Анотація. У статті аналізується законодавство, що регламентує процедуру притягнення суддів до конституційної відповідальності. Розглядаються проблемні аспекти статусу Вищої ради юстиції України як органу, що бере участь у реалізації конституційної відповідальності суддів. Пропонується авторське бачення вдосконалення інституту конституційної відповідальності суддів в Україні.

Ключові слова: легітимність, суддя, Вища рада юстиції України, відповідальність, конституційна відповідальність, принцип незалежної та безсторонньої судової влади.

Шафарчук Е. Высший совет юстиции Украины в механизме привлечения судей к конституционной ответственности

Анотация. В статье анализируется законодательство, регламентирующее процедуру привлечения судей к конституционной ответственности. Рассматриваются проблематичные аспекты статуса Висшего совета юстиции Украины как органа, что берет участие в реализации ответственности судей. Предлагается авторское видение улучшения института конституционной ответственности судей в Украине.

Ключевые слова: легитимность, судья, Высший совет юстиции Украины, ответственность, конституционная ответственность, принцип независимой и безпристрастной судебной власти.
Shapharchuk O. The Supreme council of justice of Ukraine in a mechanism of bringing judges to a constitutional liability

Annotation. Іn the article it is analysed a legislation regulating a procedure of a constitutional responsibility of judges. It is observed the status of the Supreme council of justice of Ukraine bringing judges to a constitutional responsibility according to a law. Author vision is offered for improvement an institute of constitutional responsibility of judges in Ukraine.

Key words: legitimacy, judge, the Supreme council of justice of Ukraine, responsibility, constitutional responsibility, a principle of independent and impartial judge power.

