У статті розглянуто участь протестантизму в суспільному житті України у контексті аналізу соціального вчення протестантських конфесій України.

Ключові слова: протестантизм, п’ятидесятники, АСД, соціальне вчення.

The article reviews Protestant participation in public life of Ukraine in a context of the social doctrine of Protestant denominations in Ukraine.
Keywords: Protestant, Pentecostal, SDA, social doctrine.

 

Досліджуючи протестантизм, особливо його пізні течії, слід брати до уваги той факт, що за роки незалежності нетрадиційні віросповідання пройшли складний шлях становлення, інституціоналізації та визнання, як на державному, так і особистому рівнях. Рівень довіри держави та суспільної думки до протестантських конфесій не завжди відображав реальний стан речей. Стара ідеологічна система неоднозначно впливала на розвиток та діяльність євангельських релігійних організацій, формуючи стереотипи щодо протестантизму у свідомості людей, які продовжують існувати до наших днів.

Тема особистості й особистісної віри є актуальною для протестантизму, що апелює до вільного вибору релігійного світогляду й життя. Загальні біблійні принципи етики, моралі, любові, що стають основою для вільного вибору особистості, формують демократичну систему взаємовідношень між конфесією та віруючи, що до неї належать [14, с. 237]. Як наслідок соціальні доктрини і соціальна позиція протестантських церков формується на основі екзистенційних питань, моралі та прав людини вільно жити у секуляризованому світі за християнськими принципами. Така гуманна орієнтація протестантизму у питаннях соціальної справедливості пояснює популярність та зростання кількості послідовників у країнах, де права людини утискувалися або ж не дотримувалися взагалі.

Лариса Веремейчик зазначає, що протестантизм в Україні, характеризується строкатістю богословських підходів, зумовлених численністю напрямів та течій, якими представлений цей напрям. Позиція протестантів, які хоч і мають у корінні традиції відсторонення від суспільно-політичних процесів, що детерміновані історією взаємовідносин між протестантськими конфесіями та радянською державою, все ж намагається відповідати на запити часу і виробити соціальне вчення, у якому намічені тенденції до співпраці з державою у суспільній царині [2].

Відомий український дослідник В. Докаш у своїх працях зазначає, що протестантизм у своєму вченні виходить із того, що в людині є всі необхідні якості, щоб вона прагнула до взаємодії із собі подібними, тобто до суспільного життя. Саме процес соціалізації тут вважається значущим, оскільки суспільство зберігає досвід, традиції, знання попередніх поколінь. Це вважається важливим ще й тому, що коли людина соціалізується, вона збагачує себе всім тим, що людство напрацювало, відібрало і зберегло за всю історію існування. Церквою визнається, що тільки в такому випадку зріла, розвинута особистість є основним багатством суспільства, джерелом та рушійною силою його розвитку. Саме тому Церква закликає людей зберігати свою гідність та розвивати свою особистість [3, с. 105].

Україно-російський релігієзнавець, дослідник протестантизму Михайло Черенков зазначає, що євангельське християнство сприймає сучасність і сучасне суспільство як сферу свого життя і служіння, долаючи дуалізм церкви і суспільства, релігії і культури. Своїм основним завданням євангельські церкви вважають не збереження традицій і дотримання їх в усій буквальності, а їх творче продовження відповідно до духовних запитів і соціальних потреб секулярного суспільства. Євангельські церкви орієнтуються на майбутнє, а не в минуле; на реформи, а не на традиції; на активне соціальне служіння, а не на храмову літургію; на сучасні моделі і форми, а не на радянський досвід маргінального існування церков [15, с. 237].

Протестантські євангельські церкви, зазвичай мають надзвичайно розширену організаційну структуру, але поєднуються у своїй єдиній соціальній позиції. Спільними рисами протестантизму на пострадянському просторі, називають соціальну активність, динамізм, серйозне ставлення до віри та високі етичні принципи. Автори сучасних досліджень визнають, що світ євангельського протестантизму (насамперед баптизму і п’ятидесятництва) раніше вважали примітивним і інтелектуально бідним, а сьогодні розкривають його як багатовимірний, глибоко духовний, інтелектуальний, цікавий для релігієзнавців і навіть для православних богословів [11, с. 231].

