Гаазький Протокол про право, застосовне до аліментних зобов’язань та його роль в уніфікації міжнародного приватного права Європейського Союзу

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

В даній статті розглядається роль Гаазької конференції з міжнародного приватного права в уніфікаційних процесах Європейського Союзу на прикладі Гаазького Протоколу про право, застосовне до аліментних зобов’язань від 23 листопада 2007 року, визначено його характерні риси та особливості, взаємозв’язок із іншими нормативно-правовими актами.
Ключові слова : Європейський Союз, Протокол Гаазької конференції з МПрП, аліментні зобов’язання.
В данной статье рассматривается роль Гаагской конференции по международному частному праву в унификационных процессах Европейского Союза на примере Гаагского Протокола о праве, применимом к алиментным обязательствам от 23 ноября 2007, определены его характерные черты и особенности, взаимосвязь с другими правовыми актами.
Ключевые слова: Европейский Союз, Протокол Гаагской конференции по МЧП, алиментные обязательства.
This paper examines the role of the Hague сonference on Private International Law in the European Union unification processes for example the Hague Protocol on the Law Applicable to maintenance obligations on November 23, 2007, defines its characteristics and peculiarities, relationship with other legal acts.
Keywords: European Union, Protocol of the Hague Conference on international private law, maintenance obligations.

Найдосконалішим способом регулювання приватноправових відносин міжнародного характеру виступає процес уніфікації. Саме завдяки останній здійснюється подолання правових колізій в межах ЄС та на основі створення єдиних правових норм формується спільне європейське міжнародне приватне право (далі –МПрП). Гаазька Конференція з МПрП – це міжнародна організація, завданням якої якраз і є уніфікація колізійних норм в таких галузях права, як спадкове, комерційне, сімейне, міжнародний цивільний процес тощо. Гаазька Конференція будує мости між різними правовими системами – загального та континентального права, системами заснованими на релігійному праві та теократичних системах, унітарних і федеральних системах – кожна з яких широко представлена серед її держав-членів [1, c.17]. Європейський Союз (далі – ЄС) вступив до цієї організації 3 квітня 2007 року, шляхом здачі на зберігання документа про прийняття її Статуту. В системі юридичних актів ЄС містяться конкретні посилання на положення Гаазьких конвенцій, а також відбувається процес їх поступової інтеграції до європейського «acquis communautaire». Так, у статтях 11-12, 18, 42, 60-62 тощо Регламенту ЄС № 2201/2003 про юрисдикцію, визнання і приведення у виконання судових рішень по шлюбних справах і питань про батьківську відповідальність («Брюссель II-біс») згадується Конвенція від 25 жовтня 1980 року про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей та Конвенція від 19 жовтня 1996 року про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей [2]. Положення Гаазького Протоколу про право, застосовне до аліментних зобов’язань від 23 листопада 2007 року [3] були покладені в основу Регламенту Ради ЄС № 4/2009 про юрисдикцію, право, що підлягає застосуванню та визнання і виконання судових рішень, а також співпрацю у справах, пов’язаних із аліментними зобов’язаннями від 18 грудня 2008 року [4]. У статті 30 Регламенту «Рим II» говориться про необхідність здійснення дослідження з питань про наслідки статті 28 даного акту по відношенню до Гаазької Конвенції від 4 травня 1971 року про право, що застосовується до дорожньо-транспортних пригод [5].
В рамках 21 сесії Гаазької конференції з МПрП 23листопада 2007 року одночасно було укладено два міжнародних документи : Гаазьку Конвенцію про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання (далі – Конвенція) [6] та Гаазький Протокол про право, застосовне до аліментних зобов’язань (далі – Протокол) [3]. На конференції було вирішено, що включати розділ про право, яке підлягає застосуванню до аліментних зобов’язань в Конвенцію неможливо, в силу значних відмінностей в ключових національних правових системах, внаслідок чого був додатково прийнятий ще і Протокол. Дані акти замінили собою Гаазьку конвенцію від 24 жовтня 1956 р про право, застосовне до аліментних зобов’язань щодо дітей і Гаазьку конвенцію від 2 жовтня 1973 року про право, застосовне до аліментних зобов’язань. Варто зазначити, що хоча термін «Протокол» є незвичним для інструменту прийнятого на Гаазькій конференції, проте саме він на даний час відіграє більш значну роль в праві ЄС, ніж сама Конвенція та виступає безпосереднім предметом цієї статті.
На відміну від Конвенції, в назві якої прямо говориться про захист дітей щодо стягнення аліментів та інших видів сімейного утримання, назва Протоколу не містить ніяких вказівок на цей рахунок, що сприяє досить широкій сфері його застосування. Протокол визначає право, яке застосовується до аліментних зобов’язань, що випливають із сімейних відносин, походження, шлюбу чи спорідненості, включаючи зобов’язання щодо дитини, незалежно від сімейного стану батьків. В статті 1 прямо говориться, що він визначає застосовне право на основі любих сімейних зв’язків без будь-яких обмежень чи застережень [3]. Важливо відмітити, що Протокол не призначений для визначення права, що застосовується до сімейних відносин, з яких виникає аліментне зобов’язання. В деяких випадках, це призводить до ускладнень, наприклад, коли питання про існування сімейних відносин виникає в ході дослідження справи для забезпечення позову, як от в ситуації, коли майбутній боржник оспорює походження дитини чи дійсність шлюбу. Протокол також не містить норм, про конфлікт юрисдикцій (наприклад юрисдикції органів влади та визнання і виконання рішень), а також положень про співробітництво між державами. Деякі з цих питань, як от адміністративна співпраця в проведенні міжнародного стягнення аліментів між державами учасниками даного акту, врегульовані безпосередньо у Конвенції. Протокол робить важливий внесок в забезпечення більшої правової визначеності та передбачуваності у двох сторін аліментного зобов’язання, значну увагу приділяє питанням захисту дітей. Отже, метою акту є полегшення процедури міжнародного стягнення аліментів та створення єдиних правил визначення застосовуваного права. Таким чином, особливе значення Протоколу для ЄС полягає у тому, що він сприяє подальшому здійсненню уніфікації у даній сфері на його просторах. Хоча акт був прийнятий як доповнення до Конвенції, ставити його в повну залежність від неї аж ніяк не можна. Так, статтею 22 Протоколу передбачається право підписувати, ратифікувати та приєднуватись до нього всіх держав, навіть якщо вони не являються Сторонами Конвенції [3]. З Конвенцією він перебуває скоріше у функціональному зв’язку, який полягає у спільних цілях цих двох актів. Крім того, останнім часом все більше говориться про необхідність його перетворення в самостійну міжнародну конвенцію.
Важливою рисою Протоколу та значною відмінністю від Конвенції є універсальність його застосування (erga omnes), що закріплена статтею 2 : «Цей Протокол застосовується, навіть якщо застосовним правом є право держави, яка не є Договірною державою». Наприклад, якщо кредитор є резидентом не договірної держави, яка ініціює судовий розгляд в договірній державі (в країні звичайного місця проживання боржника), то навіть тоді він буде отримувати вигоди від застосування єдиних правил, сприятливих для кредиторів, викладених в Протоколі [7]. Дана норма вважається нам досить вдалою, оскільки дозволяє захистити інтереси широкого кола осіб незалежно, наприклад, від політики держав.
За загальним правилом аліментні зобов’язання регулюються законодавством держави звичайного проживання кредитора. Проте, це правило не діє, наприклад, коли одна із сторін зобов’язання заперечує і право іншої держави має більш тісний зв’язок із шлюбом. У цьому випадку суд повинен провести розслідування того, наскільки шлюб має більш тісний зв’язок з іншим законом (наприклад, законом місця постійного проживання подружжя або законом місця проживання під час шлюбу, правом країни їх громадянства тощо). Одним з нововведень Протоколу є акцентування на можливості кредитора у разі необхідності відступати від загального правила про застосовне право, що збільшує гарантії у задоволенні його позовних вимог. Так, якщо кредитор не має можливості в силу закону місця його звичайного проживання отримати аліментні платежі, застосовується право місця знаходження суду. Категоріями кредиторів, які «виграють» від можливості вибору права країни суду є діти по відношенню до батьків і батьки по відношенню до дітей, а також особи інші ніж батьки стосовно дітей, які не досягли 21-річного віку. У випадку, коли кредитор звертається до компетентних органів держави, де має своє звичайне місце проживання боржник, також може застосовуватись право суду. У разі, якщо застосування кредитором права його звичайного місця проживання та права суду в силу закону є неможливим, то застосовується закон спільного громадянства, якщо таке є. Визначаються два випадки автономії волі сторін. Зокрема, в ст.7 передбачається, що сторони можуть укласти угоду про вибір права щодо любого аліментного зобов’язання в конкретних справах, які були передані до суду чи іншого компетентного органу [3]. У ст. 8 говориться, що повнолітні особи можуть в будь-який час, навіть і до виникнення спору визначати закон, що буде застосовуватися до зобов’язання. Який, зокрема, може бути : законом любої держави, громадянином якої є одна із сторін на момент такого вибору; законом держави звичайного місця проживання одної з сторін в момент вибору; правом, визначеним сторонами як застосовне або яке відповідно до закону застосовується до певного режиму майна; правом, визначеним сторонами як застосовне або яке відповідно до закону застосовується до їх розлучення або роздільного проживання. Обмеження у виборі права є щодо осіб, які не досягли 18-річного віку або повнолітніх осіб, які не в змозі самостійно захищати свій інтерес в силу певних фізичних чи психічних відхилень. Протоколом гарантується право боржника на оскарження позову іншої сторони. Так, зазначається, що у разі аліментних зобов’язань, крім тих, що випливають з відносин батько-дитина по відношенню до дитини і подружжя та колишнього подружжя, боржник може оскаржувати позов на підставі відсутності такого зобов’язання відповідно до закону його постійного місця проживання та закону спільного громадянства, якщо такий є. Також у застосуванні права визначеного в Протоколі може бути відмовлено якщо його ефект буде явно суперечити публічному порядку держави суду. При визначенні розміру аліментів обов’язково мають бути взяті до уваги розмір компенсації (одноразової виплати) присудженої на користь кредитора.
Відповідно до статті 24 Протоколу регіональним організаціям економічної інтеграції, таким як ЄС, надається право підписувати, приймати, схвалювати та приєднуватись до нього. Європейський Союз, за винятком Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії та Данії, ратифікував Протокол 8 квітня 2010 року. Ще однією країною, що теж приєдналась до цього акту стала Сербія, що ратифікувала його 10 квітня 2013 року. Як наслідок, документ набуде чинності 1 серпня 2013 року, оскільки відповідно до ст.25 Протоколу він набуває чинності в перший день місяця, наступного після закінчення трьох місяців після здачі на зберігання останнього документа про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання [3].
Цікавим є той факт, що хоча Протокол ще не набув чинності, але він уже застосовується на тимчасовій основі в рамках ЄС. На нашу думку, прийняття такого незвичайного рішення було зумовлено небажанням відкладати застосування Регламенту Ради ЄС № 4/2009 про юрисдикцію, право, що підлягає застосуванню та визнання і виконання судових рішень, а також співпрацю у справах, пов’язаних із аліментними зобов’язаннями. Так, у статті 76 даного акту зазначається, що його положення будуть застосовуватись з 18 червня 2011 року за умови, якщо до цієї дати Гаазький Протокол 2007 року набере законної сили [4]. В іншому випадку, Регламент повинний застосовуватись з дати введення в дію Протоколу. Також статтею 15 Регламенту передбачається, що право, яке буде застосовуватись до зобов’язань по сплаті аліментів визначається відповідно до Гаазького Протоколу 2007 року. Як бачимо, ці два юридичні акти пов’язані між собою досить тісним зв’язком. 30 листопада 2009 року Рада ЄС прийняла Рішення про висновок Європейського Співтовариства щодо Гаазького Протоколу від 23 листопада 2007 року про право, застосовне до аліментних зобов’язань [8]. В ньому зазначається, що правила Протоколу повинні застосовуватись в ЄС на тимчасовій основі якщо він не ввійде в дію до 18 червня 2011 року, тобто до дати набрання Регламентом законної сили. Цей Регламент на відміну від Протоколу поширюється також на Об’єднане Королівство відповідно до Рішення Комісії 2009/451/EC від 8 червня 2009 року [9],крім положення глави 1, в якій говориться про те, що застосовне право визначається відповідно до Гаазького Протоколу. Щодо Данії, то даний акт застосовується в цій країні лише оскільки, він вносить зміни в Регламент «Брюссель II-біс», що зазначається у Протоколі про позицію Данії [10]. Новизною Регламенту є зазначення того, що коли рішення щодо аліментних зобов’язань приймається на основі єдиного вибору правових норм відповідно до Гаазького Проколу, воно виконується в іншій державі-члені ЄС без будь яких додаткових процедур та форм контролю. Таким чином завдяки застосуванню уніфікованих норм та скасуванню екзекватури виконавче провадження з аліментних зобов’язань на території ЄС значно спрощується, що безумовно є позитивним моментом. Даний акт став першим інструментом, який охоплює всі основні питання міжнародного приватного права в даній сфері : юрисдикцію, застосовне право, визнання та виконання судових рішень у поєднанні з положеннями про судову співпрацю.
Отже, Протокол став першим інструментом Гаазької конференції який був ратифікований Євросоюзом як регіональною організацією економічної інтеграції. На його прикладі можна говорити про те, що вплив даної міжнародної організації на уніфікаційні процеси в МПрП об’єднаної Європи збільшується, і в майбутньому, на нашу думку, зможе відіграти значну роль у виробленні єдиних правових норм у державах-членах ЄС.
Список використаних джерел:
1. Попко В. В. Уніфікація норм міжнародного приватного права в рамках Гаазької Конференції : Дис. на здоб. наук. ст. канд. юр. наук 12.00.03 / В. В. Попко.- К., 2006. – С.17.
2. Council Regulation (EC) №. 2201/2003 of 27 November 2003 concerning jurisdiction and the recognition and enforcement of judgments in matrimonial matters and the matters of parental responsibility («Brussels II-bis») // OJ L 338, 23.11.2003. -Р. 12-29.
3. Protocol of 23 November 2007 on the Law applicable to maintenance obligations : [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.hcch.net/ Index_en.php?act=conventions.text&cid=133
4. Council Regulation (EC) №. 4/2009 of 18 December 2008 on jurisdiction, applicable law, recognition and enforcement of decisions and cooperation in matters relating to maintenance obligations // OJ L 007, 10.01.2009. – P. 1-79.
5. Council Regulation (EU) №. 864/2007 of 11 July 2007 on the law applicable to non-contractual obligations («Rome II») // OJ L 199, 31.7.2007.- Р. 40-49.
6. Convention of 23 November 2007 on the international recovery of сhild support and other forms of family maintenance : [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://www.hcch.net/index_en.php?act=conventions.text&cid=131
7. Bonomi A. Explanatory report on the Protocol of 23 November 2007 on the law applicable to maintenance obligations: [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.hcch.net/upload/wop/expl39e.pdf
8. Council Decision of 30 November 2009 on the conclusion by the European Community of the Hague Protocol of 23 November 2007 on the Law Applicable to Maintenance Obligations // OJ L 331, 16.12.2009.-P.23
9. Commission Decision (EC) №4/2009 of 8 June 2009 on the intention of the United Kingdom to accept Council Regulation on jurisdiction, applicable law, recognition and enforcement of decisions and cooperation in matters relating to maintenance obligations // OJ L149, 12.6.2009.-P.1
10. Protocol on the position of Denmark of 13 December 2007 : [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.lisbon-treaty.org/wcm/the-lisbon-treaty/protocols-annexed-to-the-treaties/851-protocol-on-the-position-of-denmark-851.html

 

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь