ЗАКОНОДАВЧІ ОСНОВИ ЗАХИСТУ СВОБОДИ СОВІСТІ ТА ВІРОСПОВІДАННЯ

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Стаття присвячена аналізові законодавчих основ захисту свободи совісті та віросповідання. Проаналізовано закон України «Про свободу совісті та віросповідання», ст. 35 Конституції України. Висвітлено його основні норми та засади; розкрито основні питання, які прагне вирішити цей закон.

   Ключові слова: закон, регулювання, держава, релігія, церква, норми права, свобода, совість, система

The article analyzes legal framework protecting freedom of conscience and religion. Analysis of the law of Ukraine ” About  freedom of conscience and religion”, p. 35 of the Constitution of Ukraine. It deals with the basic rules and principles; solved major issues that seeks to solve this law.

    Keywords: law, regulation, government, religion, church, law, freedom of conscience, the system.

Актуальність теми дослідження.  Живучи в ХХІ столітті ми можемо стежити за процесом державотворення, який регулює релігійні, приватні,  державницькі відносини. Недаремно говорять: «Усе, що не заборонено законом, –  дозволено». Людський закон увійшов у всі сфери наших відносин – зокрема регулювання основоположних релігійних процесів. Спостерігаючи за розвитком багатьох держав ми можемо з впевненістю сказати, що держава і церква не можуть існувати окремо. На карті тисячоліть є такі періоди, коли церква керувала питаннями, що найбільше турбували населення, зокрема це питання шлюбу, питання освіти, питання прав жінок та дітей, пропагувала моральність і вченість. Фактично ми бачимо що церква підтримує державу, а держава повинна підтримувати церкву через різноманітні законодавчі ініціативи, які дозволяють її розповсюдити свою діяльність на маси та підтримати матеріально. Докорінні зміни що зараз відбуваються у суспільстві спричинені соціальними, релігійними, глобалізаційними, політичними причинами, сконцентрували нашу увагу на ролі церкви в державі та їхній взаємозв’язок. Церква покликана захистити державу від хаосу, аморальності, необґрунтованості помислів. За допомогою церкви людина повинна зрозуміти, що життя на землі – це лише мить, але є щось більше і вище за цю мить – це вічне життя,  яке подароване Богом. Держава ж з різними напрямками своєї діяльності, проявом якої є різноманітні релігійні утворення, повинна захистити церкву й забезпечити її вільну просвітницьку діяльність. Вона не повинна нав’язувати людині віру чи інші релігійні переконання й примушувати вступати чи не вступати в ту чи іншу релігійну організацію, оскільки така діяльність держави насторожить людину не проти самої релігії, а проти діючої влади, що може проявитися у стійкій непокорі владі. У даній роботі виділено прогалини у діючому законодавстві, що стосується сфери релігійних організацій та запропоновано шляхи їх вирішення. Релігійні організації це явище суспільне  й невід’ємно пов’язані з державою і її політичною діяльністю.  Церква та релігійні організації  повинні  підтримувати інтереси людей та їхні прагнення розбудувати власну державу, як цивілізований інструмент реалізації її  життєвих  інтересів.  Загалом ми бачимо, що час від часу релігійні організації і держава діють окремо проте у взаємно-паралельних ракурсах релігійні організації відображають  не інтереси нації, на теренах  якої  вона функціонує, а лишень власні інтереси, а досить часто – й інтереси  іншої  нації  (представники або вихідці, якої домінують в її духовному істеблішменті). В Україні ця негативна специфіка підкріплена ще й тим, що протягом більш як тисячі років релігійні центри, яким підпорядковувалися Українські церкви, знаходилися поза її межами. Так, весь могутній арсенал Православної церкви сповна був використаний для русифікації українців і навіть зміни їх глибинних ментальних структур.  Саме  тому  таким значимим і таким болісним для українського народу є  процес  становлення  його  державності  та невід’ємного атрибута суверенності – самостійної  церкви.

