Збірка відкривається 16-сторінковою передмовою Богдана Рубчака ”Мандрівник, іноді риба”. Автор передмови професійно і детально представляє самого поета і його поезію, звертаючи особливу увагу на нью-йоркський період, часто порівнюючи його з початковим, тернопільським. Рубчакові вдається чітко і відверто сформулювати основну дилему Махнової поезії: “Mожливо, найнебезпечніша кладка, якою ходить поет, – це творче життя над пропастю між батьківщиною й чужиною” (с. 22).

Книга складається з ”Нових віршів (2004 – 2006)” (сс. 23 – 86), “38 віршів про Нью-Йорк та дещо інше (2004)” (сс. 87 – 158), ”Плавника риби (2002)” (сс. 159 – 188), ”Віршів (1991 – 1998)” (сс. 189 – 211), Рецензії (сс. 212 – 213), Біографії (с. 214) та Алфавітного покажчика творів (сс. 215 – 218).

В своїй рецензії я постійно звертатимуся до вищезазначеної думки шановного метра Нью-Йоркської групи щодо ”’життя над пропастю”.

Симптоматично, що збірка поезії відкривається віршем ”Нитка”, де у лаконічних філософських роздумах Махно зумів передати самотність діаспорного поета:

 і залишаєшся на зупинці

сам
наступний автобус
як завжди запізнюється (с. 26).

Проблема вростання-відгородження, здобутків і одночасно втрат звучить по-махновськи своєрідно:

шукаєш ключ
щоби замкнути
за собою дверівід чого ти хочеш відгородитися
і прищемляєш нитку
життя (сс. 25 – 26).

У вірші ”Федеріко Гарсія Лорка” поет знаходить нові, незатерті символи:

і слухав джаз мов заворожений

коли саксофоніст
виціловуючи лебедину шию саксофона
виблискував золотими браслетами
і коштовними перснями (с. 28)

“Махнова особлива сила – в його подиву гідних образах” – зауважує Богдан Рубчак (с. 19).

Авторові збірки притаманна самокритичність та самоіронія щодо своїх власних 8 віршів, які залишаються після кожного поета (згідно вислову німецького поета Готтфріда Бенна).

У вірші ”До Бориса Щавурського’ Махно сам не уникає проблеми ”життя над пропастю”:

 де б я не літав – в яких просторах –
знаю: вовчий хист і вовчу шерсть
батьківщина виставить кошторис
і борги мені мої повторять
– блудний син а чи приблудний пес (с 34)

Не зовсім погоджуюся з Богданом Рубчаком, який в словах автора:

 ця єдина батьківщина – мова
ще тримає обід а чи овид
й покриває голову як митра (с. 35)

побачив тільки ”дотеп” (с. 18). Втративши батьківщину, поет змушений чіплятися за те останнє, що залишилося – рідну мову. Важко (та й непереконливо) представити еміграцію як суцільний здобуток. Добровільна ж еміграція накладає подвійну відповідальність та потрійні роздуми.

Дотепним можна назвати вірш ”Переінакшення історії”, де фігурують Леонід Грабовський, Микола Воробйов, Юрій Тарнавський, Богдан Бойчук, Богдан Рубчак, який

 … викладаючи у якомусь педінституті
писав би про революційні мотиви
у творчості Лесі Українки
плутаючи віхи розвитку модернізму і постмодернізму
нарікаючи на Григорія Грабовича
і на його шевченкознавство
а вечорами сидів би у дешевій забігайлівці
п’ючи дешеву горілку
без закуски бо на це завжди бракує зайвої гривні (с. 39)

Бубабістська епатажність проглядається у творі ”Західний вітер”: Mайже математичні обрахунки”:

чотири професійні алкоголіки
чотири початкуючі поети (с. 42)

Можна було б легко замість чотирьох підставити три. Вторинність часто ”вбиває”, а алкогольна тематика починає потроху ”діставати”.

Неповторний вірш – ”Прізвище”. Його потрібно прочитати. Оригінальним є ”На вечорі Андрія Вознесенського”.

Під закінченням:

комусь же – курва – потрібна ця музика (с. 52)

міг би підписатися і Юрій Андрухович.

Махно активно вводить у свою поезію китайську тематику (”Chinatown: Рибна крамниця”, ”Пекінська опера”, “Бідні китайці”).

Іронічно-філософські нотки звучать у вірші ”Weekend американської родини”. Чи не перетвориться доля самого Махна на ”нікому не потрібне / жертвоприношення”? (с. 70). Вміле використання жаргонної/сленгової лексики допомагає яскраво зобразити ліричного героя (поезія ”Однокласник Роман”, сс. 77 – 78).

На мою думку, тернопільський період творчості Василя Махна яскравіший, ніж нью-йоркський. Не напишеш же в Нью- Йорку наступні рядки:

батьківщина – се маленька
дівчина на піщаному березі
і видно лише пташині рухи її
тіла
і вона чомусь схожа …
на мою дочку (с. 195).

Техніка віршування в США не погіршилася, в багатьох речах щезла душа …

І рядки:

кажуть, що твій переїзд до Америки –

зрада батьківщини (с. 86)

легко можна було б замінити важчим:

кажу, що мій переїзд до Америки є

зрада батьківщини.

Але сучасна українська поезія ще не піднялася до такого рівня самовідвертості.

Збірка Махна порушує ряд проблем і породжує ряд запитань. І на одне із них: ”Що втрачає/набуває поет, проживаючи за межами вітчизни?” може дати відповідь сам зацікавлений читач. То ж книга чекає на вас, вірні поціновувачі поезії.

Валерій ПОЛКОВСЬКИЙ

м. Сейнт-Альберт, Канада