УДК 81’367.4
С. Є. Панцьо,
Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка, м. Тернопіль
У статті демонструється лінгвалізація ключових образів у колискових лемківських піснях. Простежуються особливості вживання та їх символічний потенціал. Звертається увага на символізацію рослинного і тваринного світу в аналізованих піснях, визначається роль матері та батька у вихованні немовляти.
Ключові слова: забавлянки, звертання, колискові пісні, образ, рослинний і тваринний світ.
В статье демонстрируется лингвализация ключевых образов в колыбельных лемковских песнях. Прослеживаются особенности употребления и их символический потенциал. Обращается внимание на символизацию растительного и животного мира в анализированных песнях, определяется роль матери и отца в воспитании младенца.
Ключевые слова: потешки, обращение, колыбельные песни, образ, растительный и животный мир.
In the article demonstrates linhvalizatsiya of key images in lullabies Lemko’s songs. Peculiarities of use and their symbolic potential observed. Attention is drawn to symbolization of the animal and vegetable kingdom in the analyzed songs, the role of mother and father in the upbringing of the baby is determined.
Key words: zabavlyanky, appeal, lullabies songs, image, animal and vegetable kingdom.
Народнопісенна мова, її образність, символіка привертали і привертають увагу багатьох науковців. Мовознавці вивчають синтаксичні форми, звороти, словотвірну структуру слів, їх емоційність насамперед як стилістичні засоби української пісні, як народнопісенні символи. Дослідниця мови народної пісні С. Єрмоленко зазначає, що «є такі грані словесної структури, специфіка мови, які найповніше розкриваються на прикладі народнопісенної творчості» [4, с. 123].
Символіка, образи українських народних пісень були об’єктом вивчення сучасних мовознавців: В. Кононенка, С. Єрмоленко, В. Жайворонка, Н. Данилюк та ін.
Культурологічну значущість образів, символів лемківських пісень розглядали Л. Вакарюк, Н. Лісняк [2; 7]. Мовні образи народнопоетичної творчості лемків стали предметом наших зацікавлень. Матеріалом для аналізу послужили друковані збірники лемківських пісень та власні записи. Дослідники підкреслюють важливість народнопісенного фольклору. Він як центральний жанр усної народної творчості активно вбирав у себе події історичного й соціального життя українського народу [4, с. 124]. За народними піснями не лише вивчається доля людей, їх побут, праця, життя, а й емоції, почуття, втілені у словах, словосполученнях, реченнях, наявних нерідко в невибагливих сюжетах.
Життєвобуденні картини народної пісні відбивають навколишній світ з його морально-етичними правилами. Їх пізнання і засвоєння відбувається у ранньому дитячому віці насамперед через колискові пісні, забавлянки. Як і в загальнонаціональній народнопоетичній творчості, у колискових піснях, забавлянках лемків центральними виступають образи дитини і матері. Образ дитини змальований через представлення, уяву матері зазвичай із використанням означень-епітетів та інших образних засобів. Поетичний образ дитяти виступає у формі звертання, найчастіше звертання-словосполучення, котрі використані як у прямому, так і в переносному значенні. У ролі останніх є переносно вживані слова бобуньо, голуб, квіток, лелия, пташок, ягідка. Наприклад: А люляй мі, люляй, / Мій сивий голубе; Люляй же мі, люляй, мій квітку молодий [1, с. 418]. Звертання несе в собі зміст строфи – любов матері до немовляти. Наприклад: А люляй мі, люляй / Пренайкращий пташку [1, с. 418]. Дослідники зазначають: «Звертання в народній пісні є фактично словом-характеристикою.., у ньому відбиваються усталені асоціативні зв’язки з образами рослинного і тваринного світу» [4, с. 221].
Зазначимо, що в колискових піснях лемків справді здебільшого вживаються естетизовані звертання за асоціацією з рослинним і тваринним світом. У звертаннях-словосполученнях голуб сивий, рожевий квіток, квіток молодий, ягідка розкішна, бобуньо маленький, пташок премилений, пренайкращий пташок та ін. відчутна емоційна оцінка. Як бачимо, звертання побудовані на усталених асоціаціях: дитина – квітка, дитина – ягідка, дитина – пташка, дитина – голуб. З-поміж них традиційним є зіставлення з голубом, і, як зазначає В. Жайворонок, «це вираження любові й ніжності; …символ доброти, чистоти» [5, с. 143].
Зауважимо, що саме поєднання назв рослин, тварин з прикметниками-епітетами виступає ознакою зовнішньої і внутрішньої краси дитяти. По суті у прикметниках пренайкращий (пташку), сивий (голубе), рожевий (квітку) закладена народна уява про красу. Краса природи переноситься на красу дитини. Разом з тим у колискових піснях лемків натрапляємо й на такі асоціації, що ґрунтуються на незвичних зв’язках: дитина – біб. Пор.: Ей, люляй мі, люляй, сиви очка стуляй, / Я бим стуляла, кебим сиви мала. / А я мам сіреньки, бобуню маленький, / Буду ти співати – а ти будеш спати [1, с. 421]. Низка словосполучень на позначення дитяти забарвлена означеннями-прикметниками, означеннями-займенниками, серед яких наявні й такі, котрі вжиті в прямому значенні: мале дитя, дитятко маленьке, син молодий, синочок мій, синок младий, моя дитина, малой пахоля. Використані звертання-словосполучення та слова (дитя, доня, син) підсилюють віддану любов матері до дитини. Пор.: Ей, люляй мі, люляй, моя ти дитино, / Я бим тя не дала за токайське вино [1, с. 422]; Ой, сину, мій сину, я про тебе гину, / Ни во дни, ни вночи – нигде не спочину [1, с. 420].
У колискових піснях яскраво виступає образ матері, яка, сповнена любові до дитини, не лише дбає про її міцний сон, про її здоров’я, красу, а й про прищеплення немовляті кращих рис – чуйності, доброти, працьовитості тощо. Наприклад: Люлю же мі, люлю, під зелену дулю, / Дуля ся розвиє і тебе прикриє [1, с. 420]; Люляй же мі, люляй, / Дітятко маленьке, / Дітятко маленьке, / Красне, білюсеньке [1, с. 418]; Усний же мі, усний, великий виросний, / Великий як і я, білий, як лелія [1, с. 417]; Люляй же мі, люляй, мій сину молодий, / Як ся постарію, подаш мі хоц води [1, с. 420]. Отже, звертання – це не тільки епітети, образи, це, як засвідчують дослідники, народна мораль, яка випливає з картин природи і людського життя [4, с. 216].
Мати дорожить дитиною. Вона співає їй: Буду ти співати – а ти будеш спати [1, с. 421]; Мати доню колисала, колисаючи співала [1, с. 422]. Мати – невтомна трудівниця. Вона трудиться біля немовляти: Я тебе нагодувала, і сповила, і приспала. / Колишу тебе й співаю: спи, дитино, баю, баю [1, с. 422]. Мати заохочує дитятко до міцнішого сну, обіцяючи при цьому вшити кошулю, вшити кабатик. Наприклад: Люлю же мі, люлю, вшию ті кошулю, / Вшию тобі зо дві, лем мі люляй добрі // …Як ти будеш спати, вшию і кабатик [1, с. 417]. Використані говіркові лексеми кошуля (сорочка), кабатик (верхній одяг) показують побут простих людей-лемків.
У колискових піснях звучить мотив постійної зайнятості матері, яка, колишучи та присипляючи дитину, водночас думає про клопотання по господарству. Тому в колисанках доволі відчутним є спонукання дитяти до сну. Пор., наприклад: Колиш же ся, колиш, колисочко сама, / Жеби я си пішла до роботи зрана [1, с. 420]; Ой люляй же мі, люляй, / Кед мі маш люляти, / Бо я тебе не мам коли колисати [1, с. 418].
У дискурсі досліджуваних пісень підкреслюється роль рідної матері у вихованні дитини. У пісенних рядках вживається словосполучення рідна мати, протиставленням якому виступає чужа. Для підсилення важливості догляду за дитиною рідної матері використано таке застереження: … добрі тобі спати, / Поки тя колише / Твоя рідна мати. // Але як тя буде чужа колисати, / Буде ти, синочку, колиска скрипати [1, с. 421]. Словосполучення рідна мати повторюється в кількох піснях: … ніч підходить, треба спати, коло тебе рідна мати [1, с. 422].
Антитеза пронизує колискові пісні, бо протиставляється рідна мати чужій (мачусі). Народ оспівує матір, яка дбає про здоров’я дитини, вже з колиски прищеплює їй кращі риси, задумується про виростання в благополучному родинному колі.
У колискових піснях зрідка випливає образ батька, який по суті майже не бере участі у догляді за немовлям, а дбає про добробут. Пор. у пісенних рядках: Люляй, люляй, сину младий, / Пішов отец на розгади. // Пішов, пішов розгадати, / Чим тя має виховати [1, с. 421]. Водночас батько дитини не завжди є прикладом для сина. Елементи виховання дитини на поганих вчинках батька закладені у такій строфі: Люляй, люляй, синочку мій, / Не буд такий, як отец твій. // Бо твій отец гультаіско, / Пропив в корчмі сорочиско! [1, с. 421].
Як справедливо зазначає С. Єрмоленко, «колискова пісня призвичаює дітей до навколишнього світу – до побуту… Вони…вчаться через пісенні ситуації уявляти й свою участь у житті дорослих» [4, с. 134]. Пор.: Люляй же мі, люляй, моє мале дытя, / Бо я з тобом піду до гаю по квітя [1, с. 418]. Особливо яскраво це представлено у колисковій забавлянці «Ей беньки-бубеньки», у якій «будеме печи колачи… / Будеме давац убогим… / Жеби ся за нас молили…» [1, с. 420]. Світ природи зазвичай у народнопоетичній творчості набуває різних значень. Тварини, рослини виконують роль мовних знаків духовної культури. Усі домашні справи приписуються птахам, тваринам і навіть звірам. У колисковій пісні «Як кральова сова» маємо нанизування образів: кральова сова, сестриця-лисиця, курочка з когутом, кабан, вівця, гуска, гусак, ведмідь, вовк, коза, каплуни. Усі тварини і птахи працюють – молотять жито, носять до млина, печуть хліб, «медвід газдує», а по закінченні роботи веселяться (вовк з козом танцює). Ці образи символізують мудрість (сова), хитрість (лисиця), родинність, сімейність (курочка з когутом), працьовитість (каплуни), господарство (кабан, вівця), хазяйновитість (гусак, ведмідь), веселість (вовк, коза).
Зауважимо, що у колискових піснях яскраво виражена релігійність лемків. Сакральна лексика представлена такими лексемами: Син Божий, Бог, Ангел. Пор. у пісенних рядках: дітина од Бога; Ангел тя збудит, / Він тебе рад видит [1, с. 418]; Пан-Біг тебе приспит, / Син Божий тя збудит, бо дітину любит [1, с. 420].
Образ дитини, спонукання немовляти до сну пов’язані з очима. Лексема очка поєднується з прикметниками-означеннями – гарни очка, сиви (сині) очка. Для присипання дитини першочергова увага звертається на очі. Саме лексема очка вживається поряд із дієсловами у формі 2 ос. однини наказового способу, які виражають прохання: очка зажмурий, очка стуляй: Ой ти люляй, люляй, люляй, / Стуляй очка свої, стуляй, малой пахоля [1, с. 419].
Мовний матеріал колисанок багатий на наказові форми дієслів на зразок люляй, усний, утуляй, скатуляй, які характерні для західноукраїнського мовленнєвого масиву. Пор.: Люляй же мі, люляй. // Лем ся не утуляй / З той новой колиски / До чорной землички [1, с. 417] і Люляй же ся, люляй, лем ся не скатуляй / з той новой колиски до чорной землички [1, c. 420]. У наведених рядках звучить пересторога матері, яка боїться, щоб немовля не випало з колиски.
Хоч словниковий склад колискових пісень лемків назагал не багатий, проте окремі слова виступають символами. Так, ужиті прикметники на позначення зеленого кольору в словосполученнях зелена дуля (сорт груші), терник зелений, зелена липка, зелена сосна символізують розквіт, ріст і водночас спокій немовляти. Для дитяти дерева, кущі, покриті зеленню, стають прихистком і єднанням з природою. Рослинний світ у колисанках набуває додаткових значень, виконуючи роль образів, які відображають узагальнений життєвий досвід лемків. Не тільки прихистком, а й наче доглядальницями немовляти виступають дерева, зокрема груша (дуля), сосна, липа, кущ терену, тобто рослини, характерні для конкретної місцевості – Лемківщини. У колискових піснях лемків, як і в українських колисанках інших регіонів, наявні зменшувально-пестливі словотвірні структури: дитя, дитятко, бобуньо, колисочка, доня, синок, синочок, очка, житце, листочок, сестриця, курочка, когутик, пташок, білюсенький, сіренький, маленький та деякі інші. Зрідка трапляються збільшувально-зневажливі: гультаіско, вовчиско, козиско, сорочиско. Наведені похідні слова містять відповідну конотацію – позитивнооцінну та негативнооцінну. Разом з тим у досліджуваних лемківських піснях особливо частими є дієслова на позначення дії колисати. У текстах вживаються дієслова колисати, люляти у різних граматичних формах. Наприклад: Люляй же мі, люляй, кед мі маш моляти, / Бо я не мам коли тебе колисати; Люлю же мі, люлю, де я тя притулю? [1, с. 417]. Трапляються й вигукові слова баю, баю, а–а–а [1, с. 422].
У піснях-забавлянках спостерігаються незвичайні утворення на зразок бубеньки-беньки, пшениці-ниці, калачи-лачи, убогим-богим, молили-лили, друга частина яких повторює останні два склади першої частини. Пор. у рядках: Купите за ні пшениці-ниці, / Ниці-ниці, пшениці [1, с. 420]. Такий тип повтору характерний для дитячого фольклору, зокрема пісень, забавлянок.
Здійснений аналіз свідчить про те, що виявлені образи, символи у колискових піснях відбивають не лише побут лемків, а й розкривають їх філософію. У пісенній словесності колискових пісень земне життя – люди, природа, тварини – приносять зазвичай позитивні почуття, хоч подекуди спостерігаються елементи тривоги за долю дитяти, за його доросле життя.
Список літератури
1. Антологія лемківської пісні / [упорядник М. Байко]. – Львів, 2005. – 496 с.
2. Вакарюк Л. О. Образно-символічний потенціал лемківської пісні про кохання / Л. О. Вакарюк // Лемківський діалект у загальноукраїнському контексті // Studiamethodologia. – Вип. 27. – Тернопіль: Ред.-видав. відділ ТНПУ імені Володимира Гнатюка, 2009. – С. 43–49.
3. Данилюк Н. Поетичне слово в українській народній пісні [монографія] / Ніна Олексіївна Данилюк. – Луцьк : Волинський національний університет імені Лесі Українки, 2010. – 512 с.
4. Єрмоленко С. Мова і українознавчий світогляд / С. Єрмоленко. – К., 2007. – 443 с.
5. Жайворонок В. Знаки української етнокультури : словник-довідник / В. Жайворонок. – К. : Довіра, 2006. – 703 с.
6. Панцьо С. Культурологічна вагомість соматичної лексики (на матеріалі лемківської пісні) / Стефанія Панцьо, Людмила Вакарюк // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: філологія (мовознавство): збірник наукових праць / [гол. ред. Н. Л. Іваницька]. – Вип. 16. – Вінниця: ТОВ «Фірма «Планер», 2012. – С. 155–162.
7. Панцьо С. Є. Мовні образи світу, небесних світил у лемківській пісні / Стефанія Панцьо, Наталія Лісняк // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія: «Філологічна». – Вип. 34. – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2013. – С. 193–195.