Анотація
Стаття присвячена аналізу конфлікту між свідомим та несвідомим, що відобразився на вербальному та невербальному рівнях поведінки героїні драми. Дослідження цього явища здійснювалось на матеріалі твору О.Уайльда «Саломея», зроблено спробу довести, що існує вплив категорій «пристрасть» та «смерть» на психологію жіночої поведінки.
Ключові слова: конфлікт, психологія поведінки, мовлення, пристрасть, смерть.
Annotation
This article is to study the aspects of the consciousness and unconsciousness that influenced verbal and non-verbal behaviour of the main character of the drama. Its nature is under analyses based on the work Salome by Oscar Wilde. We tried to prove that there is a certain influence of passion and death on the pattern of feminine behaviour.
Key words: a conflict, a pattern of feminine behaviour, a speech, passion, death.
Митці, які зазвичай доволі тонко відчувають і неодмінно реагують на суспільні зміни, на кінець ХІХ століття отримують неабияку базу завдяки філософським працям А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, А. Бергсона. Із модернізмом приходить розуміння того, що людина є ірраціональною істотою, тому не достатньо вважати свідомість основним важелем людських вчинків. З. Фройд наголошує на конфлікті між свідомістю та неусвідомленими потягами, що призводить до неврозів.
Світовій літературі відомі безсмертні образи Короля Ліра, який постраждав від лицемірства і показної любові старших доньок, та Дон Кіхота, чия недолугість показана крізь утопічні ідеї героя. Обидва твори написані в один і той самий проміжок часу, 10-ті рр. XVII ст., що дає змогу припустити, що у добу Ренесансу, чи не вперше після Античності, постає феномен «божевілля» та «божевільного». Проте у літературі кінця ХІХ століття робиться спроба описати це явище, маючи наукове підґрунтя, використовуючи ідеї З. Фройда про зв’язок між свідомим та несвідомим, звертаючись до психоаналізу.
Актуальність теми дослідження. Оскільки питання конфлікту свідомого і несвідомого стало ключовим, то видається важливим простежити його у психології поведінки жінки. У представленій роботі акцент зроблено на моделюванні образу Саломеї, героїні однойменного твору О.Уайльда.
Метою статті є дослідження еротичних і танатологічних мотивів у логіці поведінки героїні.
Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:
- простежити характерні риси риторики та поведінки головної героїні;
- з’ясувати, яку роль у формуванні поведінки відіграли оточення, становище, виховання у певній культурі та спадковість через призму Еросу та Танатосу.
Об’єктом дослідження є драма О.Уайльда «Саломея».
Предметом є аналіз моделювання психології поведінки героїні у вибраній драмі.
Для розв’язання поставлених завдань у ході дослідження основним є метод психоаналізу.
Джерельною базою роботи є праці В.Решетова та О. Валова «Трагедія Оскара Уайльда «Саломея»: музика пристрасті», О. Анікста «Оскар Уайльд та його драматургія», Г. Іонкіс «Оскар Уайльд і Саломея, царівна юдейська», де аналізується ряд важливих аспектів у драмі. Дослідження В. Жмурова «Психопатологія» дозволяє ознайомитися з науковою базою досліджуваного твору.
Драму англійського письменника О.Уайльда «Саломея» В. Решетов назвав такою, що відбила дух епохи і стала одним із найяскравіших проявів таланту автора. «Цей твір – дитя кінця віку (fin de siècle). Це був час переоцінки цінностей, коли в суспільстві утвердився новий науковий дух і матеріалізм, але на противагу цьому широко розповсюдився інтерес до ідеалістичних вчень, таємниць буття, ірраціонального…» [4,27-28].
У драмі бачимо комбінацію різних видів мистецтва, що органічно переплітаються у переосмисленій автором біблійній історії. За словами дослідників, О.Уайльд одним з перших в Англії почав говорити, що справжнє мистецтво повинно діяти на емоційну сферу, що воно не має прикладної цілі, основне значення – приносити задоволення. Cинтез мистецтв став однією з характерних рис модернізму. У своїй статті «На лекції м-ра Уістлера в десять годин» (1885) О.Уайльд писав, що немає безлічі мистецтв, «вірш, картина і Парфенон, сонет і статуя – все, насправді, одне і те ж». Таку свою ідею він реалізував у «Саломеї».
Письменник використовує біблійну оповідь про смерть Іоанна Хрестителя, але не ставить за мету створити дидактичний твір. «Саломея» стала драмою, яка не концентрує у собі релігійні мотиви, а порушує внутрішні людські проблеми. Так, порівнюючи сюжет О. Уайльда та статті Євангелія (від Марка, Луки та Матвія), бачимо, що центр історії про обезголовлення Іоанна Хрестителя письменник зміщує на Саломею. Жоден з євангелістів не вказує навіть імені дівчини. Найбільше інформації дають Марк та Матвій. З Євангелія від Марка довідуємось, що на банкеті царя Ірода дочка Іродіади дуже догодила всім своїм танком. Цар поклявся зробити усе, що вона побажає натомість. «Та вийшла й запитала в матері: «Що мені попросити?» І мати їй сказала: «Голову Іоана Хрестителя». Дівчина тут же кинулася до царя й зажадала: «Я бажаю, щоб ти мені зараз подав голову Іоана Хрестителя на таці.» (Мр. 6:14-30) Коли бажане було отримано, дівчина віддала його матері. Подібною є версія євангеліста Матвія.
Натомість О.Уайльд акцентує увагу на тому, що голову Іоканаана зажадала власне Саломея, а її бажання просто співпало з волею матері.
Царівна мала намір будь-що заволодіти Іоканааном. Скориставшись тим, що Ірод понад усе захоплений нею та її танцем, Саломея реалізовує своє бажання, нехтуючи методами. Грета Іонкіс пише, що О. Уайльд пристосував біблійний сюжет до своєї художньої задачі. Письменник естетизує пристрасть і смерть, поєднує Ерос і Танатос. Дослідниця називає потяг юдейської царівни до християнського пророка незбагненно-дивним, на грані патології [3].
Аналізуючи поведінку героїні, звернемося до ряду термінів, які виділяє В. Жмуров у своєму дослідженні «Психопатологія», розділ «Психологія і психопатологія волі (поведінки)». Отож,
- мотивація як сукупність різних факторів, що визначають поведінку;
- бажання – суб’єктивне відчуття потреби, в тому числі і біологічної.
Для Саломеї мотивація та бажання проявляються у тому, що вона може наказувати, і її воля, як воля царівни, буде виконана.Мотив – формулювання причини, міркування, якими індивід керується у своїх діях:
- потяг – внутрішній стан, що штовхає до певної дії;
- імпульс – динамічне прояв інстинкту, вродженої потреби. [2]
Саломея описує те, що її приваблює, формулює причину свого бажання володіти Іоканааном. Спочатку це тіло, потім вона відрікається від цієї думки. Згодом волосся, і знову відрікається. Далі вуста. Мовлення царівни, судячи з тих образів, до яких вона вдається, досить пристрасне, імпульсивне. Саломея промовляє це, не зважаючи на звертання солдата, цілком ігнорує заклики Іоканаана, не реагує на смерть сирійця. Царівна одержима своїм бажанням. Пророк проганяє її, називаючи дочкою Содома. Вона ж, натомість, продовжує повторювати нав’язливу ідею про поцілунок: «Let me kiss thy mouth» [5, 27]. Ця фраза повторюється до 10 разів підряд.
Окремо В. Жмуров виділяє спонукання, яке пояснює як мету, заради якої скоюється вчинок. Справжня мета, на думку дослідника, може бути встановлена лише після того, як дія здійснилося. О.Уайльд у фіналі драми пише для Саломеї розгорнутий монолог, у якому можна прослідкувати мету її вчинку. У словах героїні є прагнення довести свою владність як царівни, вона говорить також про свою любов до пророка. Однак у цьому монолозі не можливо не помітити характерну для автора ідею краси. О.Анікст зауважує, що О.Уайльд дуже тонко відчував красу, протиставляв її істині і моралі, стверджував, що вони не лише не сумісні, але й ворожі поняття [1,128]. Тому не дивно, що у фіналі Саломея говорить, що вона прагне краси пророка. Царівна впевнена, що якби Іоканаан на неї подивився, то він би її полюбив, бо «the mystery of love is greater than the mystery of death» [5, 80]. Знову зв’язок Еросу і Танатосу.
Грета Іонкіс критикує думку сучасника О. Уайльда Г. Честертона, який стверджує, що перший пропонує читачу хворобливу і вульгарну історію про танцівницю, що закохана у пророка. Слід зауважити, що Г.Честертон був християнським мислителем, тому його позиція цілком зрозуміла. Натомість Г.Іонкіс сприймає О.Уайльда, абстрагуючись від релігійних переконань. Вона пише: «хворобливу – так, але не вульгарну! Уайльд і вульгарність – дві несумісні речі, пристрасть не ходить під руку з вульгарністю: за пристрастю завжди прихована трагедія. Пристрасть вагітна Смертю» [3]. Підтримуючи думку дослідниці, можна сказати, що автор «Саломеї» не намагається підкреслити хіть юдейської царівни. Більше того, якоюсь мірою її поведінка запрограмована. Адже Саломея дочка Іродіади, жінки жорстокої, честолюбної, навіть розпусної. Щоб стати царицею, Іродіада взяла шлюб з Іродом, братом свого чоловіка. Г.Іонкіс стверджує, що юна царівна успадкувала еротизм, чи то сексуальність матері, генетично. Саломея залежала від обставин, що склалися: свідоме, реальне (високе положення, влада, зовнішня привабливість) змішалося з несвідомим (спадковістю, складними внутрішніми процесами). Як наслідок маємо натяки автора на божевілля героїні, яке неминуче мало статися. Повертаючись до фінального монологу царівни, можна сказати, що він наповнений залежністю Саломеї від своєї нав’язливої ідеї, вона стала рабинею свого стану. Трагічна основа драми ще більше підкреслює те, що уже за півстоліття назвуть абсурдизмом: апатія, наївність, ілюзія і реальність злиті в одне.
Саломея одержима, вона досягла свого, поцілувавши голову пророка. До юної цариці не приходить розуміння того, що вона вчинила, вона насолоджується присмаком крові, вважаючи, що смак крові і любові один. О.Уайльд знову ж застосовує прийом численного повтору («I have kissed thy mouth» [5,83]), щоб підкреслити залежність героїні від своєї безумної ідеї.
Отже, узявши біблійну історію, О.Уайльд не акцентував увагу на релігійності сюжету, натомість він вписав її у модерну культуру, поставив проблему психологізму у драматургії, намагався описати конфлікт між свідомістю та неусвідомленими потягами. У драмі, можна простежити натяки автора на психологічні відхилення його героїні. Завдяки аналізу риторики Саломеї маємо підстави говорити про оточення, положення, виховання у певній культурі, спадковість як чинники, що вплинули на психологію її поведінки.
Література:
- Аникст А. Оскар Уайльд и его драматургия / А. Аникст, – M:Государственное издательство «Искусство», –1960, – 117-132
- Жмуров В. Психопатологія. Гл. 8 Психології і психопатології волі (поведінки) . [Електронний ресурс] // – Навчальні матеріали –2008 – Режим доступу: http://cozap.com.ua/text/6282/index-1.html?page=9 – Назва з титул. екрану.
- Ионкис Г. Оскар Уайльд и Саломея, царевна иудейская [Електронний ресурс] // Сетевой портал «Заметки еврейской истории» – 2013 – Режим доступу: http://www.berkovich-zametki.com/ Nomer20/ htm – Назва з титул. екрану
- Решетов В. Трагедия Оскара Уайльда «Саломея»:музыка страсти // В.Решетов, О.Валова / Журнал: Вестник Рязанского государственного университета им. С.А. Есенина, №4, 2012, – С.24-43
- Wilde O. Salome Branden Books, 1989 – 83