Мелещук Іванна Пс-41

Науковий керівник: канд. психол. наук, доцент Гандзілевська Г.Б.

У статті здійснено теоретичний аналіз особливостей соціалізації молодших школярів та вказано на актуальність музично-театралізованої діяльності для  оптимізації цього процесу.

Обґрунтування проблеми. Особливості сучасного розвитку суспільства обумовлюють підвищений інтерес до проблеми соціалізації особистості, що проявляється вже в навчальному процесі, зокрема в молодшому шкільному віці. Актуальність дослідження цієї проблеми підсилюється у зв’язку зі зміною соціального середовища дитиною. Виникає низка труднощів, що не опосередковано впливає на процес її соціалізації в новому колективі. Аналіз теоретичного матеріалу дає підстави стверджувати, що одним із засобів оптимізації цього процесу є мистецтво, як художньо-творча діяльність, оскільки воно розкриває духовний і творчий потенціал дитини і надає реальну можливість адаптуватися їй у суспільстві. Проте музично-театралізована в контексті виокремленої проблеми є недостатньо недослідженою.

Тому метою цієї статті є теоретично дослідити вплив музично-театралізованої діяльності на соціалізацію молодшого школяра.

Завданнями нашого дослідження є: вирізнити особливості соціалізації дитини в молодшому шкільному віці; теоретично дослідити музично-театралізовану діяльність як засіб оптимізації соціалізації дитини цього періоду.

Аналіз попередніх досліджень та публікацій.

Для осмислення згаданої проблеми велике значення мають сучасні дослідження, зокрема Гандзілевської Г., яка вивчала процес соціалізації молодших школярів та гру як один із її засобів [4]. Слід відмітити дослідження особливостей соціалізації дітей шкільного віку засобами мистецтва В.Ларіна. Вчений стверджував, що сила емоційно-почуттєвого та ідейно-художнього впливу мистецтва робить його одним із найефективніших засобів формування ціннісних орієнтацій дітей, зокрема створення умовної реальності, в якій дитина вчиться визначати і розвивати свої потреби, інтереси, загальну спрямованість життєвого шляху [9].

Виклад основного матеріалу.

Проблема соціалізації особистості є однією з напрямків психолого-педагогічних досліджень, що стосуються соціальної поведінки людини. Це пов’язано з тим, що даний етап розвитку суспільства на якому ми зараз перебуваємо потребує активної, впевненої в собі, творчої особистості. Сама соціалізація особистості починається з входження цієї особистості в певне соціальне середовище відмінне від родини. Таким новим соціальним середовищем може бути дитячий садок, або одразу та найчастіше – школа. Складність процесу створення умов для соціалізації особистості у шкільній освіті, зокрема, в початковій його ланці, спонукають до аналізу вже наявного теоретичного та практичного досвіду з окресленої проблеми.

На даний час процес соціалізації є предметом вивчення декількох галузей знань: педагогічної та вікової психології, соціальної психології, психології особистості, практичної психології, загальної педагогіки, соціології та ін. Так, у Міжнародному словнику педагогічних термінів Г.Террі Пейджа, Дж.Томаса, А.Маршалла, на визначенні яких ґрунтуються дослідження А.Мудрика: «Соціалізація – це процес опанування ролей та очікуваної поведінки у відносинах із сім’єю, суспільством і розвиток задовільних зв’язків з іншими людьми» [10, 5]. Н.Корпач зазначає, що соціалізація – процес двосторонній. З одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспільству і соціальним групам, у які він входить. А з іншого боку, у процесі соціалізації він активно відтворює систему соціальних зв’язків і соціальний досвід [8].

Нашому дослідженню імпонує визначення соціалізації особистості як процес засвоєння та відтворення нею культурних цінностей і соціальних норм, а також саморозвитку і самореалізації в тому суспільстві, в якому вона проживає [10]. Тобто у процесі соціалізації людиною засвоюються певні системи знань, цінностей, норм, які дозволяють їй функціонувати як повноправному члену суспільства. Соціалізація є результатом виховання особистості та відбувається у діяльності та спілкуванні з людьми.

