Анотація. У даній статті розглядаються основні положення німецької зовнішньої політики у Європі за канцлерства Г.Шрьодера: досліджується економічна політика ФРН; розглядається зовнішньополітична стратегія Г.Шрьодера через порівняння зі стратегією Г.Коля; розглядається відносини ФРН-Франція через призму співробітництва в ЄС.

Ключові слова. ФРН, ЄС, Г. Шрьодер,економічна політика.

Аннотация. В данной статье рассматриваются основные положения немецкой внешней политики в Европе в период канцлерства Г.Шредера: исследуется экономическая политика ФРГ; рассматривается внешнеполитическая стратегия Г.Шредера через сравнение со стратегией Г. Коля; рассматривается отношения ФРГ-Франция через призму сотрудничества в ЕС.

Ключевые слова. ФРГ, ЕС, Г. Шредер, экономическая политика.

Abstract. This article discusses the main provisions of German foreign policy in Europe during the chancellorship H.Shrodera: the economic policy of Germany; considered foreign policy strategy H.Shrodera by comparison with the strategy H.Kolya; examined the relationship of Germany-France cooperation in the light of EU.

Keywords. Germany, EU, H. Schroeder, economic policy.

Необхідність збереження стратегічних зв’язків об’єднаної Європи  з США, яка не має достатньої політичної волі і такими ж військово-технічними ресурсами, ті які має її трансатлантичний союзник, є вкрай необхідною. Ця необхідність лягла в основу договору про закріплення військового трансатлантичного партнерства між 3-а гравцями НАТО-США, Франція та ФРН. Спочатку німецько-французька військова кооперація, яку доповнили в червні 1993 р. бельгійською, у листопаді 1993 р. іспанською та у травні 1994 р. люксембурзькою участю була міцно закріплена  в євроатлантичну систему забезпечення безпеки [6].

Ще за Г.Коля зовнішню політику об’єднаної Німеччини при всіх її плюсах та мінусах можна було характеризувати як «політику прагматичного реагування». Враховуючи зміни внутрішніх і зовнішньополітичних реалій постбіполярного світу, до яких додались такі серйозні проблеми, як міжнародний тероризм, загроза поширення ядерних технологій та багато ін.. політична еліта Німеччини повинна була переглянути навіть такі відносини як трансатлантичне партнерство та європейська інтеграція.

В цілому ставлення Німеччини  до американської політики стало негативне при Г.Шрьодері. Після війни на Балканах та теракту 11 вересня стала очевидною глибока криза таких признаних інститутів як НАТО та ЄС. Одночасно в ФНР суспільство більше тяжіло до Євросоюзу. У вересні 2003 р. 81% населення Німеччини погодилось з тим, що інтеграція в ЄС набагато важливіша ніж інтеграція з США. Таку ж відповідь дало суспільство і на питання чи ЄС зможе стати іншою супердержавою [8].

В заяві від 29 жовтня 2002 р. Г.Шрьодер заявив: «політика в Європі, для Європи і як результат, що виходить від Європи». Німці впевнені в тому, що німецька зовнішня політика не може розглядатись окремо від європейської [7].

Що стосується економічної сторони Європи, то Г.Шрьодер вирішив встановити справедливість. «Час, коли Європа процвітала за рахунок Німеччини пішло у минуле», – заявив він на нараді голів держав.

Якщо порівнювати стратегії Г.Коля та стратегії «червоно-зеленої» коаліції на чолі з Г.Шрьодером, то можна зробити такі виновки:

1. Після об’єднання Федеративна Республіка опинилася на стадії усвідомлення своєї національної державності, про що, зокрема, свідчили серйозні концептуальні дискусії в німецькому суспільстві. Міжнародні наслідки об’єднання країни й їх вплив на подальший розвиток зовнішньої політики Німеччини прямозалежні від набуття нею статусу повноцінної національної демократії.

2. Результати дослідження періоду перебування при владі уряду Г.Коля після 1990 р. доводять, що як зовнішня політика Німеччини загалом, так і європейська зокрема, здійснювалися в руслі зовнішньополітичних концепцій «старої» ФРН. Європейська стратегія урядової коаліції ХДС/ХСС/ВДП на чолі з Г.Коля зазнавала поступових змін і розвивалася за логікою пристосування до нового положення країни на континенті.

3. Перемога СДПН на парламентських виборах 1998 р в Німеччині обумовила формування нової урядової коаліції на чолі з канцлером Г.Шрьодером і позначила перехід влади від покоління, яке перенесло Другу світову війну, до післявоєнного покоління. У сфері німецької зовнішньої політики нова генерація політичної еліти, не відкидаючи важливість історичної пам’яті, концептуально і практично завершила процес «нормалізації». Остання стала етапом величезного процесу серйозної, головним чином ментальної трансформації та концептуальної адаптації в 1990-х рр.. політичної еліти ФРН до нового положення в світі і передбачала відмову від деяких самообмежень, притаманних Боннській республіці. Саме «нормалізація» позначила перехід політичної традиції «старої» Боннської республіки в політику вже Берлінської ФРН і призвела до перегляду та подальшого обґрунтування європейської політики Німеччини.

4. Прикметною особливістю стратегії Г.Шрьодера в ЄС стало нове визначення акцентів за умови збереження концептуальних основ європейської політики Боннської республіки. Відтепер стабільність і прогнозованість німецької політики в Європейському Союзі забезпечується не переважанням європейських інтересів над національними чи європатріотичною риторикою, а чітким визначенням німецьких інтересів та їх активним захистом в рамках багатосторонньої дипломатії.

5. Зміщення акцентів означало також перегляд основних зовнішньополітичних пріоритетів шляхом пошуку нового балансу між інтеграцією та національними інтересами. Останні передбачалося інтегрувати в схему збалансованих загальноєвропейських інтересів, паралельно посилюючи компетенцію Німеччини у визначенні політичного курсу Європейського Союзу в цілому [12].

6. Протягом 90-х рр.. минулого сторіччя німецько-французькі відносини зазнавали змін. Після приходу до влади уряду Г.Шрьодера в них також відбулося зміщення акцентів: основою активного співробітництва є політичний баланс інтересів. Відповідно там, де вони співпадають – продовжує існувати «мотор», якщо ні – виникає конкуренція. Спостерігається подальша диференціація німецько-французької співпраці: активна – в сферах спільної зовнішньої політики та політики безпеки, європейської оборони, а також юстиції та внутрішніх справ; розбіжності у підходах, протиборство – в питаннях розширення ЄС, аграрної реформи та майбутнього Союзу. Позначилася тенденція до поступового зміщення балансу в стосунках між Берліном і Парижем на користь першого.

7. Разом з тим, рівень двосторонніх відносин постійно залишається високим і базується на міцному договірному й інституційному фундаменті. Політичні еліти обох країн чітко усвідомлюють, що без німецько-французької згоди подальший розвиток інтеграційних процесів в Європі не може бути успішним, оскільки ні реформування різних сфер спільної політики, ні формування ефективних структур розширеної Європи неможливі без/або всупереч Франції.

8. Паралельно з ревізією франко-німецьких стосунків відбувався пошук нового балансу в підходах «червоно-зеленої» коаліції на чолі з Г.Шрьодером до процесу розширення Європейського Союзу на Схід.

По-перше, Г.Шрьодер, на відміну від свого попередника, чітко окреслив ієрархію німецьких пріоритетів в європейській політиці. Спочатку поглиблення інтеграційних процесів, яке в подальшому повинно було створити підґрунтя для вступу нових членів, а вже потім розширення.

По-друге, соціал-демократи і зелені побудували свою стратегію щодо прийому в Євросоюз країн ЦСЄ на основі прагматичного співвідношення цілей і засобів. За умов обмежених коштів Німеччина забезпечила створення інституційних і фінансових рамок для розширення та досягла визначення його часових меж згідно із власним баченням перспектив.

По-третє, активно використовуючи фактор розширення, керівники ФРН здійснювали тиск на своїх партнерів по ЄС з метою ініціювання реформ в інших важливих для німецьких інтересів сферах – аграрній, інституційній.

9. У результаті інституційних змін в ЄС, які відбулися внаслідок проведення в 2000 р. міжурядової конференції і підписання Ніццького договору, Німеччині вдалося посилити свою вагу в інституціях ЄС: вона отримала в Раді ЄС 29 голосів (до цього мала 10), як Франція, Велика Британія та Італія. Разом з тим, Г.Шрьодер домігся введення демографічного критерію (німці мають 17%, французи – 12%) при прийнятті рішень кваліфікаційною більшістю. Відтепер ФРН може блокувати рішення Ради ЄС разом з усього лише двома коаліційними партнерами. Крім того, Федеративній Республіці вдалося уникнути скорочення числа своїх депутатів у Європейському парламенті при вивільненні місць для парламентарів із країн-кандидатів – за ФРН залишилася квота в 99 депутатів, тоді як за Францією всього 72 місця [3].

10. Політично суттєвим і значимим нововведенням в європейській політиці урядової коаліції соціал-демократів та зелених стало успішне використання моделі Конвенту, що була реалізована як в процесі вироблення Хартії основних прав ЄС, так і для подальшої розробки інституційної реформи.

Таким чином, Герхард Шрьодер і Йошка Фішер не тільки здійснювали «нове визначення акцентів», а і використовували для цього нові інструменти. На відміну від свого попередника, що діяв за логікою пристосування, новий канцлер, після приходу до влади, запропонував і реалізував більш прагматичний і активний сценарій адаптації європейської політики об’єднаної Німеччини до нового положення країни в Європі. На думку автора, все це дає підстави говорити про суттєву модернізацію європейського курсу ФРН після 1998 р., що має наступні виміри й особливості: головна її мета – завершення європейської інтеграції; Німеччина поводиться і діє як «велика держава»; національні інтереси визначають німецьку європейську політику; визначена ієрархія пріоритетів в ЄС; відносини з Францією базуються на балансі політичних інтересів; поряд із нововведеннями активно використовуються досвід і здобутки Боннської республіки [1].

Наступне зіткнення інтересів Франції та Німеччини сталось у 2000 р. на саміті ЄС в Ніцці, який повинен був в організаційному плані підготовити Союз до розширення на Схід. За ініціативи Німеччини було розроблено стратегічний документ Європейської комісії в листопаді 2001 р. про прийом в ЄС 10 нових членів. Але Франція не погодилась на це [5].

Постає питання: чому Німеччина так прагне європейської інтеграції? Париж бачив в розширені ЄС на схід перспективу витіснення себе на географічний краї Європи, в той час як Берлін все більше ви двигається в центр континенту, маючи можливість взяти на себе функцію мосту між сходом і заходом.

Особливе місце в проблематиці розширення ЄС займають німецько-турецькі відносини та перспективи інтеграції Туреччина в «Велику Європу». По-перше, Туреччина з точки зору географії належить в більшій мірі Європі, а політична культура значною мірою відрізняється від європейської. По-друге, Туреччина – одна з найслабкіших країн серед тих хто хоче вступити в ЄС в економічному і соціальному плані. По-третє, з точки зору демографії, очікується, що в найближчі 15 років кількість турок перебільшить 80 млн. людей і Туреччина посунить Німеччину по цьому показнику в Західній Європі на 2 місце. По-четверте, неможливо не згадати роль Туреччини як стратегічного партнера НАТО, що має вихід в Чорне і Середземне море, на Кавказ, в Центральну Азію, на Балкани і Близький Схід. Не варто очікувати швидкого рішення цієї проблеми, яка стала серйозним головним болем для берлінських політиків уже в період правління канцлера А.Меркель [9].

Після війни в Косово держави-члени ЄС у який раз зрозуміли свою безпорадність у вирішені питань війни і миру без участі Америки, правління Шрьодера-Фішера активно провело лінію на більш ефективну розробку «європейської політики в області безпеки та оборони». Там же було прийнято рішення з трансформації ЗЄС, як європейського оборонного союзу в інтеграційну частину ЄС. На засіданні ЄС в Ніцці в грудні 2002 р. прийнято рішення, що ЄС не намагається створити європейську армію, а будить опиратись на воєнний потенціал НАТО.

Восени 2001 р. Франція і ФРН домовились створити спільну робочу групу, яка б зайнялась питаннями глобалізації і вперше позначили в якості цілі розробку європейської конституції. 22 лютого 2002 р. під керівництвом колишнього французького президента Жискара д’Естена почав свою роботу Конвент по розробці єдиної європейської конституції [14].

Під час святкування 40-ого ювілею підписаного Єлисейського договору була проведена спільна нарада парламентів двох країн і дата 22 січня навіть визнана «німецько-французьким днем». Але, на жаль, все це не сховало б того факту, що двосторонні відносини з цих пір уже не в найкращому стані.

Взаємовідносини Німеччини і Великої Британії характеризувались як стабільними та динамічними відносинами. Так як з Францією, між ФРН і Великою Британією кожні півроку проводились зустрічі на найвищому рівні та закріплювалось багатостороння та економічна співпраця.

Німеччина зіграла визначну роль в прийнятті Європейської конституції у 2004 р. Німецько-французький тандем доповнюється німецько-італійськими та англо-французькими ініціативами. Та коли між ФРН і Францією явно проявляється конкуренція за владу та вплив, ось тоді «європейський мотор» починає працювати з перебоями [9].

29 травня 2005 р. референдум в Франції щодо Європейської конституції дали неперевершені результати – 55% французів заявили, що проти прийняття Основного закону для єдиної Європи у складі 25 держав, а у Нідерландах – 60%.

Отже, протягом першого канцлерства Г.Шрьодера, Берлінська республіка, відстоюючи власні національні інтереси, стала на шлях «нормалізації» і своєї європейської політики, що призвело до переоцінки властивих попередній ФРН ідеологічних і політичних табу і обумовило модернізацію європейської політики об’єднаної Німеччини за умови збереження її парадигмального розвитку. Аби не залишитись в поганому становищі, Німеччина прагне створювати конфігурацію Європи в майбутньому за своїми правилами. Фішер і Г.Шрьодер озвучили плани трансформування інститутів ЄС, які схожі і на саму Німеччину, що очевидно не підтримали інші країни.

Таким чином, можна говорити про те, що Німеччина займає роль лідера, як в економічному, так і в політичному плані. Так, вона відіграє одну з головних ролей серед країн-лідерів в процесі прийняття важливих рішень. Цьому свідченням є те, що в умовах глобальної економічної кризи Німеччина як лідер ЄС виступає з власними пропозиціями та висуває такі вимоги європейському керівництву, які  вирішують проблеми не тільки німецької економіки, а й Європейського Союзу в цілому. Підсумовуючи вище сказане, варто зазначити, що дослідження зовнішньої політики ФРН дозволяє зробити висновок, що у нинішньому світі державні інтереси можуть реалізуватися лише при згоді з близькими і далекими сусідами та іншими зацікавленими сторонами. Тому шанси на успіх має тільки така зовнішня політика, яка погоджує власні інтереси з інтересами сусідів, розглядає інші держави як партнерів, з якими можлива не лише конкуренція, але й кооперація.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Добровольська І. Особливості французько–німецьких відносин після об’єднання Німеччини [Текст] // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб.наук.праць. – К.: Інститут міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, 2006. Вип. № 64 (Частина І) – С.167-168.
2. Інтерв’ю А.Меркель [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rosinvest.com/news/503443/
3. Кудрявченко О. Об’єднана Німеччина: нові геополітичні виміри [Текст] / О. Кудрявченко // Віче, 2003. – №8. – С.101-102.
4. Кудряченко А. Нові політичні виміри поступу Німеччини [Текст] // Людина і політика, 2007. – № 2. – С.21-25.
5. Невицький В.С. Україна у системі міжнародних відносин  в умовах глобалізації [Текст] / В.С Невицький. – К.: 2005. – 240 с. – С.180.
6. Німеччина – за підтримку миру у всьому світі [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://germany4all.ru/Pages/vneshnyaya_politika_obedinennoj_ germanii.html
7. Орлик В. В. Хто господар у європейському домі? Вплив франко-німецьких ініціатив на процеси євроінтеграції [Текст] / В.Орлик // Політика і час, 2004. – №7-8 – С.124-125.
8. Осадча К. Європейський Союз : вчора, сьогодні, завтра [Текст] / К.Осадча // Наука и жизнь, 2003. – № 6 – С.2-3.
9. Рудько С.О. Зовнішня політика країн Західної Європи в пост біполярний період навчально методичний посібник із курсу [Текст] / С.О. Рудько.  – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька Академія», 2012. – 412 с. – С.169-170.
10. Сидорук Т. В. Інтеграційні процеси в сучасній Європі: навч. посібн. для студентів вищ. навч. закл. [Текст]  /  Т. В. Сидорук. – Львів: ЛА «Піраміда», 2010. – 354 с. – С.204-205
11. Спільна  декларація про основи відносин між Україною та Федеративною Республікою Німеччиною [Текст] : договір  від 9  червня 1993. – К.: 1993. – 6 с.
12. Appenzeller I.G. Die deutsch–russischen Beziehungen sind gut [Text] / I.G. Appenzeller // Die Zeit, 2008. – № 5. –  46 р. – P. 23
13. The Maastricht Treaty, 7 February 1992. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.eurotreaties.com/maastrichtec.pdf
14. Weisbuch 1994 zur Sicherheit der Bundesrepublik Deutschland und zur Lage und Zukunft der Bundeswehr [Text] – Bonn, 1994.