ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ ТЕОЛОГІЧНОГО ТЕКСТУ У РЕЛІГІЙНОМУ ПЕРЕКЛАДІ


Notice: Undefined index: plus_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 670

Notice: Undefined index: bar_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 672

УДК: 81255.2

Н. В. Білоус, аспірантка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

м. Київ

 

 

У статті охарактеризоване поняття теологічного тексту, проаналізовано інтерпретаційний потенціал оригінального і перекладеного теологічного тексту з погляду перекладацької адаптації.

Ключові слова: теологічний текст, теологічний дискурс, інтерпретаційний потенціал,  адаптивні стратегії перекладу.

В статье охарактеризовано понятие теологического текста, проанализирован интерпретационный потенциал оригинального и переведенного теологического текста с точки зрения переводческой адаптации.

Ключевые слова: теологический текст, теологический дискурс, интерпретационный потенциал, адаптивные стратегии перевода.

The article deals with the definition of theological text. The interpretive potential of an original and a translated theological text was analyzed from the point of view of translation adaptation.

Key words: theological text, theological discourse, interpretative potential, adaptation strategies of translation.

 

 

Процес загальнонаціонального відродження в Україні кінця 80-х – початку 90-х років ХХ століття відновив теїстичну систему відношень між державою, соціальними інститутами Церкви і населенням. Представники різних релігійних конфесій, традиційно представлених на теренах нашої держави, серед яких, зокрема, парафіяни Української греко-католицької церкви, римо-католицької церкви (католики західного й східного обряду), Української лютеранської і німецької євангелічно-лютеранської церков, отримали змогу відкрито сповідувати свої віровчення і проводити богослужіння, в тому числі німецькою мовою. Виникла потреба у перекладі, з одного боку, першоджерел лютеранської течії протестантизму, тобто «символічних книг», покладених в основу лютеранської теології; з іншого боку, католицьких німецькомовних богословських текстів, які належали перу видатних духовних осіб – провідників християнської віри.

Таким чином, актуальність пропонованого дослідження зумовлюється нагальною потребою в оптимізації та гармонізації релігійного перекладу німецько-українського напряму, що відповідає духовним запитам українського суспільства.

Мета статті – сформулювати визначення теологічного тексту, релевантне для перекладознавства та проаналізувати адаптивні стратегії перекладу німецькомовного теологічного тексту протестантського напряму українською мовою.

Об’єктом дослідження є оригінальний німецькомовний текст, що належить до жанру фундаментальної теології, та його україномовний переклад.

Предмет вивчення складають жанрові особливості фундаментального теологічного тексту в аспекті перекладацької адаптації.

Матеріал статті становлять німецькомовний текст Еріха Зауера «Triumph des Gekreuzigten» та його переклад українською мовою, виконаний Д. Марійчуком.

Вибір фундаментального теологічного тексту Е. Зауера в якості матеріалу для порівняльно-перекладацького дослідження зумовлюється двома  критеріями : 1) наявність прямого перекладу з німецької українською мовою, оскільки більшість виявлених україномовних теологічних текстів, які мають навіть суто німецьке походження, перекладені з англійської мови (наприклад, «Книга згоди» як символічна книга лютеранства); 2) популярність жанру фундаментального богослов’я загалом і даного конкретного автора зокрема на видавничому ринку України.

У межах західної німецькомовної традиції теологічні тексти розглядаються на перетині власне теології, класичного літературознавства і спеціальної дисципліни «естетика сприйняття» (Rezeptionsästhetik), як окремого напряму теорії літератури [7].

Провідною ідеєю естетики сприйняття стала думка, висловлена одним із засновників згаданої дисципліни Гансом Робертом Яусом, яка полягала у необхідності урахування трьох складових аналізу літературного твору: продукції; вираження; рецепції та впливу на читача [9]. Саме останній фактор відіграє вирішальну роль під час перекладацького аналізу релігійних текстів, оскільки провідною функцією таких творів стає апелятивна функція, тобто звернення до адресатів з певною метою.

Відомий німецький дослідник теологічних текстів у галузі гомілетики (проповідей) та літургіки (богослужіння), професор практичної теології Вестфальського університету м. Мюнстер В. Енгеманн підкреслює спільність об’єкту аналізу для теології та літературознавства – текст і його джерело походження. Автор окремо наголошує на тому факті, що саме естетика сприйняття ініціювала дискусію про моделі рецепції та інтерпретації теологічних текстів [8].

Отже, з погляду теорії дискурсу теологічні тексти функціонують у середовищі теологічного дискурсу, який складається із багатьох підтипів (субдисциплін). Так, християнське богослов’я (теологія) розподіляється на декілька об’ємних галузей: 1) фундаментальне (теоретичне, систематичне) богослов’я; 2) догматичне богослов’я (догматика); 3) апологетичне богослов’я (апологетика); 4) порівняльне богослов’я; 5) пастирське богослов’я; 6) етичне богослов’я; 7) біблійне богослов’я; 8) історичне богослов’я.

Наприклад, систематичне богослов’я включає, зокрема, такі субдисципліни, як тріадологію (вчення про Святу Трійцю); ангелологію (вчення про ангелів); антропологію (вчення про людину); христологію (вчення про Ісуса Христа); екклезіологію (вчення про Церкву); хамартологію (вчення про гріх); понерологію (вчення про зло); іконологію (вчення про ікону); сотеріологію (вчення про спасіння); есхатологію (вчення про останню долю світу).

Християнське догматичне богослов’я формує системну інтерпретацію догматів віровчення; апологетичне богослов’я обґрунтовує віровчення за допомогою раціональних засобів; порівняльне богослов’я здійснює компаративний аналіз базового віровчення з основоположеннями інших релігій; пастирське богослов’я включає у предмет свого розгляду літургіку (теорію і практику богослужіння); гомілетику (теорію і практику проповідницької діяльності); катехитику (початкове вчення про віру); каноніку (теорію церковного права).

Етичне богослов’я висуває на перший план вчення Церкви про етичну свідомість і етичну поведінку людини; біблійне богослов’я охоплює екзегетику, герменевтику та ісагогіку як окремі дисципліни, що створюють різні методологічні підходи у питанні тлумачення біблійних текстів. Зрештою, історичне богослов’я займається церковною археологією, біблійною історією, історією Давньої Церкви, візантологією, історією помісних церков.

Відтак, кожній із названих галузей відповідає свій підтип теологічного дискурсу із конкретними видами текстів. Таким чином, дискурсологічне визначення теологічного тексту можна сформулювати як текст теологічного (богословського) змісту, що функціонує у межах теологічного дискурсу. У свою чергу, перекладознавчий компонент у дефініції теологічного тексту можна відтворити у такому формулюванні: теологічний текст – компонент християнського теологічного дискурсу мовою оригіналу, який підлягає перетворенням на мову перекладу у межах відповідної перекладацької епістеми.

На сьогоднішній день існують цікаві розвідки на перетині філософських наук і теорії перекладу, у межах яких встановлюється нова перспектива дослідження суто перекладацьких проблем з погляду методологічних настанов філософії. Наприклад, Г. Воскобойник в якості універсального принципу перекладацької діяльності висуває принцип тотожності між оригіналом і перекладом [4, с. 113].

Водночас, оскільки абсолютної тотожності між текстами різних мов і культур досягнути неможливо, на практиці вона виявляється у двох різновидах: позитивістській тотожності та феноменологічній тотожності. Автор асоціює позитивістську тотожність із поняттям перекладацької еквівалентності, а феноменологічну тотожність, у свою чергу, з поняттям адекватності [4, с. 114].

Досліджуючи тексти християнського протестантського дискурсу в аспекті перекладу, О. Журавльова також відносить їх до прагматичного текстотипу. Дослідниця наголошує на тому, що релігійні тексти спрямовані на зміну поведінки адресата відповідно до задуму адресанта, тому перекладачу необхідно зрозуміти й передати зміст тексту вихідної мови не в тексті мови перекладу, що актуально, насамперед, для художніх текстів, а носію мови перекладу, що характерно для прагматичних (апелятивних) текстів [5, с. 11].

Отже, перевіримо припущення щодо високого ступеня адаптивності перекладу для теологічних текстів як текстових продуктів з високим прагматичним потенціалом (апелятивною функцією). З цією метою розглянемо фрагменти німецькомовного оригіналу теологічного тексту (надалі ТТ) за авторством Еріха Зауера, видатного теолога християнського протестантського дискурсу в галузі історії спасіння, та його україномовного перекладу, виконаного проповідником Дмитром Марійчуком:

Н1 (оригінал): «Triumph des Gekreuzigten» – das ist der Sinn der neutestamentlichen Offenbarungsgeschichte. In immer helleren Lichtkreisen läßt Christus, der Triumphator, seinen Himmelsglanz erstrahlen. Die Gewinnung der Gemeinde, die Bekehrung der Völkerwelt, die Verklärung des Universums – das sind die drei Hauptstufen in dem Triumphzug seiner Erlösung [10, S. 1].

У1 (переклад): «Тріюмф Розп’ятого» – це сенс історії об’явлення Нового Заповіту. Щораз то ясніше випромінює небесне сяйво від Христа-Переможця. Здобуття Церкви, навернення народів світу, переміна всесвіту – це ті три головні ступені у відношенні до тріюмфу Його відкупленя (спасіння) [6, с. 9].

Згаданий фрагмент становить перші три речення з передмови автора до фундаментального теологічного тексту в галузі христології (богословського вчення про співвідношення божественної та людської природи Ісуса Христа як другої Особи Святої Трійці).

По-перше, на лексико-семантичному рівні наведеного уривку спостерігається насиченість термінами фахової підмови теології, що належать до християнсько-богословської терміносистеми: neutestamentlich, Offenbarung, Gemeinde, Bekehrung, Verklärung, Erlösung.  По-друге, тут фіксується наявність антропоніма і теоніма (загальної та власної назв, що іменують божество): відповідно, der Gekreuzigte та Christus, der Triumphator.  

У першому висловленні перекладач відтворює термінологічне незв’язане словосполучення моделі adj + Sub(Kompositum) neutestamentliche Offenbarungsgeschichte через повний граматичний синонім цільової мови: історія об’явлення Нового Заповіту. Причому термінологія християнської богословської терміносистеми німецької мови передається еквівалентами (однозначними термінологічними відповідниками) богословської терміносистеми української мови: das Neue Testament – Новий Заповіт; Offenbarung – об’явлення.

Утім, необхідно зазначити, що у широкому контексті теологічного твору Е. Зауера зафіксовано контекстуальний синонімічний ряд для поняття Offenbarung: die Eröffnung, das Erscheinen. Наприклад, у змісті на початку твору сьомий розділ першої частини сформульовано так: die Eröffnung des Gottesreiches [10, S. 11]. У перекладі назва даного розділу звучить як Об’явлення Божого Царства [6, с. 5]. Отже, можна зробити висновок, що у межах богословської терміносистеми української мови існує полісемія терміну об’явлення. Водночас за дефініцією Великого тлумачного словника української мови (ВТСУМ), лексема об’явлення має лише одне значення: з позначкою книжн., рел. – те саме, що одкровення. У словниковій статті також надається приклад: Об’явлення св. Івана Богослова [3, с. 824].

Відтак, не можна погодитися із заявленою у словнику семантичною однозначністю терміна об’явлення, оскільки у тому ж самому джерелі під рубрикою одкровення наводиться кілька визначень: 1) книжн., рел., заст. – раптове осягнення істини, доступне лише обранцям у момент містичного осявання, що, за християнськими догматами, йшло безпосередньо від Бога; об’явлення; 2) щось нове, досі не відоме, щойно відкрите, з’ясоване; 3) відверта розповідь, сповідь [3, с. 828]. Очевидно, що саме перше значення відповідає німецькому богословському терміну Offenbarung.

Утім, не слід забувати про існування термінологічної полісемії терміна об’явлення навіть всередині богословської терміносистеми обох аналізованих мов, тому що Об’явлення св. Івана Богослова (нім. die Offenbarung des Johannes) уживається для позначення останньої із 27 книг Нового Заповіту, визнаних Церквою канонічними. Тому робимо висновок про подвійну полісемію терміна об’явлення в українській мові: з одного боку, між одиницею християнсько-богословської терміносистеми та одиницею загальновживаної мови (див. вище тлумачення лексеми одкровення); з іншого боку, у межах фахової підмови теології як української, так і німецької мов: 1) істина (нім. die Offenbarung des Wortes Gottes); 2) 27-а канонічна книга Нового Заповіту від св. Івана Богослова (Об’явлення Івана Богослова).

Отже, наявність адаптивних стратегій у перекладі фундаментального теологічного тексту з німецької українською мовою пояснюється, на нашу думку, загальною прагматичною спрямованістю даного типу текстів у межах теологічного (і ширше – релігійного дискурсу), яка реалізується з урахуваннням культурних норм і стереотипних очікувань реципієнтів мови перекладу.

 

Список літератури

1. Бахтин М.М. Собр. соч. – М.: Русские словари, 1996. – Т.5: Работы 1940-1960 гг.– С.159-206. Комментарии. – С. 535-555.

2. Бобырева Е.В. Языковые особенности религиозного дискурса / Е.В. Бобырева // Аксиологическая лингвистика: проблемы когниции и коммуникации. – Сб. науч. тр. – Волгоград: Колледж, 2006. – С. 81-88.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / укладач: Бусел В.Т. – Київ-Ірпінь: Перун, 2009 – 1736 с.

4. Воскобойник Г.Д. Лингвофилософские основания общей когнитивной теории перевода: дис. … д-ра філол. наук. – Иркутск, 2004. – 252 с.

5. Журавльова О. Реалізація інтерпретаційного потенціалу релігійного дискурсу в процесі перекладу / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://er.nau.edu.ua/jspui/handle/NAU/4722

6. Зауер Еріх. Тріюмф розп’ятого. Студія новозаповітньої історії об’явлення. – Гартфорд, Вінніпег: Християнське видавництво «Дорога правди», 1978. – 253 c.

7. Arnold Heinz Ludwig, Detering Heinrich. Grundzüge der Literaturwissenschaft. – Dtv, 1996. – 804 S.

8. Engemann W. Texte über Texte. Die Beziehungen zwischen Theologie, Literaturwissenschaft und Rezeptionsästhetik. – In: PTh 35, 2000. – S. 227-245.  

9. Jauss Hans Robert. Paradigmawechsel in der Literaturwissenschaft. – Vieweg, 1969. – S. 13.

10. Sauer Erich. Triumph des Gekreuzigten. – Rufer, 1946. – 251 S.

Залишити відповідь