ПОЗИЦІЯ КІНЦЕВОГО ФОРМАНТА -ИК ТА ЙОГО ПОХІДНИХ ЩОДО СЛОВЕСНОГО НАГОЛОСУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

УДК 811.161.2’342.81.9

Тамара Товкайло, Людмила Довбня

Державний вищий навчальний заклад

«Переяслав-Хмельницький державний

педагогічний університет

імені Григорія Сковороди»,

м. Переяслав-Хмельницький

 

ПОЗИЦІЯ КІНЦЕВОГО ФОРМАНТА ИК ТА ЙОГО ПОХІДНИХ ЩОДО СЛОВЕСНОГО НАГОЛОСУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

 

У статті робиться спроба описати акцентні позиції кінцевих іменникових формантів сучасної української мови на матеріалі лексем чоловічого роду. Зауважується, що такі морфеми здебільшого віддають перевагу двом наголосовим позиціям: самі перебувають під наголосом або стоять за наголошеним складом. Об’єктом дослідження є український іменниковий суфікс -ик та його похідні: -ник, -льник, -івник, -овник, -еник. У мовознавстві до визначення статусу зазначених суфіксів існують різні підходи, які були враховані авторами під час аналізу вказаних формантів, що дало підставу висловити припущення щодо статусу самої інваріантної морфеми.

Ключові слова: формант, морфема, позиція, склад, наголос, дериватологія, іменник.

В статье осуществляется попытка описать акцентные позиции конечных формантов имени существительного современного украинского языка на материале лексем мужского рода. Отмечается, что такие морфемы в основном отдают предпочтение двум ударным позициям: либо сами находятся под ударением, либо стоят за ударным слогом. Объектом исследования является суффикс украинских существительных-ик и его производные: -ник, -льник, -івник, -овник, -еник. В языкознании к определению статуса указанных суффиксов существуют различные подходы, которые были учтены авторами при анализе указанных формантов, что дало основание высказать предположение относительно статуса самой инвариантной морфемы.

Ключевые слова: формант, морфема, позиция, слог, ударение, дериватология, имя существительное.

 

In thearticlewe trytodescribeaccentpositions of theendnounformants ofmodernUkrainianlanguageon the basisofthelexemesinthemasculinegender. Itisnotedthatsuchmorphememainly choosetwostresspositions: theyareunderstressorthey follow thestressed syllable. Theobjectofresearchis aUkrainiannounsuffix-икanditsderivatives: -ник, -льник, -івник, -овник, -еник. Therearedifferentapproachestothedefinitionofthestatusofthesesuffixesin linguisticsthathavebeentaken into considerationbytheauthorsintheanalysisoftheseformantsthatgavegroundsto make assumptions on thestatusoftheinvariantmorpheme.

Keywords: formant, morpheme, position, syllable, stress,derivatology,noun.

 

За останні десятиліття в мовознавстві утвердилася думка про вільний словесний наголос у східнослов’янських мовах та про залежність між морфемною будовою слова та наголосовими характеристиками суфіксів. У цьому аспекті дослідження акцентних характеристик прикметникових суфіксів уперше здійснила Н.Ф. Клименко[3], яка довела, що їм властива максимальна кількість позицій (5) щодо словесного наголосу. У поданій статті за її методикою робиться опис кінцевих іменникових суфіксів стосовно словесного наголосу.

Об’єктом дослідження є акцентуаційні особливості іменникового суфікса –ик та його похідних –ник, –льник, –івник, –овник, –еник.

Матеріал для дослідження взято з «Інверсійного словника української мови» [2], з якого виписані всі слова з цими суфіксами. За словником наголосів української літературної мови М.І. Погрібного уточнюємо наголос у слові. Поділ слова з даними суфіксами на морфеми подається за словником-довідником І.Т. Яценка [7]. Оскільки акцентні характеристики слів за різними словниками можуть мати розбіжності, перевіряємо наголос аналізованих слів ще й за тлумачним одинадцятитомним словником [6].

Мета дослідження – описати акцентні характеристики суфіксів.

У сучасній українській мові суфікс –ик багатозначний та омонімічний. необхідно розрізнювати три омонімічні суфікси –ик: –ик /на/плíч/н/ик/, –ик /кóн/ик/ та –ик /кібернéт/ик/. На виняткову продуктивність та багатозначність суфікса –ик  вказує М.А. Жовтобрюх: «На базі суфікса –ик шляхом перерозкладу прикметникових, дієприкметникових та іменникових основ виникає виняткової продуктивності суфікс –ник» [1].

