УДК 811.112.2’367.5 М. В. Яремко,
Львівський національний університет імені Івана Франка, м. Львів
У статті досліджуються синтаксичні конструкції художнього тексту, в яких реалізується мовчання шляхом редукції та порушення структури речення. Зміна синтаксичної будови речень розглядається як художній прийом автора, за допомогою якого відбувається стилізація щоденникового мовлення в романі.
Ключові слова: структурне мовчання, синтаксичні конструкції, стилістичні прийоми.
В статье исследуются синтаксические конструкции художественного текста, в которых реализуется молчание путем редукции и нарушения структуры предложения. Изменение синтаксического строения предложений рассматривается как художественный прием автора, с помощью которого происходит стилизация дневниковой речи в романе.
Ключевые слова: структурное молчание, синтаксические конструкции, стилистические приемы.
This article investigates the syntactic structure of a literary text, which is realized through the reduction of silence and violation of sentence structure. Changing the syntactic structure of sentences is seen as an artistic device of the author, which control the styling diary speech in the novel.
Key words: structural silence, syntactic structures, stylistic techniques.
У художньому тексті мовчання представлене на тематичному та структурному рівнях [3, с. 9]. Структурне мовчання як елемент побудови художнього тексту впливає на його синтаксичну будову та призводить до редукції синтаксичної структури речення, а також до її порушення.
Щоденникова форма роману Р. Вальзера „Якоб фон Ґунтен“ („Jakob von Gunten“, 1909) дає змогу реалізовувати мовчання в композиційно-структурній побудові тексту та позначається на синтаксичному рівні роману використанням таких засобів, як апосіопеза, еліпс і парцеляція [1, с. 304-305].
Стилістична фігура апосіопеза позначає в тексті мовчання та „пов’язана з обірваністю, незавершеністю думки на слові чи півслові“ [4, с. 27]. На відміну від еліпсу, сенс такого фраґментарного висловлювання потребує інтерпретації. Читач домислює думку, висловлену не до кінця, на основі контексту. Таким чином, за допомогою апосіопези автор привертає увагу до прочитаного та викликає зацікавлення до подальшого розгортання сюжету. Незавершеність думки маркується зазвичай в тексті трьома крапками або тире (Gedankenstrich) [5, S. 46].
У романах Вальзера оповідач використовує подвійне або потрійне тире. Обірваність фрази може бути викликана різними причинами, тому в Б. Совінського знаходимо ситуативно зумовлену апосіопезу (die situativ bedingte Aposiopese), апосіопезу-натяк (die andeutende Aposiopese) та апотропеїчну апосіопезу (apotropäische Aposiopese) [6, S. 93].
Оскільки роман „Якоб фон Ґунтен” має щоденникову форму, то серед ситуативно зумовлених апосіопез знаходимо апосіопези, викликані схвильованістю та поспішністю оповідача, який занотовує свої переживання спонтанно та, боячись загубити думку, нерідко обриває одну фразу та розпочинає іншу:
„Ich werde hier nichts hinterlassen. Mich bindet nichts, verpflichtet nichts, zu sagen: «Wie wär’s, wenn ich – –» Nein, es gibt nichts mehr zu wären und zu wennen“ [7, S. 164].
„«[…] Nur dachte ich, nur – dachte ich – –, du machtest eine Ausnahme.»“ [7, S. 161].
„Wer weiß, wer weiß. Ah – – –“ [7, S. 45].
Переривання фрази відбувається також через втручання одного персонажа в мовлення іншого:
„«Bleib nur der, der du bist, Bruder», sprach Johann zu mir, «fange von tief unten an, das ist ausgezeichnet. Solltest du Hilfe brauchen – –» Ich machte eine leichte, verneinende Handbewegung“ [7, S. 65].
„«[…] Immer hoffe ich, du verstehst mich nicht ganz, denn wenn du mich vollkommen verstündest – –» «Wäre ich ja gräßlich», fiel ich ihm ins Wort“ [7, S. 66].
Апосіопези підсилюють смислове навантаження висловлювання та передають читачеві схвильованість мовлення, а також роблять сюжет напруженим.
У наступному фраґменті апосіопеза виражає натяк і підсилює невисловлену погрозу пана Бен’яменти:
„Herr Benjamenta tritt auf mich zu, das heißt bis zum Schalter, an welchem ich stehe, und drückt mir die riesige Faust vor die Nase. «Du wirst pünktlich sein, Bursch, oder – – – du weißt, was es absetzt.» – Ich verstehe ihn, ich verbeuge mich wieder und verschwinde“ [7, S. 44].
Апотропеїчні апосіопези знаходимо у висловах, які натякають на якесь образливе, принизливе слово чи на лиховісне побажання, однак не називають його:
„«[…]Ach, mach das du wegkommst. An deiner albernen Gegenwart werde ich sonst noch ganz und gar an mir selbst irre, du altes – – – ich hätte jetzt doch bald mal etwas gesagt. Verleitet einen zu sündhaften Ausdrücken, der Ärgerniserreger, was er ist»“ [7, S. 139].
Для стилізації спонтанного мовлення в романі „Якоб фон Гунтен” автор часто опускає певні члени речення чи словосполучення, які, на відміну від апосіопези, читач може легко відновити за змістом твору:
„In der Großstadt fühlt jeder Laufbursche, daß Zeit etwas wert ist, und jeder Zeitungsverkäufer will seine Zeit nicht vertrödeln. Und dann das Traumhafte, das Malerische und Dichterische!“ [7, JvG, S. 46].
„Vielleicht würde es auch schneien. Mir egal, im Gegenteil, mir sehr recht“ [7, S. 75].
„Das Fräulein, ja die weiß es. Auch Herr Vorsteher vielleicht. Ja ganz gewiß. Herr Benjamenta ist gewiß tiefblickend genug, um wissen zu können, was Kraus wert ist“ [7, S. 83].
За допомогою еліпсу підсилюється також схвильованість і поспішність мовлення оповідача та зосереджується увага на його переживаннях. Окрім того, еліпс „сприяє щільному розміщенню думок“, які оповідач намагається викласти в щоденнику [4, с. 65].
Експресивність щоденникових записів передається в тексті парцеляцією мовних висловлювань:
„In der Unterrichtsstunde sitzen wir Schüler, starr vor uns herblickend, da, unbeweglich“ [7, S. 40].
„Heinrich und Schilinski sind ausgetreten. Hand geschüttelt und adieu gesagt. Und fort. Sehr wahrscheinlich auf Niewiedersehen“ [7, S. 133].
Для парцелятів характерна, на думку В. Кухаренко, висока акцетна, інтонаційна, смислова концентрація, яка викликана різким скороченням довжини. Увага в таких реченнях зосереджується на логіко-емоційній важливості слова, яке відділяється [2, с. 60-61]. Парцеляція не лише відтворює експресивність та інтонаційну виразність мовлення, але й передає „згущеність думки“ та „стрімкий перебіг подій“ [4, с. 128-129]. За допомогою засобів редукції синтаксичної структури відбувається стилізація щоденникового мовлення роману, а також підкреслюється фраґментарність оповіді.
Окрім того, в тексті зустрічаємо порушення синтаксичної узгодженості речення, до форм яких належать пролепса, анаколуф, парентеза, прикладка та приєднувальні конструкції [6, S. 94].
Характерним для роману є також порушення предикативної рамки речення, за допомогою чого відбувається стилізація розмовної мови та досягається ефект спонтанності щоденникового мовлення. Задля підсилення уваги автор використовує пролепсу, тобто повторення прономінальним елементом іменника, прислівника або скороченої форми підрядного речення, які названі на початку синтаксичної конструкції [6, S. 94]:
„Die reichen Leute von heutzutage: sie haben nichts mehr“ [7, S. 68].
„Ich und meine Herren Offiziere, wir tafelten“ [7, S. 108].
„Zu helfen und zu erleichtern, das würde dem Allmächtigen gar nicht ziemen, so fühle ich wenigstens“ [7, S. 124].
Серед деяких видів пролепси знаходимо також конструкції із „so“[1, с. 317]:
„Es war mir, als befänden wir uns in der Mitte der Erdkugel, so tief und einsam kam es mir vor“ [7, S. 100].
Стан оповідача конкретизується на початку синтаксичної конструкції складнопідрядним порівняльним реченням, тому „so“ виступає як засіб зв’язку між висловленим змістом на початку і в кінці речення.
Пролепса надає мовленню роману емоціонального забарвлення, творить певний розповідний ритм, а також передає стан оповідача, який поспішно занотовує пережиті події. Окрім того, одночасний процес мислення та відтворення думок на папері передається в романі приєднувальними конструкціями:
„Fräulein Benjamenta hat mit mir ein paar Worte gesprochen, in der Küche“ [7, S. 73].
„Gewiß muß man auch denken, sehr sogar“ [7, S. 90].
„Ich habe eine Anzahl Menschen kennen gelernt, durch Johanns Freundlichkeit“ [7, S. 115].
За межами дієслівної рамки опиняються обставини місця, способу дії та часу. Між останнім елементом предикативної рамки та приєднувальною конструкцією виникає мовчання, яке в усному мовленні передається паузою, а на письмі – комою, оскільки деякі думки в оповідача щоденника з’являються після прочитання уже написаного. Таке ж мовчання виникає і у випадку вищеназваної пролепси, де оповідач щоденника або поспішає і вдається до порушення синтаксичної конструкції або намагається закцентувати увагу на важливості розпочатої ним думки. В обох випадках виділені у формі пролепси чи приєднувальних конструкцій елементи вирізняються на фоні дієслівної рамки та привертають увагу до висловленого у цілому реченні змісту.
Переривання синтаксичної структури речення зустрічаємо також у формі парентези. Вставними конструкціями може виступати слово, словосполучення, просте чи поширене речення:
„Wir haben, zusammengerechnet, ja so wenig Gedanken“ [7, S. 89].
„Ihre Augendeckel (o, ich beobachte das alles scharf) sind üppig gewölbt und der raschen Bewegung wundersam fähig“ [7, S. 72].
„Ein wenig verächtlich, muß ich sagen, sonst aber ganz zutraulich (ja, eben deshalb so zutraulich, weil verächtlich), klopfte mir der Vorsteher mit der Hand auf die Schulter und lachte mich mit seinem breiten, aber wohl geformten Mund an“ [7, S. 148].
Допоміжні вставки виконують у тексті різні функції. За допомогою парентези оповідач намагається встановити контакт із читачем, доповнює висловлену інформацію додатковим змістом, уточненням чи коментарем або ж висловлює власну думку щодо написаного. Оскільки такі вставки переривають дієслівну рамку, то в усному мовленні вони виділяються інтонаційно паузою, а на письмі – комами, тире чи дужками. Як і попередні засоби, парентеза у Вальзера передає спонтанний та емоційний хід думок оповідача, а також відображає стилізацію щоденникового мовлення роману. Щоденник для Якоба не є занотовуванням того, що вже відбулося, а, навпаки, разом із розповіддю відбувається процес осмислення пережитого та пошук істини.
Редукція та порушення синтаксичної структури становлять у Вальзера художній прийом, за допомогою якого автору вдається вдало передати мислення, почуття та різні відтінки настрою головного героя, а також увиразнити мовлення в романі та надати йому природного характеру.
Література
- Брандес М. П. Стилистика текста. Теоретический курс : учебник / М П. Брандес. – [3-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Прогресс-Традиция; ИНФРА-М, 2004. – 416 с.
- Кухаренко В. А. Інтерпретація тексту / В. А. Кухаренко. – Вінниця : Нова Книга, 2004. – 272 с.
- Сливинський О. Т. Феномен мовчання в художньому тексті (на матеріалі болгарської прози 60-90-х рр. ХХ ст.) : автореф. дис. на здобуття канд. філ. наук: спец. 10.01.06 „Теорія літератури” / О. Т. Сливинський. – Тернопіль, 2007. – 19 с.
- Словник тропів і стилістистичних фігур / [авт.-уклад. Святовець В. Ф.]. – К. : ВЦ „Академія“, 2011. – 176 с. – (Серія „Nota bene“).
- Sanders W. Das neue Stilwörterbuch. Stilistische Grundbegriffe für die Praxis / Willy Sanders. – Darmstadt : WBG, 2007. – 265 S.
- Sowinski B. Stilistik : Stiltheorien und Stilanalysen / Bernhard Sowinski. – [2. überarb. u. akt. Aufl.]. – Stuttgart : Metzler, 1999. – 248 S.
- Walser R. Jakob von Gunten: ein Tagebuch / Robert Walser ; [hrsg. v. J. Greven]. – Zürich u. a. : Suhrkamp, 1985. – 182 S.