Перспективи співробітництва США і Китаю за першої адміністрації Дональда Трампа

У роботі аналізуються актуальні напрямки американсько-китайського співробітництва та перспективи розвитку двосторонніх відносин за першої адміністрації Дональда Трампа. Наводяться приклади порад провідних американських експертів щодо формування майбутнього курсу зовнішньої політики США щодо КНР.

Ключові слова: Сполученні Штати Америки, Китайська Народна Республіка, Південно-Китайське море, протекціонізм, Північна Корея, Тайвань

Prospects of the U.S.-China cooperation during the Donald Trump’s first administration

Current US-China areas of cooperation and bilateral relations development prospective during the Donald Trump’s first administration were analyzed in this paper. Advises of the leading American experts on the future U.S. foreign policy course toward China were presented.

Keywords: the United States of America, People’s Republic of China, the South-China Sea, protectionism, North Korea, Taiwan

За прогнозами до 2030 р. Китай стане першою економікою в світі, при цьому китайські показники міжнародної торгівлі товарами у 2016 р. перевищують відповідні показники США [3]. Швидке відновлення Китаю після економічної кризи 2008 р. створило враження китайського тріумфу над слабким Заходом, що призвело до більш агресивного позиціонування країни на міжнародній арені та все частіше претендування на звання нової наддержави. Oбрання Д. Трампа президентом США викликало багато питань і дискусій щодо майбутнього розвитку відносин між двома країнами.

Дослідженням американсько-китайського співробітництва займається багато американських вчених та науково-дослідницьких центрів США. У статті було розглянуто і проаналізовано роботи Сьюзен Шрік [8], голови науково-дослідницького центру «Китай у 21-му столітті» (The 21st Century China Center) та Дженніфер Лінд [6]. Було проаналізовано данні щодо економічного розвитку Китаю, поданні Світовим банком [3], та інформацію щодо військових витрат, передбачених бюджетом КНР [4]. Розглядається інформація про офіційний візит Р. Тіллерсона до Китаю [5], а також зустрічі Сі Дзіньпіна та Д. Трампа [9]. Поряд із цим, у опрацьованих дослідженнях прослідковується аналіз лише певних напрямків співробітництва.

Головне завдання цієї статті – загальний, комплексний аналіз актуальних галузей американсько-китайського співробітництва і висунення припущень щодо можливого розвитку двостороннього співробітництва. На сучасному етапі найбільш актуальними сферами співробітництва, які є наріжним каменем у американсько-китайських відносинах є врегулювання ситуації в Південно-Китайському морі, політика КНР щодо іноземних компаній, що здійснюють діяльність у країні, співробітництво між Китаєм і Північною Кореєю, та відносини з Тайванем.

Мотивуючи бажанням підвищити регіональну безпеку Азії, Китай здійснює розбудову власного морського флоту [4], а також висуває претензії на значні території у Південно-Китайському морі, незважаючи на рішення Міжнародного арбітражного суду у 2016 р. Ще у 2013 р. Філіппіни подали на розгляд суду позов проти Китаю. Пекін не брав участь у слуханнях і піддав сумніву право військово-морського флоту США перебувати у водах регіону [7]. Це привело до погіршення відносин із сусідніми країнами Південно-Східної Азії та створило прецедент коли Китай виступив проти положень міжнародного права, незважаючи на те, що суд виніс вирок про те, що Китай порушив економічні та суверенні права Філіппін, і заклав основи можливого напруження у відносинах із США.

Згідно із основною позицією Китаю Південно-Китайське море розглядається як таке, що завжди належало КНР, і ще на картах 1940 р. позначалося як китайська територія. Посол Китаю у Великобританії Лю Сяомін у одній із своїх промов у 2016 р. заявив: «Невизнання Китаєм рішення трибуналу свідчить про бажання країни зберегти міжнародний порядок, що встановився після завершення війни» [6]. Звідси випливає, що КНР апелює до факту, що Південно-Китайське море завжди було китайською територію, а власне КНР підтримує збереження світового статусу-кво.

Основними ознаками майбутньої політики США, щодо Південно-Китайського моря та регіону є значна військова присутність. Ще за адміністрації Б. Обами у квітні 2016 р. у регіон було направлена Тихоокеанська ударна група SAG (Pacific Surface Action Group), яка складається з 2 міноносців із керованою ракетною зброєю та інших кораблів. Ці дії були частиною плану США перебазування 60% американського флоту у Азію до 2020 р. для встановлення рівноваги в регіоні [1]. Нова адміністрація поки що не робила жодних заяв, щодо підтвердження або зміни визначеного раніше курсу.

Сьюзен Шрік, один із провідних світових експертів із американсько-китайських відносин, підкреслила, що новій адміністрації необхідно застосовувати усі можливі дипломатичні засоби, та критикувати всі країни регіону, а не лише Китай за будівництво військових баз у Південно-Китайському морі. США варто звернути увагу на те, що не лише Китай, а й Бруней, Малайзія, Філіппіни, Тайвань і В’єтнам будують бази на островах, які вони контролюють. Поряд із цим, варто не лише критикувати КНР, а й підтримувати у намаганнях налагодити відносини із кранами АСЕАН у інших галузях, як-от регулювання використання рибних ресурсів в регіоні [8]. Такого роду політика свідчитиме про розуміння ситуації у Південно-Китайському морі, яка є не лише наслідком дій Китаю, а й інших країн регіону.

Іншим проявом більш агресивної політики КНР щодо США стало посилення протекціонізму, що призвів до дискримінації американського бізнесу. Новою політикою Китаю стало зобов’язання іноземних компаній передати запатентовані права і технології китайським компаніям, як умову для ведення бізнесу в Китаї. Крім того, було введено міри для надання переваг китайським компаніям у порівнянні із іноземними. КНР запровадило нове законодавство, яке забороняє особам і організаціям, які можуть нести в собі загрозу правлінню КПК, вести бізнес в країні [8]. Це призвело до того, що благодійні фонди, громадські неприбуткові організації, науково-дослідницькі центри мають отримати дозвіл на ведення своєї діяльності і надати право вести моніторинг власної діяльності.

Під час передвиборчої кампанії Трампом було запропоновано введення всеохоплюючих штрафних тарифів у відповідь. Поряд із цим існує позиція, що такого роду політика призведе лише до погіршення відносин між країнами та агресивнішої політики Китаю. США має попереджувати практику Китаю із прийняття рішень, які можуть нанести пряму шкоду інтересам США. На приклад, однією із запропонованих варіантів вирішення цього питання є запровадження США спеціальних законів, ввівши санкції на окремі галузі, що могло б зупинити дискримінаційну політику проти США [6]. Отже, більш агресивна політика щодо Китаю швидше прискорюватиме антагонізм між сторонами, а не сприятиме вирішення проблеми.

Розвиток співробітництва між КНР і КНДР є іншим проблемним питанням у американсько-китайських відносинах. Через Китай здійснюється 85% торгівельного обігу КНДР. Крім того, Китай не виступає із різким запереченням проти ядерної програми Північної Кореї. США має підкреслити власну позицію, що у випадку підтримки розбудови Північною Корею ядерної програми, американсько-китайські відносини перебуватимуть під загрозою. Широко поширеною є думка про те, що США варто попередити Китай, що якщо країна і далі сприятиме розвитку компаній КНДР і не санкції на експортування вугілля і заліза із КНДР будуть накладені, то США у відповідь можуть ввести санкції на китайські банки і фірми, які співпрацюють із Північною Кореєю. Крім того, США має запевнити, що американські війська не підійдуть до кордонів Китаю, а у випадку якщо країна припинить підтримку КНДР, США призупинять військову політику в регіоні і введення протиракетної системи ТЕД (Terminal High Altitude Area Defense) в Північній Кореї [8]. Позиція США щодо відносин КНДР і КНР має визначити майбутні відносини між сусідніми країнами, а також безпеку у Східній Азії.

17-19 березня 2017 р. відбувався офіційний дводенний візит Р. Тіллерсона у Китай. Пекін став третьою зупинкою під час першої офіційної поїзди Р. Тіллерсона на посаді Держсекретаря Азією. У ході зустрічі обговорювалося питання Північної Кореї. США заявили, що усі попередні методи вичерпані і сторони дійшли до межі, коли потрібно приймати рішення про подальший розвиток подій [5]. Напередодні візиту Р. Тіллерсона, Д. Трамп у інтерв’ю для Файненшл Таймс заявив: «Китай має значний вплив на Північну Корею. Саме тому Китаю необхідно вирішити допомагатиме він нам із Північною Кореєю чи ні… Якщо Китай не планує вирішувати питання Північної Кореї, це зробимо ми» [2]. Така реакція демонструє, що Державний департамент навряд чи продовжуватиме вести попередню рутину риторику, особливо після провокацій і запусків ракет зі сторони КНДР у березні-квітні 2017 р.

У ході зустрічі Сі запевнив Тіллерсона, що США і Китай об’єднує набагато більше спільних інтересів аніж суперечок. Було наголошено, що країнам варто налагодити тіснішу комунікацію та координацію щодо «регіональної гарячої точки». Після зустрічі сторони оголосили, що їм разом варто співпрацювати для вирішення корейського питання. Крім того, було порушено питання можливих фінансових санкцій проти китайських компаній та банків, які ведуть бізнес із Північною Кореєю. Р. Тіллерсон повідомив про формування нового підходу до розуміння північнокорейської проблеми, і заявив, що політика, яку вела США протягом останніх 20 років для стримування ядерної програми в КНДР зазнала поразки [5]. Це свідчить про можливе переформатування підходу до вирішення питання Північної Кореї в найближчій перспективі.

Зі свого боку китайська сторона заявила, що Вашингтон і Сеул намагаються перекласти усю ношу вирішення північнокорейського ядерного питання на Китай. Розвиток ядерної програми є наслідком конфронтації між США і КНДР, і тому у Китаю відсутні будь-які зобов’язання для того, щоб брати усю відповідальність на себе. Крім того, Китай підкреслив, що сторонам варто повернутися до переговорів як основного методу для вирішення проблеми [5]. Така позиція КНР свідчить, що у випадку спільного вирішення північнокорейської проблеми обом сторонам потрібно буде врахувати взаємні аргументи для успішного вирішення питання.

Найбільш резонансною стала позиція нового президента США щодо відносин із Тайванем. У ході своєї передвиборчої кампанії Д. Трамп підняв питання про можливість перегляду політики США щодо «одного Китаю», згідно якою уряд США визнає лише офіційних уряд КНР в Пекіні, але розвиває відносини із Тайванем. Пізніше, 3 грудня 2016 р., Д. Трамп став першим обраним президентом, який здійснив офіційну телефонну розмову із Цай Інвень, президентом Тайваню, після розірвання відносин між США і Тайванем у 1979 р. [7]. Ці дії свідчать про можливість порушення домовленостей, які існували між країнами майже 40 років.

Японський журналіст Хіроюкі Акіта у 2014 р. під час промови у Фонді миру Сасакава зазначив: «Країни бувають трьох кольорів: блакитного, червоного і сірого. Китай намагається перетворити сірі країни в червоні, США і Японія – в блакитні» [6]. Це твердження демонструє прагнення країн не підтримувати існуючий статус-кво, а швидше повернення мислення категоріями «сфер впливу» як це було під час Холодної війни. Ціллю ж США було замінити 2 сфери впливу на єдину ліберальну на чолі із США. Д. Трамп у своїх поглядах, здається, мало зацікавлений у поширенні ліберальних цінностей світом, а швидше буде прагнути розбудовувати двосторонні відносини, внутрішньо стабілізувати країну і зміцнювати позицій США. Якщо Д. Трамп здійснюватиме радикальну політику щодо півострову це може призвести до застосування прямих військових дій проти Тайваню з боку КНР та накладення економічних штрафних санкцій на Тайвань [8]. Як наслідок, це може суттєво погіршити не лише китайсько-американські відносини, а й перешкоджати співпраці двох країн у боротьбі із глобальними проблемами людства: зміною клімату, епідеміями та ядерним роззброєнням.

США у своїй майбутній політиці варто припинити поширювати антагоністичні настрої та взаємне протистояння. Одним із кроків для налагодження постійної комунікації між Сі і Трампом могло б стати запровадження посад повірених старших радників та призначення спеціальних представників на високому рівні для спільної роботи щодо важливих питань, як-от ситуації у Південно-Китайському морі, відносини із Тайванем і ядерної загрози зі сторони КНДР [8]. Такі кроки сприятимуть налагодження більш ефективної комунікації між країнами.

Перша зустріч між Сі Дзіньпіном і Д. Трампом відбулася 6-7 квітня 2017 р. у Мар-а-Лаго, Флорида. Вона стала першим кроком для визначення чітких орієнтирів майбутнього двостороннього співробітництва. На даному етапі спостерігається відхід Д. Трампа від передвиборчої риторики, коли Китай було названо валютним маніпулятором, а питання накладання жорстких тарифів на китайський імпорт чи перегляд політики «одного Китаю» було відкладено [5]. Згідно даних китайського інформаційного агентства «Сіньхуа», у ході зустрічі сторонами було домовлено про офіційний візит Д. Трампа до Китаю у 2017 р. [9]. У ході майбутньої зустрічі вирішуватимуться питання щодо двостороннього співробітництва між країнами.

Отже, все більш стає очевидно, що баланс сил, який існував протягом довгого періоду часу після розпаду СРСР, починає змінюватися. Новій адміністрації Д. Трампа необхідно знайти стратегію для захисту національних інтересів США, так і надати можливість Китаю розвиватися власним шляхом. Як зазначає Сьюзен Шрік, Вашингтон не має відходити від принципі, які запровадив ще Річард Ніксон: уникати торгівельної війни, гонки озброєнь та військових зіткнень [8]. США варто шукати шляхи для стримування Пекіну від порушення норм міжнародного права, а також сприймати Китай як відповідального і рівноправного актора міжнародних відносин, який поважає інтереси інших країн, робить свій вклад у розвиток загальних цінностей, дотримується норм міжнародного права у сучасній міжнародній системі. Крім того, врахування інтересів і позицій обох сторін буде важливою складовою із врегулювання загостреної ситуації із Північною Кореєю, а також для вирішення питань економічного співробітництва, ситуації у Південно-Китайському морі та відносинах із Тайванем. Нова політика США щодо Китаю в багатьох аспектах визначить майбутню ситуацію в регіоні та розвиток міжнародних відносин у майбутньому.

Джерела та література

1. Ali, Brunnstrom D. U.S. Third Fleet expands East Asia role as tensions rise with China. I. Ali, D.Brunnstrom [Electronic resource] // Reurters. – 15 June 2016. – Mode of access: http://www.reuters.com/article/us-southchinasea-usa-china-idUSKCN0Z02UN. – Title from the screen
2. Barber Sevastopulo D., and Tett G. Donald Trump warns China the US is ready to tackle North Korea [Electronic resource] // The Financial Times. – 2 April 2017. – Mode of access: https://www.ft.com/content/4d9f65d6-17bd-11e7-9c35-0dd2cb31823a. – Title from the screen.
3. China [Electronic resource]. – The World Bank. – 2016. Mode of access: http://data.worldbank.org/country/china. – Title from the screen.
4. China’s Defense Budget [Electronic resource] – 2017. – Mode of access: http://www.globalsecurity.org/military/world/china/budget.htm. – Title from the screen.
5. Jiang S., Hunt K. China’s Xi, Tillerson urge cooperation as North Korea tests rocket engine [Electronic resource] // CNN – 20 March 2017. – Mode of access: http://edition.cnn.com/2017/03/19/politics/china-rex-tillerson-xi-jinping/index.html. – Title from the screen.
6. Lind J. Asia’s other Revisionist Power Why U.S. Grand Strategy Unnerves China [Text] Lind // Foreign affairs. – March-April 2017 – Volume 96. – No 2. – pp. 74-83
7. Perlez J. Trump, Changing Course on Taiwan, Gives China an Upper Hand [Text] J. Perlez // The New York Times. – 10 February 2017. – Mode of access: https://www.nytimes.com/2017/02/10/world/asia/trump-one-china-taiwan.html?_r=0. – Title from the screen.
8. Shrik S. Trump and China. Getting to Yes With Beijing / S. Shrik // Foreign affairs. – March-April 2017 – Volume 96. – No 2. – pp. 20-28
9. Tian Xi says ready to boost China-U.S. ties from new starting point with Trump[Electronic resource] // Xinhua – 04 April 2017. – Mode of access: http://news.xinhuanet.com/english/2017-04/07/c_136190556.htm. – Title from the screen.