Стаття присвячена культурним, гендерним, психологічним та особистісним властивостям використання вербальних та невербальних засобів комунікації в процесі міжособистісного спілкування у групах. У ній розглянуто види і роль лінгвістичних та паралінгвістичних компонентів у комунікативній діяльності групи.
The article is dedicated to cultural, gender, psychological and personal peculiarities of the use of verbal and non-verbal means in the process of interpersonal communication in groups. Linguistic and paralinguistic components of communication and their role in the communicative act within the group are being discussed.
Постановка проблеми.
Міжособистісна комунікація — це багатоплановий складний процес встановлення контактів між людьми, в результаті якого здійснюється вплив однієї людини на іншу, обмін інформацією та вироблення загальної стратегії взаємодії, сприйняття, розуміння іншої людини. В спілкуванні реалізується потреба в іншій людині.
Спілкування у групах відіграє важливу роль у житті людини. Задоволення від нього позначається на психологічному комфорті учасників комунікативного процесу, а незадоволення міжособистісними стосунками породжує поганий настрій, депресії, утруднює досягнення поставлених цілей. Спілкування має велике значення в формуванні психіки людини, її розвитку та становлення розумної, культурної поведінки.
Аналіз останніх досліджень та публікацій.
Актуальними проблемами дослідження міжособистісної комунікації займаються Ф.С Бацевич, О.А. Леонтович, С.Г. Термінасова, Г.В. Єлізарова, Г.В. Колшанский, В.А. Маслова, Ю.Ю. Кім, М. Лім, Дж. Коатс, А. Бекон, та ін.
Вербальні компоненти відіграють провідну роль у міжособистісному спілкуванні, оскільки вони є основними носіями значень повідомлень [1: 58]
Слід зазначити, що у процесі спілкування у групах ми дуже часто застосовуємоі невербальні засоби комунікації. Як зауважує Г.В.Колшанський, часто паралінгвістичні засоби вживаються цілеспрямовано, для досягнення певного ефекту: приховати свої справжні думки, почуття, емоції, вплинути на поведінку [3:19].
Відомі американські спеціалісти в галузі управління М.Х.Мескон, М.Альберт, Ф.Хедоурі виділяють головні потреби, що зумовлюють комунікацію у групах:
·потреба в допомозі
·потреба у захисті
·потреба в інформації
·потреба у тісному спілкуванні та симпатії.
Процес міжособистісного спілкування багато в чому залежить від того, як люди сприймають одне одного. В результаті дослідження Т. Лірі виділив8 якостей особистості, які характеризують поведінку у міжособистісних стосунках:
üдомінантність або схильність до лідерства, впевненість у собі, конфліктність, скептицизм – характеризується схильністю до домінування, лідерства, незалежності;
üпоступливість, довірливість, здатність до взаємодопомоги, альтруїзм – характеризується схильністю до підкорення, невпевненістю в собі, конформної поведінки.
Оскільки, комунікація є своєрідною поліфункуіональною грою, іноді емоційно забарвленою, вона виконує певні функції. Так Б. Ломов виділяє три групи таких функцій — інформаційно-комунікативну (обмін конативною інформацією), регуляційно-комунікативну (спільна діальність, сумісність, стимуляція та корекція поведінки) та афективно-комунікативну (взаємодія комунікації та емоційного навантаження мовлення комунікантів).
Як результат міжособистісного непорозуміння конфлікт у групі являє собою зіткнення інтересів, поглядів, установок, прагнень особистостей і включає всю сукупність причин і умов, які передували конфлікту і викликали його. К. Н. Томас і Р. Х. Кілмен запропонували модель поведінки особистості в конфлікті, що має дві основні стратегії поведінки: кооперацію та настирність (рис. 1).
Рис. 1. Схема стратегій та тактик поведінки в конфлікті
Перша стратегія — «Кооперація» — орієнтація на інтереси, на потреби партнерів, стратегія згоди, пошуку та примноження загальних інтересів.
Друга стратегія — «Настирність» — реалізація власних інтересів, досягнення власних цілей, жорсткий підхід (учасники — супротивники, мета — перемога — поразка). Прихильники цієї стратегії настирливі, нетерплячі, егоїстичні, не вміють слухати інших, намагаються нав’язати власну думку.
Мета і завдання дослідження.
Провести аналіз потенційних джерел міжособистісного непорозуміння та основних особливостей міжособистісної комунікації у групах, серед яких: культурні, гендерні, особистісні, психологічні, паралінгвістичні особливості, тощо. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань: дослідити основні компоненти міжособистісного спілкування та фактори, що впливають на нього; узагальнити основні властивості комунікації в групах; визначити типологічні та специфічні особливості учасників комунікації в групах, що впливають на їх мовленнєву поведінку.
Викладення основного матеріалу.
У рамках сучасної глобалізації та активної інтеграції міжособистісне спілкування відіграє визначну роль. Варто зазначити, що без спілкування неможлива будь-яка діяльність, не говорячи про обмін досвідом, переговори, тощо. У такому випадку, спілкування може виступати як взаємодія між людьми, а може виступати і як один із провідних видів діяльності.
Важливим аспектом спілкування є стосунки, які формуються та реалізуються в ньому. Міжособистісні стосунки мають широкий діапазон як в плані їхньої полярності, так і в плані їхньої характеристики. В такому випадку, особливе значення набуває адекватне сприйняття та оцінка людьми одне одного під час комунікативного акту.
Комунікаційний процес реалізується за допомогою певних засобів — знакових систем. За критерієм знакових систем можна виділити невербальне та вербальне спілкування.
Невербальне спілкування відбувається, як правило, несвідомо, мимовільно. Хоча учасники комунікації певним чином контролюють своє мовлення, шляхом аналізу міміки, жестів, та інтонаціїможна визначити шкалу щирості серед представників групи.
Одним з важливих параметрів, що характеризують невербальну комунікацію, є міжособистісний простір — дистанція, яка неусвідомлено встановлюється в процесі безпосереднього спілкування між людьми. Ця дистанція залежить від національних еталонів поведінки, соціального статусу, віку, психологічних особливостей. Жінки схильні перебувати дещо ближче до співрозмовника, ніж чоловіки. Середньоєвропейські межі дистанції між співрозмовниками–друзями становлять 0,5—1,2 м (міжособистісний простір), для неформальних соціальних та ділових стосунків — 1,2—3,7 м (соціальний простір); простір, більший ніж 3,7 м, дає можливість утриматися від спілкування.
Згідно дослідження, інший важливий компонент успішної комунікації – зоровий контакт з учасниками групи, встановлений адресатом комунікативного акту, підтверджує включення останніх у процес спілкування, зацікавленість у предметі розмови. Однак підтримувати зорових контакт з учасниками усієї групи частіше буває нелегким завданням. Варто зазначити, що у Канаді та Сполучених Штатах Америки, особливо, під час розмови дуже важливо підтримувати зорових контакт, інакше такого співрозмовника вважатимуть невихованим. На противагу в Україні, пильний тривалий погляд на людину викликає в неї відчуття збентеженості й може сприйматися як ознака ворожості.
Комунікативна взаємодія людей відбувається переважно у вербальній (словесній) формі — в процесі мовного спілкування. Його особливість полягає в тому, що воно за формою і за змістом спрямоване на іншу людину, включене в комунікативний процес, є фактом комунікації. Акт вербальної комунікації — це діалог, що складається з промовляння та слухання. Мовлення с засобом емоційного впливу, який стимулює або гальмує дію певного члена групи. Схвалення або несхвалення учасниками міжособистісної комунікації сприяє кращому розумінню ситуативних цілей, що поліпшує ефективність групової діяльності.
