Анотація: Стаття присвячена огляду досліджень зарубіжних мовознавців в сфері фразеології як частини лексикології, так і як окремої самостійної науки. У статті згадано дослідників не лише англійського бізнес-мовлення, а й інших мов: польської, німецької та ін. Прослідковано етапи формування фразеології як самостійної науки.

Ключові слова: фразеологія, фразеологічна одиниця (ФО), бізнес-мовлення, систематизація, стійкість, стилістичний потенціал

Annotation: The paper provides the overview of the researchers of foreign linguists in the field of phraseology as a part of lexicology as well as a separate independent science. The article refers to the researchers of not only English language, but other languages such as Polish and German. The paper traces the historical stages of phraseology as an independent science.

Key words: phraseology, phraseological unit, business language, systematization, stability, stylistic potential.

Початок формування фразеології як науки припадає на кінець XVIII – початок XIX століття, хоча витоки даної лінгвістичної дисципліни спостерігаємо значно раніше. Стійкі словосполучення уже давно привертали увагу дослідників. Як самостійний розділ лексикології, фразеологія вперше була введена у науку швейцарським стилістом французького походження Шарлем Баллі, який ввів термін «phraseologie» в значенні «розділ стилістики, який вивчає пов’язані словосполучення» [2, c. 5]. Однак, цей термін не був прийнятий західноєвропейськими і американськими лінгвістами, і в працях вживався в трьох інших значеннях: 1) вибір слів, форма вираження, формулювання; 2) мова, склад, стиль; 3) вираз, словосполучення.
Ш.Баллі вважається родоначальником теорії фразеології, оскільки вперше систематизував поєднання слів в своїй книзі «Французька стилістика», в яку він включив розділ про фразеологію. В своїх працях він виділяв чотири типи словосполучень: [6, c. 8]
1. вільні словосполучення;
2. звичні сполучення;
3. фразеологічні ряди;
4. фразеологічна єдність;
Подібні поєднання не допускають перегрупування компонентів. Таким чином, «…концепція Ш.Баллі базується на відмінності поєднання слів за рівнем сталості: сполучення, в яких є свобода групування компонентів, і сполучення, котрі не мають такої свободи» [1].
В подальшому, Баллі переглянув свою концепцію і дійшов висновку, що звичні сполучення і фразеологічні ряди є лише проміжними типами. Науковець виділив тільки дві основні групи сполучень:
1. вільні сполучення;
2. фразеологічні єдності, тобто словосполучення, компоненти яких, постійно вживаючись в цих поєднаннях для вираження однієї і тієї ж думки, втратили будь-яке самостійне значення.
Шарль Баллі говорив про фразеологічність сполучення при наявності до нього синоніма – «слова-ідентифікатора» [2, c. 62]. Такі роздуми пізніше лягли в основу виділення фразеологічних зрощень і розробки теорії еквівалентності ФО слову. Однак, робота великого науковця, написана на початку вивчення фразеології, сприяла подальшому розвитку фразеологічних досліджень.
У працях зарубіжних учених ХІХ – ХХ ст. – В. Виноградова, О. Куніна, О. Веселовського, О. Пипіна, О. Шахматова (Росія), Ж. Паулі, В. Залеського, Садок Баронча, С. Рокоссовської (Польща), В. Караджича (Сербія), В. Ягича (Хорватія), І. Бідермана, Ф. Кайндаля (Німеччина), А. Рамбо, Л. Леже (Франція), В. Ральстона (Англія) – порушувалося, а частково й розв’язувалося, чимало питань, що стосуються фразеології [7, c. 43].
Так, Олександр Миколайович Веселовський, російський філолог, історик літератури, академік Петербурзької АН, в праці «Історична поетика», вважає, що раніше поетична фразеологія, в тій же мірі, що й образність, ритміка та інше, слугували живим вираженням збірної психології людини, її уявлень про світ. З часом, зміст цих уявлень зник, замінився іншим, але формули, які позначали його, збереглись, знайшовши інше, переносне застосування. А отже, як поза усталених форм мови не можна передати думки, так і поза усталеності поетичної фразеології не можна виразити естетичних переживань. В межах цієї традиційної поетичної умовності утворюються і відносно рідкісні нововведення. Однак, в більшій мірі новий зміст фразеологізмів виражається в інших комбінаціях з елементів старих форм, які розчленовуються на зразок того, як розчленовується жива мова на окремі слова і звороти для того, щоб послужити матеріалом для створення чогось нового [3, c. 147]. Академік О.О. Шахматов в своїй праці «Синтаксис» наполегливо підкреслював надзвичайну важливість питання нерозкладних сполучень слів не тільки для лексикології, але і для граматики. «Під розкладом словосполучень, – писав О.О. Шахматов, – розуміємо визначення взаємних відносин його елементів, визначення панівного і залежних від нього елементів. Між тим, схожі розклади для деяких словосполучень є неможливими» [9, c. 142]. В нерозкладних словосполученнях зв’язок компонентів може бути пояснений з історичної точки зору, але він незрозумілий і немотивований з точки зору живої системи сучасних граматичних відносин. О.О. Шахматов чітко визначав тісну взаємодію лексичних і граматичних форм та значень в процесі утворення нерозривних і нерозкладних словосполучень. В результаті, мовознавець припускає, що семантична нерозкладність словесної групи веде до ослаблення і навіть втрати граматичної розчленованості.
Питання різних форм взаємодії і взаємообумовленості лексичних і граматичних явищ в структурі різних фразеологічних груп залишається нерозв’язаним О.О. Шахматовим. Але, очевидно, науковець був схильний до синтаксичної точки зору – розрізняти чотири типи нерозкладних словосполучень:
1. Словосполучення, які є граматично нерозкладними, незрозумілими з точки зору живих синтаксичних відносин, але лексично досить вільними, тобто такі словосполучення можуть бути заповненими будь-яким словесним матеріалом, який має відповідні форми [9, c. 272].
2. Словосполучення, які є граматично нерозкладними, немотивованими з точки зору сучасних синтаксичних відносин, але з лексичної точки зору розчленованими, хоча й не повністю вільними; які допускають підстановку і вживання будь-яких слів тільки замість одного члена даних словосполучень [9, c. 399].
3. Словосполучення, які є нерозкладними за своїм лексичним значенням, але є розкладними граматично; які сповна відповідають живим синтаксичним моделям сучасної мови.
4. Словосполучення, які для сучасної мовної системи є однаково цілісними і нерозкладними як з синтаксичної, так і з лексико-семантичної точок зору.
Виноградов Віктор Володимирович, російський філолог, академік АН, став «учнем» О.О. Шахматова та продовжив його справу, намагаючись розкрити питання фразеології, які залишились поза увагою наставника. В своїй працях В.В. Виноградов зазначав, що в фразеологічних єдностях значення цілого ніколи не дорівнює сумі елементів, адже це є якісно нове значення, яке виникає в результаті своєрідного хімічного поєднання слів. Фразеологічна єдність упізнається як за зовнішніми, так і за внутрішніми ознаками. Зовнішні, формальні ознаки – умовні, оманливі, непостійні і не грають вирішальної ролі. До них відносяться незмінний порядок слів і неможливість замінити синонімом або будь-яким іншим слово ні одне зі слів, які входять до складу фразеологічної єдності [10, c. 74 – 77].
Однак, вказує В.В. Виноградов, що можливі і такі елементи, які є так званим «пакувальним» матеріалом. Такі елементі замінні, тим більше, що фразеологічні єдності не завжди утворюють нерухому, застиглу масу невід’ємних елементів з постійним порядком слів. Іноді частини фразеологічної єдності можуть бути дискантними [4].
Як висновок, В.В. Виноградов зазначає, що серед тісних фразеологічних груп, які утворюються реалізацією так званих невільних значень слів, серед фразеологічних поєднань виділяють два типи фраз: аналітичний, більш розчленований, який припускає підстановку синонімів під окремі члени виразу, і більш синтетичний, близький до фразеологічних єдностей.
Кунін Олександр Володимирович, спеціаліст фразеології англійської мови, доктор філологічних наук, автор великої кількості статей з фразеології, фразеологічної стилістики, перекладу і лексикографії, зібрав частину досвіду систематизованого опису ФО в науковій праці «Фразеологія сучасної англійської мови». В роботі багато уваги приділено походженню ФО сучасної англійської мови, зокрема первісно англійських ФО і фразеологічних запозичень, та структурно-семантичній характеристиці ФО сучасної англійської мови. В своїх працях багато в чому О.В. Кунін покладався на теоретичний та практичний доробок Л.П. Сміта [6, c. 283].
За О.В. Куніним, стійкість ФО заснована на властивих їй різноманітних типах інваріантивності, тобто незмінності тих чи інших елементів при всіх нормативних змінах. Науковець виділяє такі види інваріантивності, або мікростійкості:
1. стійкість вживання;
2. структурно-семантична стійкість;
3. семантична стійкість;
4. лексична стійкість;
5. синтаксична стійкість [6, c. 6 – 9].
О.В. Кунін подає розширену класифікацію ФО за різними критеріями.
Серед зарубіжних мовознавців, які вивчали фразеологію як окрему науку або ж фразеологію в системі лексикології загалом, виділяються такі вчені як К. Зоммерфельд, В. Вернер та В. Фляйшер [18]. Так, зокрема, К. Зомерфельд, у своїй праці «Роль лексики в системі мови», особливою увагою наділяє ФО як невід’ємну складову лексичного запасу мови та намагається прослідкувати історію фразеології як практичного компонента мови, в тому числі походження сучасних ФО німецької мови [17, c. 50 – 54].
В. Фляйшер, натомість, не досліджував історію фразеології, а приділяв більше уваги сучасній мові повсякденного вжитку. У своїх наукових роботах «Словотвір сучасної мови» та «Фразеологія сучасної німецької мови» мовознавець пропонує чітке всеосяжне уявлення моделей словотворення, зокрема будови ФО, в сучасній німецькій мові на синхронній основі. Записи ілюструються численними прикладами з друкованих засобів масової інформації та художньої фантастики, а також з наукових журналів та повсякденного вжитку фразеологізмів серед живих форм мовної системи [13; 14].
Зарубіжну фразеологію в системі сучасності досліджувала і радянський мовознавець І.І. Чернишева в працях «Фразеологія сучасної англійської мови» та «Фіксовані комплекси слів в німецькій мові та мовленні» [8; 11].
Ці підручники є першою спробою узагальнити дослідження німецької фразеології в системі мови як іноземної. В роботі знайшли відображення деякі нові аспекти дослідження німецької мови – опис фразеології як системи та її взаємозв’язків з іншими системами. Інтенсивний розвиток досліджень в сфері фразеології у світі створив необхідні передумови для виявлення і опису фразеологічних систем німецької мови. В монографіях І.І. Чернишевої зроблена спроба виконати цю задачу на матеріалі фразеології саме сучасної загальновживаної мови. Мовознавець вирішує кардинальні питання фразеології, такі як визначення ФО і об’єму фразеології, принципи систематизації ФО, методи дослідження фразеології в нерозривному зв’язку з загальною теорією фразеології, що не виключає, а навпаки, припускає виявлення специфічних особливостей фразеологічної системи або підсистеми німецької мови. Монографії є першою спробою узагальнити дослідження німецької фразеології в радянській та зарубіжній германістиці [5, c. 214]. 14.
За останні двадцять років фразеологія стала основним полем теоретичних і прикладних досліджень західноєвропейської та північноамериканськиої лінгвістики. Зокрема, книга «Фразеологія» А.П. Коуві в співавторстві з Пітером Ховарсом складається з авторитетних внесків від провідних фахівців, які досліджують важливу роль, що відіграть сталі словосполучення в оволодінні мовою і її використанні. Після широкомасштабного вступу редактора, книга знайомить з основними теоретичними підходами, аналізами даних і типології, та, нарешті, знайомить з застосуванням фразеології в суміжних дисциплінах, включаючи лексикографію, вивчення мови, стилістику та обчислювальний аналіз. Ця книга стала першим всеосяжним і сучасним доробком опублікованим англійською мовою [12].
Роком пізніше виходить книга американсько-німецького мовознавця Розмарі Глєзер, в якій вона розглядає стилістичний потенціал ФО в світлі жанрового аналізу на основі фразеологічного теоретичного доробку А.П. Коуві. Особливу увагу Р. Глєзер приділяє художнім жанрам та ролі ФО в ньому, намагається утворити класифікацію для кожного жанру. Однак, Р. Глєзер практично заперечує семантичну значимість фразеології як значиму частину наукової сфери системи мови, що і донині викликає сумнів в колі мовознавців [15].
Уріель Вайнрайх, польсько-американський лінгвіст, в основному вивчав ідиш, але не оминув і тему фразеології. ФО він розглядав в контексті соціолінгвістики та діалектології. Дисертація У. Вайнрайха була присвячена семантичному навантаженню ФО в прямій залежності від прикладної лінгвістики. Варто окремо виділити його дослідження історичних змін форм ФО та прослідковування залежності цих змін від міграційних процесів Європа – Північна Америка [18].
Отже, становлення та розвиток фразеології за кордоном як самостійної лінгвістичної дисципліни відбувалось певним чином поетапно. Перший етап ми можемо виокремити як період, що охоплює кінець ХVIIІ-ХІХ століття. Його можна визначити як підготовчий, оскільки фразеологія ще не розглядається як самостійний розділ мовознавства, поки що тут йдеться лише про пошук та нагромадження цінних надбань народу: прислів’їв, приказок, влучних образних виразів тощо [16]. При цьому дослідники ставлять перед собою мету чітко визначити та пояснити їх значення, вказати на джерело виникнення. Видатних учених того часу вже цікавили, зокрема, проблеми походження фразеологічних одиниць, їх класифікація. На кінець ХІХ століття присутні вже спроби аналізу структурно-семантичних особливостей фразеологізмів.
Початок ХХ століття ми можемо вважати власне етапом становлення фразеології як самостійного розділу мовознавства. Саме в кінці 20-х років постає питання про її систематичне вивчення власне як лінгвістичної дисципліни, і значна заслуга в цьому належить, зокрема, проф. Шарлю Баллі. Цей час від початку й надалі характеризується появою вже власне наукових праць, присвячених фразеології як окремому розділу лінгвістичної науки (В.В. Виноградов, О.О. Шахматов, О.В. Кунін, У. Вайнрайх та ін.).
Водночас, фразеологічні дослідження кінця ХХ – початку ХХІ століття лише набирають своїх обертів. Теоретичні та практичні питання фразеології потребують детального вивчення та обґрунтування. Багато завдань залишається невисвітленими і потребують свого опрацювання.

Список використаної літератури
1. Амосова Н. М. Основи англійської фразеології / Наталія Миколаївна Амосова. — Л.,2009. – 208 с.
2. Балли Ш. Французская стилистика / Шарль Балли. — М.: Эдиториал УРСС, 2001 – 432 с.
3. Веселовский А. Н. Историческая Поэтика / Александр Николаевич Веселовский. – М. : Высшая школа, 2009. – 404 с.
4. Виноградов В. В. Избранные труды. Лексикология и лексикография / Виктор Владимирович Виноградов. – М., 2007. – С. 140-161.
5. Корунець І. В. Порівняльна типологія англійської та української мов. Навч. посібник / І. В. Корунець. – Вінниця : Нова книга, 2003. – 458 с.
6. Кунин А. В. Фразеология современного английского язика / Александр Владимирович Кунин. — М. Международные отношения, 2006. – 342 с
7. Поварова В. М., Федуленкова Т. М. Вторична фразеологічна номінація моделі в діловій фразеології [Текст] / В. М. Поварова, Т. М. Федуленкова // ХІІ Ламоносівські читання: Сбірник науч. трактатів. – Архангельськ: Поморський нац.. ун-т. ім.. М. В. Ломоносова, 2000. – 214 с.
8. Чернышева И.И. Фразеология современного немецкого язика / И. И. Чернышева. – М.: Высшая школа, 2000. — 199 с.
9. Шахматов. А. А. Синтаксис русского язика / Алексей Александрович Шахматов // Вып. I. Изд. 2. – М., 2001. – 271 с.
10. Bally Ch. Traite de stylistique francaise / Ch/ Bally // v. I. Ed. 2. – Heodelberg, 2001. – p. 74 – 77.
11. Cernyseva I.I. Feste Wortkomplexe des Deutschen in Sprache und Red / I. I. Cernyseva. – M., 2002. – 178 s.
12. Cowie, A.P.. Phraseology: Theory, Analysis, and Applications. Oxford / A. P. Cowie. – Oxford : Oxford University Press, 2008. – P. 38–51.
13. Fleischer W. Phraseologie der deutschen Gegenwartssprache / Wolfgang Fleischer. – Leipzig : VEB Bibliographisches Institut, 1982. – 140 s.
14. Fleischer W. Wortbildung der deutschen Gegenwartssprache / Wolfgang Fleischer. – Leipzig : VEB Bibliographisches Institut, 2009. – 327 s.
15. Gläser, R. The Stylistic Potential of Phraselological Units in the Light of Genre Analysis In A.P. / Rosemarie Gläser // Cowie (ed.) Phraseology. – Oxford : Clarendon Press, 2008. – 125 p.
16. Makkai A. Idiom Structure in English \ A. Makkai. – The Hague, 2007. – 160 p.
17. Sommerfeldt K. – E. Zur Rolle des Lexikons im Sprachsystem / K. – E. Sommerfeldt. – № ИЯШ 3-4. – 92 с.
18. Werner W. Englische Phraseologie und Idiomatik. Ein Arbeitsbuch mit umfassender Bibliographie / Welte Werner. – Frankfurt: Peter Lang, 2000. – 147 s.