Роль Європейського Союзу у врегулюванні конфліктів на території Грузії


Notice: Undefined index: plus_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 670

Notice: Undefined index: bar_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 672

Розглядається еволюція політики ЄС на Південному Кавказі. Особлива увага приділяється ролі ЄС у врегулюванні конфліктів на території Грузії.

Ключові слова: Європейський Союз, Грузія, Південний Кавказ, російсько-грузинський конфлікт, міжнародні місії.

The evolution of EU policy in the South Caucasus is going to be considered. Particular attention is paid to the role of the EU in а conflict resolution in Georgia.

Key words: European Union, Georgia, the South Caucasus, the Russian-Georgian conflict, the international mission.

Рассматревается эволюция политики ЕС на Южном Кавказе. Особое внимание уделяется роли ЕС в урегулировании конфликтов на территории Грузии.

Ключевые слова: Европейский Союз, Грузия, Южный Кавказ, российско-грузинский конфликт, международные миссии.

Джерелом нестабільності в Кавказькому регіоні залишаються міжетнічні конфлікти – грузино-абхазький та грузино-осетинський, які заважають встановленню тісного співробітництва між країнами регіону, гальмують їхню повномасштабну участь у міжнародних інституціях та спричиняють значні економічні труднощі в розвитку політичних та економічних регіональних інфраструктур.

Донедавна вплив ЄЄ на процес врегулювання конфліктів на Південному Кавказі здійснювався з допомогою функціонування міжнародних Місій ООН та ОБСЄ у цьому регіоні. ЄС, таким чином, мав можливість долучатися до конфліктного врегулювання шляхом використання інструментів впливу, закладених у Європейську політику безпеки та оборони, а також у рамках Європейської політики сусідства із країнами Південного Кавказу  [2]. До такого інструментарію можна віднести застосування механізмів гуманітарного, економічного, адміністративно-правового характеру, залучення, в разі потреби, можливостей європейського поліцейського корпусу та європейських сил швидкого реагування. Однак, проблема, з якою зіткнувся сьогодні Європейський Союз на Південному Кавказі, полягає в припиненні функціонування Місії ОБСЄ та ООН у Грузії.

Місія ОБСЄ в Грузії була заснована в грудні 1992 р., відколи Абхазія і Південна Осетія вперше спробували відокремитися від Грузії. Вона налічувала 180 осіб, включаючи 28 співробітників, які мали статус неозброєних військових спостерігачів [8]. Через блокування у грудні 2008 р. Росією продовження мандату місії, вона повністю припинила свою діяльність 30 червня 2009 р.

Місія спостерігачів ООН у Грузії була заснована 24 серпня 1993 р. Резолюцією 858 (1993) Ради Безпеки для перевірки виконання угоди про припинення вогню від 27 липня 1993 р., укладеної між урядом Грузії і абхазькою владою в Грузії. Місія складалась з 88 військових спостерігачів. Первісний мандат Місії втратив свою силу у зв’язку з відновленням бойових дій в Абхазії у вересні 1993 р. Однак після підписання у травні 1994 р. грузинською та абхазькою сторонами домовленості про припинення вогню, Рада Безпеки ООН санкціонувала збільшення чисельності Місії до 136 військових спостерігачів та розширення її мандату. Після визнання Російською Федерацією незалежності Абхазії, сторони почали виступати за зміну назви та мандату зазначеної місії. Головна вимога абхазької сторони полягала у заміні Місії ООН у Грузії на Місію ООН в Абхазії, зі встановленням зони відповідальності військових спостерігачів організації на абхазькій території. Не знайшовши компромісного рішення з питання продовження роботи місії в рамках Ради Безпеки ООН, російська сторона наклала вето на продовження мандату місії в регіоні. Зважаючи на розбіжності членів Ради Безпеки з питання про продовження мандата Місії, її діяльність була припинена в 16 червня 2009 р. [3].

Російсько-грузинський конфлікт серпня 2008 р. обумовив необхідність вироблення власної стратегії ЄС щодо врегулювання конфліктів на Південному Кавказі, до того ж ЄС почав шукати можливі варіанти активнішого залучення до цих процесів. Російсько-грузинська війна 2008 р. серйозно вплинула на політичну ситуацію в Грузії та світі. Конфлікт змусив по-новому оцінити процеси, що відбуваються в регіоні, та підкреслив суттєві тенденції сучасної системи міжнародних відносин. Війна також стала свідченням геополітичних та цивілізаційних суперечностей сучасної епохи та несе в собі довгострокові наслідки не лише для протиборчих країн, але і для світової спільноти.

Ставлення до конфлікту провідних гравців міжнародної політики було досить неоднозначним. Безумовно, загальний баланс оцінок міжнародної спільноти в ході війни склався на користь грузинської сторони. Це можна простежити з рішень ООН, яка відхилила пропозицію Росії з відповідною заявою щодо Грузії як агресора. Провідні країни ЄС, наприклад, Франція, Німеччина, Польща засудили військові дії Росії. Грузинська сторона та представники наукових і політичних кіл Заходу у своїх дослідженнях підкреслювали, що на Кавказі мало місце порушення територіальної цілісності держави і, можливо, навіть спроба повалення демократично обраної влади  [1].

Геополітичні наслідки російсько-грузинського конфлікту розглядаються дослідниками на різних рівнях. Перш за все, слід зазначити, що визнання Росією незалежності Абхазії та Південної Осетії засвідчило готовність Москви до конфронтації із Заходом. Це визнання фактично означає порушення Гельсінських домовленостей, а також державного суверенітету і територіальної цілісності Грузії зокрема [5].

Для Грузії наслідки війни виявилися важкими, оскільки призвели до ускладнення перспективи відновлення територіальної цілісності держави. Існувала серйозна загроза усунення режиму М. Саакашвілі, у зв’язку з чим постала необхідність втручання посередників, якими були керівники країн ЄС, зокрема, Франції та ФРН.

5 червня 2008 р. Європарламент прийняв Резолюцію щодо ситуації в Грузії [7], в якій висловив глибоке незадоволення заявою Росії про вcтановлення офіційних зв’язків з сепаратистскою владою Південної Осетії та Абхазії та рішенням, прийнятим Міністерством оборони РФ від 31 травня 2008 р. щодо відправлення своїх сил до Абхазії для відновлення залізничної та дорожньої інфраструктури цього регіону. Європарламент закликав російську сторону вивести ці додаткові війська, присутність яких ставила під сумнів нейтральний статус миротворців.

Від початку російсько-грузинського збройного конфлікту ЄС, у якому головувала Франція протягом другого півріччя 2008 р., доклав значних дипломатичних зусиль для його якнайшвидшого врегулювання. За посередництвом Президента Франції Н. Саркозі Росія і Грузія підписали принципи врегулювання конфлікту в Грузії (15–16 серпня 2008 р.).

План Мєдвєдєва-Саркозі – це план врегулювання військового конфлікту в Грузії, прийнятий на зустрічі президентів Росії і Франції –  Д. Мєдвєдєва і Н. Саркозі під час переговорів у Москві 12 серпня 2008 р. Він включає наступні шість пунктів:

1) відмова від застосування сили;

2) остаточне припинення всіх воєнних дій;

3) забезпечення вільного доступу гуманітарної допомоги;

4) повернення збройних сил Грузії в місця постійної дислокації;

5) виведення збройних сил РФ на лінію, що передувала початку бойових дій;

6) створення міжнародних гарантій щодо забезпечення стабільності та безпеки в Абхазії та Південній Осетії  [4].

Наприкінці серпня 2008 р. в ЄС було проведено позачерговий саміт щодо дій Росії в Грузії та визнання Росією незалежності Абхазії і Південної Осетії. Напередодні саміту держави-члени ЄС фактично розділилися на два табори у своїй позиції стосовно Росії. Більшість європейських держав (Франція, Італія, Іспанія, Фінляндія, Австрія, Болгарія, Словенія, Греція, Кіпр) не підтримали застосування суворих санкцій до РФ. Суворішої позиції від ЄС щодо Росії вимагали Польща, країни Балтії та Великобританія. Для Росії єдиним негативним наслідком позачергового саміту ЄС стало призупинення переговорів щодо нової угоди між ЄС та РФ поки Росія не виведе свої війська до лінії 7 серпня 2008 р. [9].

14 листопада 2008 р. відбувся саміт ЄС – Росія, де обговорювалися питання конфлікту в Грузії, системи загальноєвропейської безпеки і міжнародної фінансової кризи. З приводу врегулювання конфлікту в Грузії ЄС зазначив, що Росія виконала більшість взятих на себе зобов’язань: припинення вогню, вивід військ з більшої частини територій, розташування контингенту міжнародних спостерігачів і початок міжнародних переговорів у Женеві. Тому ЄС відновив переговорний процес щодо підписання нової угоди ЄС – Росія, і 2 грудня 2008 р. відбувся черговий раунд переговорів. За відновлення переговорів щодо нової угоди з Росією висловилися майже всі держави-члени ЄС, за винятком Литви.

Створення Моніторингового органу ЄС у Грузії – Місії спостерігачів ЄС у Грузії – стало черговим етапом встановлення додаткового контролю з боку ЄС над процесом врегулюванням конфліктів на території Грузії. Євросоюз також взяв на себе ініціативу щодо міжнародного обговорення питання майбутнього статусу Південної Осетії та Абхазії й подальших пошуків забезпечення стабільності та безпеки в регіоні Південного Кавказу. Зазначені консультації розпочалися в Женеві ще наприкінці 2008 р. і мали вже кілька етапів. Конкретних результатів така міжнародна дискусія на сьогоднішній день не досягла [2].

В рамках роботи МСЄС державами-членами ЄС до Грузії були направлені більше 200 цивільних спостерігачів для стабілізації ситуації в регіоні після конфлікту в серпні 2008 р. [6]. Вони спостерігають за дотриманням усіма сторонами підписаного Грузією і Росією за посередництва ЄС шестипунктової угоди від 12 серпня 2008р. (План Мєдвєдєва – Саркозі), а також Угоди щодо заходів здійснення від 8 вересня 2008 р. [4]. Місія розпочала свою діяльність зі спостереження 1 жовтня 2008 р., починаючи з моніторингу виведення збройних сил Росії з територій, прилеглих до Південної Осетії і Абхазії. Відтоді Місія здійснює цілодобове патрулювання, приділяючи особливу увагу районам, прилеглим до адміністративних кордонів Абхазії і Південної Осетії. Зусилля Місії спрямовані в основному на питання спостереження за становищем на місці, надання звітів про інциденти та сприяння поліпшенню ситуації безпеки в цілому, завдяки присутності у відповідних районах.

Мандат Місії включає в себе стабілізацію, нормалізацію і побудову довіри, а також надання звітів ЄС для інформування органів, що приймають рішення з питань європейської політики і, таким чином, сприяє майбутній залученості ЄС в цьому регіоні. Мандат МНЕС охоплює всю територію Грузії в рамках міжнародно-визнаних кордонів країни, хоча де-факто влада Абхазії і Південної Осетії досі відмовляють у доступі до території, що знаходиться під їхнім контролем [6]. У першу чергу, Місія працює з метою запобігання відновлення збройного конфлікту (або відкритих військових дій), а також сприяння забезпечення безпеки регіонів для місцевих жителів на територіях, прилеглих до адміністративних кордонів Абхазії і Південної Осетії. Місія бажає сприяти створенню умов, за яких мирне населення зможе перетинати адміністративні кордони Абхазії і Південної Осетії без страху і перешкод, тим самим, полегшуючи негативні наслідки, що виникли в результаті розділових ліній.

Незважаючи на те, що результати роботи МНЄС щодо стабілізації ситуації відчутні, існують і певні проблеми щодо реалізації її діяльності. По-перше,  ще належить виконати значну роботу з побудови довіри. Водночас Місія наполягає на тому, що надання їй доступу до Південної Осетії і Абхазії буде сприяти підвищенню прозорості, внесе ясність щодо інцидентів, які вже відбулися, і, таким чином, зменшить ризик дестабілізуючих інцидентів у майбутньому. По-друге, План Мєдвєдєва – Саркозі, разом з угодою щодо заходів здійснення, підписаними у 2008 р. залишаються основою для подальшої присутності МНЄС в регіоні та її зусиль по стабілізації ситуації. Як і раніше залишається виконати п’ятий пункт угоди, так як триваюча присутність військового персоналу Російської Федерації і техніки, як у Південній Осетії, так і в Абхазії, є порушенням цієї частини Угоди  [4].

Отже, Європейський Союз намагається проводити власну південно-кавказьку політику, розраховану на розширення свого геополітичного та геоекономічного впливу. Проблема, з якою зіткнувся сьогодні ЄС на Південному Кавказі, полягає в припиненні функціонування Місії ОБСЄ та ООН у Грузії. Російсько-грузинський конфлікт серпня 2008 р. обумовив необхідність вироблення власної стратегії ЄС щодо врегулювання конфліктів на Південному Кавказі. На глобальному рівні російсько-грузинська війна засвідчила геополітичні можливості трьох провідних гравців міжнародної політики – США, Росії та ЄС.

ЄС вдалось добитися серйозного успіху у зміцненні свого впливу, враховуючи його значну роль  у вирішенні конфлікту. Завдяки створенню МНЄС, значно зросла вага ЄС у вирішенні конфлікту в Грузії. Незважаючи на деякі технічні проблеми в процесі реалізації на початковому етапі, МНЄС являє собою успіх для СЗБП ЄС. Місія продовжує робити важливий внесок у стабілізацію конфліктної ситуації в регіоні, особливо після припинення Місії ОБСЄ та ООН у Грузії.

Однак, можна стверджуватим, що після російсько-грузинського конфлікту відносин ЄС та Росії фактично залишилися на тому ж самому рівні, як і до цього. Слід також зазначити, що серед політиків та експертів панувала думка, що за будь-яких умов слід уникати конфлікту з Росією, особливо зважаючи на залежність від російських енергоносіїв. Неоднозначність ставлення до конфлікту держав, утримання від формування власної позиції щодо війни вкотре довели неспроможність міжнародного співтовариства втрутитися в конфлікт та ефективно його вирішити. Слід зазначити, що наслідки конфлікту позначились на ситуації балансу різних геополітичних сил у системі міжнародних відносин. Це підтверджується посиленням конкуренції між Росією, США та ЄС за вплив на пострадянському просторі.

 

Література

  1.  Бебешко О. В. «П’ятиденна війна» на Кавказі 2008 р.: причини та геополітичні наслідки / О. В. Бебешко // Український науковий журнал «Освіта регіону». – 2010. – № 2. – С. 87–90.
  2. Котелянець О.О. Південний Кавказ у зовнішньополітичних та безпекових стратегіях ЄС, США ТА НАТО / О. О. Котелянець // Стратегічна панорама. – 2009. – № 4 – С. 45–53.
  3. Моніторингова місія Європейського Союзу в Грузії [Електронний ресурс] // Європейський простір – портал проєвропейського громадянського суспільства України. – Режим доступу: http://eu.prostir.ua/view/23044.html?print.
  4. Российский проект резолюции СБ ООН. [Электронный ресурс]: Шесть пунктов плана . – Режим доступу: http://www.securitycouncilreport.org/atf/cf/%7B65BFCF9B–6D27–4E9C–8CD3–CF6E4FF96FF9%7D/Georgia%20Blue%20draft%20resolution.pdf.
  5.   Шелест Г. В. Російсько–грузинський конфлікт і його наслідки для енергетики та безпеки в Чорноморсько–Каспійському регіоні / Г. В. Шелест // Central Asia and the Caucasus. Journal of Social and Political Studies. Sweden . – 2009. – № 4–5. – С. 58–59.
  6. Миссия наблюдателей Европейского Союза в Грузии [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://eumm.eu/ru/about_eumm.
  7. European Parliament resolution of 5 June 2008 on the situation in Georgia [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.europarl.europa.eu/sides/getDoc.do?pubRef=–//EP//TEXT+TA+P6–TA–2008–0253+0+DOC+XML+V0//EN. (18)
  8. OSCE Mission to Georgia [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.osce.org/georgia–closed/.
  9. Reinventing Georgia: The Story of a Libertarian Revolution [Electronic resource] // European Stability Initiative. – 2010. – Mode of access: www.esiweb.org/index.php?lang=en&id=322&debate_ID=3.

Залишити відповідь