Катерина Дідик

Психологічні наслідки впливу аб’юзивних відносин на особистість: комплексний аналіз та шляхи відновлення

 

Дана стаття присвячена комплексному аналізу глибинних психологічних наслідків впливу аб’юзивних відносин на особистість жертви. Досліджуються нейробіологічні зміни, формування комплексного посттравматичного стресового розладу (К-ПТСР), деформація ідентичності та самооцінки, порушення в сфері прив’язаності та міжособистісних відносин. Метою роботи є систематизація знань про багатовимірні наслідки тривалого насильства та окреслення інтегрованих підходів до відновлення психічного здоров’я та цілісності особистості. Робота базується на аналізі наукових джерел з психології травми, нейронауки та психотерапії, а також на узагальненні сучасних терапевтичних практик.

Ключові слова: аб’юзивні відносини, психологічна травма, комплексний ПТСР, ідентичність, самооцінка, нейробіологічні наслідки, відновлення особистості.

 

Kateryna Didyk. Psychological consequences of the impact of abusive relationships on personality: comprehensive analysis and recovery paths.

This article is devoted to a comprehensive analysis of the profound psychological consequences of the impact of abusive relationships on the victim’s personality. Neurobiological changes, the formation of complex post-traumatic stress disorder (C-PTSD), deformation of identity and self-esteem, disorders in the sphere of attachment and interpersonal relations are investigated. The aim of the work is to systematize knowledge about the multidimensional consequences of prolonged violence and to outline integrated approaches to the restoration of mental health and personal integrity. The work is based on the analysis of scientific sources on trauma psychology, neuroscience and psychotherapy, as well as on the generalization of modern therapeutic practices.

Keywords: abusive relationships, psychological trauma, complex PTSD, identity, self-esteem, neurobiological consequences, personality restoration.

 

Вступ. Актуальність дослідження психологічних наслідків аб’юзивних відносин зумовлена їх масштабним поширенням та глибоко деструктивним впливом на всі сфери життєдіяльності особистості. На відміну від фізичних ушкоджень, психологічне насильство є «невидимим», що ускладнює його своєчасне розпізнавання та надання допомоги. Тривалий вплив контролю, маніпуляцій, газлайтингу та емоційної агресії призводить не до епізодичних порушень, а до системної деформації психічної структури індивіда. Досвід аб’юзу зачіпає фундаментальні основи: самоусвідомлення, образ «Я», здатність до довіри, емоційну регуляцію та нейрофізіологічні процеси. Тому розуміння повного спектру наслідків є критично важливим для розробки ефективних, індивідуально орієнтованих стратегій психологічної реабілітації та соціальної реінтеграції постраждалих.

Мета статті – проаналізувати багатовимірні психологічні наслідки впливу аб’юзивних відносин на особистість жертви на нейробіологічному, когнітивно-емоційному, ідентифікаційному та міжособистісному рівнях, а також окреслити основні напрями відновлення.

Виклад основного матеріалу.

Нейробіологічні та фізіологічні наслідки: травма, «втілена» в тілі.

Найглибші наслідки аб’юзу часто мають «невидиму», нейробіологічну природу. Тривалий психологічний стрес, страх та безпорадність запускають каскад фізіологічних змін, що перебудовують роботу мозку та вегетативної нервової системи (ВНС ).

Відповідно до полівагальної теорії Стівена Порджеса [6], хронічний аб’юз призводить до дисрегуляції ВНС. Організм жертви постійно перебуває в стані гіпер- або гіпоактивації, коливаючись між реакціями «бій/втеча» (гіперактивність симпатичної системи) та «замри» (активація дорсального вагального шляху). Це проявляється у вигляді панічних атак, гіпервігілантності (надмірної пильності), емоційного оніміння чи дисоціації.

Структурні зміни в мозку, виявлені за допомогою сучасних методів нейровізуалізації, включають [5]:

• Гіперактивність мигдалеподібного тіла (амігдали): відповідає за виявлення небезпеки та генерацію страху. Її підвищена активність робить людину надзвичайно чутливою до будь-яких, навіть незначних, сигналів загрози, що сприймаються як небезпечні;
• Зменшення об’єму гіпокампа: ця структура критично важлива для формування контекстуальної пам’яті та розрізнення минулих і теперішніх загроз. Її зменшення пояснює нав’язливі флешбеки, коли травматичні спогади повертаються з силою первісного переживання;
• Пригнічення активності префронтальної кори: відповідає за вищу когнітивну функцію, включаючи контроль імпульсів, планування, прийняття рішень та раціональну оцінку ситуації. Її дисфункція пояснює труднощі жертв з концентрацією, емоційною саморегуляцією та прийняттям складних рішень навіть після виходу з аб’юзивних відносин.

Ці зміни формують травму, «втілену» в тілі, що проявляється хронічним м’язовим напруженням (особливо в зоні плечей, шиї – поза «захисту»), психосоматичними розладами (проблеми з травленням, мігрень, хронічний біль), порушенням сну та харчової поведінки.

Комплексний посттравматичний стресовий розлад (К-ПТСР) як наслідок тривалого «полону».

Для жертв тривалого домашнього насильства класичної діагностичної картини ПТСР часто буває недостатньо. Дослідниця Джудит Герман [3] запропонувала концепцію комплексного ПТСР (К-ПТСР), що розвивається в умовах тривалого, повторюваного насильства, від якого неможливо втекти (наприклад, в сімейних чи партнерських стосунках).

На додаток до класичних симптомів ПТСР (флешбеки, уникання, гіперзбудження), К-ПТСР включає порушення в шести ключових сферах:

1. Порушення регуляції афекту та імпульсів: емоційна нестабільність, спалахи гніву або відчаю, імпульсивність, самопошкоджуюча поведінка, суїцидальні думки;
2. Порушення самосвідомості: стійке відчуття сорому, провини, огиди до себе; сприйняття себе як «зіпсованого», «поганого»; відчуття внутрішньої порожнечі;
3. Порушення міжособистісних відносин: труднощі з довірою, надмірна настороженість або, навпаки, надмірна довірливість; тенденція до повторного вступання в аб’юзивні стосунки; проблеми з встановленням та захистом здоровых меж;
4. Соматизація: психічна травма «мовчить» через психіку, але «говорить» через тіло – хронічний біль, конверсійні симптоми без органічної патології;
5. Дисоціативні симптоми: епізоди деперсоналізації («це відбувається не зі мною») та дереалізації («світ навколо нереальний»); амнезія на травматичні події;
6. Зміна системи значень: втрата ранішніх переконань, віри, почуття справедливості; екзистенційна порожнеча, відчуття безглуздості існування.

Українські дослідження підтверджують високу поширеність саме К-ПТСР серед жертв домашнього насильства, зі специфікою у вигляді тривалої хронізації симптомів та їх посилення в умовах загальнонаціональної травми (війни) [1].

Деформація ідентичності та самооцінки: руйнація «Я».

Систематичне психологічне насильство має за мету не просто завдати болю, а зламати волю та знищити автономну ідентичність жертви. Газлайтинг – маніпулятивна тактика, спрямована на заперечення реальності жертви, – призводить до того, що людина починає сумніватися у власному розумі, пам’яті та адекватності сприйняття. Поступово внутрішній образ себе – «Я-концепція» – замінюється на образ, нав’язаний аб’юзером: «ти нічого не варта», «ти божевільна», «без мене ти ніхто».

Це формує так звану травматичну ідентичність [3], коли досвід страждання стає центральною, визначальною рисою самосвідомості. Жертва починає сприймати себе виключно через призму пережитого насильства. Наслідками цього є:

• Глибоке порушення самооцінки: стійке почуття власної негідності, переконання, що погане ставлення «заслужене»;
• Втрата автентичності: людина втрачає зв’язок з власними потребами, бажаннями, цінностями, намагаючись відповідати нав’язаним ідеалам, щоб уникнути насильства;
• Феномен вивченого безсилля (learned helplessness): після численних невдалих спроб змінити ситуацію формується глибоке переконання у власній неспроможності впливати на події, що паралізує будь-яку активність, спрямовану на порятунок;
• Травматичний сором: інтенсивне почуття сорому не за вчинки, а за сам факт свого існування та перебування в ролі жертви.

Порушення в сфері прив’язаності та міжособистісних відносин.

Досвід аб’юзу кардинально переписує моделі прив’язаності, сформовані в дитинстві. Замість безпечної прив’язаності (впевненість у доступності та підтримці близького), у жертв часто формується дезорганізована або тривожно-амбівалентна прив’язаність [2]. Це проявляється у парадоксальному поєднанні інтенсивного прагнення до близькості з однаково інтенсивним страхом перед нею.

Механізм травматичного зв’язку (часто помилково називають «Стокгольмським синдромом») пояснює, чому жертва може відчувати прив’язаність до аб’юзера. Цикл насильства (напруження – гострий інцидент – «медовий місяць») діє за принципом частового підкріплення: непередбачувані рідкісні епізоди «доброти» чи каяття з боку аб’юзера створюють потужніший ефект залежності, ніж стабільно гарне ставлення. Біологічно це підкріплюється викидом окситоцину («гормону прив’язаності») після стресу, що посилює зв’язок із тим, хто поруч у момент «полегшення».

