Коберник Л.

Особливості державного регулювання туристичної галузі Польщі

Анотація: У статті проаналізовано особливості державного регулювання туристичної галузі Польщі,окреслено головні напрямки роботи державних органів у галузі туризму, а також окреслено головні напрями вдосконалення туристичної галузі в країні.

Ключові слова: туристична галузь, Польща, ПТО,державне регулювання,ППТ, модель розвитку індустрії туризму.

Annotation: The features of the regulation in the tourism industry of Poland is analyzed in the article, the main directions of the work of state agencies in the sphere of tourism are outlined and the main directions of improvement in the tourism industry of Poland are outlined.

Key words: tourism industry, Poland,PTO, state regulation,PPT, model of tourism industry.

Актуальність теми. Туризм є одним із найбільш масових та наочних методів пізнання історії та культури будь-якого регіону. Дослідження туристичної галузі показує рівень економічного розвитку країни, становище культури, принципи державної політики, особливості світогляду та національної свідомості населення. Важливість дослідження особливостей державного регулювання туристичної галузі Польщі полягає у тому, що можна проаналізувати шляхи розвитку туризму в країні, способи реалізації і регулювання туристичної сфери та запозичити цінний досвід цієї країни для його втілення в Україні.

Метою дослідження є визначення особливостей регулювання і реалізації туристичної політики у Польщі.

Туризм у багатьох країнах світу є пріоритетним напрямом розвитку національної економіки та культури. Також туризм виступає як важливе джерело підвищення добробуту країни. В свою чергу туристична діяльність є однією з найважливіших галузей економіки і невід’ємною ланкою в розвитку міжнародного співробітництва та інтеграції в світову економіку для будь-якої держави. Це зумовлено динамічністю, високоприбутковістю та великим позитивним соціально-економічним і культурним впливом туризму на розвиток країн. Туризм – це складна, багатогранна економічна система з розгалуженою мережею зв’язків, із специфічним і досить складним об’єктом управління регіонального розвитку, який має опиратися на певну державну політику в сфері туризму й такі основи функціонування як туристичне законодавство, державне регулювання. Туристична галузь є специфічним і досить складним об’єктом державного управління. У більшості країн світу державна туристична політика впроваджується безпосередньо через центральні органи виконавчої влади – міністерства, національні туристичні організації, департаменти та через інші туристичні інституції, а також опосередковано за допомогою правових важелів, підтримки туристичної інфраструктури і міжнародної політики. Туристична політика має характерні риси загальної політики держави. Разом з тим існують і деякі специфічні фактори, що впливають на її формування: природні умови країни, розвиненість транспортної індустрії, соціальні фактори (умови життя людей, система відпусток), фактори, пов’язані зі створенням економічної основи для розвитку туризму (стабільні валютно-фінансові, зовнішньоекономічні відносини), правові фактори, пов’язані із створенням і функціонуванням туристичного законодавства. Реалізація туристичної політики держави включає: складання цільових програм з розвитку туризму на рівні держави і регіонів, розробку конкретних заходів щодо досягнення поставленої стратегічної мети в розвитку туризму і державне регулювання розвитку туристичної галузі в країні [4]. Таким чином, державне регулювання розвитку туристичної галузі є одним з механізмів реалізації політики держави в галузі туризму. Державне регулювання туристичної галузі містить в собі сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу органів державної влади на розвиток туристичної галузі і створення умов для ефективної співпраці органів державної влади, місцевого самоврядування та приватного сектору щодо розвитку туризму через різні механізми: адміністративні, організаційні, економічні, правові, екологічні.

Розвиток туристичної галузі характеризується позитивною динамікою змін кількісних та якісних показників туристичної галузі: збільшенням туристичних потоків, відрахувань у державний та місцевий бюджети, підвищенням рівня зайнятості в туристичній галузі. Трансформація політичної карти світу в останньому десятилітті XX століття стала новим стимулом у розвитку міжнародного туризму. Вступ багатьох країн Європи до Європейського Союзу дозволив залучити іноземні інвестиції в туристичну галузь. Тому були вдосконалені інформаційні технології, розширилася можливість користування міжнародною системою резервації готельних номерів, що дозволило країнам Центральної та Східної Європи швидше інтегруватися в європейський ринок туристичних послуг. Цікавим та актуальним об’єктом досліджень є державна політика Польщі у сфері туризму.

Польща має зручне географічне розташування, наявність широкого спектру природних та історико-культурних ресурсів, позитивну динаміку зростання життєвого рівня населення, низький, у порівнянні з розвиненими країнами, рівень цін, а також приналежність до європейської спільноти [8]. Як результат, за допомогою відповідного інституційного та законодавчого забезпечення Польща здійснює активну, а головне, ефективну політику у сфері туризму. Система органів державного регулювання туристичної сфери має суттєві відмінності залежно від країни та ролі туризму в її економіці. Різноманітні підходи до державного регулювання розвитку туристичної діяльності обумовлюються багатьма факторами: політичною та економічною стабільністю країн, роллю туризму у формуванні державного бюджету країни, потенціалу національного туристичного ринку, доступності туристичних ресурсів для власних та іноземних туристів, ролі країни на міжнародному туристичному ринку, масштабів інвестицій в туристичну сферу, рівня туристичної привабливості для туристів (наявність та стан історико-культурних пам’яток, унікальних природних ресурсів).

У країнах світу існують різноманітні підходи до створення та функціонування органів регулювання розвитку індустрії туризму. Це пояснюється специфікою соціально-економічних і політичних умов розвитку окремих держав, рівнем значущості та масштабами туризму в національній економіці, рівнем розвинутості ринкових відносин . Аналізуючи роль держави в розвитку туристичної галузі, можна виділити чотири моделі розвитку індустрії туризму.

Перша (ринкова) модель передбачає відсутність центральної державної туристичної адміністрації, органу державного управління на рівні центральної влади. Всі питання, пов’язані з розвитком туризму, вирішуються на рівні регіонів або самостійно суб’єктами господарювання на основі оперативного регулювання та принципів ринкової економіки. Основна умова для можливості використання цієї моделі полягає в тому, що країна має бути привабливою для іноземних туристів з усіх поглядів і не мати потребу в особливій рекламі національного туристичного продукту на світовому ринку [6]. Подібна модель розвитку індустрії туризму сформувалася в США. Однак прийняття першої моделі можливе лише у випадках, коли туризм національній економіці взагалі не потрібний або коли суб’єкти туристичного ринку настільки сильні та свідомі, що здатні вирішувати всі свої проблеми без участі держави. Такий підхід ефективний у країнах з розвинутою ринковою економікою, де переважають приватні компанії різної величини і спеціалізації. Важливе значення при цьому мають розвинута інфраструктура, система забезпечення безпеки туристів, високий рівень надання банківських, страхових послуг і медичного обслуговування. Друга модель розвитку туризму передбачає наявність спеціального, потужного, авторитетного і самостійного державного центрального органу (міністерства, управління), що займається розвитком та контролює діяльність усієї туристичної галузі. Міністерство має значні повноваження у сфері інвестицій, маркетингових досліджень, підготовки кадрів, реклами тощо. Спеціалізовані органи займаються майже виключно питаннями функціонування туристичної галузі. Така модель управління туристичною індустрією властива багатьом країнам, що розвиваються, країнам з перехідною економікою, для яких туризм є одним з основних джерел валютних надходжень у бюджет, а також деяким високорозвинутим з туристичного погляду державам з багатою туристичною історією, які мають намір постійно підтримувати на належному рівні туристичний імідж. У цих країнах туризму надається важливого значення в державній туристичній політиці. Друга модель розвитку індустрії туризму характерна для таких країн:

Ізраїль, Єгипет, Індія, Куба, Мальта, Марокко, Мексика, Нова Зеландія, Малайзія, Кенія, Оман, Камбоджа, ПАР, Домініканська Республіка, Хорватія.

Третя (європейська) модель участі держави в розвитку індустрії туризму переважає в розвинутих європейських державах. Вона передбачає, що питання розвитку туристичної діяльності вирішуються на рівні спеціалізованого галузевого підрозділу (централізована структура, державний орган), який функціонує в рамках багатогалузевих, багатофункціональних міністерств (найчастіше економічної спрямованості) або напряму підпорядковується урядові країни, однак має статус відносно самостійного адміністративного органу [2;6]. Характерними рисами цього типу розвитку туризму є: погодження інтересів держави, місцевої влади та приватного бізнесу; взаємовигідні форми співробітництва між органами управління макроекономічного та мезоекономічного рівнів; у країнах діють багато інших організацій, що займаються питаннями розвитку туризму (перебувають в адміністративному підпорядкуванні у вищезгаданих структур або функціонують автономно). Така схема роботи виявилася досить продуктивною для залучення фінансових засобів приватного сектору до вирішення актуальних завдань розвитку національної економіки. До цієї моделі відносять такі країни: Швейцарію, Німеччину, Францію, Австрію, Польщу, Великобританію, Італію, Іспанію, Швецію, Сінгапур, Чехію, Угорщину, Грузію, Китай. Четверта (комбінована) модель розвитку туристичної галузі передбачає створення комбінованого міністерства, яке, крім туризму, охоплює інші, суміжні з ним або взаємодоповнюючі напрями соціально-економічної політики. Для країн, які дотримуються цього типу державного регулювання, характерне визначення туризму як пріоритетного напряму розвитку економіки, що досягається за допомогою чіткого розподілу повноважень між центральною та регіональними туристичними адміністраціями. Основними цілями державної туристичної політики подібних спільних міністерств є забезпечення збалансованості в розвитку туризму та інших галузей економіки, а також просування національного туристичного продукту за кордоном. Ця модель поєднує риси другої та третьої моделей розвитку туристичної галузі і є характерною для таких країн: Туреччина, Греція, Туніс, Індонезія, Болгарія, Йорданія, Росія.

Варто зазначити, що Польща відноситься до третьої моделі розвитку індустрії туризму [1;6].

У 1989 році розпочався сучасний етап розвитку туристичної індустрії в Польщі. Після руйнування старої системи пришвидшились темпи її розвитку. У 1990 році засновано Польську туристичну палату (Polska Izba Turystyczna – PIT), що представляє інтереси своїх членів, які працюють у галузі туризму. Великий вплив на процес розвитку туріндустрії в Польщі мало скасування віз до багатьох європейських держав для громадян Польщі. У 1997 році за допомогою експертів ЄС розпочато перший етап реалізації Програми розвитку національного турпродукту в 5 напрямах: бізнес-туризм, міський культурний туризм, сільський туризм, спеціалізований туризм, прикордонно-транзитний туризм. У цей самий період розпочато реформу системи управління туріндустрією. У вересні 1997 році сейм ухвалив закон «Про туристичні послуги», що повністю відповідає нормам європейського права. У 1999 році було створено Польську туристичну організацію. Визначальною подією для подальшого розвитку Польщі та її туристичної галузі став її вступ до ЄС [3].

Він зробив Польщу доступнішою для іноземних туристів, усунувши митні та прикордонні бар’єри. Окрім того, пожвавив співпрацю між відповідними структурами ЄС та Республіки Польща, що безперечно посприяло пришвидшенню процесів розвитку туристичної інфраструктури та індустрії загалом, а також посприяло залученню інвестицій ЄС у туристичну сферу Польщі. З 1997 року туризм належить до сфери відповідальності міністерства спорту і туризму Польщі, до складу якого входить департамент туризму, який займається питаннями розвитку та регулювання туристичної індустрії. Згідно із Законом «Про діяльність урядової адміністрації», основними завданнями Міністерства у сфері туризму є: розвиток туристичної інфраструктури держави;

створення і забезпечення ефективності механізмів регулювання туристичного ринку. Зважаючи на те що туризм є міжгалузевим диверсифікаційним комплексом, реалізація багатьох завдань, що впливають на розвиток туристичної індустрії Польщі, належить до компетенції інших міністерств та відомств. Завдання міністерств, що стосуються туристичної індустрії детально наведені в «Стратегії розвитку туризму на 2007–2013 рр.» міністерства економіки Польщі, до компетенцій якого раніше входило управління галуззю [5]. Окрім того, варто відзначити, що багато завдань, вирішення яких має безпосередній вплив на стан туріндустрії, належить до компетенції органів місцевого самоврядування різних рівнів: воєводств, повітів та гмін.

Таким чином, державне регулювання туризму в Польщі здійснюється Міністерством спорту і туризму, до складу якого входить департамент туризму, головною метою діяльності якого є розвиток та регулювання туристичної індустрії . Стратегія розвитку туризму в Польщі у 2007-2013 роках зазначалося, що для гармонійного розвитку туризму в Польщі необхідне багатостороннє співробітництво уряду, місцевих органів влади, приватного сектору, а також неурядових організацій. Органом, що займається просуванням туристичних можливостей Польщі в країні та за кордоном, є Польська Туристична Організація (ПТО). ПТО є державною установою і головними завданням цього органу є просування Польщі як країни, привабливої для туристів, забезпечення функціонування та розвитку польської туристичної інформаційної системи та підтримка планів розвитку і модернізації туристичної інфраструктури. ПТО має філії в 14 країнах по всьому світу та планує рекламні кампанії, які включають в себе потреби окремих ринків. Також, Польська туристична організація займається підготовкою та друком рекламно-інформаційних матеріалів про Польщу. Такі матеріали видаються 12 мовами і забезпечують потенційних туристів необхідною інформацією. Завдяки характерному дизайну і змістовному наповненню такі друковані матеріали є легко впізнаваними і визнані одними з найкращих у світі. Не рідко організація бере участь у фінансуванні видань регіональних туристичних організацій. ПТО підтримує тісні контакти з 20 іншими національними туристичними організаціями і активно співпрацює з органами самоврядування, науковими та навчальними закладами, представниками туристичної індустрії, а також регіональними та локальними туристичними організаціями. Багаторічна присутність на ринку, знання реалій, культури і традицій конкретної країни дає можливість працівникам закордонних представництв ПТО точно прогнозувати, вчасно виявляти тенденції та потреби відповідного ринку і адекватно реагувати на них. Це сприяє підвищенню ефективності просування польського туристичного продукту в Європі та світі [7]. Ще одним важливим державним органом регулювання туризму і реалізації туристичної політики країни є Польська палата туризму. Основні напрями її діяльності є: 1) представлення господарських інтересів членів; 2) впровадження новітніх технологій;
3) співпраця з державними інституціями, які пов’язані з туризмом – міністерствами економіки, фінансів, закордонних справ, регіонального розвитку, спорту та туризму, Прикордонною службою, Польською туристичною організацією, Польською агенцією розвитку туризму, Інститутом туризму, Державною радою туристичних, готельних організацій та організацій громадського харчування; 4) впровадження в польське законодавство стандартів якості туристичних послуг та основних засад туристичної політики ЄС; 5) охорона та захист прав вітчизняних туристичних підприємств від надмірної конкуренції іноземних туристичних підприємств і корпорацій на польському ринку; 6) участь в розробці та виконанні державних і регіональних стратегій та програм розвитку туризму; 7) співробітництво з міжнародними та європейськими туристич­ними організаціями; 8) участь та представлення польського туризму на всесвітніх і національних туристичних виставково-ярмаркових заходах. Агенція розвитку туризму Польщі ще один з державних органів регулювання і впровадження туристичної політики в Польщі. До основних напрямів діяльності можна віднести: 1) туристичний аудит; 2) створення туристичних продуктів; 3) розробка туристичної марки; 4) маркетингова комунікація; 5) розробка туристичних бізнес-планів. Регіональні туристичні організації і Локальні туристичні організації становлять форум співпраці місцевого самоврядування, галузевих організацій та підприємств. Їх завдання полягає в координації промоційної діяльності у воєводствах, гмінах та повітах, створенні привабливого туристичного іміджу регіону, а також у стимулюванні створення і розвитку туристичних продуктів. Усі воєводства мають свої Регіональні і Локальні туристичні організації від кількох до кільканадцяти. Співпраця на різних рівнях дозволяє гармонізувати і узгоджувати інвестиції та зусилля на місцевому рівні з планами розвитку і фондами Польської туристичної організації [8;10].

Науковий супровід розвитку туризму здійснює Інститут туризму, який досліджує туристичні ринки, розроблює заходи стимулювання в’їзного туризму для певних туристичних напрямів, формує стратегії маркетингу національного туризму, визначає перспективні ринки збуту туристичного продукту, а також здійснює оцінку економічного ефекту від туристичної діяльності для країни та окремих регіонів. Варто відзначити, що багато завдань, вирішення яких має безпосередній вплив на стан туріндустрії, належить до компетенції органів місцевого самоврядування різних рівнів: воєводств, повітів та гмін. Основними завданнями у сфері туризму, вирішення яких покладається на виконавчі органи воєводств, є:

– реєстрація туристичних підприємств і контроль за їх діяльністю;

– видача дозвільної документації на надання послуг гідів та екскурсоводів;

– сертифікація та категоризація закладів розміщення і контроль за їх діяльністю;

– створення планів розбудови туристичної інфраструктури на місцевому рівні.

До компетенції повітів відносяться: створення на своїй території і забезпечення функціонування інституцій у сфері фізичної культури, туризму та відпочинку, облік, нагляд за діяльністю і часткове фінансування спортивних і туристичних об’єднань на території повіту,сприяння розвитку окремих видів туризму на території повітів. До компетенції гмін у сфері індустрії туризму належить:

– збереження, модернізація і розбудова туристичних і спортивних об’єктів на території гміни;

– реалізація спеціальних програм з туризму в рамках шкільного навчання;

– охорона навколишнього середовища, а також пам’яток культури та архітектури [9].

Отже, польські туристичні організації і державні органи регулювання туристичної галузі мають чіткий розподіл функцій, діяльність цих органів взаємопов’язана та взаємоузгоджена, фінансування діяльності цих організацій здійснюється відповідно до розроблених стратегій, на достатньому рівні та на постійній основі, діяльність польських організацій не обмежена головним офісом, а має розгалужену мережу як в країні, так і за кордоном. У Польщі з метою гармонійного розвитку туристичної індустрії співпрацює велика кількість інституцій та організацій: уряд, зокрема відповідне міністерство, основними завданнями якого є розвиток туристичної інфраструктури держави та створення і забезпечення ефективності механізмів регулювання туристичного ринку. Польська туристична організація з регіональними та локальними туристичними організаціями.Польська агенція розвитку туризму, що розробляє стратегії розвитку для різних міст і регіонів, залучає інвестиції, а також органи місцевого самоврядування різних рівнів, Польська туристична палата, Польське об’єднання готелів і туризму, Польська асоціація готелів, Консультаційна рада туристичних установ, Об’єднання «Конференції і конгреси в Польщі», Об’єднання курортних гмін Республіки Польща. Навчальні заклади та установи, що займаються освітньою діяльністю у сфері туризму, вчені, професіонали галузі. Неурядові організації, в тому числі Польське туристично-краєзнавче товариство, Польська федерація кемпінгу і караванінгу, Польська федерація сільського туризму «Гостинні господарства», локальні туристичні об’єднання, інформаційні центри «IT» (інформації туристичної) та інші інформаційні пункти, робота яких є сезонною. Таким чином, Польща проводить ефективну політику у сфері туризму, має дієві механізми її реалізації, в основі яких лежить належне нормативно-правове та інституційне забезпечення. Така активна політика Польщі є цілком виправданою і згідно з даними Всесвітньої туристичної організації сприяє позитивній динаміці туристичних прибуттів і надходжень, тому вона могла б стати позитивним прикладом для наслідування іншим країнам.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Гутник О.В. Особливості реалізації державної політики Польщі у сфері туризму [Текст] / О.В.Гутник // Публічне адміністрування: теорія та практика. – 2010. – Випуск 1(3).

2. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти) / О.О.Любыцева. – К.: Альтерпрес, 2002. – 436 с.

3. Мельниченко С. В. Управлінський механізм розвитку туристської дестинації / С. В. Мельниченко // Економіка. Управління. Інновації. – 2011. – № 2.

4. Поліщук Л.С. Управління розвитком туризму: досвід Польщі / Л.С. Поліщук // Географія та туризм. – 2012. – Вип. 23. – С. 181–187.

5. Сухович І. Туристична політика Польщі на рівні територіального самоврядування / І. Сухович // Вісник Львівського університету. Серія: Міжнародні відносини. – 2012. – Вип. 29(1). – С. 190–202.

6. Моделі розвитку індустрії туризму (зарубіжний досвід) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://tourlib.net/statti_ukr/bartoshuk.htm.

7. Іноземний досвід регулювання діяльності туристичної сфери та його використання в Україні [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://tourlib.net/statti_ukr/solovjov.htm.

8. Інституційне забещпечення розвитку сфери туризму в українсько-польському транскордонному регіоні [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/monitor/juli2010/03.htm.

9. Інтеграція Польщі до Європейського Союзу (1989-2004 рр.) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=29114.

10. Departament Turystyki [Zasób Elektroniczny] − Dostępny w Internecie: http://www.msport.gov.pl/departamenty-i-biura/1995-Departament-Turystyki.