Полтко Ірина Ігорівна
ЖИТТЄСТІЙКІСТЬ ЯК ЧИННИК ПСИХОСОМАТИЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ЛЮДЕЙ В УМОВАХ ВІЙНИ
У статті розкрито роль життєстійкості як чинника психосоматичного благополуччя людей, що проживають у реаліях війни. Окреслено вплив хронічного стресу на тілесні реакції й адаптаційні механізми, описано значення суб’єктивного контролю, тілесної чутливості та смислової інтеграції досвіду для збереження психологічної рівноваги. Представлено емпіричні дані,
отримані серед цивільного населення України (n = 100), які підтверджують статистично значущий зв’язок між життєстійкістю та соматичними скаргами (r = 0.206; p < 0.05)
Обґрунтовано доцільність застосування інтегративних психотерапевтичних підходів, спрямованих на стабілізацію тілесної, когнітивної та смислової регуляції. Наголошено на перспективності розвитку програм підтримки, що підсилюють життєстійкість як компонент суспільного відновлення.
Ключові слова: життєстійкість, психосоматичне здоров’я, війна, хронічний стрес, інтервенції відновлення
Iryna Poltko. HARDINESS AS A FACTOR OF PSYCHOSOMATIC WELL BEING OF PEOPLE IN WAR CONDITIONS
This article examines the role of hardiness as a crucial factor in maintaining psychosomatic well-being during wartime. It highlights the impact of chronic stress on bodily reactions and regulatory mechanisms, addressing the importance of perceived control, interoceptive awareness, and meaning-making in sustaining psychological balance under long-term adversity. Empirical findings based on a sample of 100 civilians in Ukraine demonstrate a statistically significant association between hardiness and somatic symptoms (r = 0.206; p < 0.05)
The study supports the effectiveness of integrative therapeutic interventions aimed at strengthening physiological stabilization, cognitive restructuring, and existential resilience. The results emphasize the need for psychosocial programs that enhance hardiness as a part of national recovery in war conditions.
Keywords: hardiness, psychosomatic health, war, chronic stress, integrative interventions, resilience
Вступ. Війна в Україні спричинила глибокі та тривалі зміни у психічному й соматичному функціонуванні населення. Постійний вплив загрози,
невизначеність, втрата звичного укладу життя, вимушене переміщення та соціальна ізоляція створюють хронічний стрес, який поступово виснажує адаптаційні механізми організму. У таких умовах тіло нерідко стає провідним носієм психотравматичного досвіду: виникають порушення сну, больові синдроми, соматичні скарги, проблеми з диханням, розлади шлунково кишкового тракту. Психосоматичні прояви є не лише наслідком фізіологічного виснаження, а й способом вираження емоцій, що не завжди знаходять вербальне оформлення.
Одним із ключових ресурсів, що зберігає людині здатність залишатися функціональною у воєнних реаліях, є життєстійкість (hardiness). Вона відображає внутрішню силу й здатність протистояти руйнівній дії стресу, зберігаючи при цьому відчуття контролю, сенсу та включеності в життя. Життєстійкість виконує роль буфера між психічними переживаннями та соматичними реакціями, знижуючи ризик соматизації травматичного досвіду. Саме тому аналіз цього явища стає надзвичайно важливим для розробки сучасних програм психологічної підтримки населення в умовах війни.
Метою статті є розкрити роль життєстійкості як чинника психосоматичного благополуччя та обґрунтувати важливість інтегративних інтервенцій, спрямованих на її розвиток.
Теоретичні засади життєстійкості у контексті психосоматичного здоров’я. Концепція життєстійкості сформувалася в межах позитивної психології та психотерапії, наголошуючи на активному способі взаємодії з труднощами. Особистість, яка має високий рівень життєстійкості, сприймає стрес не як катастрофу, а як потенційний виклик, що може призвести до зростання. У контексті війни це означає здатність знаходити сенс у виживанні, розпізнавати те, що залишається в зоні впливу, та продовжувати жити, а не лише виживати.
З погляду психофізіології життєстійкість пов’язана з більш гнучким функціонуванням автономної нервової системи. Люди з високим її рівнем мають кращий тонус блукаючого нерва, що сприяє швидшому переходу з режиму загрози у стан відновлення. Вони точніше розпізнають тілесні сигнали, зберігають доступ до раціонального мислення навіть за умов небезпеки й не допускають надмірної катастрофізації. Такий стан нервової системи знижує ризик соматичних розладів, у тому числі психогенних болей, функціональних проблем травлення, психосоматичних кардіальних реакцій.
Таким чином, життєстійкість є інтегрованою характеристикою, що поєднує когнітивні, емоційні, тілесні та смислові ресурси. Її наявність створює основу для збереження психосоматичної рівноваги під час війни.
Емпіричний аналіз взаємозв’язку життєстійкості та соматичних скарг. Емпіричне дослідження було проведено у вибірці зі ста цивільних осіб України у 2025 році. Респонденти проходили опитування, яке включало шкалу життєстійкості, інструменти оцінки рівня стресу, локусу контролю та індекс соматичних симптомів. Середні показники життєстійкості складали 63,91 бала,
соматичних скарг — 10,12, а рівень життєвого стресу — 221,32 бала.
Рис. 1. Рівень життєстійкості у групах з різним типом локусу контролю
Аналіз кореляційних зв’язків виявив статистично значущу залежність між життєстійкістю та соматичними скаргами (r = 0.206; p < 0.05). Цей результат може свідчити про те, що особи з високою життєстійкістю мають вищу тілесну усвідомленість, тобто краще помічають стан свого організму. Проте, попри чутливість до тілесних змін, така людина рідше інтерпретує симптоми як загрозливі, що знижує рівень тривоги й запобігає соматизації.
Додатково було виявлено тенденцію до більшої стійкості серед респондентів з внутрішнім локусом контролю, хоча достовірних відмінностей у рівні соматичних симптомів між групами не знайдено. Це підтверджує значення суб’єктивного відчуття впливу на власне життя як фактора адаптації.
Отже, здатність довіряти своєму тілу, помічати його сигнали без паніки та зберігати психологічний контроль зменшує ймовірність психосоматичної дезінтеграції.
Шляхи розвитку життєстійкост. Оскільки життєстійкість не є сталою й незмінною рисою особистості, її можна цілеспрямовано розвивати, формуючи нові способи реагування на стресові ситуації та зміцнюючи внутрішні адаптаційні ресурси. Найбільш ефективними в умовах війни є підходи, що враховують цілісність людини й спрямовані на одночасну роботу з тілом,
мисленням, емоціями та смислами. У межах авторської моделі «Чотири опори відновлення» реалізується поетапний підхід до стабілізації цих вимірів. Тілесна опора забезпечує психофізіологічне врівноваження через дихальні та інтероцептивні техніки, що знижують рівень напруги й повертають відчуття безпеки. Когнітивна опора спрямована на усвідомлення власних реакцій і трансформацію деструктивних переконань, які підсилюють тривогу та соматизацію. Емоційна опора підтримує здатність розпізнавати й проживати почуття, не витісняючи їх у тіло, що сприяє зменшенню вираженості психосоматичних симптомів. Нарешті, духовно-смислова опора допомагає людині знаходити точки внутрішньої опори, відновлювати віру в майбутнє та інтегрувати травматичний досвід без втрати особистісної цілісності.
Узгоджена робота цих чотирьох рівнів створює умови для стійкішої адаптації та формує психологічні механізми, які послаблюють вплив хронічного стресу на тіло. Такий підхід спрямований не лише на зменшення інтенсивності соматичних проявів, але й на відновлення здатності людини діяти, робити вибір, залишатися включеною в життя попри воєнну реальність. Розвиток життєстійкості таким чином стає процесом повернення собі власної суб’єктності, що є одним із центральних чинників психосоматичного благополуччя в умовах війни.
Висновки. Життєстійкість є одним і з ключ ови х чинників психосоматичного благополуччя населення в умовах війни. Вона дає людині змогу зберігати внутрішню опору, контролювати власні реакції, розуміти тіло та продовжувати рух уперед попри загрози. Отримані емпіричні результати демонструють, що розвиток життєстійкості пов’язаний із зменшенням ризику соматизації, а також підтверджують доцільність інтегративних підходів у психологічній допомозі.
Подальші дослідження можуть бути спрямовані на аналіз динаміки життєстійкості під впливом психологічних програм, адаптацію технік для різних соціальних груп, а також включення у протоколи підтримки родин військовослужбовців і людей, що пережили окупацію. Розвиток життєстійкості на індивідуальному та суспільному рівнях є важливою умовою не лише для подолання наслідків війни, а й для формування здорового майбутнього українського суспільства.
Література:
- An Integrative, Holistic Treatment Approach for Veterans with Chronic Traumatic Brain Injury and Associated Comorbidities. Frontiers in Psychiatry. 2025.
- Comparing Psychiatric Routine Care and Integrative Psychiatry. Journal of Psychiatric Research. 2023.
- Evolving Psychotherapeutic Approaches for PTSD. Frontiers in Behavioral Neuroscience. 2025.
- Touch: An Integrative Review of a Somatosensory Approach. Complementary Therapies in Clinical Practice. 2022. V. 48. 101564.
- Advanced Integrative Therapy: Origins, Research, Theory. OASIS Library, UNLV. 2023.
- Global Approaches to Supporting Mental Health and Well-Being. Counselling and Psychotherapy Research (Wiley). 2025.
- Maddi S. R. Hardiness as the basis for resilience. New York: Springer, 2013.
- Нікіфоров О. Г., Мягких І. С. Психосоматичні розлади у контексті стресу війни: сучасні підходи до допомоги. Психологія і суспільство, 2023, № 3. С. 45–58.
- Титаренко Т. М. Життєстійкість особистості: шляхи становлення. Київ : Либідь, 2019.
- Полтко І. І. Цілісний підхід до відновлення психосоматичного здоров’я людей в умовах війни: дух, душа, тіло. Збірник наукових праць. 2025.