Наслідки для майбутніх відносин:

• Вторинна віктимізація: несвідоме потрапляння в нові аб’юзивні стосунки через звичність до токсичної динаміки;
• Труднощі з довірою: тотальна недовіра до людей або, навпаки, надмірна довірливість та ідеалізація нових партнерів;
• Порушення особистих кордонів: невміння сказати «ні», толерантність до порушень своїх меж, страх конфлікту;
• Соціальна ізоляція: самотність, уникнення близьких контактів через страх повторної травматизації.

Шляхи відновлення особистості: від нейробіологічної регуляції до відбудови ідентичності.

Відновлення після аб’юзивних відносин є багатоетапним процесом, що вимагає комплексного підходу, спрямованого на усі рівні пошкоджень.

Етап 1: Стабілізація та відновлення безпеки. Першочергове завдання – створити фізичну та психологічну безпеку. Терапевтична робота на цьому етапі включає:

• Психофізіологічну регуляцію: техніки заземлення (grounding), дихальні вправи, спрямовані на активацію парасимпатичної системи та виведення зі станів «замри»/«бій»;
• Нормалізацію реакцій: пояснення, що симптоми клієнта – це нормальна реакція на ненормальні обставини, що зменшує додатковий сором;
• Створення плану безпеки та ресурсної мережі.

Етап 2: Переробка травматичного досвіду. Після стабілізації починається робота з інтеграцією травми:

• Травмо-фокусована когнітивно-поведінкова терапія (ТФ-КПТ): допомагає виявити та змінити деструктивні переконання («Я винна», «Я слаба»);
• EMDR-терапія (Десенсибілізація та переробка рухами очей): дозволяє «перепрограмувати» травматичні спогади, знижуючи їх емоційну напруженість [4];
• Сенсомоторна психотерапія: працює з тілесними аспектами травми, допомагаючи вивільнити хронічне м’язове напруження та інтегрувати дисоційовані переживання [5].

Етап 3: Реінтеграція та відбудова нового «Я». Заключний етап спрямований на творення нової, цілісної ідентичності:

• Розвиток самоспівчуття (self-compassion): формування доброзичливого, підтримуючого ставлення до себе замість самокритики [4];
• Формування здорових кордонів та навичок асертивної поведінки;
• Наративна терапія: допомагає створити цілісну історію життя, де травма є частиною досвіду, але не визначає всю особу;
• Відновлення соціальних зв’язків та професійної реалізації.

В умовах українського контексту важливо інтегрувати терапію особистої травми з врахуванням колективної (війна). Ефективними є підходи, що поєднують вербальні методи з тілесно-орієнтованими та арт-терапевтичними практиками.

 

Висновки.

Психологічні наслідки впливу аб’юзивних відносин на особистість є глибокими, системними та багатовимірними. Вони не обмежуються окремими симптомами, а являють собою комплексну трансформацію психіки на нейробіологічному, емоційно-когнітивному, ідентифікаційному та соціальному рівнях. Тривале насильство призводить до структурних змін у мозку, формування комплексного ПТСР, руйнації самооцінки та ідентичності, порушення моделей прив’язаності, що створює високий ризик ревіктимізації.

Відновлення особистості після такого досвіду – це довгий і складний шлях, що вимагає професійного супроводу та проходить через етапи стабілізації, переробки травми та реінтеграції. Критично важливим є підхід, що враховує як психічні, так і тілесні аспекти травми, сприяє розвитку самоспівчуття та формуванню нових, адаптивних стратегій життя. Подолання наслідків аб’юзу є можливим і веде не просто до зменшення симптомів, а до відбудови цілісної, автономної особистості, здатної до здорової близькості та повноцінного життя.

 

Література:

1. Сніжневська, О. В. (2021). Комплексний ПТСР: теоретичний конструкт та клінічні прояви. Український вісник психоневрології, 29(1), 15–18.
2. Bowlby, J. (1969). Attachment and Loss: Vol. 1. Attachment. New York: Basic Books.
3. Herman, J. L. (1992). Trauma and Recovery. New York: Basic Books.
4. Neff, K. D. (2003). Self-Compassion: An Alternative Conceptualization of a Healthy Attitude Toward Oneself. Self and Identity, 2(2), 85–101.
5. Ogden, P., Minton, K., & Pain, C. (2006). Trauma and the Body: A Sensorimotor Approach to Psychotherapy. W.W. Norton & Company.
6. Porges, S. W. (2011). The Polyvagal Theory: Neurophysiological Foundations of Emotions, Attachment, Communication, and Self-regulation. W.W. Norton & Company.
7. Shapiro, F. (2018). Eye Movement Desensitization and Reprocessing (EMDR) Therapy: Basic Principles, Protocols, and Procedures(3rd ed.). Guilford Press.
8. Van der Kolk, B. A. (2014). The Body Keeps the Score: Brain, Mind, and Body in the Healing of Trauma. Viking.