УДК811.112.2’367.335.2

Олексієнко А.В.

ДНУ ім. О. Гончара, м. Дніпропетровськ

ІДЕНТИФІКАЦІЯ СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ

З ДЕТЕРМІНАТИВНИМ ПІДРЯДНИМ СЕРЕД ІНШИХ ТИПІВ ГІПОТАКСИСУ

Стаття присвячена ідентифікації детермінативного підрядного речення в сучасній німецькій мові. Автор спирається при дослідженні на трансформаційний метод з процедурами субституції, пермутації та інтраполяції.Для першої процедури автор використовуєпарцелятивну, сепаративну, номіналізаційну та координативну проби, для другої – об’єктно-, інструментально- та каузально-гіпотаксичну, а також у каузально-паратаксичну проби. Процедура інтраполяції проводиться в корелятивній, патронімічній, квеситивній та валоративній пробах.

Ключові слова: детермінативне підрядне речення, гіпотаксис, трансформаційний метод, проба.

Алексеенко А.В. Идентификациясложногопредложения с детерминативнымпридаточнымсреди других типовгипотаксиса.Статьяпосвященаидентификациидетерминативногопридаточногопредложения в современномнемецкомязыке. Автор опирается при исследовании на трансформационный метод с процедурами субституции, пермутации и интраполяции. Дляпервойпроцедуры автор применяетпарцелятивную, сепаративную, номинализирующую и координативнуюпробы, длявторой – объектно, инструментально- и каузально-гипотаксисную, а также в каузально-паратаксиснуюпробы. Процедура интраполяциипроводится в коррелятивных, патронимических, квеситивных и валоративных пробах.

Ключевые слова: детерминативноепридаточноепредложение, гипотаксис, трансформационный метод, проба.

Oleksiienko A.V. Identificationof complex sentence with determinativeclauseamongothertypesof hypotaxis.ThearticleisdevotedtotheidentificationofdeterminativesubordinateclauseinmodernGermanlanguage. Theauthorreliesinthestudyontransformationmethodwiththeproceduresofsubstitution, permutationandintrapolarization. To thefirstproceduretheauthorincludesparcelative, separative, nominalisationandcoordinativetests, to thesecond–theobject–, theinstrumental–andcausal-hypotactical, aswellasthecausal-paratacticaltests. Intrapolarizationprocedureiscarriedoutincorrelative, patronymic, quesitiveandvalorativetests.

Keywords:determinativesubordinateclause, hypotaxis, transformationalmethod, test.

Актуальність.У сучасній граматиці існує дві панівні точки зору на природу детермінативного гіпотаксису – широка і вузька. Згідно першої з них ДР – це будь-яке складнопідрядне речення, введене сполучним словом (релятивом): і присловне (з’ясувальне, обставинне, атрибутивне), і приреченнєве [Адмони 1973, с. 340]. Згідно іншої, ДР вважається таким релятивним СПР, підрядне якого відноситься не до якогось одного члена головного (“присловність”), а до всієї структурної схеми (“приреченнєвість”) головного речення(ГР) [Адмони 1973, с. 341; Загнітко 2011, с. 698; Eisenberg 1994, c. 335]. Представники останньої, вузької точки зору неодноразово намагалися виробити систему правил, які б дозволили відмежувати детермінативне речення(ДР) від інших типів і видів складнопідрядних речень(СПР). Проте їхні критерії виявлялися часто малоефективними, тому що одні науковці спирались лише на граматичний аспект,залишаючи без уваги семантику[Engel 1988, c. 285; Helbig1980, с. 13; Sommerfeldt 1998, c. 241], а інші – на логіко-смислові міркування, залишаючи без уваги граматичну форму [Zifonun 1997, c. 2328].

Метою даної розвідки є визначення за допомогою методів й методики ідентифікаційних особливостей детермінативного гіпотаксису в сучасній німецькій мові.Об’єктом статті виступають складні речення з детермінативним підрядним (дПР), а предметом – критерії ідентифікації детермінативного гіпотаксису від інших типів гіпотаксису.

Тільки опора на методи й методики тріангуляційного підходу, який передбачає розуміння речення у триєдності його формального, семантичного та функціонального начал, може дійсно посприяти несуперечливому вирішенню проблеми відмежування ДР від інших СПР релятивного підкласу.

Видається, що таким формально-смисловим методом слід визнати трансформаційний метод, який дозволяє більш точно кваліфікувати ту чи іншу синтаксичну побудову на предмет з’ясування її статусу шляхом їх перетворень у семантично еквівалентні (синонімічні) конструкції [Падучева 2008, с. 10-21].

Синтаксичні перетворення, що мають бути використаними при відмежуванні ДР від інших типів і видів СПР, можна подати у вигляді трьох трансформаційних блоків – субституції, пермутації та інтраполяції, кожен з яких спирається на відповідний набір процедур і проб. При цьому передбачається, що смисловий інваріант початкової та похідної форм має бути спільним для них обох.

Субституція – трансформаційний метод, призначений для з’ясування тотожності мовних одиниць у плані парадигматики шляхом їх взаємозаміни у певних контекстах. Важливим моментом цього методу є той факт, що заміна одного елемента іншим у плані вираження не викликає відповідної зміни в позначуваних ними елементах змісту [Ахманова 2006, с. 461]. У межах цього дослідження релевантними видаються такі субституційні проби, як парцелятивна, сепаративна, номіналізаційна та координативна.

Проба на парцелюваннябазується на думці про те, що дПР є судженням, здатним існувати самостійно [Helbig 1980, c. 17] і незалежно від головного речення [Erben 1963, с. 190]. Парцелювання як спосіб розбивки одного реченнєвого цілого на дві автономні частини-парцеляти якраз тим засобом, який допомагає цю думку підтвердити. Воно становить собою роз’єднання двох частин детермінативного гіпотаксису на два парцеляти: ГР набуває статусу простого речення, а дПР – статусу відокремленого підрядного.Пор.:(1)Peterhatmichbesucht, wasmichüberraschthat [Helbig 1980, c. 15]→ (1a) Peterhatmichbesucht. Wasmichüberraschthat.

Парцелювання є по суті синдетичною трансформацією, тобто процедурою відокремлення підрядної частини від головної і в такий спосіб її автономного існування. Головне при цьому – пауза, яка засвідчує запізнілий шматок інформації, що його досилає мовець навздогін до основної клаузи.  Оскільки такого роду перетворення можуть бути застосовані й по відношенню до інших типів СПР, то без додаткової трансформаційної підтримки парцеляції може виявитися недостатньо переконливою. Такою додатковою силою для унаочнення самостійного статусу обох клауз ДР володіють проби на сепаратизацію та номіналізацію.

Проба на сепаратизацію ГР і дПРє певною мірою різновидом парцеляції. Вона унаочнює той же самий статус для ГР, але дещо інший для дПР, а саме: замість релятива (was, worüber, womit, wobei, weshalb) вона пропонує його обставинний замінник – das, darüber, damit, dabei, deshalb. Напр.: (1b) Peterhatmichbesucht. Dashatmichüberrascht.

І парцелятивна, і сепаративна проби свідчать, що змістовий зв’язок детермінативного підрядного з головним є доволі слабким і що один і той же самий смисл може бути переданим за допомогою альтернативних синтаксичних побудов, які засвідчують змістовну незалежність однієї частини ДР від іншої [Homberger 2000, c. 620].

Проба на номіналізацію ГР є пробою на перетворення однієї з ДР-клауз у відповідний член речення при збереженні початкового смислу:(1c) PetersBesuchhatmichüberraschthat. Як правило, номіналізуватися може лише ліва (перша, головна) клауза, адже вона є носієм того пропозиційного змісту, до якого комплементарно приєднується детермінативна клауза.

Аналогічне стосується й координативної проби. З семантичного погляду зв’язок між головним і детермінативним підрядним реченням близький до того, що властивий єднальним складносурядним і безсполучниковим конструкціям[Загнітко 2011, с. 6]. Й. Ербен, вважаючи ДР “несправжніми релятивними реченнями [Erben 1963, с. 190], підозрював його у подвійній природі зі своєрідною дифузію підрядності та сурядності. Тож дифузну підрядно-сурядну природу ДР можна унаочнити  за допомогою координативної проби: (1d) Peterhatmichbesuchtundmich{dadurch}überrascht. Детермінативне підрядне перетворюється в координативнесурядне лише за алгоритмом und-єднальності, а інші її різновиди тут недопустимі.