Мудрик А.В. досліджуючи проблему соціалізації, аналізує праці Дж.Міда, який центральним поняттям у соціальній взаємодії вважав «міжіндивідуальну взаємодію», доводив, що свідомість кожної дитини виростає у соціальному взаємозв’язку, зі ставлення дитини до значимих для неї людей. Вона вчиться відбирати найприйнятніші правила соціальної поведінки, виходячи з того, як реагують на її вчинки батьки та вчителі. Мудрик А.В. у своїх дослідженнях звертається до праць У. Уентворта, який зазначає, що процес соціалізації, будучи частиною реальної культури суспільства, є за своєю природою інтерсуб’єктивним. Дитина від народження постає його повноправним учасником. На його думку, «соціалізація – це визначена наявними структурами і протиборна їм діяльність нових членів, спрямованих на їх входження в існуючий світ або його сектор» [10]. Тому як наслідок, в учня виникають певні труднощі в спілкуванні з ровесниками та вчителями, які відіграють важливу роль у його соціалізації.

Зміна соціальних відносин створює для дитини значні труднощі. Одним з кризових моментів є перехід дошкільника до школи. Зі вступом до школи змінюється як характер ставлення дитини до навколишнього світу, так і до самої себе, ускладнюються завдання, які потрібно розв’язати, тобто виникає необхідність надбання нових знань, умінь і навичок. Успіх розв’язання завдань, що виникають при цьому, залежить від соціальної адаптації до колективу [4]. У процесі соціалізації виділяють дві фази – соціальну адаптацію і інтеріоризацію. Першу визначають як пристосування дитини до рольових функцій (члена сім’ї, шкільного колективу тощо) та до норм, що діють у середовищі, яке її оточує. Друга фаза соціалізації – це процес включення соціальних норм і цінностей у внутрішній світ дитини [6]. А тому дитина не лише ознайомлюється, а й засвоює ті соціальні норми які є у суспільстві.

Зміна обстановки, сфери спілкування, ритму життя, нові вимоги до її самостійності, відповідальності, інтенсивні фізичні та розумові навантаження викликають постійну емоційну напругу, часто тривожний стан, провокуючи так званий синдром шкільної дезадаптації. Шкільна дезадаптація – негативне явище, що заважає своєчасній повноцінній соціалізації дитини, гармонійному розвитку особистості, перешкоджає подальшій успішності в навчанні, загальній соціально-психологічній адаптації [6]. Як зазначає Пальчевський С. суттєву роль в успішній адаптації до школи відіграють характерологічні й особистісні особливості дітей, які сформувалися на попередніх етапах розвитку. Вміння контактувати з іншими людьми, володіти необхідними навичками спілкування, здатність визначити для себе оптимальну позицію у відносинах з оточуючими надзвичайно необхідні дитині, оскільки навчальна діяльність, ситуація шкільного навчання значною мірою має колективний характер. Не сформованість таких здібностей або наявність негативних особистісних якостей породжують типові проблеми спілкування, коли дитина нехтується однокласниками. В обох випадках це спричиняє глибоке переживання дитиною психологічного дискомфорту, що має дезадаптуючий вплив [12].

Тобто, потрапивши до школи, дитина зазнає певних труднощів, що можуть залежати від різних чинників. Невміння подолати ці труднощі та налагодити позитивні взаємини з іншими дітьми стає основним психотравмуючим чинником і викликає у неї негативне ставлення до школи, що в свою чергу призводить до зниження успішності, що відбивається на процесі соціалізації самої дитини у цьому колективі.

Л.Виготський підкреслював, що соціалізація дитини відбувається в процесі переходу від біологічного існування до повноцінного соціального життя, коли вона як біологічна істота стає соціалізованою особистістю. На думку Л.Виготського, вищі психічні функції народжуються як форми соціальних відношень у співпраці з іншими людьми, в першу чергу з батьками, пізніше – з педагогами та ровесниками. Тому входження дитини в соціальне життя можливе тільки в колективі. Важливого значення Л.Виготський надавав розвитку уяви і творчості дитини за допомогою різних жанрів мистецтва [3].

Підтвердження цього знаходимо і в дослідженнях В.Ларіна,який підкреслював, що провідне місце в процесі соціалізації дітей молодшого шкільного віку належить засобам мистецтва (образотворчому, театральному, музиці, хореографії), оскільки воно є природно необхідним для їх розвитку та виховання [9]. Деякими з таких є музична та театралізована діяльність. Театралізована діяльність – це художня діяльність, що пов’язана із сприймання творів театрального мистецтва і відтворенням в ігровій формі набутих уявлень, вражень, почуттів. А музичну діяльність Комаровська О. пояснює як активність у художньо-естетичному сприйнятті музичних цінностей, як діяльність, особливістю якої є естетичне ціле покладання, що полягає в можливості суб’єкта відкрити для себе в музичному явищі нову думку, переживання [7]. А поєднання музичної і театралізованої діяльності в свою чергу сприяє розвитку особистості, що включає можливість пізнання світу та самого себе з допомогою засвоєння та сприйняття норм, цінностей, поведінки суспільства у ігровій формі.

Розглянемо конкретніше потенційні можливості музично-театралізованої діяльності у процесі соціалізації молодшого школяра. Загально виховне значення музично-театралізованої діяльності, перш за все, в тому, що під час занять театралізованою діяльністю розвивається сукупність різноманітних за характером соціально-важливих якостей особистості. Сформована творча діяльність може бути перенесена в інші сфери життя особистості [2].

Соціальний розвиток особистості засобом музично-театралізованої діяльності забезпечується рядом об’єктивних та суб’єктивних факторів і передбачає глибокий інтерес до цього мистецтва та активну участь особистості в художньо-творчій діяльності. Особлива активізація свідомості засобом театралізованої діяльності зумовлюється тим, що театр – явище соціальне, яке відтворює дійсність і оцінює зображуване, прагнучи виявити його сутність [12]. Тобто дитина осмислює та аналізує соціальне оточення, що відтворюється в такій діяльності.

Музично-театралізована діяльність є одним із найефективніших засобів як прояву внутрішньо колективних взаємин, так і для самовираження особистості, реалізації її здібностей. Крім того, саме тут школярі розкривають свої якості, такі як товариськість, взаєморозуміння і взаємодопомога. Сценічне мистецтво за своєю природою зумовлює розвиток почуття колективізму, навчає умінню підпорядковувати свої особисті інтереси загальній справі. Тобто дитина відчуває відповідальність, оскільки спільний інтерес залежить від кожного [1].

У музично-театралізованій діяльності реалізуються потреби дитини у самовираженні, спілкуванні, пізнанні себе та світу через відтворення різних образів та ситуацій. Крім того, як зазначає Гризоглазова Т., музична діяльність в поєднанні з театралізованою є унікальним засобом збагачення мовленнєвого досвіду, розвитку зв’язного мовлення, сприйняття оточуючого світу, вираження власного «Я» [5]. Ларін В., вказує на те, що така діяльність впливає на розвиток всіх психічних процесів та на розвиток різних сторін життєдіяльності дитини, сприяє розвитку iнтелектуальної сфери, фiзичної сфери, комунiкативної сфери, морально-вольової сфери, поведiнкової сфери [9]. А це в свою чергу дає відбиток у процесі соціалізації серед своїх однолітків, оскільки дитина оцінює себе та свої можливості в порівнянні з ними.

Слід зазначити, що в процесі спілкування з театральним та музичним мистецтвом народжуються та розвиваються емоційні переживання дитини, розширюються уявлення про особливості образотворчого та музичного мистецтва, які супроводжують сценічне дійство; удосконалюються психічні процеси: пам’ять, уява, мислення, розширюється світогляд та мовленнєве спілкування. У дітей розвивається пізнавальна культура, формується уміння творчого самовираження, розвивається здібність до використання прийомів імпровізацій, прагнення до перевтілювання, вміння від простого наслідування перейти до творчого самопрояву. Відповідно, театр для дітей – це школа відчуттів і сприймання, школа високої емоційної культури, людського спілкування і стосунків. Великі можливості музично-театралізованої діяльності такі: беручи участь в такій діяльності, діти ознайомлюються з навколишнім світом, а вміло поставлені вчителем запитання спонукають учнів думати, аналізувати, робити висновки та узагальнення; музично-театралізована діяльність розвиває емоційну сферу дитини; музично-театралізована діяльність – важливий засіб розвитку і дітей емпатії, тобто здібності розпізнавати емоційний стан людини за мімікою, жестами, інтонацією, вміння ставити себе на її місце в різних ситуаціях, знаходити адекватні засоби сприяння; музично-театралізована діяльність дає змогу формувати досвід соціальних навичок поведінки, музично-театралізована діяльність має психологічний вплив на формування психологічного стану дитини [2]. А це має велике значення в процесі соціалізації, оскільки дитина засвою певні форми поведінки, які нею аналізуються як прийнятні в суспільстві чи ні.

У театралiзованій грi, iмпровiзацiях на задану темy-образ, в етюдах на перевтiлення формyються здатнiсть суб’єкта художнього спілкyвання до розyмiння інших людей (характерів, вчинків), збагачується емоційна чутливість, рoзвиваються комунікативні здібності дитини. З тoчки зору набуття молoдшими школярами дoсвідy спілкування важливo також, що створення художнього образу протікає на очах у глядачів. Осoбливо це стосyється дітей сoром’язливих, скyтих, яким мyзично-театралізована діяльність може допомогти перебoроти невпевненість y сoбі, підвищить їх самооцінку, навчить вільно і невимyшено триматися на людях [1]. А це в першу чергу досвід, на який дитина може покладатися та відповідно проявляти його у поведінці в соціумі.

Крім того, коли дитина слухає чи розігрує казку, виставу, етюд, гру, вона осягає фундаментальні відношення добра і зла. Фактично художні образи виступають для дитини як нормо-моделі поведінки, причому одразу в двох аспектах: ціннісно-смисловому (добро, зло, справедливість, відвага) і процесуально-технологічному (мова героїв, комунікативна поведінка, художні виражальні засоби як мова спілкування тощо) [1]. Таким чином, розігруючи ролі, діти вчаться аналізувати хороші та погані вчинки, передавати своє ставлення до уявного героя, засвоюють зразки поведінки, розвивають уміння відчувати і розуміти партнерів, що в свою чергу дозволяє їм усвідомлювати почуття, потреби та поведінку інших людей.

Висновок. Отже, підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновки, що у процесі соціалізації людиною засвоюються певні системи знань, цінностей, норм, які дозволяють їй функціонувати як повноправному члену суспільства. Одним із засобів, що сприяють процесу соціалізації є поєднання музичної та театралізованої діяльності. У процесі музично-театралізованої діяльності розкривається емоційна, інтелектуальна сфера та чуттєво-образне мислення дітей, активізується фантазія та художня уява, мобілізується пам’ять та увага, розвиваються музичні та образно-творчі здібності, які допомагають краще засвоювати інформацію, що надходить з суспільства та з допомогою них орієнтуватися у відповідних ситуаціях. Коли дитина знаходиться в певному образі, то в неї виникає уявлення, сутність та оцінка того образу в якому вона знаходиться, а за рахунок цього формуються позитивні якості особистості, необхідні для успішної взаємодії з довкіллям та прийняття її у суспільстві.

Перспективою подальшого розвитку у даному напрямку є експериментальна дослідження впливу занять музично-театралізованою діяльністю на соціалізацію молодших школярів.

Список використаної літератури

1. Артемова Л.В. Театр і гра. Вдома, у дитячому садку, в школі. – К.: Томірс, 2002. – 291 с.
2. Борисова Т. Методика підготовки майбутніх учителів музики до естетичного виховання школярів засобом музично-театрального мистецтва: дис.. …канд.пед.наук: спец. 13.00.02 / Борисова Т. – Київ, 2006. – 197 с.
3. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте / Л.С.Выготский – СПб.: Союз, 2001. – 91 с.
4. Гандзілевська Г.Б. Соціалізація обдарованих молодших школярів через самореалізацію в учнівському колективі. – Наукові записки. Серія Педагогіка і психологія. – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2009. – Вип.13. – С. 86-96.
5. Гризоглазова Т. Формирование нравственного опыта младших школьников средствами музыкальной сказки: дис. …канд.пед.наук: спец. 13.0001 / Гризоглазова Т. – Киев, 2004. – 176 с.
6. Заброцький М. М., Павелків Р. В. Педагогічна психологія (Теоретичні концепції та практикум): Навчальний посібник. – Рівне, 2003. – 297 с.
7. Комаровська О. Художня творчість школярів в позаурочний час // Мистецтво та освіта. – 2003. – №4. – с. 20-25.
8. Корпач Н. І. Особливості соціалізації в дитячих організаціях / Проблеми педагогічних технологій. –  Луцьк: Ред.-вид. відділ „Вежа” Волинського держ. ун-ту імені Лесі Українки, 2004. – Випуск 2 (27). – С. 17-21.
9. Ларин В.И. Социализацыя младших школьников средствами искусства/ В.И.Ларин. – Минск.: Наука, 2002
10. Мудрик А.В. Социализация человека: учеб. пособ / А.В.Мудрик. – М.: Академия, 2006. – 304 с.
11. Мудрик А.В. Социальная педагогика: учеб. для студ. пед. вузов / Под ред. В.А. Сластенина. – М.: Академия, 2000. – 200 с.
12. Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка: Навч.посібник / С.С.Пальчевський. – К.: Кондор, 2005. – 550 с.