Зв’язок  теми роботи з науковими працями та  дослідженнями.     Ґрунтовною розвідкою у вивченні цієї теми та формуванні власних поглядів і переконань є праця С. Здіорука та О. Здіорук «Конституційні основи свободи совісті та віросповідань в Україні» [2]. Авторський колектив об’ємно характеризує і розкриває у науковому ракурсі проблеми і перспективи розвитку національного законодавства України за інтерпретацією до зарубіжного, що допомагає глибше осмислити й синтезувати сутнітність національної нормативної  бази  та її прогалини. Також цікавою є стаття Л. Ярмола «Механізми і стадії юридичного забезпечення свободи віросповідання людини в України» [7], де чітко висвітлюється взаємозалежність понять стадія та механізм, а також характеризуються та аналізуються національні стадії забезпечення свободи совісті і віросповідання, що допомагає зрозуміти глибше правові процеси, які спрямовані на регулювання релігійної діяльності та забезпечення функціонування основоположних принципів діяльності держави, щодо забезпечення основних прав  і свобод людини і громадянина. Підґрунтя для розкриття теми є стаття Ю. Решетнікова «Правове регулювання діяльності релігійних організацій в Україні: стан та перспективи», де автор з позицій демократії характеризує діяльність релігійних організацій, розкриває зміст їх діяльності та конкретизує мету діяльності,  а також значущість різних релігійних течій для розвитку  переконань людини і формування  її релігійної свідомості.[5, с. 92 – 97] Стаття О. Шуби «Національне законодавство України про свободу совісті та релігійні організації: проблеми оновлення» дає можливість досить чітко поглянути на проблеми національного законодавства та сформувати власний базис,  синтезувати погляди на дану проблему, виділивши основні методи удосконалення національного законодавства [6, с. 151].

Незважаючи на те, що тема законодавчих основ захисту свободи совісті та віросповідання не нова і вже розроблялася частково науковцями у сфері релігії і юриспруденції, проте зараз відсутні праці, які б комплексно розв’язували цю проблему.

       Мета дослідження – проаналізувати процеси, які зараз відбуваються в законодавстві щодо свободи совісті і віросповідання, дати об’єктивну оцінку законодавству та виокремити основні проблеми структурної побудови нормативних документів.

Виклад основного матеріалу дослідження.  Верховна Рада України створила декілька нормативних документів, які захищають людину і церкву від переслідувань.  Одним із найважливіших законів України, де регламентується і гарантується право людини на свободу совісті і релігії  є стаття 35 Конституції України. Це право за безпечує людині  сповідувати  або не сповідувати  будь – яку релігію, приймати або не приймати  таїнства релігії  і її основні принципи  та канони. Та в нормативних актах є свої закономірності й частиною 2 статті 35 накладено певні заборони й зазначено, що релігійна діяльність осіб не повинна порушувати спокою та громадського порядку громадян України. Зокрема, можна погодитися з О. та С.Здіоруками, які вважають що такі заборони (із зазначених мотивів й встановлені законом і необхідні в демократичному суспільстві) відповідають ст. 29 Загальної декларації прав людини і п. 2 ст. 9 Конвенції [2, с. 67] Фактично, ця юридична заборона підтримує слова  Ісуса Христа, який сказав «… не будьте як митарі і фарисеї, що бють поклони в людних місцях, а наодинці забувають про Бога». Також у частині 3 статті 35 Конституції України констатується що жодна релігія не є державною та обов’язковою в державі, тобто політичні лідери не можуть нав’язувати людям свої релігійні переконання, віросповідання чи світогляд, для кожної людини вони є особисто виборними і заснованими на їхніх переконаннях.