П’ятидесятницькі, баптистські й різні «євангельські» церкви на сьогодні утворили якісно нову спільноту, у якій доктринальні і соціальні особливості поступаються місцем єдності на основі прийняття фундаментальних принципів Реформації і нових актуалізацій Євангелія. У соціальному вченні українських євангельських протестантів домінують консервативні моделі. Як висловився лідер українських п’ятидесятників Михайло Паночко, «…краще консерватизм, ніж лібералізм. Біблія лібералізму не припускає» [9, с. 3].

На сьогоднішній день все більше актуалізується питання про роль протестантизму у соціальній та духовних сферах життя суспільства. Це питання протягом багатьох років залишалося дискусійним. Соціальне вчення протестантських організацій в основному представлено у програмних документах – доктрині, концепції, позиції тієї чи іншої організації до тих чи інших питань. Як правило, всі програмні документи конфесій спрямовані на визначення відносин Церкви та інших соціальних інститутів суспільства. Тому загальним для всіх представлених концепцій і програм є блок розуміння прав людини, а також трактування участі протестантських конфесій у політичному житті держави та організації допомоги нужденним[1].

Одним з головних програмних документів сучасного протестантизму щодо позиції у суспільстві є документ під назвою «Соціальна позиція протестантських церков Росії», який підготували російські протестантські церкви у 2003 році відповідно до рішення Консультативної ради глав протестантських церков. В даний час до Консультативної ради входять Євразійська федерація спілок євангельських християн-баптистів країн Співдружності, Євро-Азіатське відділення Церкви християн адвентистів сьомого дня, Західно-Російський союз Церкви християн адвентистів сьомого дня, Російський об’єднаний союз християн віри Євангельської, Російський союз Євангельських християн-баптистів і Союз християн віри Євангельської п’ятидесятників Росії [12]. У цьому документі колектив авторів приділяє велику увагу поданням позиції протестантських деномінацій Росії з питань прав і свобод людини. Крім того, в документі визначені сфери взаємодії церкви і держави. Перелік сфер співробітництва включає в себе, зокрема, підтримку інституту сім’ї, материнства і дитинства; служіння милосердя і благодійність; посильну діяльність у профілактиці правопорушень, піклування про осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі. Цей документ є фундаментальною основою для прикладу соціального служіння усім протестантським конфесіям, адже їх співдружність, зазвичай не зосереджується у регламентованих територіальних кордонах. Подібний документ стає прикладом для реалізації соціального служіння не лише для протестантів Росії, але й для українських євангельських християн.

Варто зазначити, що подібний документ, що відображає соціальну концепцію та ставлення до окремих питань прийнятий протестантами п’ятидесятниками в Україні. Своє ставлення до суспільства п’ятидесятники окреслили у «Основах віровчення та богослужбової практики» у розділі «Наше ставлення» [8, с. 26]. Церква вчить, що віруюча людина повинна мати активну життєву позицію, піклуватися про добробут своєї країни, про проблеми суспільства й виробництва, виконувати цивільні обов’язки. Щодо ставлення до інших конфесій, то ідеться мова про те, що треба жити в мирі з ними, виявляти до них повагу, милосердя, любов, не осуджувати й не лихословити їх, не ворогувати з ними; усіх християн вважати Божими дітьми. В підрозділі «До світської влади» зазначається, що християни повинні шанувати владу, коритися владі, віддавати їй належне, молитися за владу. Тут чітко зазначається, що церква відокремлена від держави, але це не заважає деномінації включатися в розробку соціальних проектів та їх реалізацію. Загалом можна сказати, що Церква бажає активно співпрацювати як із державою, так        і з громадськими організаціями в соціальній сфері [8, с. 23].

Варто відзначити, що в соціальних доктринах сучасних протестантських церков розроблені принципи співпраці з суспільством і виконанням кожного з віруючих своїх громадянських обов’язків.

Для об’єктивного висвітлення теми дослідження доречно акцентувати увагу на питанні українського протестантизму в контексті сучасних політичних процесів, що передбачає два аспекти. Перший – власне політика та організація влади у суспільстві. Другий – відносини між державою і Церквою. Питання політики у євангельському протестантизмі вирішується однозначно: «Богу – Богове, кесарю – кесареве». Проте,слід розуміти що на практиці дотримуватися цього принципу дуже складно, адже Церква не може бути нейтральною у політичному житті. Під час виборів до Верховної ради України неодноразово балотуються протестанти [10].

Соціальне служіння для більшості протестантських церков, що діють в Україні, – це, по-перше, підтвердження актуальності вчення Лютера про «добрі діла». Віруючі його розглядають як свідчення осмисленості свого земного існування, пошуків ефективних засобів практичної реалізації християнських заповідей. По-друге, передбачає й своєрідне надолуження протестантськими громадами України свого ще не реалізованого суспільно-етичного потенціалу. Центральне місце у сфері соціального служіння посідає філантропія, що вважається найголовнішим аспектом соціальної практики у протестантизмі. Саме в ній реалізується його ідеал практичного християнства. Не зважаючи на багатолітню заборону благодійницької діяльності за умов радянської системи, протестанти намагались проводити її серед єдиновірців. У незалежній Україні спрямовують її насамперед на нерелігійне середовище, тісно поєднуючи із завданням євангелізації, проповіді релігійного вчення. Головним об’єктом філантропії стають люди, котрі потребують невідкладної допомоги. Оскільки жебрацтво у протестантизмі, зокрема кальвінізмі та пов’язаних з ним пізніх течіях, засуджується, як вияв лінивства, небажання виконувати Божі заповіді й дотримуватись основних обов’язків перед суспільством, то йдеться передусім про допомогу моральну [6, с. 175].

Для того щоб детальніше зрозуміти принципи соціального служіння протестантів, пропонуємо розглянути соціальну сферу діяльності Церкви Адвентистів сьомого дня (АСД), яка закликає всіх до відкритості та розвитку відповідальної ініціативи в ім’я загального блага [4, с. 55]. Крім того, адвентисти бачать свою соціальну місію у духовному оздоровленні суспільства через роботу з особами, яких відносять до так званих груп ризику: наркоманами, алкоголіками, особами без певного місця проживання, підлітками, діяльність асоціації служіння ув’язненим, формування духу толерантності, міжконфесійного співробітництва, зміцнення миру і злагоди в суспільстві. Також представники АСД пропонують суспільству освітні технології і методики з профілактики та боротьби зі згубними звичками, формування здорового способу життя, які напрацьовані в даному співтоваристві [4, с. 92].

У відповідь на потреби суспільства, своє соціальне служіння адвентисти будують дотримуючись двох основних принципів:

• гідність людини (допомога людям реалізувати свій потенціал);
• загальне призначення земних благ (забезпечення принципу соціальної справедливості).

Ці принципи визначають вирішення низки соціальних проблем: нагодувати голодного, одягнути роздягненого, відвідувати хворих, втішити страждають і т.д.

Особливою ланкою соціального служіння протестантів є сфера охорони здоров’я. Найбільш активно у цій сфері працюють адвентисти. Це пояснюється не лише загальною етичною концепцією, а й особливостями віровчення, що включає у себе санітарну реформу. Максимального втілення даної реформи прагне Українська уніонна конференція, пов’язуючи її з розв’язанням суспільних проблем: «Ми не можемо вважати себе дітьми Божими, якщо порушуємо Його настанови щодо здорового способу життя. Якщо людина знаходиться у пригніченому, хворобливому стані через неправильне ставлення до свого життя, вона не може почути голос Божий, бути активним членом суспільства» [4, с. 94]. Для практичного здійснення санітарної реформи при церкві створено відділ здоров’я і поміркованості. У 1992 р. відбулася установча конференція лікарів-адвентистів, де оголошено початок діяльності Адвентистської медичної асоціації України [7].

Соціальна доктрина Адвентистів сьомого дня стала першим програмним документом серед українських протестантів, що на офіційному рівні представляє соціальну позицію Церкви. Вона містить основні богословські позиції, що пояснюють особливості віровчення АСД. Документ структуровано й поділено на розділи:

• Церква, Людина, Сім’я;
• Церква і суспільство;
• Церква і держава;
• Християнська етика і світське право. Свобода совісті і толерантність;
• Культура у контексті релігійного та соціального життя;
• Сучасна економіка та християнські цінності;
• Здоров’я людини та народу;
• Проблеми біоетики;
• Церква та проблеми екології;
• Сучасна світова спільнота:досягнення та загрози розвитку;
• Церква АСД та інші конфесії та релігії. Екуменізм;
• Соціальне служіння церкви, як відповідь на потреби суспільства.

Таким чином, соціальна доктрина Церкви АСД, опрацьована і ухвалена першою з-поміж інших протестантських церков у незалежній Україні, дає можливість віруючим цієї Церкви активно включатися у соціогуманітарні й соціокультурні процеси, створювати різноманітні форми і методи суспільного життя, щоб бути активними суб’єктами громадянського суспільства. Відкритість до суспільства, соціальна мобільність поєднуються з активною політичною діяльністю: віруючі Церкви АСД самі обирають на виборах і обираються як депутати до законодавчих органів влади – від сільських рад до Верховної Ради України, працюють у виконавчих органах влади.

Українська унійна конференція Церкви АСД входить до складу Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, в якій разом з представниками інших конфесій, діючих в Україні, сприяє утвердженню міжконфесійної толерантності й стабільності українського суспільства, міжнаціональної і міжконфесійної злагоди, рівноправності всіх громадян України незалежно від їх ставлення до релігії.

Таким чином, протестантські церкви на сучасному етапі вже не обмежуються справами общини, а намагаються розширити поле своєї соціальної активності на інші галузі суспільного життя. Розуміючи, що релігія в Україні найкраще може реалізуватися в духовній сфері, протестантські лідери прагнуть до розширення свого впливу в інформаційному просторі. Значну роль у формуванні інформаційного простору країни відіграють навчальні заклади.

Протестантські громади мають безліч власних навчальних закладів. Згідно статистистичних даних за 2003 р., Всеукраїнський союз об’єднань євангельських християн-баптистів (ВСО ЄХБ) мав 5 вищих навчальних закладів: 3 семінарії і 2 університети. Крім того, до нього належать 15 середніх біблійних коледжів, безліч біблійних шкіл при баптистських церквах і численні музичні та заочні курси[16, с. 2].

До Всеукраїнського союзу християн віри євангельської – п’ятидесятників входять 14 навчальних закладів вищого та середнього рівнів акредитації і 871 недільна школа. Громади п’ятидесятників, що не входять до цього союзу, мають 3 навчальні заклади та 260 недільних шкіл. При інших протестантських течіях також діють численні навчальні заклади всіх рівнів [16, с. 2].

У середовищі протестантських церков є багато спеціальних навчальних закладів, мета яких – виховання майбутніх служителів церкви. Прикладом такого навчального закладу є школа «Дияконія», заснована у 2009 р. на базі київської парафії Української Лютеранської Церкви «Воскресіння». Ця школа діє в співпраці з Українською Лютеранською Богословською семінарією Святої Софії в Тернополі. Учні «Дияконії» ретельно вивчають Біблію та принципи діяльності релігійних громад, набувають навичок, необхідних для служіння людям. Після закінчення цієї школи випускники отримують сертифікати, що дозволяють їм служити дияконами та дияконесами [13].

Священнослужителів готує Буковинський біблійний інститут церкви адвентистів сьомого дня, який має філіали в Чернівецькій, Івано-Франківській та Тернопільській областях. На базі цього інституту майбутні служителі мають можливість ретельно дослідити і проаналізувати Святе Письмо, здобути знання, необхідні для успішного служіння людям, набути практичних навичок роботи з віруючими.

На базі найбільших протестантських конфесій в Україні за період незалежності створено багато вищих навчальних закладів. У 1994 р. в Тернополі заснована богословська семінарія імені Св. Софії. У цій семінарії готують церковнослужителів, богословів, фахівців з доктринального, історичного та практичного богослов’я. Для вступу до семінарії абітурієнт повинен мати попередню загальну вищу освіту, знати одну або дві іноземні мови й уміти вільно читати Біблію давніми єврейською та грецькою мовами.

Навчання в Семінарії Св. Софії триває 4 роки. Під час навчання семінаристи проходять практику в церквах, де планують служити. На завершальній стадії освітнього процесу семінаристи готують дослідницький проект з певної богословської теми. Випускники цього ВНЗ отримують дипломи бакалаврів та магістрів богослов’я і можуть бути служителями різних рівнів у протестантських церквах. Особливою ознакою Тернопільської богословської семінарії імені Св. Софії є її визначена національна орієнтація: значну увагу приділяють вивченню української мови, історії та культури. Дослідницькі проекти в семінарії присвячені переважно дослідженню релігійних проблем на території України [5, с. 472].

Отже, протестантські лідери усвідомлюють, що на сучасному етапі в українському суспільстві не вистачає такої морально-етичної концепції, яка б ставила людину перед необхідністю відповідати не тільки за особисте спасіння чи спасіння членів своєї конфесії, чи, навіть, загальнолюдське спасіння, а й за збереження своєї нації, держави, природи, і, взагалі, світу, в якому ми існуємо. Тому, тільки виробивши актуальну для сьогодення аксіологічну систему, яка б адаптувала традиційні морально-етичні настанови, такі як десять заповідей тощо до сучасних потреб українського суспільства, протестантські церкви зможуть впливати на культурно-соціальну ситуацію в країні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Буга Е. Особенности социального служения протестантских общин в современном обществе. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://human.snauka.ru/2013/08/3686.
2. Веремейчик Л. Участь протестантських церков у суспільному житті незалежної України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://univerua.rv.ua/VNS2/Veremeychyk_L.F.pdf.
3. Докаш В. Форми реалізації особистості в контексті соціальних доктрин протестантських церков / В. Докаш // Релігія та Соціум. – 2010. – № 1 (3). – С. 105–110.
4. Жукалюк Н., Любащенко В. История Церкви христиан Адвентистов седьмого дня в Украине. – К., 2003. – С 55.
5. Історія релігії в Україні. В 10т. Т.5. Протестантизм в Україні / [ред. кол.: А.Колодний(голова)та ін.]. – К.: Світ знань, 2002. – 424с.
6. Кальниш Ю. Г. Соціальна і гуманітарна роль церкви в українському суспільстві / Юрій Кальниш // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. – – № 1. – С.175.
7. Медична асоціація АСД [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.bible.com.ua/lib/r/40.
8. Основи віровчення та богослужбової практики Церкви Християн віри євангельської п’ятидесятників України. – Ч. : Рута, 2007. – 26-27 с.
9. Паночко М. Єдність – фундамент для пробудження // Назустріч надії. – 2007. – №1. – С. 3.
10. Решетніков Ю. Євангельські віруючі і політика / Юрій Решетніков // Релігійно-інформаційна служба України / Релігія і суспільство / Аналітика: [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.zisu.org.ua/ukr/ religion.and.society /analysis/ article; 11233.
11. Современная религиозная жизнь России. Опыт систематического описания. – М., 2003– 2004. – Т. 2. Протестантизм. – 2003. – с. 321.
12. Социальная позиция протестантских церквей России [Електронний ресурс] – Режим доступу: http:// bibleapologet.narod.ru/doctrine.htm.
13. Українське лютеранство, школа «Дияконія» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ukrainian-lutherans.blogspot.com/2008/12/blog-post.html.
14. Черенков М. Протестантизм як рафіноване християнство : [монографія] / М. Черенков, А. Колодний, Л. Филипович // Українське релігієзнавство. – К., 20 – Спецвипуск 2009-2. – 237 с.
15. Черенков М.М. Від ізоляціонізму до «входження у світ»: соціально-філософські рефлексії трансформаційних процесів в українських євангельських церквах // Мультиверсум. – 2008. – №70. – С. 237–247.
16. Яроцький П. Протестантизм в Україні:динаміка змін / П.Яроцький // Людина і світ. – Липень,2004. – С.2.