Конституційно-правова відповідальність органів державної влади та їх посадових осіб є одним із заходів, що забезпечує легітимність такої влади. Даний інститут є порівняно малодослідженим та ще недостатньо застосовується у вітчизняній практиці. Тому розширення напрямків дослідження та пошук шляхів удосконалення даного інституту має актуальне значення.
Метою роботи стало: з’ясування ролі Вищої ради юстиції у механізмі притягнення суддів до відповідальності; аналіз нормативних колізій, характерних для законодавства, яке регламентує утворення та функціонування Вищої ради юстиції України − конституційного органу, що ініціює процедуру притягнення суддів до відповідальності; пошук шляхів удосконалення інституту конституційно-правової відповідальності суддів у вітчизняній державно-правовій практиці.
Значний внесок у дослідження проблематики юридичної відповідальності суддів, зокрема конституційно-правової відповідальності, здійснили Гончаренко О., Штогун С., Пантелейчук Л., Виноградова Л., Подкопаєв С. та інші вітчизняні науковці.
Легітимність (від лат. legitimus – законний, правомірний) – обов’язкова ознака законної влади держави, що означає визнання її як всередині країни, так і на міжнародній арені [1, с. 421]. Важливим конституційним принципом легітимності державної влади є принцип взаємної відповідальності держави та особи, що сприяє зміцненню довіри людини до публічної влади, а зокрема до судової. У Конституції України найбільша увага приділяється регулюванню конституційної відповідальності Президента України, парламентаріїв, міністрів, суддів, а також громадян. В Указі Президента України «Про концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» від 10 травня 2006 року № 361/2006, а зокрема в ч. 1 розілу І зазначається, що процес становлення незалежного судівництва в Україні характеризувався суперечливістю та непослідовністю, далися взнаки консерватизм у підходах до реформування та брак чіткого бачення того, якою має бути судова система в державі, що керується верховенством права. За таких обставин рівень довіри до судів з боку суспільства лишається вкрай низьким [2].
У Конституції України 1996 року терміну «конституційна відповідальність» немає. Проте, вона передбачена нормами конституційного права і може бути застосована за порушення обов’язків, закріплених нормами конституційного права.
Відповідно до ст. 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: 1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено; 2) досягнення суддею шістдесяти п’яти років; 3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я; 4) порушення суддею вимог щодо несумісності; 5) порушення суддею присяги; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 7) припинення його громадянства; 8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; 9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням; 10) повноваження судді припиняються у разі його смерті [3, с. 52].
Остаточне встановлення усіх цих обставин покладено на спеціальний конституційний державний орган – Вищу раду юстиції. Погодимося із Гончаренком О. В. у тому, що звільнення суддів за обставин, зазначених у пунктах 1-3, 8-10 (частково 7 – у випадку добровільного виходу з громадянства) не має характеру відповідальності і є засобом реалізації суддею своїх прав або наступає у зв’язку з настанням певних юридичних фактів. Інші підстави звільнення судді з посади мають усі ознаки, характерні для конституційно-правової відповідальності. Вони не залежать від волі судді, мають негативний щодо нього характер і потребують встановлення їх спеціальним державним органом [4, с. 22].
Конституція України регламентує підстави притягнення судді до конституційно-правової відповідальності, проте не деталізує наслідків такого притягнення, окрім як звільнення судді з посади. Вважаємо таку міру відповідальності недостатньою. З метою запобігання порушенням суддею, зокрема, присяги (ст. 55 Закону України «Про судоустрій та статус суддів») слід передбачити в Основному Законі такі конституційно-правові санкції як звільнення із забороною надалі займати посаду судді та посаду в інших органах державної влади.
Конституційно-правова відповідальність суддів регламентується не лише нормами Основного Закону. Вона має закріплення і в інших нормативно-правових актах. У ст. 3 Закону України «Про Вищу Раду юстиції» від 15 січня 1998 року зазначається, що Вища рада юстиції вносить подання Президенту України про звільнення суддів з посад; розглядає справи і приймає рішення стосовно порушення суддями вимог щодо несумісності [5].
У висновку експерта Ради Європи, заступника генерального секретаря Міжнародної асоціації суддів Джакомо Оберто (судді м. Турін, Італія) щодо покращення «Концепції удосконалення судового устрою та забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стандартів» визначається статус вищої ради юстиції як органу, що здійснює притягнення до відповідальності суддів, а зокрема відповідальності конституційно-правової. Згідно з західноєвропейськими стандартами, вона повинна бути автономним органом, який відповідає за незалежність судової гілки влади. До її складу входять виключно судді та прокурори, або принаймні більшість його членів мають бути суддями та прокурорами [6].
Викликає сумнів той факт, чи є повноважною Вища рада юстиції України брати участь у процедурі притягнення суддів до конституційно-правової відповідальності. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про Вищу раду юстиції» даний орган складається із 20 членів. Верховна Рада України, Президент України, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, всеукраїнська конференція працівників прокуратури − двох членів. Згідно з ст. 8 вищезазначеного закону два із трьох членів Вищої ради юстиції, що призначаються Верховною Радою України, повинні бути суддями. Два із трьох членів даного органу, що призначаються Президентом України, повинні бути суддями (ст. 9 Закону). З’їзд адвокатів України призначає трьох членів Вищої ради юстиції, один з яких призначається з числа суддів (ст. 11). Ст. 12 Закону регламентує те, що з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначає трьох членів Вищої ради юстиції, один з яких призначається з числа суддів. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про Вищу раду юстиції» всеукраїнська конференція працівників прокуратури призначає двох членів Вищої ради юстиції, один з яких призначається з числа суддів. Окрім того, до її складу за посадою входить іще один суддя – Голова Верховного Суду України (ст. 131 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про вищу раду юстиції») [5]. Тобто, у складі Вищої ради юстиції є тільки 8 професійних суддів, які розуміють практично, що таке здійснення правосуддя. Європейською Хартією про статус суддів від 10 липня 1998 року зазначається, що принаймні половина членів цього органу мають бути суддями, обраними такими ж суддями, що означає прагнення не допустити, щоб судді були в меншості в цьому незалежному органі і водночас не вимагає, аби їх була більшість. Незважаючи на різноманітні філософські концепції та дебати в європейських державах вимога, щоб суддів було мінімум 50%, виявилася здатною забезпечити достатньо високий рівень гарантій, водночас поважаючи інші принципові міркування різних національних систем [7].
Вважаємо, що до Вищої ради юстиції України мають входити здебільшого судді, або принаймні особи, які мають певний стаж у цій сфері діяльності. Відповідно до європейських стандартів половина з 20 членів Вищої Ради юстиції України, а це 10 осіб, мають бути суддями. Слід деталізувати ст. 6 Закону України «Про Вищу раду юстиції», де необхідно вказати іще одну вимогу до членів Вищої ради юстиції і подати цю норму у наступній редакції: «На посаду члена Вищої ради юстиції може бути рекомендований громадянин України, не молодший тридцяти п’яти років і не старший шістдесяти п’яти років, який проживає в Україні не менш як десять останніх років, володіє державною мовою, має вищу юридичну освіту та стаж роботи в галузі права на посаді судді не менше десяти років.
Окрім того, викликає здивування вимога вище зазначеної норми щодо встановлення вікового ліміту для членів Вищої ради юстиції «не старший шестидесяти п’яти років». У такому віці особа може мати практичний «багаж», що є достатнім для виконання функцій щодо процедури притягнення суддів до відповідальності, та повноцінно виконувати свою роботу. У даному ж випадку має місце своєрідний елемент вікової дискримінації кадрів. У силу таких обґрунтувань, вважаємо доцільним відмінити вимогу щодо зовнішнього вікового цензу для кандидатів у члени Вищої ради юстиції.
У вищезгаданому висновку експерт Ради Європи Джакомо Оберто зазначає, що, згідно з європейськими стандартами, Вища рада юстиції відповідає, зокрема, за заходи проти суддів та прокурорів. Вона повинна мати повноваження приймати рішення, а не тільки подавати пропозиції до адміністративних та виконавчих органів державної влади [6]. У вітчизняній практиці такий недолік має місце. Зокрема у ст. 31 Закону України «Про Вищу раду юстиції» зазначається, що подання про звільнення за загальними обставинами Вища рада юстиції вносить подання за пропозицією кваліфікаційної комісії суддів або за власною ініціативою про звільнення суддів з посади до органу, який їх призначив або обрав [5]. Отже, доцільно внести корективи у дану норму і надати право Вищій раді юстиції приймати рішення про звільнення суддів замість здійснення процедури подання про звільнення та, відповідно, внести зміни у інші нормативно-правові акти.
Вища рада юстиції згадується у Рекомендації No. R (94) 12 Ради Європи, яка проголошує наступне: «Орган, який є уповноваженим приймати рішення щодо обрання та кар’єри суддів, повинен бути незалежним від уряду та адміністративних органів. Для гарантії незалежності цього органу мають бути запроваджені такі положення, як, наприклад, нагляд за тим, щоб його члени призначались судовою владою, і, зокрема, щоб орган самостійно приймав рішення про власні правила процедури» [6].
Про незалежність органу, який здійснює притягнення до відповідальності суддів зазначається і в положеннях Європейської Хартії про статус суддів, а саме у статтях 1.3 та 1.4, у яких йдеться, відповідно, про наступне: «Стосовно кожного рішення обрання, добір, призначення, просування по службі або припинення повноважень судді закон передбачає втручання уповноваженого органу, який не залежить від законодавчої та виконавчої гілок влади, мінімум половина членів якого є суддями, обраними у встановленому порядку іншими суддями на основі принципів, що гарантують максимальне представництво судової гілки влади» [7]. Отже, з метою наближення до європейських стандартів доцільно реформувати порядок утворення Вищої ради юстиції України, а саме, уповноважити орган суддівського самоврядування обирати членів даного органу.
У ст. 1 Закону України «Про Вищу раду юстиції» визначається статус Вищої ради юстиції України, де вказується, що вона є органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя [5]. Виникає сумнів щодо того, чи буде Вищий адміністративний суд України неупереджено здійснювати правосуддя, адже, відповідно до ч. 4 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради юстиції [8, с. 13]. Це може мати наслідком порушення принципу незалежності правосуддя, закріпленому у ст. 126 Конституції України, принципу незалежності і безсторонності судової влади відповідно до ст. 1 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07 липня 2010 року. Проблема полягає у тому, чи можна говорити про безсторонність правосуддя, якщо воно здійснюється щодо органу, який має повноваження ініціювати процедуру відповідальності суддів, що здійснюють таке правосуддя. Вважаємо, що справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради юстиції України, тобто питання щодо відповідальності даного органу, має розглядати інший спеціальний орган.
Отже, роль Вищої ради юстиції України в механізмі притягнення суддів до конституційно-правової відповідальності є опосередкованою, зводиться лише до права подання Президенту України про відповідальність судді. Пропонується розширити повноваження даного органу шляхом надання йому права самостійно здійснювати притягнення суддів до відповідальності, зокрема конституційно-правової, з метою зменшення впливу законодавчої та виконавчої гілок влади на судову. Окрім того, слід забезпечити автономію Вищої ради юстиції України стосовно законодавчої та виконавчої гілок влади та надати повноваження органу суддівського самоврядування обирати всіх членів Вищої ради юстиції України. Необхідно забезпечити професіоналізм даного органу шляхом формування його складу за рахунок професійних суддів, або осіб, які мають стаж в цій сфері діяльності.
З метою забезпечення незалежного та безстороннього правосуддя пропонуємо надати іншому органу повноваження Вищого адміністративного суду України розглядати справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради юстиції. Зокрема, таку функцію може здійснювати орган суддівського самоврядування, який буде її обирати.
Вважаємо за необхідне регламентувати в Основному Законі поняття «конституційно-правова відповідальність», деталізувати, які підстави звільнення суддів є конституційними та визначити конституційно-правові санкції, зокрема, щодо порушення присяги та порушення вимог несумісності суддів.
Список використаних джерел

1. Шемшученко Ю. С. Великий енциклопедичний юридичний словник / Ю. С. Шемшученко. – К. : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. – 992 c.
2. Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів : Указ Президента України від 10.05.2006 №361/2006 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/361/ 2006
3. Конституція України : Офіц. видання. – станом на 01.11.2010 р. – К. : Центр учбової літератури, 2010. – 88 с.
4. Гончаренко О. В. Актуальні питання притягнення суддів до відповідальності / О. В. Гончаренко / / Вісник Вищої ради юстиції. – 2011. − № 2 (6). – С. 19-33.
5. Про Вищу Раду юстиції : Закон України від 15 січня 1998 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/22/98-%D0%B2%D1%80
6. Висновок експерта Ради Європи, заступника генерального секретаря Міжнародної асоціації суддів Джакомо Оберто (судді м. Турін, Італія) щодо покращення «Концепції удосконалення судового устрою та забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стандартів. (Проект – 13 лютого 2006 р., схвалений Національною комісією на 5 пленарному засіданні 14 лютого 2006 р.)] [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minjust.gov.ua/file/2623
7. Пояснювальна записка до Європейської хартії з про статус суддів: Модельний кодекс від 10 липня 1998 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/994_a4
8. Кодекс адміністративного судочинства України [текст] чинне законодавство України зі змінами та доповненнями станом на 3 вересня 2012 р. : (відповідає офіційному текстові) – К. : «Центр учбової літератури», 2012. – 128 с.
9. Конституція Італії. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://italia-ru.com/page/konstitutsiya-italyanskoi-respubliki
10. Про судоустрій та статус суддів : Закон України від 7 липня 2010 р. ∕ ∕ Відомості Верховної Ради України. − № 41, № 41-42, № 43, № 44-45. – Ст. 529.