Звичайно, у період поглиблення і загострення проблем у сфері освіти, яка провідною проблемою ставить виховання молоді на засадах моральності, демократії, освідченості, необхідним було сторення спеціалізованої нормативної бази, яка б керувала цими питаннями і якомога повніше задовольняла права людини на вільне сповідування релігійних ціностей. При цьому слід особливо підкреслити принципову відмінність нашого базового закону від інших законодавчих актів, а відтак і визначальну особливість роботи над його подальшим удосконаленням. Закон «Про свободу совісті та релігійних організацій» будується на базі різних галузей світської правової науки з урахуванням особливостей канонічного права і внутрішніх настанов релігійних організацій [4]. При цьому держава забовязується поважати традиції і внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Історія прийняття закону «Про свободу совісті та релігійних організацій» бере свій початок 23.04.1991, де визначено основні принципи та завдання закону, які гарантують людині вільне віросповідання. Узагалі, закон намагається унормувати й розв’язати такі питання, які зараз хвилюють церкву, як суспільний інститут: а) питання релігійної освіти, зокрема проблеми моральності й моральної диференціації виховання особистості; б)проблема зближення загальної освіти з духовною, діяльність освітян на засадах і принципах певної релігійної ланки; в)проблема надання церкві статусу юридичної особи.

Звичайно, окрім цих, існує ще безліч проблем, які не розглядає закон, або дає їхнє визначення поверхово. У період глобальних перетворень, де церква посіла чільне місце у житті суспільства, ведуться дискусії поміж учених та законодавців про те, чи варто надавати церкві статусу юридичної особи, чи варто її залишити на засадах соціального інституту. В. Бондаренко зазначає, що у цьому випадку «слід було б йти за світовим досвідом і якнайшвидше вирішувати питання щодо надання Церкві права юридичної особи, щоб не стримувати останню у вибудувані прогресивної моделі співіснування та співпраці з державою » [1, с. 124]. В.Кубашов уважає, що «церква повинна існувати відділено від держави. Вона повинна потурати державі у здійснені її «насильницьких » планів, а тому не повинна існувати на засадах юридичної особи» [3, с. 89]. На наш погляд, Церква повинна існувати на засадах соціального інституту, тому, що статус юридичної особи зробить її державницькою, і співпрацювати з державою на засадах гуманності, справедливості, безкорисливості. Звичайно, що статус юридичної особи може перебудувати певні засади церкви, тому що це ставить її в певні рамки через наявність статуту та реквізитів, які повинна мати юридична особа; церковні богослужіння повинні будуть проводитися за певним графіком і в певні визначенні дні, звичайно буде ще ряд змін, які перетворять Божий дім, де повинна існувати благодать, всепрощення, у «комерційну» структуру, яка буде прямо залежати від держави.

Проблема освіти і її зближення з духовною сферою полягає в тому, що не тільки молодь, а й священнослужителі, повинні виховуватися на тих християнських засадах, які передає нам Церква та батьки з покоління в покоління.

Важливим є також те, що стаття 2 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації»говорить, що в кожної людини є право на свободу мати, приймати і зміцнювати релігію або переконання за своїм вибором і мати свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь – яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляючи релігійні культи. Це слідує фактично цитуванню міжнародних актів і ще раз підкреслює, що держава не повинна втручатися і вказувати людині на її  релігійний вибір і переконання.

Щодо створення релігійних організацій, у законі чітко вказано, що особа –  засновник такої організації, не повинна повідомляти органів держави про її створення. Аналізуючи цю норму можна сказати, що в таких випадках державні органи не мають повної інформації щодо теоретичних та ідейних засад , а також практичної діяльності певних релігійних громад, які можуть порушувати здоров’я, права та свободи інших людей. Тоді питання про «громадський спокій» і «громадську безпеку», які порушувались на початку закону, не є актуальними. На нашу думку, держава, як апарат управління та примусу, повинна контролювати створення релігійних організацій для того, щоб бачити, які конфесії і релігійні сповідування керують масами, яка релігія на певній території є домінантною, а також для зближення релігійної діяльності з церквою, для досягнення певної мети.

Зазвичай релігійні організації в Україні є заснованими на кошти фундатора. У законі також висвітлюється питання діяльності релігійних організацій, а зокрема акцентується увага на методах діяльності, що висвітлюється у частині 4 итатті 16. Деякі норми закону прямо вказані в інших нормативно – правових актах, які дають для громадянина свободу вибору віросповідання, релігій.

Отже із виходом України на політичну арену зростає роль не лише Церков та їхніх лідерів, а й партій, рухів і підприємств, орієнтованих на релігійні цінності, збільшується інтерес усіх політичних сил ( включаючи крайніх лівих і крайніх правих) до релігійних рухів, Церкви та їхніх потенціалів. Особливо помітно це під час виборчих компаній, які проходять у суспільстві з зародковими формами багатопартійності та панування тоталітарної психології мас, сформованої радянськими стереотипами. Поєднання діяльності церкви і релігії має прямо декларуватися і проявлятися в законах. Звичайно, що прагнення України ввійти до Європейського Союзу позначилося на її законах із захисту прав та інтересів людини і громадянинина.  Із наближенням мети євро інтеграції Україна все частіше буде виникати питання про релігію, свободу світогляду та збереження духовних стереотипів нації.

Висновки, що зроблені в результаті дослідження. Через прогалини в знаннях законодавців і через неможливості людиною передбачати і охопити всі явища, які може не задекларувати закон, виявляються недоліки вітчизняного закону про свободу совісті та віросповідання. І все ж таки існування закону є часто хаотичним й таким, що не може існувати без механізмів його реалізації. Крім влади державного і недержавного характеру, можна апелювати і виокремити такий «механізм» забезпечення законодавчої ініціативи, як людська совість і поступливість, уміння жити у певній організації й прагнути до об’єднання. Система релігійних цінностей – це така одиниця, яка існує фактично окремо від держави, але повинна чітко співпрацювати з нею й бути невіддаленою. Церква і держава має взаємазвязок через дотримання чи недотримання певних законів і закріплення в законах свободи.

Перспективи подальших досліджень законодавчих основ захисту свободи совісті та віросповідання стосуються детального аналізу європейського досвіду щодо створення та удосконалення подібних законів, їхнього втілення у реальне життя людини, а також розгляд сучасних законодавчих ініціатив, пропозицій, унесених на розгляд Верховної Ради України.

         Список використаної літератури

  1.  Бондаренко В. Актуальні проблеми законодавчого забезпечення свободи совісті / В. Бондаренко // Релігійна свобода. – 2002. – №6. – С.124-130.
  2. Здіорук О. Здіорук С. Конституційні і законодавчі основи захисту свободи совісті та віросповідань в Україні (порівняльний аналіз з міжнародним правом та практикою) / О. Здіорук, С. Здіорук // Релігійна свобода: історичне підґрунтя, правові основи і реалії  сьогодення. – 1998. – №2.  – С. 66-74.
  3. Кубашов В.  Свобода совісті: проблеми та перспективи моделі  розвитку / В. Кубашов // Правове регулювання свободи совісті в Україні. – 2003. – № 4. – С. 89-93.
  4. Про свободу совісті та релігійні організації. Закон України від 23 квітня 1991 року № 987-XII. – http:// www.rada-gov.ua
  5. Решетніков Ю. Правове регулювання діяльності релігійних організацій в     Україні: стан та перспективи / Ю. Решетніков// Релігійна свобода. – 2002. – №6. – С. 92-97.
  6. Шуба О. Національне законодавство України про свободу совісті та релігійні організації: проблеми оновлення / О. Шуби // Релігійна свобода. – 2002. – №6. – С. 151-155
  7.  Ярмола Л. Механізм і стадії юридичного забезпечення свободи віросповідання людини в України / Л. Ярмола // Проблеми юридичного закріплення свободи совісті та релігійних організацій. – 2002. – № 6. – С. 144-148.
Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь