Марцинюк М. Б.

Предмет умисного введення в обіг на ринку України (випуску на ринок України) небезпечної продукції.

У статті визначено основні положення щодо предмету умисного введення в обіг на ринку України (випуску на ринок України) небезпечної продукції. Зокрема, проаналізовано поняття предмета цього злочину, при цьому виокремлено безпеку харчової та нехарчової продукції. Виявлено, що не може бути предметом умисного введення в обіг на ринку України (випуску на ринок України) небезпечної продукції. Окреслено перспективи подальших досліджень щодо теми.

Ключові слова: умисне введення, обіг на ринку України, випуск на ринок України, небезпечна продукція, товар, споживачі.

Постановка проблеми. Відповідно до ст. 227 чинного Кримінального кодексу України [8] (далі – КК України) передбачено кримінальну відповідальність за умисне введення в обіг на ринку України (випуск на ринок України) небезпечної продукції (стаття вміщена у розділ VІІ «Злочини у сфері господарської діяльності»). На сьогодні актуальність та важливість аналізу цієї статті, зокрема, предмету вказаного злочину, визначається кількома чинниками. По-перше, не дивлячись на те, що, як зазначають деякі дослідники (наприклад, А. В. Андрушко), вказана стаття не відіграє належної ролі у механізмі ефективної протидії обігу небезпечної для споживачів продукції, а кількість обвинувальних вироків, винесених за ст. 227 КК України, є мізерною [1, с. 11], це виглядає досить дивним на фоні абсолютно очевидних і далеко непоодиноких випадків отруєння споживачів небезпечною продукцією, які відзначають інші дослідники, зокрема, М. І. Хавронюк [34, с. 122], В. В. Лисенко та Г. М. Курілов [10, с. 132-133] та інші. По-друге, оскільки первинна редакція ст. 227 КК України передбачала відповідальність за випуск або реалізацію недоброякісної, а не небезпечної, продукції (як і більшість подібних редакцій за радянських часів), існує необхідність у новому осмисленні предмету цього злочину. По-третє, суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 227 КК України, полягає у посяганні на права і законні інтереси споживачів, заподіянні шкоди нормальному функціонуванню ринкового господарства в Україні, марнотратстві матеріальних, енергетичних та інших ресурсів, тобто злочин посягає на досить важливі суспільні відносини.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питанням кримінально-правового аналізу умисного введення в обіг на ринку України (випуску на ринок України) небезпечної продукції, а також подібних діянь (порушення правил торгівлі, випуск на ринок небезпечної, недоброякісної, некомплектної та іншої подібної продукції (товару) тощо) присвятили свою увагу досить багато дослідників, зокрема, С. І. Балко, А. Л. Белахов, Л. П. Брич, О. М. Готін, О. О. Дудоров, В. С. Кайдашов, М. Й. Коржанський, М. І. Хавронюк та інші. В останні роки предмет умисного введення в обіг на ринку України (випуску на ринок України) небезпечної продукції детальніше вивчали У. В. Гулявська, В. А. Клименко, Н. В. Наумчук, Ю. С. Тимощук, А. М. Цюра та інші. Проте питання щодо предмету розглядуваного злочину до кінця не вирішене.

Отже, завданням статті є визначення предмету умисного введення в обіг на ринку України (випуску на ринок України) небезпечної продукції (ст. 227 чинного КК України).

Виклад основного матеріалу. Взагалі щодо предмету злочину у юридичній літературі сформульована низка концептів, пов’язаних із визначенням його місця у складі злочину. Можна погодитись із концепцією, яку пропонують А. А. Музика та Є. В. Лащук, згідно з якою предмет злочину є частиною об’єкта посягання. При цьому предмет злочину дослідники визначають так: це факультативна ознака об’єкта злочину, що знаходить свій прояв у матеріальних цінностях (котрі людина може сприймати органами чуття чи фіксувати спеціальними технічними засобами), з приводу яких та шляхом безпосереднього впливу на які (або без такого впливу) вчиняється злочинне діяння [11, с. 166-167].

Як вважають В. А. Клименко, У. В. Гулявська предметом злочину, передбаченого ст. 227 КК, може бути лише така небезпечна продукція, виготовлена в процесі виробництва на території України або території іншої держави і переміщена на територію України законним чи контрабандним шляхом, яка не відповідає вимогам щодо безпечності продукції (є небезпечною для життя, здоров’я людей, безпечних умов праці, прав споживачів, довкілля), тобто вимогам, встановленим законами «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», «Про загальну безпечність нехарчової продукції», «Про безпечність та якість харчових продуктів» тощо, а також іншими нормативно-правовими актами, виданими у розвиток зазначених законів [5, с. 20-23; 6, с. 34].

Проте такий підхід критикує Ю. С. Тимощук, вважаючи, що це визначення є невдалим, оскільки, по-перше, є занадто об’ємним і невичерпним (при використанні такого підходу все-таки не враховано важливих законів), по-друге, не містить всіх ознак небезпечної продукції, зокрема, основної для кримінальної відповідальності – розміру введення в обіг продукції [33, с. 325].

А. М. Цюра вважає, що аналіз чинних статей КК України (у т.ч. ст. 227 КК України), які містять ознаки злочинів, що посягають на права споживачів, вказують в основному на такий вид речей матеріального світу, як продукція [35, с. 234]. Н. В. Наумчук зауважує, що предмет злочину, передбаченого ст. 227 КК України, на законодавчому рівні визначений недосконало [12, с. 245].

На наш погляд, предметом за цією концепцією можуть бути тільки матеріальні утворення. Відповідно, предметом злочину, передбаченого ст. 227 КК України, є небезпечна продукція.

В українській мові продукція – це сукупність продуктів, що випускаються окремим підприємством, певною галуззю промисловості, сільського господарства або всім народним господарством країни [2, с. 1152], а продукт – це речовий або інтелектуальний результат людської праці [2, с. 1151].

Як предмет злочину, передбаченого ст. 227 КК України виступає не будь-яка продукція, а саме небезпечна. У цій статті розкривається поняття небезпечної продукції як такої, що не відповідає вимогам щодо безпечності продукції, встановленим нормативно-правовими актами. Проте щодо безпосереднього визначення терміну «небезпечна продукція», то, на жаль, у законах України такого немає. Визначення «небезпечна продукція» можна знайти у ст. 1 проекту Закону України «Про відповідальність постачальників за виготовлення і реалізацію неякісної і небезпечної продукції» (внесений В. П. Пустовойтенком та Кабінетом Міністрів України, зареєстрований за № 0942 від 14 травня 2002 року) [17] – це продукція, що не відповідає обов’язковим вимогам безпеки, установленим нормативними документами, що діють в Україні, і становить загрозу для життя, здоров’я людини, майна і довкілля.

Отже, можна запропонувати у Законі України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції» по-перше, надати визначення небезпечної продукції, як це зроблено у проекті Закону України «Про відповідальність постачальників за виготовлення і реалізацію неякісної і небезпечної продукції», а по-друге, чітко розмежувати види неякісної та небезпечної продукції.

Щодо окремих груп продукції вимоги безпеки встановлюються законами та іншими нормативно-правовими актами. Так, санітарно-епідемічні вимоги щодо безпеки продукції встановлені Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року № 4004-ХІІ [21], вимоги щодо безпеки питної води, яка застосовується для виготовлення продукції, встановлено Водним кодексом України від 6 червня 1995 року [3] та Законом України «Про питну воду та питне водопостачання» від 10 січня 2002 року № 2918-ІІІ [27].

Щодо безпеки харчової (продовольчої) продукції, то, на погляд Ю. О. Легези та А. Ф. Орєшкової, це такий еколого-економічний стан держави (регіону), при якому на принципах самозабезпечення задовольняються потреби населення в особі кожного громадянина якісними і безпечними продуктами харчування відповідно до прийнятих стандартів і норм на необхідному рівні з метою підтримання їх звичайної життєвої діяльності [9, с. 79].

Вимоги безпеки харчової (продовольчої) продукції встановлені насамперед у Законі України «Про безпечність та якість харчових продуктів» від 23 грудня 1997 року № 771/97-ВР (в редакції Закону України від 6 вересня 2005 року № 2809-ІV) [14]. Так, у ст. 1 цього Закону є визначення терміну «небезпечний харчовий продукт» – це харчовий продукт, який не відповідає вимогам, встановленим цим Законом.

Вимоги до безпеки окремих видів харчової продукції встановлюються відповідними законодавчими актами. Так, вимоги до безпеки харчової продукції тваринного походження визначені у таких законах як «Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини» від 3 вересня 2013 року № 425-VІІ [16], «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин» від 4 червня 2009 року № 1445-VІ [23], «Про ветеринарну медицину» від 25 червня 1992 року № 2498-ХІІ (в редакції Закону України від 16 листопада 2006 року № 361-V) [15], «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них» від 6 лютого 2003 року № 486-ІV [28], «Про аквакультуру» від 18 вересня 2012 року № 5293-VІ [13], «Про молоко та молочні продукти» від 24 червня 2004 року № 1870-ІV [24], «Про дитяче харчування» від 14 вересня 2006 року № 142-V [20] та інших.

Щодо безпеки нехарчової продукції, то основний Закон – Закон України «Про загальну безпечність нехарчової продукції» від 2 грудня 2010 року № 2736-VІ [22]. Певні вимоги щодо безпеки нехарчової продукції визначені і у Законі України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» від 2 грудня 2010 року № 2735-VІ [19].

Проте існує небезпечна продукція, зокрема, вантажі та речовини, які не можуть бути предметом злочину, передбаченого ст. 227 КК України, внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних чинників, зокрема, вказані у Законі України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 року № 1644-ІІІ [26]. Не можуть бути предметом злочину, передбаченого ст. 227 КК України, небезпечні відходи – відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров’я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними (ст. 1 Закону України «Про відходи» від 5 березня 1998 року № 187/98-ВР [18]). Не можуть бути предметом умисного введення в обіг на ринку України (випуску на ринок України) небезпечної продукції машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, хімічні речовини і їх сполуки та інша небезпечна продукція, придбані за кордоном, які допускаються в експлуатацію (до застосування) за умови проведення експертизи на відповідність їх нормативно-правовим актам з охорони праці, що чинні на території України (ст. 21 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2694-ХІІ (в редакції Закону України від 21 листопада 2002 року № 229-ІV) [25]).

Також виникає питання – чи слід відносити до небезпечної продукції недоброякісну та некомплектну продукцію? Справа у тому, що у первинній редакції ст. 227 КК України було передбачено відповідальність за випуск або реалізацію недоброякісної продукції, тобто такої, що не відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам і технічним умовам, або некомплектної продукції. Якість та комплектність продукції встановлюються відповідними законодавчими актами України про стандарти, технічне регулювання у сфері господарювання, зокрема, ст. 15 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року [4], Декретом Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10 травня 1993 року № 46-93 [29], законами України «Про стандартизацію» від 5 червня 2014 року № 1315-VІІ [30], «Про технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» від 1 грудня 2005 року № 3164-ІV [32] (а з 10 лютого 2016 року – Законом України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» від 15 січня 2015 року № 124-VIII [31]) тощо.

Аналіз цих та інших законодавчих актів дозволяє стверджувати, що у «небезпечну продукцію» «недоброякісна» та «некомплектна» продукція не входить, хоча відповідними нормативними актами передбачена державна стандартизація на забезпечення безпеки продукції. Так, згідно ст. 44 Кодексу цивільного захисту України від 2 жовтня 2012 року [7] державна стандартизація у сфері цивільного захисту спрямовується на забезпечення поряд з іншим безпеки продукції (робіт, послуг) та матеріалів для життя або здоров’я населення і навколишнього природного середовища.

Висновки. Отже, предметом злочину, передбаченого ст. 227 КК України, є небезпечна продукція (у т.ч. матеріальні товари) – така продукція, що не відповідає вимогам законодавства щодо безпечності – відсутності будь-якого ризику для життя, здоров’я, майна, навколишнього природного середовища при звичайних умовах використання, зберігання, транспортування, виготовлення і утилізації. Перспективою подальших досліджень, на наш погляд, є визначення окремих предметів потенційно небезпечними у контексті ст. 227 КК України, зокрема, генетично модифікованих організмів (ГМО) та інших.

Список використаних джерел

1. Андрушко А. В. Проблеми кримінально-правової протидії обігу небезпечних біодобавок в Україні / А. В. Андрушко // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. – 2013. – Вип. 22. – Ч. ІІ. – Т. 3. – С. 9-12.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / [укладачі: В. Т. Бусел, М. Д. Василега-Дерибас, О. В. Дмитрієв та ін.; кер. проекту та голов. ред. В. Т. Бусел]. – К., Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.
3. Водний кодекс України від 6 червня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 24. – Ст. 189.
4. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18, № 19-20, № 21-22. – Ст. 144.
5. Гулявська У. В. Правове регулювання умисного введення в обіг на ринку України (випуск на ринок України) небезпечної продукції / У. В. Гулявська // Актуальні проблеми правоохоронної діяльності: Матеріали наук.-практ. конф. (м. Київ, 20 грудня 2010 р.) / [Р. М. Білокінь, О. Д. Нарійчук, В. І. Мотиль та ін.]; Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. – К.: Ліпкан О. С., 2010. – С. 20-23.
6. Клименко В. А. Проблема визначення предмету злочину, передбаченого ст. 227 КК України (умисне введення в обіг на ринку України (випуск на ринок України) небезпечної продукції) / В. А. Клименко, У. В. Гулявська // Наше право. – 2011. – № 4. – Ч. 3. – С. 31-34.
7. Кодекс цивільного захисту України від 2 жовтня 2012 року // Офіційний вісник України. – 2012. – № 89. – Ст. 3589.
8. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
9. Легеза Ю. О. Визначення поняття «продовольча безпека» / Ю. О. Легеза, А. Ф. Орєшкова // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2014. – № 2. – С. 74-
10. Лисенко В. В. Незаконний обіг товарів в Україні: криміналістична класифікація злочинів / В. В. Лисенко, Г.М. Курілов // Науковий вісник Національного університету ДПС України (економіка, право). – 2013. – № 2 (61). – С. 128-134.
11. Музика А. А. Предмет злочину: теоретичні основи пізнання: [моногр.] / А. А. Музика, Є. В. Лащук. – К.: Видавець ПАЛИВОДА А. В., 2011. – 192 с.
12. Наумчук Н. В. Проблеми визначення предмета злочину, передбаченого статтею 227 КК України (умисне введення в обіг на ринку України (випуск на ринок України) небезпечної продукції) / Н.В. Наумчук // Право i суспільство. – 2014. – № 1-2. – С. 243-245.
13. Про аквакультуру: Закон України від 18 вересня 2012 року № 5293-VІ // Офіційний вісник України. – 2012. – № 79. – Ст. 3193.
14. Про безпечність та якість харчових продуктів: Закон України від 23 грудня 1997 року № 771/97-ВР (в редакції Закону України від 6 вересня 2005 року № 2809-ІV) // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 50. – Ст. 533.
15. Про ветеринарну медицину: Закон України від 25 червня 1992 року № 2498-ХІІ (в редакції Закону України від 16 листопада 2006 року № 361-V) // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 5-6. – Ст. 53.
16. Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини: Закон України від 3 вересня 2013 року № 425-VІІ // Офіційний вісник України. – 2013. – № 78. – Ст. 2893.
17. Про відповідальність постачальників за виготовлення і реалізацію неякісної і небезпечної продукції [Електронний ресурс]: Проект Закону України, внесений В. П. Пустовойтенком та Кабінетом Міністрів України, зареєстрований за № 0942 від 14 травня 2002 року // Офіційний веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=12154.
18. Про відходи: Закон України від 5 березня 1998 року № 187/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 36-37. – Ст. 242.
19. Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції: Закон України від 2 грудня 2010 року № 2735-VІ // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 21. – Ст. 144.
20. Про дитяче харчування: Закон України від 14 вересня 2006 року № 142-V // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 44. – Ст. 433.
21. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24 лютого 1994 року № 4004-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 27. – Ст. 218.
22. Про загальну безпечність нехарчової продукції: Закон України від 2 грудня 2010 року № 2736-VІ // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 22. – Ст. 145.
23. Про ідентифікацію та реєстрацію тварин: Закон України від 4 червня 2009 року № 1445-VІ // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – № 42. – Ст. 635.
24. Про молоко та молочні продукти: Закон України від 24 червня 2004 року № 1870-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 47. – Ст. 513.
25. Про охорону праці: Закон України від 14 жовтня 1992 року № 2694-ХІІ (в редакції Закону України від 21 листопада 2002 року № 229-ІV) // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 2. – Ст. 10.
26. Про перевезення небезпечних вантажів: Закон України від 6 квітня 2000 року № 1644-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 28. – Ст. 222.
27. Про питну воду та питне водопостачання: Закон України від 10 січня 2002 року № 2918-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 16. – Ст. 112.
28. Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них: Закон України від 6 лютого 2003 року № 486-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 15. – Ст. 107.
29. Про стандартизацію і сертифікацію: Декрет Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 року № 46-93 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 27. – Ст. 289.
30. Про стандартизацію: Закон України від 5 червня 2014 року № 1315-VІІ // Офіційний вісник України. – 2014. – № 54. – Ст. 1440.
31. Про технічні регламенти та оцінку відповідності: Закон України від 15 січня 2015 року № 124-VIII // Офіційний вісник України. – 2015. – № 12. – Ст. 306.
32. Про технічні регламенти та процедури оцінки відповідності: Закон України від 1 грудня 2005 року № 3164-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 12. – Ст. 101.
33. Тимощук Ю. С. Проблема визначення предмету злочину, передбаченого ст. 227 КК України «Умисне введення в обіг на ринку України (випуск на ринок України) небезпечної продукції» / Ю. С. Тимощук // Право i суспільство. – 2013. – № 6-2. – С. 323-
34. Хавронюк М. І. Право споживачів на безпечність продукції: кримінально-правове забезпечення: [моногр.] / М. І. Хавронюк. – К.: Атіка, 2011. – 324 с.
35. Цюра А. М. Теоретико-прикладні проблеми предмета злочину у злочинах, що посягають на права споживачів / А. М. Цюра // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2008. – Вип. 46. – С. 231-239.