Суфікс –ик  (з похідними) позначає осіб, тварин, предмети, рослини. Визначальною структурною рисою є його позиція після елементів –н, –ен,      –ан, –ян, –ів, –ов, що належать твірним основам з ознаковою семантикою: декáд/н/ик, з/гýб/н/ик, картопл/я́н/ик, криш/éн/ик, срібл/я́н/ик, тан/éч/н/ик, фургóн/н/ик, щодéн/н/ик.

Омонімічний до попереднього суфікса –ик зі значенням демінутивності, часто супроводжуваним ще й відтінком пестливості, може стояти відразу після кореня та інших суфіксів: гно́м/ик, до́м/ик, жба́н/ик, ко́н/ик, ло́м/ик, о́гн/ик, пі́вн/ик. Іноді цей суфікс втрачає згадані словотвірні значення й тоді в нього підкреслено лише предметність: пря́н/ик.

Омонімічний запозичений суфікс –ик/ік здебільшого позначає осіб за науковою та професійною діяльністю (акаде́м/ік, біо/хі́м/ік, гео/бота́н/ік, кано́н/ік) і рідко предмети (дерев/опла́ст/ик, ела́ст/ик, пла́ст/ик) та речовини (анти/біо́/т/ик, нарко́т/ик).

Наголосова характеристика суфіксів встановлюється відносно словесного наголосу [5]. Відомо, що останній визначається при складоподілі. Часто межі морфемного поділу і складоподілу не збігаються. Проте в даному випадку це не відіграє суттєвої ролі, оскільки найважливішою є констатація місця наголосу в слові та позиція суфікса щодо нього. З цієї ж причини не беруться до уваги відмінності в головному та другорядному наголосах складного слова.

Аналіз матеріалу здійснюємо за такою схемою:

  • розбиваємо кожне слово на склади, морфеми і протиставляємо наголоси;
  • уточнюємо, просте чи складне дане слово й водночас вказуємо на кількість складів у ньому;
  • фіксуємо позицію суфікса щодо словесного наголосу за допомогою таких ознак: а) стоїть відразу після наголошеного складу; б) розташований через один, два, …, n складів після наголошеного; в) є наголошеним;
  • вказуємо, яка з цих позицій є найбільш характерною для суфікса, отже, найбільш частотною в словах із даною морфемою;
  • перевіряємо, чи можливий у словах з аналізованими суфіксами паралельний наголос;
  • простежуємо, чи залежить акцентна характеристика морфем від довжини слова, що вимірюється кількістю складів у ньому, від належності його до простих (з одним) чи складних (з кількома) коренями;
  • зіставляємо акцентні характеристики суфікса –ик та похідних від нього суфіксів.

Існують різні підходи до визначення статусу суфікса –ик . Так, згідно з думкою вченого ЗденекаФ. Оліверіуса [4], суфікс –ик виступає не в ускладненому (за прийнятим нами тлумаченням) вигляді, а як низка окремих суфіксів, особливо в межах морфемного аналізу: –н, –ик, –ник, –еник.

«Конкретні значення цих чотирьох елементів заважають їх звести в одну морфему»[4], – зазначає вчений.

В інших працях із дериватології зустрічаємо інше трактування даної проблеми: –ик, ник, еник– вважаються складниками однієї афіксальної морфеми, наділеної однією словотвірною функцією [1]. Вивчаючи акцентуаційні характеристики суфікса –ик та похідних від нього суфіксів, вважаємо за необхідне застосувати диференційований підхід до аналізу самого суфікса та вторинних похідних від нього суфіксів. Іншими словами, здійснюємо аналіз позицій кожного з них відносно словесного наголосу. Це уможливить порівняння первинного і вторинного суфіксів за акцентними ознаками, дасть змогу уточнити питання про статус самої інваріантної морфеми. Позицію аналізованої морфеми щодо наголосу можна зобразити схематично, відзначаючи склад під наголосом і позицію суфікса щодо нього. Коли в слові даний суфікс комплексний, його компоненти відділяються скісною лінією. Так, у слові торпе́дникнаголосова позиція суфікса –ик характеризується схематично як: ᴗ́н/ик, тобто відразу після наголошеного складу. Суфіксові –ик властиві такі позиції:

  • ненаголошений суфікс –ик може стояти після –н, що йде безпосередньо після наголошеного складу: ᴗ́н/ик(800 одиниць): асфа́льт/н/ик, галантере́й/н/ик, торпе́д/н/ик, поро́м/н/ик, фурго́н/н/ик, фане́р/н/ик, ши́ль/н/ик, що/кварта́ль/н/ик;
  • суфікс -ик перебуває під наголосом(78 слів зі схемою ᴗн/и́к: гірн/и́к, двій/н/и́к, коліс/н/и́к, комір/н/и́к, корін/н/и́к, муч/н/и́к, штаб/н/и́к);
  • ненаголошений суфікс –ик стоїть через один склад після наголошеного(67 слів зі схемою ᴗ́ᴗн/ик: бу́д/оч/н/ик, ву́л/ич/н/ик, ре/генер/а́т/ор/н/ик, троле́й/бус/н/ик, шви́д/кіс/н/ик);
  • або через два склади ᴗ́ᴗᴗн/ик: ви́/уч/ен/ик, хи́м/о/род/н/ик.

Матеріал показує, що найпоширенішою акцентною ознакою суфікса       –ик є його позиція після наголошеного складу.

Водночас виявлено дванадцять слів із суфіксом –ик , що мають паралельний наголос. Позиція суфікса –ик у цих словах визначається схемою ᴗ́н/ик. Як бачимо, в одному слові реалізовано першу та другу наголосові характеристики (десять слів): во́д/н/и́к, мандр/і́в/н/и́к, мед/я́н/и́к, те́м/н/и́к, під/ри́в/н/и́кта ін. У двох словах спостерігаємо схему ᴗ́ᴗ́н/ик, у якій поєднані перша й третя позиції: за́/всі́д/н/ик, с/пі́/ва́/н/ик. Можливо, у такому співіснуванні найбільш характерної й часто реалізованої ознаки суфікса –ик  (відразу після наголошеного складу) та інших його ознак виявляється тенденція до вирівнювання наголосу в літературній мові. Простежимо, чи змінюється акцентна позиція суфікса –ик залежно від того, після яких елементів він стоїть (-ен, –ан, –ян, –отн, –изн.., див табл.). Варто зазначити, що похідні іменники з суфіксом –ик є віддієслівними й відприкметниковими утвореннями.

 

Зведена таблиця акцентних позицій суфікса -ик

н/ик

800

-ик

78

н/ик

68

н/ик

1

матрац/н/ик

дв/ій/ник

-ен 11 1 12 1

криш/ен/ик

уч/ен/ик

-ан 4 1 0 0

вбірж/ан/ик

піщ/ан/ик

-ян 6 12 4 0

вод/ян/ик

картопл/ян/ик

-енн 3 0 0 0

с/мир/енн/ик

спас/енн/ик

-отн 1 0 0 0 цинг/отн/ик
-изн 1 0 0 0 спів/віт/чин/ик
ів н/ик 0 32 1 0 руй/н/ів/н/ик
ав н/ик 1 0 0 0 кров/ав/н/ик
віддієсл. прикметник льник 229 0 15 0

утюж/и/льн/ик

м’я/льн/ик

 

Омонімічному суфіксові –ик із зменшено-пестливим значенням властиві такі позиції:

  • у 25 словах ненаголошений суфікс –ик стоїть після ненаголошеного складу (після кореневої морфеми) ᴗ́ик: ло́м/ик, ко́н/ик, со́м/ик, то́м/ик, фі́льм/ик, шра́м/ик, што́рм/икта ін.;
  • у двох словах –ик наголошений (ᴗ́ик): кум/и́к, огн/и́к. Похідні із суфіксом –ик утворюються лише від іменників.

Омонімічний запозичений суфікс –ик /-ік має свої акцентні характеристики. Загальна кількість відіменникових слів із ним становить 156 одиниць:

  • у 155 словах суфікс –ик /-ік стоїть після наголошеного складу (ᴗ́ик/ік): астро/фі́з/ик, діабе́т/ик, лун/а́т/ик, кіберне́т/ик, рома́нт/ик, се́пт/ик, стати́ст/ик, хро́н/ік, хі́м/ік;
  • в одному слові єретик цей суфікс є наголошеним. Як бачимо, найбільш характерною для омонімічних суфіксів (-ик , –ик , –ик ) є їх позиція після наголошеного складу. Варто зазначити, що різна кількість складів у слові не впливає на акцентні характеристики аналізованих суфіксів. Порівняємо для прикладу слова з різною складовою довжиною від двох до семи, що мають схеми наголосу ᴗ́н/ик: з/гу́б/н/ик, за/сту́п/н/ик, динам/і́т/н/ик, вул/е/вод/ді́ль/н/ик, вел/ик/о/розу́м/н/ик, пере/хрес/н/о/за/пи́ль/н/ик.

З наведених прикладів видно також, що акцентні характеристики суфіксів –ик , –ик , –ик /ікне залежать від того, до якого різновиду слів належить похідне – до простих чи кількакореневих складних.

