У статті досліджено варіанти інтерпретації поняття Логос в Євангелії від Івана. Крім того, проведене порівняння точок зору сучасних дослідників з урахуванням культурно-історичного контексту даного уривку.
Ключові слова. Євангелія від Івана, Пролог, Логос, неоплатонізм, Мемра, Таргум.
The article deals with various interpretations of Logos concept in Gospel of John. Besides, it compares viewpoints modern of modern scholars considering cultural and historical context of this passage.
Keywords. Gospel of John, Prologue, Logos, neoplatonism, Memra, Targums.
Євангелія від Івана починається величним вступом (Івана 1:1-18) в якій автор зображає головного персонажа свого оповідання Ісуса Христа передвічним Словом (λογος). Більшість коментаторів та дослідників обмежують вступ першими вісімнадцятьма віршами книги [2, c. 169-170; 7, c. 28-46]. З самого початку в християнстві цей уривок відігравав важливу роль в встановлені вчення про втілення Божого Сина як ключового в христології. Сучасні дослідники зосереджують увагу на літературній формі прологу та Sitz im Leben (нім. “життєве оточення”, тобто контекст) появи даного уривку.
Пролог Євангелії від Івана є унікальним серед новозавітних текстів з точки зору використання поняття λογος. Але що мав на увазі автор Євангеліії коли використовував це поняття? Др. Девід Джонсон вважає: “значення слова logos в Ів.1:1,14 стало предметом багатьох досліджень і породило, напевне, більше наукової літератури та дискусій, ніж будь-яке інше поняття, що зустрічається в Біблії”[2, c. 347]. В цій статті ми стисло проаналізуємо основні напрямки в тлумаченні даного поняття у порядку їх виникнення та розробки.
Юстин Мученик (ІІ ст.) був одним з перших, хто тлумачив λογος в Євангелії з позицій неоплатонізма [4]. Він вважав, що у Ісусі Христі відкрилось те ж саме Слово, що раніше було передане через Сократа, Геракліта (Перша Апологія, 5). Тож можна зазначити, що Юстин тлумачив λογος як Розум, котрий керує світом і надає форму створінню. Хоча дослідники відмічають, що Юстин в своїх працях майже не посилається на сам текст Євангелії від Івана, проте відзначають численні паралелі до нього. Відмінною рисою в неоплатонічній трактовці Юстина було вчення про втілення Слова (Перша Апологія, 46), що значно відрізняло Юстина. Пізніше Климент Александрійський та Августин Гіппонський повторювали в своїх працях погляди схожі з Юстином.
Інші дослідники вказують на паралелі з так званою “літературою міжзавітного періоду”, до якої відносять псевдографічні книги та апокрифи Старого Заповіту (Премудрість Соломона, Книга Сираха та ін.), а також труди Філона Александрійського [6, c. 519-524]. В цьому корпусі літератури представлена спроба трактування єврейської історії та священних текстів за допомогою герменевтичних принципів, що походили з платонізму та стоїцизму. Слід також зазначити що в псевдографічній літературі більше уваги приділяється не λογος, а близькому до нього поняттю мудрості (σοφια). Натомість Філон вважав λογος (De Opificio Mundi, 20-25) Божим словом, яким він створив світ. А також посередником між ідеальним та феноменальним світами [2, c. 347-348; 5, c.6-10].
В першій половині ХХ ст. з’явився інший погляд на поняття λογος. Німецький дослідники Вільгельм Буссет та Річард Рейценштейн запропонували підхід, згідно якого використане євангелістом Іваном поняття походило з еленистично-юдейского корпусу літератури, який був продуктом олександрійського юдаїзму і пов’язувався з іранським Мандеїзмом або гностичною релігійною групою [2, c. 347]. Рудольф Бультман детально розробляв цю теорію зокрема у докладному коментарі на Євангелію від Івана. Проте слід зауважити що більшість з наявних письмових відомостей стосовно Мандеїзму відносяться до VII ст., а гностицизм як релігійний рух почав формуватись лише в кінці І ст., тому існування такого запозичення виглядає безпідставним. Крім того сумнівним виглядає гіпотетична можливість подібного впливу на становлення юдейського світогляду, представники якого відрізнялись закритістю до інших релігій.
Останній підхід до розуміння λογος трактує це поняття суто з позицій юдаїзму І ст., та вказують на існування наступних паралелей [2, c. 347-348]:
поняття λογος в Євангелії від Івана має спільні риси з арамейським поняттям מימרא (мімра), що використовується в Таргумах [3; 8, c. 63] для пояснення деяких антропоморфізмів при описанні відносин Бога зі світом (Таргум Онкелоса, Бут. 15:1);
як ми вже зазначали, λογος трактувався у зв’язку з поняттям σοφια (мудрості). В єврейському каноні Писання ми зустрічаємо цілий ряд книг, які називають “літературою мудрості”, і в яких мудрість займає це центральне місце. До таких книг відносять: Книгу Йова, Книга Приповістей та Книга Еклісіаста. Проте в лише в книзі Притч ми зустрічаємо певну персоніфікацію мудрості (חכמה – хокма) та уявлення про участь мудрості у створінні світом (Приповісті 8:22-31). Традиційно ці книги вважаються більш древніми ніж псевдоепіграфи та апокрифи, а тому незалежними від впливу грецької філософії. Саме ці особливості притаманні Логосу в пролозі Євангелії від Івана: Слово є особистістю, яка створила світ, тому не дивно, що автор називає Слово Богом;
в Книзі Псалмів Слово (דבר — дабар, LXX: λογος), часто виступає синонімом до Закону (תורה – тора) наприклад у найдовшому зі всіх псалмів, який до речі присвячений Закону (118:101,105,107). Пізніше в равіністичній літературі з’явилась уява про те, що Закон існував до створення світу. В пролозі Євангелії від Івана це притаманно для Слова;
дослідники вважають що вираз λογος του θεου, що використовується в Септуаґінті та еліністичній літературі еквівалентом єврейського дабар ЯХВЕ. Останнє вважаються “динамічним концептом що здійснює Божі діла” [2, c. 347-348] і в деяких текстах персоніфікується як і мудрість (Ісаія 6:8,9:8; Премудрість 18:15-17).
Підводячи підсумки ми можемо погодитись Раймондом Брауном, який вважав: “описання Слова в Пролозі набагато ближче до біблійних та юдейських ідей ніж до суто еліністичних ” [6, c. 524]. Цей висновок підкріплюється тотожністю Прологу до біблійного оповідання про створення світу (Буття 1:1-5) та літературним контекстом де Ісус Христос втіленням “виявляє” Бога (Івана 1:18) і надає нового змісту юдейським віруванням, що походять зі Старого Заповіту, зокрема святам.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
- Біблія. Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту / Український переклад проф. Огієнко І.І. . – Київ: Українське Біблійне Товариство, 2014. – 1376 с.
- Грин Д. Словарь: Иисус и Евангелия / Д. Грин, С. Макнайт, Г. Маршал. – Москва: ББИ, 2003. – 826 с.
- Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона [Електронний ресурс] // Общество для Научных Еврейских Изданий. – 1913. – Режим доступу до ресурсу: http://brockhaus-efron-jewish-encyclopedia.ru/beje/13-3/185.htm
- Юстин Мученик. Первая Апология [Електронний ресурс] / Юстин Мученик – Режим доступу до ресурсу: http://www.reformed.org.ua/2/167/Justin%20Martyr.
- Beasley-Murray G. Word Biblical Commentary Vol. 36, John / George Beasley-Murray. – Dallas: Thomas Nelson, 1999. – 441 с.
- Brown R. E. The Anchor Bible: The Gospel According to John (I-XII) / Raymond E. Brown. – New York: Doublday, 2006. – 668 с.
- Bruce F. F. The Gospel of John: Introduction, Exposition and Notes / Frederick Fyvie Bruce. – Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing, 1983. – 426 с.
- Etheridge J. W. The Targums of Onkelos and Jonathan Ben Uzziel on the Pentateuh / John Wesley Etheridge. – London: Logman, 1862. – 599 с.