Завдання статті полягає у тому, щоб в романі-антиутопії Джорджа Орвелла “1984” визначити симулякри, які належать до порядку підробки, та охарактеризувати ці симулякри як платформу для створення простору антиутопії.
Ключові слова: симулякр, симулякри порядку підробки, роман-антиутопія.
The task of the article is to determine simulacra that are included in the order of falsification in dystopian novel 1984 by George Orwell and to characterize these simulacra as the platform for creation of dystopian room.
Key words: simulacrum, simulacra of the order of falsification, dystopian novel.
На сьогодні одним із найбільш докладно досліджуваних питань є саме питання симулякрів та їхнього вираження в творах мистецтва, а особливо в літературних. Теорія симулякрів бере свій початок від часів античності, за яких його визначали як один з різновидів образу, який допомагає сприйняти його сутність. Симулякр або “копія копії”, як його визначав Платон, “спотворює подібність або ж приховує те, що внутрішньої сутності немає”. Такі образи мають властивість об’єднуватися та утворювати стимуляційний простір, що спричинює підміну реальності ілюзією, яка зазнає масштабних розмірів. В просторі антиутопії наявність симулякрів вважається обов’язковою, оскільки антиутопія базується на підміні справжніх понять їхніми “неякісними замінниками”, які призводять до трагічного результату при впровадженні на практиці [1, c. 150].
Актуальність теми дослідження зумовлена специфічною спрямованістю сучасних літературознавчих досліджень на розгляд філософських явищ та особливостей її вираження у художніх текстах, а також зумовлена сьогоденним розвитком інтелектуальних технологій та створенням прототипів симуляційних (симулякративних) реальностей.
Метою даної публікації є визначити симулякри порядку підробки та охарактеризувати їх як базис для створення антиутопічного простору в художній площині роману-антиутопії Джорджа Орвелла “1984”.
Об’єктом роботи є роман-антиутопія Джорджа Орвелла “1984”.
Предметом вивчення виступають симулякри, тобто фальшиві копії, образи, які не містять ніякої подібності із справжніми явищами та поняттями.
Згідно з поглядами Ж. Бодріяра, формування образів-замінників відбувається впродовж трьох фаз, першою з яких є створення площини “…симулякрів природних, натуралістичних, заснованих на зображенні, імітації та підробці, гармонійних, оптимістичних та спрямованих на відновлення чи ідеальне запровадження природи за образом Бога…”. [1,2].
Першим і найбільш помітним симулякром у романі Дж. Орвелла „1984” є любов, котра має найбільш комплексний прояв. Для його аналізу використано підхід Е. Фромма, що містить в собі чітко структуровану систему ідей. У своїй фундаментальній праці “Мистецтво любити” (The Art of Loving, 1963) Фромм обґрунтував власне бачення центральної проблеми людського існування та шляхи її подолання. Основною проблемою існування людини він визнає її відчуження [3, c. 70].
Е. Фромм виділяє з-поміж усіх чотири основні типи єднання, що допомагають звільнитися людині від тривоги, спричиненої відчуженням. Таким чином чотири типи єднання, представлені в романі: оргіастичні стани, конформізм або підкорення мас, творча діяльність як спосіб сублімації енергії лібідо і любов. Лише четвертий тип – любов – веде до розкриття справжнього людського потенціалу, а тому її замінено всіма попередніми типами в романі. Впродовж розгортання сюжету ми спостерігаємо розкриття ерзацу почуття любові: спочатку ми помічаємо фальсифікацію явища любові як подолання проблеми відчуження через введення як героя роману Вінстона Сміта, так і всіх жителів Океанії в оргіастичний стан шляхом застосування наркотичних речовин (джин „Перемога” та цигарки „Перемога”), а також дві хвилини ненависті (Two Minutes Hate), які є однією з щоденних ритуальних церемоній культу Старшого Брата та методом виховання внутрішньої дисципліни членів тоталітарного суспільства; також це досягали шляхом цілісної уніфікації партійців і стирання будь-яких статевого розрізнення, а також виконанням “творчих” завдань ідеологів (чим, власне, й займався Вінстон Сміт все своє свідоме життя). Це здійснюється з метою перетворення членів зовнішньої партії в несвідомих істот, які сліпо виконують обов’язки, нав’язані їм Ангсоцом: „He took down from the shelf a bottle of colourless liquid with a plain white label marked VICTORY GIN. It gave off a sickly, oily smell, as of Chinese rice-spirit… The next moment, however, the burning in his belly died down and the world began to look more cheerful. …” Так, партієць під впливом отрути не міг міркувати, зіставляючи явища об’єктивної дійсності й роблячи висновки, оскільки партія своїми непостійними догматами заперечувала існування самої дійсності та можливості самостійно формувати умовиводи. Таким чином, знання як обов’язковий елемент виникнення любові заперечується [3, 4, 5].
Культ вождя революції як релігійний симулякр постає другим елементом порядку підробки. Це є нічим іншим, як образом бога, який беруть за ідеал. В досліджуваному нами романі наявний культ вождя революції Старшого Брата, що який фактично є образом-симулякром бога, а культ Старшого Брата визначено як релігійний симулякр. Культ особи виник за умови концентрації у руках однієї людини (або декількох людей) – партії Ангсоц та Старшого Брата як керівника – всіх важелів політичної, економічної, духовної і соціальної влади. При цьому всі мітинги, дві хвилини гніву, тижні ненависті та різноманітні заходи, приурочені до вшанування революції та її основного героя – Старшого Брата – є періодично повторюваними оргіастичними станами, за допомогою яких встановлюється двосторонній симбіотичний зв’язок „Старший Брат – маса партійців”: „ BIG BROTHER IS WATCHING YOU”. Постійний контроль, що виражений у цьому гаслі, виявляється суттю всього культу, а сам образ вождя революції є лише „неякісною” копією, яка приховує відсутність вождя революції як історичної особи та людини як такої. Насправді, образ вождя, який ми помічаємо в романі, вже є ізомером бога, оскільки витіснення в партійців всіх можливих емоцій та насадження „любові” до Старшого Брата є заміною почуття відданості богові та прив’язаності до нього, оскільки через любов до бога проявляються одразу елементи зразу двох типів – любов батьків і дітей та братська любов. Як ми вже з’ясували, в жителів не існує явища ні першої, ні другої, тому всі позитивні емоції та почуття підмінюються страхом та насильством, запрацьовуючи які поліція думки та внутрішня партія насаджують культ особи. При цьому традиційна трансцендентна сутність Бога стирається, не містячи в собі ні образа батька, ні матері [5, 6].
Отже, для створення страхітливого простору антиутопії Джордж Орвелл створює систему фальшивих образів, які заповнюють буття героїв роману відчуттям несправжньості та утворюють базу для навіювання ще більш ілюзорних образів любові, замінених симбіотичним зв’язком, та культ вождя революції, який є фальшивим богом та знаком революції, яка має хибні гасла та ідеологію та якої, по суті, не існувало.
Список літератури:
- Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція / Ж. Бодріяр ; пер. з фр. В. Ховхун. — К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2004. — 230 с.
- Делез Ж. Логика смысла: пер. с фр. / Жиль Делез. — М.: Academia, 1995. — 298 с. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.philosophy.ru/library/intent/07deleuze.html
- Фромм Э. Гуманистический психоанализ / Эрих Фромм. — Москва: Академический проект, 2007. — 272 с.
- Фромм Э. Искусство любить / Эрих Фромм. Пер. с англ.; Под ред. Д. А. Леонтьева. 2-е изд. — СПб.: Азбука, 2002. — 224 с.
- George Orwell: 1984. The Novel. [Електронний ресурс] http://orwell.ru/library/novels/1984/english/e_lat
- George Orwell: Literature and Totalitarianism. [Електронний ресурс] http://orwell.ru/library/articles/totalitarianism/english/e_lat