У матеріалі дослідження значну кількість становлять слова із суфіксом     –ник. Це 886 одиниць. Йому властиві такі акцентні позиції:

  • ник стоїть після наголошеного складу – 631 одиниця. Схема прочитується в такий спосіб: ᴗ́ник: за/да́/ч/ник, лоб/о/грі́/й/ник, моги́ль/ник, одн/о/фамі́ль/ник, пневм/о/проб/і́й/никта ін.;
  • даний суфікс наголошений (ᴗник) – 103 слова: душ/ни́к, крам/ни́к, пред/став/ни́к, про/від/ни́к, чагар/ник та ін.;
  • розташовані через склад до наголошеного (ᴗ́ᴗник) 43 одиниці: вулкан/із/а́т/ор/ник, дв/а/дцят/и/пʼят/и/ти́сяч/ник, чорн/о/соро́ч/еч/ник або через два склади до наголошеного (ᴗ́ᴗᴗник) два слова: анци́/болот/ник, па́порот/никта ін.

Зауважимо, що найважливішою акцентною позицією суфікса –ник, як і суфіксів –ик , є його позиція після наголошеного складу. У 886 словах зустрічається -ник, що стоїть після морфем –ів-, або –ов-.

Спробуємо простежити, чи змінюють останні наголосову характеристику суфікса –ник. невелику за кількістю групу становлять слова із складним суфіксом –ів/ник. Це 64 одиниці, що займають такі акцентні позиції:

  • даний суфікс –ник наголошений (ᴗ́ник) – 60 слів: вірш/ів/ни́к,госп/прац/ів/ни́к, коч/ів/ни́к, машин/о/буд/ів/ник та ін.;
  • суфікс –ник стоїть після наголошеного складу (ᴗ́ник) – чотири одиниці: бариш/і́в/ник, зам/і́в/ник, числ/і́в/ник, щедр/і́в/ник. Суфікс –ов/ник охоплює 27 слів, при чому акцентні позиції даного суфікса не збігаються з характеристиками суфікса -ів/ник щодо кількості реалізацій. У нього переважає позиція після наголошеного складу (ᴗ́ник) у 24 словах: за/буд/о́в/ник, сан/о́в/ник, труд/о́в/ник, пере/слід/о́в/ник, під/полк/о́в/никта ін. Лише в трьох словах суфікс ‑ник наголошений (ᴗ́ник): віст/ов/ни́к, пол/ов/ни́к, стол/ов/ни́к. Як бачимо, між собою акцентні позиції суфіксів –ов/ник та –ів/ник перебувають у відношенні додаткової дистрибуції. Порівняно із суфіксом –ник, що стоїть після інших морфем, вторинний суфікс –óвникреалізує найхарактернішу його позицію після наголошеного складу, а –івник–його другу за кількістю реалізацій позицію – під наголосом (-івни́к).

Шістнадцять слів із суфіксом –ник мають паралельне наголошення, при якому співіснують схеми (ᴗни́к та ᴗ́ник): бере́з/ни́к, за/ка́з/ни́к, захи́с/ни́к, не́від/ни́к, пла́т/ни́к. У двох словах реалізуються схеми ᴗ́ᴗник та ᴗᴗ́ник: бе́сі́д/ник, до́ві́д/ник.

Наслідки аналізу свідчать про те, що найпродуктивнішою акцентною ознакою суфікса –ник є його позиція після наголошеного складу. Саме вона реалізується поряд з іншими в словах із паралельним наголосом. Зазначимо, що за матеріалами дослідження довжина слова в складах не впливає на акцентуаційну позицію суфікса –ник, не змінюється вона також від належності слова до простих чи складних: сто́вп/ник, моги́ль/ник, пере/смі́/ш/ник, гранат/о/ме́т/ник, фальш/ив/о/моне́т/ник.

В аналізованому матеріалі засвідчено 108 слів із вторинним суфіксом     –льник, що є віддієслівними утвореннями. Найбільш часто реалізованою ознакою його є позиція після наголошеного складу, у якому перебувають тематичні дієслівні суфікси –а, –и, –і (93 одиниці) ᴗ́льник: с/по/від/а́/льник, руб/и́/льник, о/гляд/а́/льник, об’/єдн/а́/льник, топ/и́/льник, бол/і́/льник, гов/і́/льник, волод/і́/льникта ін. Цей суфікс стоїть через склад після наголошеного у восьми словах (ᴗ́ᴗльник): ві́ш/а/льник, ма́з/а/льник, пла́к/а/льникта ін. В одному слові суфікс –льник стоїть через два склади після наголошеного (ᴗ́ᴗᴗльник): об/в’я́/зу/ва/льник. Різна кількість складів у слові не впливає на акцентні характеристики й цього суфікса: мор/и́/льник, золот/и́/льник, базар/ува́/льник, пил/о/на/різ/а́/льник. Завжди наголошену позицію займає ускладнений суфікс –івни́к(16 одиниць зі схемою (ᴗ́івни́к): буряк/івни́к, звір/івни́к, коз/івни́к, крол/івни́к, кур/івни́к) та суфікс –овник (у трьох словах, де він займає першу (одне слово) та другу акцентні позиції (два слова): вой/овни́к, вол/о́вник, об/пил/о́вник).

Зазначимо, що різна кількість складів у слові та належність до простих чи складних також не впливають на акцентні позиції суфіксів: віст/івни́к, буряк/івни́к, кукурудз/івни́к. Складний суфікс –еник у 10 словах займає такі акцентні позиції:

  • стоїть після наголошеного складу (ᴗ́еник) –6 одиниць: без/сере́бр/еник, кре́сл/еник, мол/и́/тв/еник, сре́бр/еникта ін.;
  • сам наголошений (ᴗе́ник)– три одиниці: ма/корж/е́ник, пух/к/е́ник, перв/о/свящ/е́ник;
  • стоїть через склад після наголошеного (ᴗ́ᴗеник)– одне слово: мол/и́/тв/еник.

Як бачимо з дослідженого нами матеріалу, найважливішою акцентною позицією суфікса –ик та похідних від нього суфіксів –ник, –льник, –еник є позиція після наголошеного складу, що засвідчена в 1560 словах. Це дозволяє висловити припущення про те, що первинні суфікси у складі вторинних (і першого –ник, і другого ступенів –івник, –овник) зберігають свою найхарактернішу акцентологічну ознаку. Найбільша кількість наголосових позицій спостерігається в первинного суфікса –ик [4] та похідного від цього суфікса без нових вокальних звуків –ник[4]. У решти похідних суфіксів кількість цих позицій менша: в –еник–три, –івник – одна, –овник – дві. Найменш реалізованою акцентуаційною ознакою первинного суфікса      –ик та вторинних від нього –ник, –льник є позиція через два склади після наголошеного (трапляється в п’яти словах). Вона зовсім не характерна для суфіксів –івник, –овник, –еник. Наголошення самого суфікса –ик, –ник належить до їх активних акцентних позицій, а в суфікса –овник вона є єдиною.

Паралельний наголос зовсім не притаманний словам із суфіксами –ик  та    –ик / –ік, –івник, –овник, –еник, проте властивий словам із суфіксами –ик та –ник, де їх акцентні позиції збігаються.

Порівняно з –ик омонімічні йому суфікси –ик зі значенням демінутивності та запозичені –ик /-ікна позначення осіб за родом діяльності мають меншу кількість на голосових позицій [1]. Найхарактернішою для них акцентуаційною ознакою є позиція після наголошеного складу, що споріднює їх із суфіксом –ик . На відміну від нього у двох омонімічних суфіксах –ик  та –ик /-ікнаголошення самого суфікса є рідко реалізованою ознакою (спостерігається всього в трьох словах).

 

ЛІТЕРАТУРА

  1. Жовтобрюх М.А. Курс сучасної української літературної мови/ М.А. Жовтобрюх, Б.М. Кулик. – К. : Вища школа, 1972. – 403 с.
  2. Інверсійний словник української мови / відп. ред. С.П. Бевзенко. – К. : Наукова думка, 1985. – 812 с.
  3. Морфемна структура слова /Т.О. Грязнухіна, Н.Ф. Клименко, Л.І. Комарова, М.П. Муравицька, М.М. Пещак. – К. : Наукова думка, 1979. – 336 с.
  4. Оливериус З.Ф. Морфемырусскогоязыка. Частотныйсловарь/ З.Ф.Оливериус. – Прага: UniverzitaKarlova, 1976. – 198 с.
  5. Погрібний М.І. Словник наголосів української літературної мови / М.І. Погрібний; за ред. І.О. Варченка. – К. : Радянська школа, 1964. – 604 с.
  6. Словник української мови в 11-ти томах.– Т. 4 / ред. А.А. Бурячок, П.П. Доценко.– К. : Наукова думка, 1973. – 840 с.
  7. Яценко І.Т. Морфемний аналіз : словник-довідник (у 2-х томах) / І.Т. Яценко; за ред. Н.Ф. Клименко.–К. : Вища школа, 1980–1981.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь