
Найбільш поширеними виявилися:
- дифузна ідентичність — відсутність визначеності;
- передчасна — прийняття чужих рішень (найчастіше позиція: «я такий, як кажуть»).
Досягнута ідентичність практично не зустрічалася.
Обговорення результатів
Високий відсоток дітей із низькою самооцінкою та дифузним статусом ідентичності узгоджується з попередніми дослідженнями щодо психологічних наслідків сирітства. Втрата базової довіри, недостатність прийняття, досвід травми впливають на здатність дітей формувати стабільний образ «Я», відчувати свою цінність, бачити життєві перспективи.
Ідентичність дітей-сиріт визначають такі ключові риси:
- фрагментарність;
- залежність від зовнішніх оцінок;
- низька автономність;
- труднощі у прийнятті рішень;
- емоційна вразливість;
- схильність до негативного самосприйняття.
Це ще раз підкреслює необхідність спеціально організованих психокорекційних програм.
Психологічні шляхи підтримки формування ідентичності дітей-сиріт
- Формування базової довіри та безпеки. Дитина не здатна будувати ідентичність без досвіду надійних стосунків.
- Розвиток самооцінки й самоприйняття. Ефективні методи: ресурсно-орієнтовані інтервенції; вправи на розвиток позитивного образу «Я»; ціннісно-смислова робота.
- Емоційна грамотність. Робота з емоціями знижує ризик соматизації та внутрішнього хаосу.
- Підтримка автономії та суб’єктності. Через: прийняття рішень; формування особистих цілей; підтримку індивідуальності.
- Соціальна інтеграція. Створення досвіду успіху в соціальних групах зміцнює позитивну ідентичність.
Висновки. Дітям, які пережили травму сирітства, властиві значні труднощі у становленні особистісної ідентичності, що проявляються у низькій самооцінці, фрагментарному образі «Я», недовірі до дорослих, труднощах у визначенні життєвих цілей та соціальній дезадаптації.
Емпіричне дослідження підтверджує, що: травма сирітства суттєво порушує процес формування ідентичності; значна частина дітей має дифузний або передчасний статус ідентичності; критично низька самооцінка є системною проблемою.
Розробка та впровадження комплексних програм психологічної підтримки є необхідною умовою забезпечення гармонійного розвитку дітей-сиріт, їх соціальної адаптації та формування стабільної, зрілої ідентичності.
Список використаних джерел
- Еріксон, Е. (1996). Дитинство і суспільство. Київ: Основи.
- Марсія, Дж. (1980). Identity in adolescence. In J. Adelson (Ed.), Handbook of Adolescent Psychology (pp. 159–187). New York: Wiley.
- Бернс, Р. (1986). Развитие Я-концепции и воспитание. Москва: Прогресс.
- Карабаєва, І. (2011). Ідентичність особистості як психологічний феномен. Психологія і суспільство, 4, 89–97.
- Чепелєва, Н. (2002). Ідентичність особистості: структура та механізми формування. Наукові студії із соціальної та політичної психології, 9, 147–157.
- Doise, W. (1999). Social representations in personal identity. International Journal of Psychology, 34(3), 229–238.
- Прихожан, А. (2007). Психологія сирітства: розвиток, труднощі, допомога. Москва: Изд-во МГУ.
- Bowlby, J. (1982). Attachment and loss. Vol. 1: Attachment. New York: Basic Books.
- Коржова, Е. Ю. (2010). Психологічні особливості розвитку самооцінки дітей, позбавлених батьківського піклування. Практична психологія та соціальна робота, 7, 34–38.