Пермутація – трансформаційна процедура, яка має на меті демонстрацію факту синтагматичної кореляції плану вираження і плану змісту, а зрештою й взаємозамінюваністьмовних елементів у мовленнєвмому ланцюзі [Ахманова 2006, с. 322] Йдеться про з’ясування функційноїрізниці між мовними одиницями, що дозволяє судити не тільки про тотожність смислів початкового і похідного речень, а й про набуття ними певних контекстуально зумовлених смислів. Для ДР актуальною є складнореченнєвапермутація, яка передбачає перестановку ДР і дПР місцями, при якій міняється їхній синтаксичний статус: головне речення стає підрядним, а підрядне – головним. Йдеться зокрема про субституцію в різних її виявах.

Перший із них – об’єктно-гіпотаксична проба (dass-Probe [Engel 1994, c. 286]) – передбачає перестановку головної та підрядної клауз місцями. При цьому позиція дПР, трансформованого в головне, не відбивається на змісті ДР: (1f) Peterhatmichüberrascht, dassermichbesuchthat;(1f’) DassPetermichbesuchthat, hatmichüberrascht.

Другою трансформацією для ДР є інструментально-гіпотаксична проба (dadurch-dass-проба), яка, уможливлюючи перестановку клауз місцями, дозволяє побачити в ДР і прихований інструментальний смисл, який ніби “вмонтовано” в детермінативність. Способом виявлення такого смислу є введення до складу такого субстантивованого гіпотаксису інструментально-модального сполучника dadurchdass: (1g) Peterhatmichdadurchüberrascht, dasserhatmichbesuchthat.

Релевантною для ДР є й каузально-гіпотаксична проба (weil- / da-проба), яка також уможливлює перестановку клауз місцями, але при цьому висвітлює наявність причинно-наслідкових рефлексій, скритих десь у глибинах детермінативних відношень: (1h) Peterhatmichüberrascht, weilermichbesuchthat;(1h) DaPetermichbesuchthat, hatermichüberrascht. Виявленню причинно-наслідкового субстрату в семантичній структурі ДР сприяє й інший вид складнореченнєвої субституції – каузально-паратаксична проба(denn-проба): (1i) Peterhatmichüberrascht,dennerhatmichbesucht.

Інтраполяція – трансформаційний метод, що становить собою підстановку або вставку до складу ДР якогось специфічного компонента смислу з метою з’ясування того, як семантика ДР буде реагувати на ті штучні мовленнєві вкраплення, які не були в ньому закладені початково. Основною метою цього методу є перевірка сумісності структури й семантики ДР з тими лексико-граматичними компонентами, які мають сигналізувати наявність чи відсутність того параметру, що перевіряється. Для такої перевірки у пригоді є корелятивна, патронімічна, квеситивна та валоративна проби.

Корелятивна проба базується на усвідомленні того усталеного для синтаксису факту, що ДР не відноситься до якогось одного члена головного речення, а відноситься до всього його складу, а точніше – до його структурної схеми. Це означає, що, на відміну від інших типів СПР, дПР не може бути заміненим яким-небудь синонімічним компонентом всередині головного речення [Адмони 1973, с. 341]. Серед іншого це означає, що головна клауза ДР не може мати у своєму складі ніякого корелята (типу es, das, so, derart, zu тощо). Це якраз і засвідчують відповідні (партонімічні) проби, які дають граматично невідмічені корелятивні трансформи: (1)≠ *(1k) Peterhatmichsobesucht, wasmichüberraschthat.

Партономічна проба має своєю метою перевірку того, чи співвідноситься дПР з якоюсь частиною ГР, чи ні. Зокрема, трансформи дають негативний результат та показують, що підрядне не співвідноситься з якимось членом головного, а співвідноситься зі всім його складом одночасно: (1)≠ *(1l) *…Peter, wasmichüberraschthat; *…mich, wasmichüberraschthat; *… gestern, wasmichüberraschthat;*…hatbesucht, wasmichüberraschthat.Партонімічна проба є однією з найважливіших при розмежуванні ДР та інших типів СПР, особливо в тих випадках, де дослідники вважають недетермінативні речення детермінативними. Напр.: (2) PetertrafseineTante, diesehrinEilewar [Homberger 2000, c. 620] → (2h) Tante, diesehrinEilewar.

Таким чином, усі зазначені вище проби дозволяють відокремити ДР від інших СПР, з яким його іноді безпідставно ототожнюють. Водночас вони дозволять побачити протиріччя в їх витлумаченні, здавалося б, дуже авторитетними германістами. Зокрема, то й же Г. Хельбіг, з одного боку, чітко розводить детермінацію і атрибуцію, протиставляючи приклади (3) Erarbeitetvölligselbständig, wasmirbesondersgefälltта (4) IndiesemGeschäftgibtesnichts, wasmirbesondersgefällt. З іншого боку, він легко нехтує цим протиставленням, зараховуючи до корпусу ДР речення типу (5) SiemachteeinenVersuch, deraberspäterrestlosscheiterte та (6) EswarimAugust, alsernachItalienwanderte [Helbig 1986, c. 674]. Така непослідовність, характерна й для інших науковців [Engel 1988, c. 286; Homberger 2000, c. 620 та ін.], що можна пояснити лише відсутністю чітких формальних правил розмежування аналізованого явища від близьких і споріднених граматичних явищ.

Тож при дослідженні детермінативного гіпотаксису доцільно спиратися на усталені синтаксичні критерії та методи, провідним серед яких є трансформаційний метод з процедурами субституції, пермутації та інтраполяції. Кожна з цих процедур, у свою чергу, володіє відповідним набором тестів (проб), які у своїй сукупності можуть бути пробами з позитивним (більшість) і з негативним результатом. Проби на позитивний результат показують, що в ДР є такого, чого немає в інших типах СПР. Проби з негативним результатом (протиставна, розділова і градаційна, а також корелятивна і партономічна), навпаки, показують, що не є властиво ДР порівняно з іншими типами СПР. Тож і у випадку позитивних, і у випадку негативних трансформацій ми маємо справу з підтвердженням провідних синтаксичних властивостей ДР і дПР.

Перспективою подальших наукових розвідок видається у кваліфікації та класифікації детермінативних підрядних речень у різних дискурсах сучасної німецької мови.

Література:

1. Адмони В.Г. Синтаксис современного немецкого языка: Система отношений и система построения / В.Г. Адмони. – Л.: Наука, 1973. – 366 с.
2. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов / О.С. Ахманова. Изд. 3-е, стреот. – М.: КомКнига, 2005. – 576 с.
3. Загнітко А.П. Теоретична граматикаукраїнськоїмови: Морфологія. Синтаксис / А.П. Загнітко. – Донецьк: Бао, 2011. – 992 с.
4. Падучева Е.В. Высказывание и его соотнесенность с действительностью / Е.В. Падучева. – [5-е изд.]. – М.: ЛКИ/URSS, 2008. – 272 с.
5. Eisenberg P.Grundriß der deutschen Grammatik / P. Eisenberg. – Stuttgart/Weimar: Metzler, 1994. – 581 S.
6. Engel U. Deutsche Grammatik / U. Engel. – Heidelberg: Groos; Tokyo: SansyusyaPubl., 1988. – 888 S.
7. Erben J. Deutsche Grammatik. Ein Abriß / J. Erben. – 12. Aufl. – München: Max Hueber, 1992. – 392 S.
8. Helbig G. Was sind “weiterführende Nebensätze”? // Deutsch als Fremdsprache / G. Helbig. – Leipzig: Herder-Institut der Karl-Marx-Universität, 1980. – №.1. – S. 13-22.
9. Homberger D.Sachwörterbuch zur Sprachwissenschaft / D. Homberger. –Ditzingen: P. Reclamjun, 2000. – 666
10. Jung W. Grammatik der deutschen Sprache / Bearb. von G. Starke. – Leipzig: Bibliographisches Institut, 1980. – 488 S.
11. Sommerfeldt K.-E. Einführung in die Grammatik der deutschen Gegenwartssprache / K.-E.Sommerfeldt, G. Starke. 3. neu bearb. Aufl. – Tübingen: Max Niemeyer, 1998. – 301 S.
12. Zifonun G. Grammatik der deutschen Sprache (in 3 Bänden) / G. Zifonun, L. Hoff­mann, B. Strecker u.a. – Berlin; N. Y.: Walter de Gruyter, 1997. – 2569 S.