Знання психологічних особливостей власне вербальної комунікації потрібне для більш глибокого і повноцінного розуміння процесів. Для прикладу, флегматик характеризується спокійним настроєм, розважливим тоном бесіди, послідовністю і терплячістю. Його мова — монотонна, повільна, ставлення до критики і небезпеки байдуже, незворушне. Він реалістичніший в оцінці своїх здібностей, ніж сангвінік.
Варто зазначити, що гендерні особливості спілкування у групі теж відіграють важливу роль. З багатьох властивостей, що різнять чоловіків і жінок і впливають на їх поведінку в групі, найважливішими є ті, що пов’язані з умінням передавати інформацію, сприймати одне одного, контактувати та взаємодіяти з іншими. Наприклад, чоловіки більш схильні до екстенсивного групового спілкування, жінки — до утворення замкнутих мікрогруп; чоловіки проявляють агресивність відкрито, жінкам властива прихована ворожість; чоловіки спілкуються емоційно стриманіше, а жінки — вільніше і повніше (зокрема й вербально) виявляють свої почуття та емоції, в них раніше виникає потреба поділитися з ким-небудь своїми переживаннями, здатність до емпатії.
Висновки.
У цій статті було охарактеризовано основні особливості міжособистісної комунікації, а також, було проведено аналіз потенційних непорозумінь між комунікантами на ґрунті культурних, гендерних, психологічних, та особистісних характеристик.
Ми дійшли висновку, що комунікантичасто не усвідомлюють особливостей власного стилю спілкування, які можна помітити лише спілкуючись у групі,а не індивідуально. Отож, дослідження проблем у процесі міжособистісної комунікації сприяє не лише їх успішному подоланню, але й кращому усвідомленню прихованих рис власного комунікативного стилю.
Величезна і зростаюча кількість різноманітних програм обміну, стажування для студентів та молодих науковців зумовила подальші зацікавлення у дослідженнях ефективного міжособистісного спілкування та вдалого формування груп для продуктивної, плідної взаємодії та кореляції. Тому, дослідження особливостей міжособистісної комунікації залишається все ж актуальним.
На нашу думку, подальше вивчення оптимальної сумісності учасників міжособистісної комунікації та дослідження найефективніших формул соціальної та психологічної сумісності допоможе не лише керівникам академічних груп у їх формуванні, а також матиме позитивне та продуктивне втілення при відборах учасників для участі у різноманітних обмінних програмах. А також, подолання стереотипних уявлень та ефективне розв’язання конфліктних ситуацій на ґрунті культурних, гендерних, психологічних особливостей учасників комунікації є архіважливим на сучасному етапі.
Список використаних джерел та літератури:
1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К.: Академія, 2004. – 344 с.
2. Козаков В. А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент: Підруч.: У 2-х ч. — Ч. 1. Психологія суб’єкта діяльності. — К.: КНЕУ, 1999. — С. 136—138, 142—146.
3. Колшанский Г.В. Паралингвистика. – М.: Наука, 1994. – 81 с.
4. Coats J. Women, men and language. A sociolinguistic account of sex differeces in language. — New York, 2006. —389 p.
5. Lin M. Is There an Essential Difference between Intercultural and Intracultural Communication? // Intercultural Communication. – 2003-2004 – №6.
6. http://www.abacon.com/commstudies/interpersonal/interpersonal.html
7. http://tlt.its.psu.edu/suggestions/teams/student/communicate.html
8. http://www.buzzle.com/articles/small-group-communication-effective-team-communication.html
9. http://studentam.net.ua/content/view/3188/86/
10. http://readbookz.com/book/174/5617.html
11. http://www.k12.wa.us/curriculuminstruct/communications/default.aspx
12. http://www.mindtools.com/page8.html
13. http://www.queendom.com/tests/access_page/index.htm?idRegTest=683
14. http://www.communicationcurrents.com/
15. http://communication.usf.edu/
Науковий керівник:
Новоселецька Світлана Володимирівна
Кандидат психологічних наук, доцент
Декан факультету романо-германських мов
Психолінгвістика