Прагнення політиків, можновладців та еліти країни до Євроінтеграції, розвиток демократичного суспільства та спроба гуманізації сфери кримінальної відповідальності об’єктивно зумовлюють створення та відповідно прийняття нового для вітчизняного права законодавства, яке передбачало б запровадження відповідальності за вчинення кримінальних проступків. З прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України питання щодо впровадження інституту кримінального проступку набуло неабиякої актуальності. Про новий правовий інститут зараз говорить не тільки еліта країни, а й широкі кола юридичної громадськості. Поштовх до плідної роботи з реформування кримінального та адміністративно-деліктного законодавства започаткувала Концепція реформування кримінальної юстиції України, затверджена Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008, у якій крім іншого пропонувалося з метою гуманізації кримінального законодавства певну частину злочинів трансформувати в кримінальні (підсудні) проступки (далі – кримінальні проступки), обмежити сферу застосування покарань, пов’язаних із позбавленням волі, замінивши їх, наприклад, штрафними санкціями. Кримінально карані діяння поділяти на злочини та кримінальні проступки. Одним із напрямків впровадження інституту кримінальних проступків полягає у виключенні з системи юридичної відповідальності адміністративної відповідальності за дію чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, встановлений порядок управління та запровадження таких посягань як кримінальних проступків в законі про кримінальну відповідальність. Але такий шлях є заздалегідь неприйнятним через ще більшу криміналізацію як наведеного закону, так і суспільства в цілому. І на цю обставину неодноразово вказував П. Л. Фріс [1].
Щодо декриміналізації то на думку О. І. Коробеєва, декриміналізацію можна визнати як процес встановлення підстав втрати діянням суспільної небезпеки, визнання недоцільності кримінально-правової протидії такої поведінки та скасування їх кримінальної караності [2]. Одночасно, П. С. Дагель підкреслює, що наслідком декриміналізації тієї чи іншої поведінки, за яку раніше була передбачена кримінальна відповідальність, може бути або її визнання іншим правопорушенням, відмінним від злочину (адміністративним, дисциплінарним, цивільно-правовим або господарсько-правовим тощо), або навіть визнання такої поведінки як правомірною [3]. Тобто віднесення окремих злочинів до так званих «малозначимих діянь» не тільки жодним чином не вирішує питання декриміналізації чинного кримінального закону, а й суперечить принципу системності такого процесу. На сьогоднішній день, багато науковців вважають, що у зв’язку з прийняттям окремого закону про кримінальні проступки виникне ряд правових питань. Зокрема, загальні положення окремого закону про кримінальні проступки на 90 % повторюватиме положення Загальної частини Кримі-нального кодексу України (про суб’єктів діянь, вину, співучасть, повторність і сукупність, обставини, які виключають караність діянь, звільнення від покарання тощо), що не відповідатиме принципу мінімізації нормативного матеріалу. Ускладниться також і правозастосовча практика, особливо щодо відмежування різних видів караних діянь[4]. Також, запровадження кримінального проступку , суперечить цілому ряду положень Конституції України (наприклад, статтям 29, 30, 31, 34, 39, 60, 62, 92 тощо). Зокрема, в ч. 22 ст. 92 Основного Закону вказується перелік видів юридичної відповідальності «виключно законами України визначаються … засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них». Впровадження поняття «кримінального проступку» об’єктивно зумовлює внесення відповідних змін до законів України, саме до Кримінального кодексу України. На кримінальни кафедрах провідних юридичних вузів України активно обговорюється проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо введення інституту кримінальних проступків». Оскільки даний законопроект є не досконалий, кафедри вказали на його недоліки та запропонували поправки до нього. Зокрема: пропонують створити в рамках Кодексу України про адміністративні правопорушення, нову книгу «Про адміністративні проступки, що розглядаються судами», до якого могли б входити норми, що зараз передбачають відповідальність у КУаАП за правопорушення, вчинені фізичними особами, та окремі злочини невеликої і, навіть, деякі зі злочинів середньої тяжкості, відповідальність за які нині встановлено у КК; з іншої сторони, пропонується створити окремий Кодекс України про кримінальні проступки. Підсумовуючи, можна стверджувати, що впроваджуюучи поняття «кримінальний проступок», парламент буде змушений прийняти ряд основоположних змін у законодавство України. Проте незважаючи на всі проблеми впровадження інституту кримінального проступку дана мета є виправданою, адже гуманізація осного кримінального закону є невід’ємна частина Євроінтерграції України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Коробеев А. И. Советская уголовно-правовая политика: Проблемы криминализации и пенализации / А. И. Коробеев. – Владивосток: Дальневосточ. ун-т, 1987. – 268 c.
2. Основания уголовно-правового запрета: Криминализация и декриминализация / П. С. Дагель, Г.А. Злобин, С.Г. Келина [и др.]; отв. ред.: В.Н. Кудрявцев, А. М. Яковлев. – М. : Наука, 1982. – 303 c.
3. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо запровадження інституту кримінальних проступків» № 10126 від 28.02.2012 року [Електронний ресурс], Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=42706
4. Фріс П.Л. Актуальні питання кримінально-правової політики України (інститут карної провини у системі національного права) [Електронний ресурс]/ П.Л.Фріс // Політика в сфері боротьби зі злочинністю: актуальні проблеми сьогодення: наук.-практ. інтернет-конф. (23 – 30 квітн. 2012р. ). – Режим доступу: http://law-dep.pu.if.ua/conference/files/fris.pdf (11.06.2012).