ФОКАЛІЗАЦІЯ ТА МЕДІАЦІЯ В СУЧАСНИХ НАРАТИВАХ

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

В.А.Єфименко
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка

У статті розглядаються особливості таких форм організації наративного простору, як фокалізація та медіація, та їх застосування до аналізу казкових наративів.
Ключові слова: фокалізація, медіація, наратив.
В статье рассматриваются особенности таких форм организации нарративного пространства, как фокализация и медиация, и их применение к анализу сказочных нарративов.
Ключевые слова: фокализация, медиация, нарратив.
The article analyzes peculiarities of such forms of narrative space organization as focalization and mediation and their application to the analysis of fairy tale narratives.
Keywords: focalization, mediation, narration.


У сучасній наратології існують різні підходи до питання фокалізації. Під фокалізацією в широкому сенсі слова мається на увазі перспектива, кут зору, під яким передаються певні події. У.Марголін визначає фокалізацію як наратив, що включає текстову репрезентацію специфічних існуючих сенсорних елементів текстуального світу оповіді, які сприймаються та реєструються (записуються, зображуються, кодуються, моделюються та зберігаються) певною свідомістю або записуючим засобом, який є членом цього світу [5, c. 42]. Французький дослідник Ж.Женетт, автор даного терміну, виділяє наступні види фокалізації: нульова фокалізація, тобто оповідь від імені всезнаючого автора; внутрішня фокалізація – коли оповідач говорить лише те, що знає персонаж, а події передаються з точки зору одного або кількох персонажів; та зовнішня фокалізація – оповідач говорить менше, ніж знає окремий персонаж, обмежуючись описом поведінки персонажів [2].
Деякі дослідники не погоджуються з таким трактуванням фокалізації. Зокрема, М.Бел [1] пропонує об’єднати нульову та зовнішню фокалізацію у єдину підгрупу зовнішньої фокалізації (не тому, що події описуються «ззовні», а тому що вони передаються з точки зору автора, який знаходиться ззовні по відношенню до оповіді). Також дослідниця проводить розмежування між зовнішнім фокалізатором – наратором та внутрішнім фокалізатором – персонажем, який знаходиться всередині світу оповіді. У.Марголін [5, c. 41] звужує сферу вживання терміну фокалізація до безпосередніх учасників оповіді – персонажів та їх ментальної та текстової репрезентації світу оповіді. На думку дослідника, наратори не можуть виступати в ролі фокалізаторів, за винятком особливих випадків, коли наратор обмежує свою перспективу точкою зору одного з героїв. Тобто подібне трактування фокалізації У.Марголіном відповідає внутрішній фокалізації в класифікації Ж.Женетт. Т.Єш та М.Штайн [5, c. 59] розглядають фокалізацію як відбір інформації про вигаданий світ, що здійснюється автором, тоді як під перспективізацією дослідники мають на увазі суб’єктивне сприйняття світу вигаданими персонажами, тобто героями оповіді або наратором (тобто те, що У.Марголін вважає фокалізацією).
Німецькі дослідники Я. К.Мейстер та Й.Шонерт [5, c. 15] в рамках дослідження наративу та перспективи пропонують модель динамічної наративної системи. Наративна репрезентація є функцією інтелектуальних дій, які відбуваються у трьох вимірах: сприйняття, відображення та медіація. Функцією сприйняття в процесі репрезентації є визначення епістемологічних обмежень. Сприйняття, в першу чергу, характеризується таким параметром, як темпорально-просторова наближеність, а обмеження виникають при утворенні значної відстані між спостерігачем та предметом його спостережень. Факультативними параметрами є когнітивний та емоційний контакт. Основною репрезентативною функцією відображення є обробка та оцінка інформації, отриманої в процесі сприйняття, яка включає визначення когнітивного, емоційного та нормативного відношення до об’єкта репрезентації. Додатковими параметрами в цьому випадку є семантичні відносини частини-цілого та темпорально-просторове розташування. При медіації основною репрезентативною функцією є визначення семіотичних обмежень, що регулюють кінцевий результат процесу репрезентації. Саме на цьому етапі визначається можливість конкретної семіотичної реалізації, вибирається спосіб та засоби артикуляції певного об’єкта. Факультативними у даному випадку стають параметри, які були основними у перших двох вимірах, а саме темпорально-просторові відношення та когнітивні, емоційні та нормативні відношення до об’єкта репрезентації.
Я. К.Мейстер та Й.Шонерт на основі різних комбінації сприйняття, відображення та медіації будують типологію репрезентацій, яка включає необмежену та обмежену репрезентації наратора, приховану, відкриту, необмежену репрезентації актора/персонажа та змішану репрезентацію наратора та персонажа [5, c. 34].
Спробуємо застосувати вищезгадану модель для аналізу казкового наративу. Проаналізуємо наступний уривок з казки «Червона шапочка» із збірки Merseyside Fairy Story Collective:
Red Riding Hood stood listening. She knew it was one of the grey wolves. But who would believe her? They would laugh and say she had imagined it. She thought of her great-grandmother, all alone.
What if a wolf had come again for her now that she was no longer young and agile? Red Riding Hood turned around and ran into the forest and along the path to the old woman’s cottage.
She ran and ran until her side hurt and her heart thumped so fast she had to stop to get some breath.
The moon shone through the bare branches of the trees onto the snow and the frozen earth. It was very still. [6, c. 253]
Даний уривок представляє собою змішану репрезентацію наратора та персонажа. Вільна непряма мова персонажа описує його думки, опис дій включає як сприйняття персонажем, так і зовнішнє сприйняття, а опис природи являє собою репрезентацію наратора. Сприйняття прив’язано до часу та місця, де відбуваються події оповіді, воно містить низку емоцій, викликаних боязню вовка та тривогою героїні щодо долі бабусі. Відображення має чітко виражене емоційне забарвлення з фокусом на персонажі та з мінімальною оцінкою дій персонажа з боку наратора. В процесі медіації темпорально-просторове положення персонажа, його когнітивно-емоційна позиція набуває ще більшої ваги, проте медіатором значної частини оповіді виступає наратор.
Новий підхід до питань фокалізації та медіації пропонується американським дослідником Д.Германом. Під фокалізацією автор розуміє процес концептуалізації та побудови оповіді матеріалізованою свідомістю (embodied mind) [3]. Д.Герман, спираючись на дослідження Р.Лангакера та Л.Телмі в сферах когнітивної граматики та когнітивної семантики, виділяє параметри побудови оповіді, в основі якої лежить поняття перспективи. Серед них статичне або динамічне сканування місця дії, його рамки, центральні та другорядні фігури, ступінь деталізації, просторова та часова точка зору (віддалена, середня, наближена), ступінь об’єктивності/суб’єктивності тощо [5, c. 130]. Дані категорії можуть застосовуватись до аналізу текстів як традиційних жанрів, так і таких мультимодальних наративів, як графічні повісті.
Цікавим для аналізу перспективи видається наступний уривок з повісті Т.Холта «Білосніжка та семеро самураїв»:
The face came slowly down on him, like nightfall on a man condemned to hang at dawn, and the frog could see an opening beginning to form in the sheer rose-red wall of flesh. It was opening its mouth.
Poetic justice, thought the frog, I’m going to get eaten. In a way, it wasn’t such a bad way to go at that. Looked at from the right angle, the food chain’s more like a party conga, winding in and out through the discarded paper trays and slices of cake ground into the carpet and taking everybody with it. He braced himself; then couldn’t help a spasm of terrified pain as the burning hot surface membranes of the all-enveloping mouth made contact with his skin. There was a ghastly slurping sound –
And then, nothing. He hadn’t been eaten after all. [4, c. 51]
У даному уривку розповідь подається з перспективи головної дійової особи уривку – жаби. Просторово місце дії оглядається персонажем знизу (зверху до нього наближається обличчя іншої дійової особи, яка виступає об’єктом спостереження). Початкова віддаленість об’єкту спостереження і пов’язаний з цим невеликий ступінь деталізації (rose-red wall of flesh) поступово змінюється максимальною наближеністю до нього та, відповідно, великим ступенем деталізації (burning hot surface membranes). Використання невласне прямої мови в середині уривку позначає перехід до нової концептуалізації і нового, гіпотетичного місця дії (місця проведення вечірки), значно віддаленого від того, де відбувається оповідь. Проте, незважаючи на цю віддаленість, деталізація зберігається (discarded paper trays, slices of cake), що є характерною рисою опису уявних сцен.
Підсумовуючи, варто зазначити, що фокалізація та медіація є важливими чинниками організації наративного простору. Актуальним завданням в рамках когнітивної наратології є виявлення когнітивних вимірів фокалізації в різних наративних текстах, зокрема казкових наративах.

Література:
1. Bal M. Narratology: Introduction to the Theory of Narrative. Toronto: University of Toronto, 1997.
2. Genette G. Narrative Discourse. Oxford: Blackwell, 1980.
3. Herman D. (ed.) The Cambridge Companion to Narrative. Cambridge: Cambridge University Press, 2007.
4. Holt T. Snow White and the Seven Samurai. London: Orbit, 2011.
5. Huhn P., Schmid W., Schonert J. (eds.) Point of View, Perspective, Focalization: modeling mediation in narrative. Berlin: Walter de Gruyter GmbH, 2009.
6. Zipes J. (ed.) The Trials & Tribulations of Little Red Riding Hood. NY: Routledge, 1993.

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь