О. М. Лащук,
Волинський національний університет імені Лесі Українки,
м. Луцьк

Стаття присвячена огляду основних підходів до тлумачення такого наукового поняття як «антропоцентризм», а також визначено його місце в сучасних лінгвістичних дослідженнях. Виявлено специфіку опису мови крізь призму лінгвістичного антропоцентризму. З’ясовано суть бінарних концептів «NÄHE» та «DISTANZ» на основі антропоцентричної парадигми.
Ключові слова: когнітивна лінгвістика, антропоцентризм, егоцентризм, парадигма, мовна особистість, бінарний концепт.
Статья посвящена обзору основных подходов к толкованию научного понятия «анторпоцентризм», а также определено его место в современных лингвистичных исследованиях. Обнаружена специфика описания языка сквозь призму лингческического антропоцентризма. Выяснена суть бинарных концептов «NÄHE» и «DISTANZ» на основе антропоцентричной парадигмы.
Ключевые слова: когнитивная лингвистика, анторпоцентризм, егоцентризм, парадигма, языковая личность, бинарный концепт.
In the article the phenomenon of the scientific notion «anthropocentrism» is considered. In the modern linguistic researches its place, form of transfer are determined. The specific features of linguistic anthropocentrism are analyzed. The essence of binary concepts «NÄHE» and «DISTANZ» on basic of new scientific paradigm is established.
Key words: cognitive linguistics, anthropocentrism, egocentrism, paradigm, language personality, binary concept.

Час на зламі XX – XXI ст. став періодом стрімкого зростання теоретичних інновацій. Входження у нове тисячоліття науки про мову відзначається досить великою кількістю ідей та їх рішеннями [1, c. 17]. К. І. Мізін зазначає, що парадигмально-методологічні „стрибки” стали основною прикметою мовознавства даного часового простору. І чим далі, тим більше цей процес прискорюють [11 ,с. 75]. Для багатьох наук, наприклад, етнолінгвістики, психолінгвістики, когнітивної лінгвістики, лінгвокультурології, соціолінгвістики принцип антропоцентризму стає провідним.
Актуальність даної статті полягає у дослідженні бінарних концептів «NÄHE» та «DISTANZ» крізь призму антропоцентричної парадигми.
Метою даної статті є з’ясування системних параметрів антропоцентичного підходу до вивчення мовних явищ. Відповідно окреслюємо наступні завдання: 1) дослідити існуюче в лінгвістиці трактування поняття «антропоцентризм»; 2) розглянути закономірності прояву антропоцентризму під час дослідження бінарних концептів «NÄHE» та «DISTANZ»; 3) визначити специфіку опису мови крізь призму лінгвістичного антропоцентризму та виділити загальні положення її опису.
Антропоцентричний підхід як загальний стиль мислення у всіх вимірах пізнання здобуває все більше визнання, він є новим витком спіралі у розвитку науки. У лінгвокогнітивних дослідженнях неможливо не приділити увагу значенню людського чинника у процесі пізнання світу. Саме людина є центральним фігурантом цього процесу, вона є центром конструювання універсуму.
Антропоцентричний поворот у мовознавстві зумовлений тим, що увага дослідників перейшла з питання «як влаштована мова» на запитання «як функціонує мова». Як наслідок, виникла необхідність у формуванні та розвитку нового підходу до аналізу та інтерпретації мовного матеріалу. Ідея нової наукової парадигми полягає в об’єднанні мови і людини та розумінні сутності мови як динамічної системи. В науці про мову використання антропоцентричного принципу, суть якого лаконічно висловив Е. Бенвеніст – „людина в мові” займає особливе місце. Реалізація цього принципу передбачає „поєднання мови й побуту людини в одному полі пізнання” [14, с. 11].
Для сучасної лінгвістики принцип антропоцентризму став одним із пріоритетних підходів до дослідження наукових феноменів і розглядається як методологічний базис для уніфікування лінгвістики з комплексом суміжних наук, суть якого полягає у вивченні наукових об’єктів відповідно до їхньої ролі для людини, відповідно до призначення в життєдіяльності, розвитку людської особистості та її вдосконаленні. Згідно із зазначеним принципом, людина, яка розмовляє здатна присвоїти собі мову в процесі її використання, оскільки мова не має іншої об’єктивності, аніж та, яка встановлюється в глибинах суб’єктивного. Врахування названого положення дозволяє розглядати мову як особливу семантичну систему, основні «референційні» точки якої співвідносяться з індивідом, який веде розмову, а використані людиної мовні засоби виступають як «аутореференційні» [2, с. 3].
Принцип антропоцентричності сам по собі був відомий лінгвістиці давно. Здавна перед мовознавством постала фундаментальна проблема взаємообумовленості мови і людини та її ролі як істоти вербальної природи в усвідомленні сутності мовних процесів. Перші згадки про його вплив зустрічаємо у відомому диспуті античних філософів про природний чи умовний характер слова та мови (Геракліт і Демокріт). У своїх працях В. фон Гумбольдт визначив подальші напрями лінгвістичної науки. Мову він розглядав як таку, що безпосередньо закладена в людині і яка не є свідомим утвором людського розуму. Мову не можна було б вигадати, якби її тип не був уже запрограмований у свідомості. В. фон Гумбольдт вважав, що неможливо розглядати мову без урахування людського фактора, це конструктивна властивість людини, а людина є людиною саме через посередництво мови, тобто мова є “людиноутворюючою” силою [4, с. 313-314, 349]. Мова як антропологічне явище – невід’ємне від суб’єктивного світу і мислення людини, її вивчення “не є кінцевою ціллю, а разом з іншими науками слугує найвищій і загальній меті людського духу, меті пізнання людиною самої себе і свого ставлення до всього баченого і небаченого навколо себе” [5, с. 283]. Саме таке трактування антропоцентризму імпонує нам під час дослідження бінарних концептів «NÄHE» та «DISTANZ».
Починаючи з 90-х років ХХ ст., «антропологічний принцип» Гумбольдта набув особливої актуальності в сфері наук про людину та її мову: лінгвогносеології, лінгвосоціології, лінгвоетнології, лінгвопалеонтології і, нарешті, в лінгвокультурології та філософії мови [2, с. 3].
З появою структуралізму в лінгвістиці довгий час панувала тенденція відчуження мови від людини і розуміння її лише як форми вираження логічних процесів, чітко системного і замкнутого явища. Посилили цю теоретичну установку і положення Ф. де Сосюра, який вважав, що «єдиним і істинним об’єктом лінгвістики є мова, яка розглядається в самій собі і для себе». На противагу цьому концепція структуралізму Г. Гійома прямо протилежна традиційному позасуб’єктному структуралізму, в якому об’єктом спостереження є об’єктивний світ, поза мовцем. Г. Гійом писав: «…мова не має іншої об’єктивності, крім тієї, яка встановлюється в глибинах суб’єктивного» [12, с. 13-14].
У працях вчених, які належали до психологічної та младограматичної шкіл, теж відслідковується принцип антропоцентризму (Х. Штейнталь, Г. Пауль, А. А. Потебня, І. А. Бодуен де Куртене та ін.). Вони вважали, що в мові прослідковується закон перспективи або ж егоцентризму, згідно з яким, віддаляючись від місця, де ми знаходимось чи відчуваємо себе, відмінності між предметами стають все меншими, згодом зникаючи ще більше; віддаленіші об’єкти асимілюються та поглинаються ближчими. Наприкінці ХІХ ст. у своїй праці «Фонологія» (1899) І. А. Бодуен де Куртене виокремив атропофоніку як науку, яка займається звуками за своєю суттю виключно людськими, тобто звуками людської мови. Згодом даний принцип знайшов відображення в роботах представників Московської семантичної школи, а також під час лексикографічного опису А. Вежбицької таких іменників, як яблуко, собака, причому сама авторка називає свій підхід до тлумачення слів антропоцентричним. Наприклад, визначаючи розмір собаки, А. Вежбицька вводить семантичні компоненти значення «однією рукою не піднімеш», «встаючи на задні лапи, може бути на рівні з людиною» [17, с. 168]. Згідно з концепцією А. Вежбицької, щоб описати концепти, треба враховувати ситуацію, за якої вони пов’язані з людською діяльністю.
Антропоцентризм пронизує усі сфери духовного і соціального життя людини. У формах духовної культури антропоцентризм фіксується у міфології, філософії, релігії, мові й мовленні.
ХХ ст. характеризується особливим впливом антропоцентризму як у працях теоретичного мовознавства, так і в роботах прикладного характеру. Відповідь на запитання, як функціонує мова, вимагає розгляд останньої стотосовно її носія – людини. Терміни антропоцентризм, антропоцентричний принцип, антропоцентричність в мові лінгвістики з’явились нещодавно, хоча їхня суть була відображена частково в роботах К. Бругмана, К. Бюлера, Е. Бенвеніста, Ш. Баллі, Г. Гійома, О. Єсперсена, які проявляли інтерес до людського чинника в мові, до людини як мовної особистості. На сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки проблемою мовця в мові і мовленні цікавляться А. Вежбицька, О. В. Падучева, Ю. С. Степанов, Т. В. Цив’ян, М. О. Шелякін та інші.
У роботах загальнолінгвістичного характеру ідея антропоцентризму спостерігається у французького вченого Е. Бенвеніста, яка полягає в суб’єктивності мови як іманентної ознаки і проявляється як вияв природної мовленнєвої егоцентричності. Одну з частин «Загальної лінгвістики» науковець називає «Людина в мові» (1974). В своїй праці він розвиває думку, що в світі існує лише людина з мовою, людина, яка спілкується з іншою людиною, і мова, таким чином, належить самому визначенню людини [3, с. 298]. Суб’єктивність (за Е. Бенвеністом) і модус (за Ш. Баллі) мають спільну особливість – централізація позиції мислячого суб’єкта мовлення у процесі породження висловлення. Акцентування «ego» суб’єкта дозволяє Е. Бенвеністу розширити коло мовних явищ, що співвідносяться з егоцентричністю в мовленні. Усвідомлення мовця як суб’єкта проявляється в категоріях особи, в особових займенниках та в інших класах займенників (вказівні), прислівниках, прикметниках, що організують просторові та часові відношення навкруги суб’єкта, що береться за орієнтир [12, с. 15].
Аналізуючи концепцію Е. Бенвеніста та визначаючи антропоцентризм основним принципом сучасної лінгвістики, Ю. С. Степанов у своїх наукових працях наголошує на тому, що мова створена за людською «міркою», і цей масштаб закарбований у самій організації мови, спираючись на який вона і повинна вивчатися [13, с. 15]. У цьому науковець вбачає пріоритетний зміст мовознавства як науки про мову в людині та про людину в мові.
Вивчення мови тісно переплітається з великою кількістю антропологічних, психологічних і соціологічних проблем, що входять до сфери мовознавства, яка є невіддільною від питань щодо реального функціонування та ролі мови в житті людини. Концепція відображення в мові і мовленні антропоцентричного принципу як способу опису та моделювання мови, отримали розвиток в роботах Ю. М. Караулова. Вчений висловлюється про неможливість переходу від «мовної моделі світу» до більш вищого рівня узагальнення – до «концептуальної моделі світу» з допомогою винятково лінгвістичних прийомів [7, с. 44] і, що неможливо пізнати мову, не виходячи за її межі, не звернувшись до її творця, носія, користувача, тобто, людини, конкретної мовної особистості [7, с. 7]. Таким чином, у центрі уваги Ю. М. Караулова стає складне та недостатньо досліджене поняття мовної особистості, яке він запропонував включити до об’єкту лінгвістики.
Протиставлення досліджуваних бінарних концептів «NÄHE» та «DISTANZ» вказує на точку свого відліку – людину. Одним із визначальним етапом присвоєння світу людиною є відділення себе від іншого (Aus dieser inneren Distanz heraus können sie sich um eine seelische Identität kümmern. — ZEIT, 2007. Wählen bedeutet aktive Teilhabe an dieser Gesellschaft und die Aufgabe der inneren Distanz. — ZEIT, 2009. Ich werde nie müde, mich über unsere geistige Nähe zu wundern und daß wir uns auch äußerlich sehr ähnlich sind. — ZEIT, 1994. Er traue einzelnen Menschen sehr viel zu, im Guten wie im Schlechten, schon aus Angst vor Enttäuschungen habe er immer eine gewisse Distanz gehalten. — ZEIT, 2009 [16]). Дана позиція за Е. Бенвеністом виступає необхідною умовою для усвідомлення себе самого (Keine Frage: die intime Nähe potenziert die Wirkung. — ZEIT, 1998 [16]).
Поняття «NÄHE» та «DISTANZ» є невід’ємною буттєвою характеристикою особистості, які пронизюючи її сутність, залишають свій вияв у внутрішніх процесах і станах та комунікативній поведінці, безпосередньо проявляючись у мовних засобах (Ein Balanceakt zwischen Nähe und Distanz, Milde und Strenge sei das. — ZEIT, 2009. Das Bedürfnis nach Nähe und Distanz kann für beide sehr unterschiedlich sein. — ZEIT, 2008. Nähe und Distanz, Urvertrauen und Enttäuschung, Glück und Vergeblichkeit sind Erfahrungen, die in den ersten gemeinsamen Jahren wurzeln. — ZEIT, 2006 [16]). Бінарні концепти «NÄHE» та «DISTANZ» ми трактуємо ключовими детермінантами особистісного простору людини, активного діяча (Agens).
Відправною точкою в дослідженнях особливостей категоризації особистісного простору під час дослідження бінарних концептів «NÄHE» та «DISTANZ» ми вважаємо прийняття положення про те, що мовній особистості притаманна здатність усвідомлювати себе самостійним індивідом, здатність до самоідентифікації й словесного моделювання. Як наслідок, мовна особистість володіє спроможністю проводити межі між «я-світом» та «не-я-світом», а механізми самооцінки й відношення до співбесідника в значній мірі можуть бути описані з допомогою стереотипізованих схем (Zielsicher suchen wir die wärmende Nähe der Gleichgesinnten und Gleichartigen. — ZEIT, 1993. Aus ironischer Distanz beobachtete er die kleinen lächerlichen Anlässe, die die Handlungen der Menschen bestimmen. — ZEIT, 2008 [16]).
Концепти «NÄHE» та «DISTANZ» трактуються нами як базові категоріальні величини реальності, як інгерентні атрибути антропоцентричної парадигми, оскільки направлені на норми мовної поведінки та містять аксіологічний акцент (Blüms Rotweinflasche ist zwar nichts anderes als ein Beispiel für unverkrampften Umgang zwischen Politikern und Medienvertretern; doch mancher Politiker pflegt Nähe und Vertrautheit so gezielt, daß der Satz „Nähe korrumpiert ” seine Berechtigung hat – gerade im kleinen Bonn. — ZEIT, 1991. Eine gewisse Distanz beim Vorstellungsgespräch sollte immer beachtet werden – immerhin ist man zu Gast und sitzt einem Fremden gegenüber. — ZEIT, 2009. Solche Überlegungen schaffen die intelligente Distanz, die die Leser brauchen, um sich eigene Gedanken über ihre persönliche Risikofreude zu machen. — ZEIT, 2000 [16]). Вони базуються на зіткненні суспільних й індивідуальних інтересів, на протиставленні емоційного та раціонального начал, на зіткненні, конфлікті цінностей окремої особистості та цінностей, визначених суспільством, культурою, мораллю.
Центром усіх лінгвістичних досліджень стала людина як особа, яка говорить і пише. Відправною точкою теоретичної та практичної діяльності людини є антропоцентризм. Людина як суб’єкт співвідноситься, в першу чергу, з оточуючим природним світом, далі з оточуючим соціальним світом і, нарешті, сама з собою (самопізнання) [8, с. 86-87]. Можна припустити, що антропоцентризм – це виявлення в мовній системі загального людського фактору, що обумовлює наявність в лексичній, семантичній, морфемній, граматичній системах мови утворень з орієнтацією на людину як центру об’єктивної дійсності, створених свідомістю мовця за зразком до себе, а в своїй особі до людини загалом (її фізичних, психічних, духовних властивостей) [12, с. 16]. Погляд дослідників зміщується з об’єкта пізнання на суб’кт, аналізується людина в мові та мова в людині. Антропоцентричний принцип в лінгвістиці проявляється в тому, що мовні явища розглядаються як невід’ємна й органічна складова людського розуму, що взаємопов’язана з іншими когнітивними структурами і процесами: сприйняттям, мисленням тощо.
Проблема «Людина – мова» багатоаспектна та багаторівнева за своєю суттю, тому нам слід визначити специфіку опису мови крізь призму лінгвістичного антропоцентризму та виділити загальні положення її опису [6, с. 303-304]:
1. Прагматична ціленаправленість мовної діяльності. Мова є найголовнішим засобом координації поведінки людей, тому її використання зумовлюється особливим видом людської діяльності. Цей вид діяльності має структуру, характерну для діяльності взагалі, мотиви, засоби досягнення цілей. Таким чином, вивчення мови в когнітивному аспекті передбачає врахування того, як і з якою метою людина використовує мову.
2. Обумовленість (мотивованість) мовних одиниць та їх використання носієм у своєму мовленні, тобто ціннісне (суб’єктивне) відношення до мовних одиниць. Власне усвідомлення того факту, що вибір мовних засобів для побудови тексту диктується не лише нормами мови, а в основному залежить від особливостей світобачення окремого носія мови, наштовхнуло сучасне мовознавство на обговорення проблеми залежності мови та її організації від загальних принципів сприйняття людиною світу.
Даний принцип передбачає, що мовна система в усіх своїх проявах адаптується до особливостей людського організму, мислення, комунікативного процесу. Багато сучасних науковців висловлюють впевненість у тому, що «вибір голосового апарату для здійснення комунікації був нам «прищеплений» не природою, а необхідністю успішної комунікації, і тому характер людської мови небайдужий до розуміння її значення під час комунікації» [15, с. 74]. Іншими словами, мова відображає предмети і властивості об’єктивної дійсності з позиції і по відношенню до мовця як суб’єкта свідомості.
3. Функціональна обумовленість процесу мовленнєвої діяльності характеризується великою кількістю пресупозицій: психічних, суспільно-історичних, фізико-фізіологічних та ін. [10, с. 6].
Мовленнєва взаємодія має на меті приведення поведінки та свідомості оточуючих у відповідність до своїх уявлень про необхідне та бажане, а також модифікування власної поведінки, спираючись на інтерпретацію поведінки інших та посилюючи свою адаптивну здатність. Ось чому функціональна характеристика мовних засобів полягає в тому, щоб вказувати на істотну властивість за допомогою функції об’єкта, а саме, «на його призначення в реалізації будь-якої діяльності як головної екзистенційної властивості» [9, с. 155].
4. Мова виступає засобом фіксації результатів людської діяльності у всьому її різноманітті: пізнавальній, фізичній, художній [6, с. 304].
Отже, антропоцентризм усвідомлюється головним принципом сучасної лінгвістики. Не дивлячись на різні підходи і трактування принципів антропоцентризму, очевидним є те, що вітчизняна й зарубіжна наука змінила вектор, парадигму свого розвитку, ставлячи в центр уваги людину, яка творить мову і утворена нею. Людина пізнає, відображає і омовляє світ ідей, концепцій за особистою шкалою цінностей. Зміна наукової парадигми відбувається за рахунок зміни статичного погляду на світ як сукупності елементів, частинок, на розгляд всесвіту як динамічної системи, яка розгортається довкола людини. Саме в даному аспекті актуалізуються бінарні концепти «NÄHE» та «DISTANZ». У даному руслі вбачаємо перспективність досліджень бінарних концептів «NÄHE» та «DISTANZ», творцем яких виступає людина, яка говорить.

Література:
1. Алефиренко Н. Ф. Современные проблемы науки о языке: Учебное пособие. / Н. Ф. Алефиренко. – М.: Флинта: Наука. 2005. – 416 с.
2. Багаутдинова Г. А. Человек во фразеологии: антропоцентрический и аксиологический аспекты: автореф. дис. на соиск. учен. степ. д-ра филол. наук: спец. 10.02.20 «Сравнительно-историческое, типологическое и сопоставительное языкознание» / Г. А. Багаутдинова. – Казань: Казан. гос. ун-т, 2007. – 35 с.
3. Бенвенист Э. Общая лингвистика / Э. Бенвенист – М.: Прогресс, 1974. – 448 с.
4. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию / В. Гумбольдт. – М.: Прогресс, 1984. – 397 с.
5. Гумбольдт В. Язык и философия культуры / В. Гумбольдт. – М.: Прогресс, 1985. – 451 с.
6. Дорофеев Ю. В. Антропоцентризм в лингвистике и предмет когнитивной грамматики / Ю. В. Дорофеев // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Вип. 17. – Донецьк: ДонНУ, 2008. – С. 302-308.
7. Караулов Ю. Н. Русский язык и языковая личность / Ю. Н. караулов. – М.: Наука, 1987. – 261 с.
8. Колшанский Г. В. Объективная картина мира в познании и языке / Г. B. Колшанский. – М.: КомКнига, 2006. – 128 с.
9. Кравченко А. В. Знак, значение, знание. Очерк когнитивной философии языка / А. В. Кравченко. – Иркутск: Издание ОГУП «Иркутская областная типография № 1», 2001. – 261 с.
10. Лещак О. В. Очерки по функциональному прагматизму: Методология – онтология – эпистемология / О. В. Лещак. – Тернополь-Кельце: Пiдручники i посiбники, 2003. – 255 с.
11. Мізін К. І. Перспектива вивчення антропоцентричності усталених порівнянь (на матеріалі компаративних фразеологій англійської, німецької, української та російської мов) / К. І. Мізін // Лінгвістика : зб. наук. пр. – Луганськ, 2009. – № 1(16). – С. 75 – 81.
12. Пилипак В. П. Антропоцентричні та егоцентричні концепції в лінгвістиці / В. П. Пилипак // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Вип. 18. – Донецьк: ДонНУ, 2009. – С. 13-17.
13. Степанов Ю. С. Основы общего языкознания / Ю. C. Степанов. – М.: Просвещение, 1975. – 273 с.
14. Харитонова И. В. Системное исследование языка: философско-методологический аспект: автореф. дис. на соиск. учен. степ. д-ра филос. наук: спец. 09.00.08 «Философия науки и техники» / И. В. Харитонова. – М., 2004. – 32 с.
15. Шелякин М. А. Язык и человек: К проблеме мотивированности языковой системы: учеб. Пособие / М. А. Шелякин. – М.: Флинта: Наука, 2005. – 296 с.
16. Digitales Wörterbuch der deutschen Sprache des 20. Jahrhunderts // Режим доступу: http://www.dwsds.de – Дата доступу: 19.02.2012.
17. Wierzbicka A. Lingua Mentalis: The semantics of natural language / А. Wierzbicka. – Sydney, ect.: Academics Press, 1980. – XI. – 367 p.