Анотація. У статті розглянуто особливості мовленнєвої взаємодії між головними персонажами повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького. Описано характер персонажів повісті через особливості маркерів їх мовлення.
Ключові слова: мовленнєва взаємодія, характер мовлення.
PECULIARITIES OF SPEECH INTERACTION BETWEEN THE MAIN CHARACTERS OF THE STORY “THE KAYDASH FAMILY” BY I. NECHUYA-LEVYTSKY
Abstract. The article examines the peculiarities of the speech interaction between the main characters of the story «The Kaidash family» by I. Nechuy-Levytskyi. The character of the characters in the story is described through the peculiarities of their speech.
Key words: speech interaction, nature of speech.
Актуальність дослідження. Повість «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького має важливий літературний внесок і роль у розвитку української літератури, оскільки автор вдало відтворив атмосферу українського села XIX століття, створивши живописний образ сільського життя, подарувавши читачам можливість відчути його особливості, традиції та проблеми. Повістю «Кайдашева сім’я» І. Нечуй-Левицький зробив великий внесок у розвиток української літературної мови, створивши унікальний стиль, який поєднував літературну мову з народною усністю, збагачуючи її новими виразами та фразеологізмами.
Дослідження особливостей мовленнєвої взаємодії між головними персонажами у літературному творі «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького є актуальним, оскільки повість «Кайдашева сім’я» є класичним зразком української літератури, а розуміння мовленнєвої взаємодії героїв допоможе розкрити соціокультурний контекст твору, особливості спілкування українського села XIX століття та відображення національних особливостей мовлення. Аналіз мовлення героїв дозволяє вивчати лінгвістичні особливості різних персонажів, їхню лексику, граматику та стилістику мови. Вивчення способів спілкування героїв допоможе розкрити їхні характери, внутрішні конфлікти і стосунки між ними. Праця над дослідженням мовленнєвої взаємодії у повісті «Кайдашева сім’я» може зробити свій внесок у розвиток сучасної лінгвістики і літературознавства, особливо в контексті досліджень про літературну мову та спілкування.
Мета та завдання дoслідження пoлягає у комплексному рoзкритті особливостей мовленнєвої взаємодії між головними персонажами повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасному літературознавстві творчість І. Нечуя-Левицького досліджено у працях І. Абрамової, А. Амбіцької, Я. Поліщука, І. Приходько, Н. Сологуб, М. Тарнавського та ін. Повість «Кайдашева сім’я» є об’єктом вивчення наукових розвідок Т. Бобровської, О. Бондаренко, Н. Діброви, Л. Кавун, Т. Кос, Г. Могильницької, В. Панченко, Ю. Тири, І. Ткалич.
Виклад основного матеріалу. Іван Нечуй-Левицьки посідає особливе місце в історії письменництва. Він став справжнім відкриттям для української літератури, внісши інновації у її розвиток у другій половині XIX століття. Іван Нечуй-Левицький був письменником, громадським діячем, істориком, теоретиком та педагогом, який не тільки створював власні твори, а й активно сприяв розвитку української культури. Його талант та страсна віра в українську ідентичність розкривалися в літературних творах, таких як «Кайдашева сім’я», «Микола Джеря», «Запорожці», «Вітрогон», «Баба Параска та баба Палажка» тощо [2].
Творчість Івана Нечуя-Левицького завжди викликала великий інтерес з-поміж інших письменників та літературних діячів. Зокрема, Олесь Гончар, відомий український письменник і поет, вважав Нечуя-Левицького великим митцем, який малює життя українців із всією його драмою та гідністю. Михайло Коцюбинський акцентував на його ролі у формуванні української літературної мови, а також на глибокому патріотизмі та соціальній наочності його творів. Іван Франко відзначав особливу увагу Нечуя-Левицького до національної історії та народної культури, а також його здатність долати глибини душевних переживань [4].
Повість «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького відзначається своєрідністю та важливим внеском у розвиток української літератури з кінця XIX століття. Ця повість стала важливим кроком у розвитку української прози, розширюючи горизонти літературної тематики та відображаючи особливості життя села та соціальні проблеми українського суспільства XIX століття [3].
Повість «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького є класичним твором української літератури та відзначається численними особливостями мовленнєвої взаємодії між головними персонажами [1]. Наприклад, І. Нечуй-Левицький дуже вдало відтворює мову того часу і регіону, в якому діє сюжет. Герої використовують діалектичні особливості мови, а також фразеологізми та слова, характерні для селянського середовища. Автор використовує мовні засоби для того, щоб надати кожному персонажу унікальний стиль мовлення, який відображає його характер і соціальний статус. Це підтверджується тим, що у повісті Кайдаш та його родина мають свій особливий спосіб висловлювання, який відрізняється від інших персонажів. Також у творі можна виявити численні фольклорні мовні елементи, такі як приказки, прислів’я, які використовуються героями під час розмов. Ці елементи надають твору аутентичність і поглиблюють характери персонажів [5].
Сюжетна особливість повісті «Кайдашева сім’я» полягає в тому, що зображення повсякденного життя родини Кайдашів розгортається через найрізноманітніші побутові суперечки, розбіжності та вирази непогоди, які часто мають гумористичний відтінок.
Атмосферу сварки та протистояння в повісті найкраще передають лексичні конфліктні елементи, які можна поділити на дві групи:
– звичайна пейоративна лексика, що несе негативну семантику у своєму прямому значенні;
– лексичні тропи, які використовують персонажі для створення образних виразів та підсилення емоцій у виразному сприйнятті суперечок та конфліктів.
Загалом у повісті використана звичайна пейоративна лексика, яка напряму має негативну семантику, вона представлена через такі категорії слів:
– розмовна лексика: «дурень», «дівка», «здуріти», «витріщатись», «злодюга». Наприклад: «Говори, дурню! Нема де втопиться. Як бог дасть, то і в калюжі втопишся, – сказав батько», «Старий Кайдаш, Карпо й Лаврін повитріщали на молодиць очі, не знаючи, од чого скоїлась між ними така сварка», «Може, злодюга лазить, – сказав Лаврін» [6] і т.д;
– фамільярна лексика, яка використовується для передачі особливого характеру спілкування і побутових сцен, а також для підкреслення звичайності та невимушеності образів. Прикладом такого використання є фраза: «Там де й ви волочилися, як були парубком, – сказав Лаврін [6]» У цьому вислові слово «волочитися» вказує на неофіційний, непеданій, та розмовний характер спілкування між персонажами. Воно підкреслює невимушеність та простоту мови персонажів, а також їхню близькість до розмовного стилю, який ми можемо зустріти в повсякденному житті. Такий вираз використовується для підсилення автентичності діалогів та створення більш живого та правдивого зображення персонажів;
– лайлива лексика (нетабуйована лайка). Прикладом використання лайливої лексики є фраза: «Говори, дурню! Нема де втопиться. Як бог дасть, то і в калюжі втопишся, – сказав батько» [6]. У цьому вислові слово «дурень» є прикладом нетабуйованої лайки. Вона використовується батьком для висловлення свого незадоволення або обурення, і водночас воно додає діалогу емоційності та жвавості. Така лексика відображає внутрішній стан персонажів та інтенсивність їхнього спілкування.
Використання лайливої лексики у «Кайдашевій сім’ї» є основним акцентом мовних маркерів персонажів твору, адже саму повість автор побудував на лайці головних героїв одне між одним.
Як було вказано раніше, у повісті досить часто конфліктні ситуації передаються за допомогою використання лексичних тропів. Зокрема, спостерігаються такі явища:
– порівняння: «Брешеш, брешеш, як стара собака!», «А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробля» [6];
– епітети, такі, як: «люта змiя», «бiсова дочка», «дурна жiнка», «лисий дiдько», «iродова душа», «стара сука», «іродів шинкар», «стара відьма» і т.д.» [6];
– метафори і гіперболи. Наприклад: «Ходить пo xami, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем», «Ти – змія люта, а не свекруха! – кричала Мотря» і т.д. [6];
– тавтологія: «А де ж ти, волоцюго, волочився до цього часу? – крикнула Кайдашиха з хати» [6].
Мовлення героїв в повісті «Кайдашева сім’я» відображає їхні емоції та стани душі. Наприклад, у діалозі можна помітити велику різницю у мовленнєвому стилі, коли персонажі щасливі, обурені або засмучені.
Взаємодія героїв також служить відзеркаленням їхніх стосунків, оскільки вони вживають різні форми звертання, вираження ввічливості або, навпаки грубості, залежно від конкретного контексту та характеру їхніх стосунків. Одним із цікавих прикладів є діалог Мотрі та Мелашка щодо приналежності груші. У цьому розмова ґрунтується на народному гуморі, і фразеологічні вирази використовуються для позначення позначення нісенітниці: «Ще що вигада! На нашому городі та виросла ваша груша! Це, мабуть, свекрушище тобі наговорила на вербі груші, а на осиці кислиці» [6].
Маруся Кайдашиха є однією з ключових жіночих постатей у повісті «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького. Характер її мовлення характеризується низкою відмінних особливостей. Наприклад, Кайдашиха використовує архаїчні слова та вирази, які вже на її часи вважалися застарілими: «Не шкреби, дочко, ножем, бо в мене неначе хто в голові скромадить…», «Бо твою жінку сьогодні перелоги напали…» [6]. Це надає її мовленню особливого колориту та створює враження, що вона зберегла старовинний спосіб висловлювання.
Мовлення Кайдашихи відображає діалектні особливості селянського говору, характерні для її регіону. Вона використовує фразеологізми та слова, які можуть бути незрозумілими для міського населення. Наприклад: «Побила мене лиха година та нещаслива!», «Ой, буде, буде?…Така гірка, як полин! Я не знаю, як ті п’яниці її п’ють», «Мотре! Вставай прясти. Чи ти не чуєш? Вже треті півні проспівали, а ти спиш. Треба прясти на полотно. Мотре! Чи ти спиш?» [6].
Кайдашиха має тенденцію виражати свої думки та почуття у формі поетичних висловів. Вона часто використовує метафори та образні зображення, щоб описати свій світ та почуття. «Як вас, свахо, бог милує? Чи живі, чи здорові, моє серденько?», «Але й хліб спекла, хоч коники ліпи!», «Та обійдемось, моє серденько, і без меду. Чи це житні, чи пшеничні вареники?» [6].
Маруся відзначається за використання лайливих слів, недоречних висловлювань та грубості у мовленні, що свідчить про її просте сільське походження. Вона вживає слова і вирази, які чітко вказують на її селянську природу. У тексті часто наголошується на інтонації та міміці Марусі, що підсилює її образ, особливо під час вживання лайливих висловлювань, які супроводжуються виразною емоційністю. Наприклад: «Чи ти здуріла сьогодні, чи наважилася мене з світу звести», «Ой господи! Доведеться лаяться на різдво до служби, через тебе нема мені ні празника, ні неділі. Хіба не чуєш? Он до церкви дзвонять!», «Геть собі ік нечистій матері! Дай мотовило, кажу тобі!» [6].
Мова Омелька Кайдаша в повісті «Кайдашева сім’я» служить для підкреслення його характеру і створення живого та автентичного портрета селянина, що жив у складних соціокультурних умовах XIX століття. Важливим аспектом мовлення цього персонажа є прямий та грубий стиль висловлювань. Він не вдається до вишуканих слів або літературних фігур, а натомість виражає свої думки і емоції безпосередньо та без зайвих вишуканостей. Мовлення Омелька є відкритим і правдивим. Омелько Кайдаш використовує просту лексику та прямий стиль мовлення, що визначає його як справжнього селянина. Він виражає свої думки лаконічно і зрозуміло, обираючи слова, які найкраще відображають його практичний підхід до життя. Наприклад: «Чого це ви поставали, та руки позгортали, та ще й верзете бог зна що?», «Одчини, бо вікна поб’ю!» [6]. До того ж, у мовленні Омелька Кайдаша часто виявляється відсилання до природи та селянського життя. Це підкреслює його коріння та простоту. «Боже мій! Що це зо мною діялось? Чи це мене бог карає за гріхи, чи показує свою ласку за правду?» [6].
Аналізуючи діалоги та багатозначне спілкування між старішими членами родини Кайдашів (зокрема, старим Кайдашем та Кайдашихою) та молодшим поколінням (їхніми синами та невістками: Карпом, Мотрею, Лавріном і Мелашкою), можна відзначити, що старше покоління практично завжди перебуває в психологічному стані «батьків», які вважають, що їхні сини та невістки повинні відповідати їм і займати позицію «дітей». Відповідно, ця динаміка створює ситуації, де молодше покоління почувається зобов’язаним відповідати на очікування та вимоги старших членів родини, а також розуміти себе в ролі дітей, що є важливим аспектом відносин у сімейному контексті.
Загальною особливістю тексту повісті є те, що комунікативний стан «батьків» проявляється, передусім, через використання показової стратегії, спрямованої на регулювання поведінки «дитини» з метою її навчання та досягнення слухняності. Тактики, які використовуються для реалізації цієї стратегії, умовно можна поділити на дві категорії: «м’які» та «жорсткі». Наприклад, коли Маруся Кайдашиха видає накази своїй невістці, вона використовує складні тактики, такі як видача наказів, надання порад та демонстрування доброго ставлення. Ці мовні дії відзначаються низкою маркерів, таких як наказова форма дієслів та використання складених звертань. До того ж, вони мають меліоративний відтінок, якому надають присвійні займенники, наприклад «моя» чи «моє», і використовують зменшено-пестливі суфікси для підсилення доброзичливого тону та стосунків. Наприклад: «–Мотре! вставай, моя дитино, затопи в печi, та як будеш розкладать дрова, то поклади на двох полiнах переклад, та вибирай, моє серденько» [6].
Для досягнення слухняності дітей старше покоління Кайдашів часто використовує «жорсткі» тактики, поєднуючи їх у різних комбінаціях. Ці підходи включають у себе надання жорсткого наказу або введення заборон, які часто супроводжуються погрозами. При цьому інвективна лексика та фразеологія часто використовуються для підкріплення цих «жорстких» вимог і наказів. Наприклад: «Не йди до Мотрі позичати хліба, бо ноги рогачем поперебиваю!» [6].
Аналіз мовлення старшого сина, Карпа Кайдаша, відтворює нам унікальний образ цього персонажа у повісті, дозволяючи передати його характер, психологію та соціокультурний контекст. Карпо володіє розмовним стилем мовлення, використовуючи просту лексику та фразеологізми, що є характерними для розмовної української мови селянського середовища. Його вислови вражають своєю прямістю і грубістю, які відзначають його як жорстокого і невитриманого персонажа. Наприклад: «Вже й знайшов красуню! Та в неї лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, то аж кістки торохтять», «Хіба моя жінка курка, щоб я їй крила обборкав», «Не лізь, бо задушу, іродова душе!» [6]. Мовлення Карпа відзначається відвертістю та прямолінійністю, він не обмежується соціальними нормами чи прикрасами у спілкуванні, а виражає свої думки та переконання безпосередньо та без церемоній.
Мовлення Мотрі відзеркалює її характер і соціокультурний контекст, в якому вона перебуває, а також підкреслює її роль в сімейній динаміці та селянському житті. Основною рисою Мотрі, що впливає на її мовну взаємодію, є її характер, який можна охарактеризувати як «гострий, як перець» [6]. Мотря використовує дуже просту лексику, що властива селянам. Її слова та фрази відзначаються відсутністю прикрас. Її лайка завжди є прямолінійною. «Ба не дам! Хіба будемо битись, чи що?», «Як тільки котра з вас ступить на мій nopiг, то я вам обом поперебиваю ноги оцією кочергою!», «Карпе! Чи ти чуєш, чи тобі позакладало?» [6].
Головним аспектом мовленнєвої взаємодії Мотрі з іншими персонажами повісті «Кайдашева сім’я» є її постійні конфлікти із свекрухою, що відображають складність сімейних відносин і соціокультурну специфіку селянського життя, де конфлікти та непорозуміння є невід’ємною частиною побуту. «Постривай же, свекрухо, не буду я більше для твоєї панської шкури на тонке полотно прясти», «Я перебила! Нехай не лазить в мій огород. Оце вам за мого півня», «Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала» [6].
Таким чином молодше покоління, взаємодіючи конфліктно зі своїми батьками, вдається до стратегії досягання рівності. Ця послідовна комунікативна поведінка особливо характерна для Карпа та Мотрі, які є зрілими особистостями і відчувають себе психологічно освідомленими. Стратегія досягання рівності молодшого покоління виявляється у таких тактиках: констатація реального стану подій, що виражається через логічні запитання та опис ситуації. Особливу роль у цьому відіграють фразеологізми, які точно та образно відображають стан і поведінку співрозмовників. Наприклад: «Хiба ж я дурно їм ваш хлiб? Од ранку до вечора й рук не покладаю..»; опора, яка реалізовується у спокійному запереченні та пропозиціях із розподілу праці, як у такій трансакції: «А я вам, мамо, не наймичка. Я й в своєї матерi не була наймичкою»; акцентування дорослості й нагадування про статус одруженого чоловіка, а не дитини: «Тату, в Мотрi є чоловiк, – сказав понуро Карпо».
Аналізуючи особливості мовленнєвої взаємодії Лавріна Кайдаша, молодшого сина, у повісті «Кайдашева сім’я», можна виявити його парадоксальний характер, бажання бути кращим, ніж він є насправді, та його соціальну нестійкість в контексті села. Лаврін відзначається вишуканим стилем мовлення, використовуючи складні речення, вирази та лексику, що свідчить про його прагнення виглядати інтелектуально та культурно. Однак, цей псевдоінтелектуалізм часто призводить до комічних ситуацій, адже Лаврін не завжди розуміє те, що говорить. «Нащо? Ваша частка і моя частка; ви сьогодні господар, а я завтра», «Не питай старого, а питай бувалого» [6]. Лаврін часто використовує метафори, образи та алегорії в своєму мовленні. Він намагається робити свої вислови яскравими та образними, щоб вражати інших своєю інтелектуальністю та креативністю. «І де ти, красо, вродилася! З твоїми шовковими бровами; коли б ти була зозулею в гаю, то я тебе й там упіймаю», «Мелашко! промовив Лаврін тихим голосом. Як побачив я тебе над водою, то неначе з криниці погожої води напився» [6].
Лаврін Кайдаш використовує мовлення як інструмент для досягнення конкретних цілей та вирішення проблем. Його лайка допомагає йому комунікувати з іншими персонажами повісті та вирішувати конфлікти або питання. «Твого розуму не спитали, бо свого, бач, нема», «Якого ти нечистого полохаєш наших курей!» [6].
Мелашка, дружина Лавріна, − це один із жіночих персонажів, яка постійно відчуває боязнь перед свекрухою Кайдашихою та іншими членами сім’ї, особливо перед свекрухою, яка впливає на рішення Лавріна та контролює домогосподарство. Мелашка володіє простим стилем мовлення та не робить надмірних вимог чи претензій. Вона є скромною жінкою, яка приймає своє становище у сім’ї й селі. У повісті Мелашка не є центральним персонажем, і її роль в сюжеті дещо обмежується в основному, побутовими аспектами життя, проте автор дещо романтизує стиль її мовленнєвої взаємодії, що проявляється у розмовах з Лавріном на етапі іх знайомства: «Коли я твій голос коло двора почую, я зараз вилину до тебе» [6].
У мовленні Мелашки можна спостерігати обмежену мовну активність. Вона не завжди активно виражає свої думки, а частіше виконує роль слухача або виконавця домогосподарських обов’язків, проте автор все таки долучає Мелашку до сімейних конфліктів, у яких вона проявляє себе відважно: «Брешеш, брешеш, як стара собака! Та й брехати добре не вмієш! У тебе й до того розуму та хисту нема», «А хоч би й поясом, що тобі до того! Не буду мести твоєї половини сіней та виносить твого сміття» [6].
У повісті І. Нечця-Левицього «Кайдашева сім’я» Мелашка іноді виражає свою безсилля в різних ситуаціях, коли вона відчуває себе беззахисною або вразливою. Її мовлення виражає стан невпевненості та залежності від долі. «Рятуй мене, боже! Рятуй, бо я, молода, загину!» [6].
Висновки. Отже, особливості мовленнєвої взаємодії головних героїв повісті «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького ретельно відтворюють соціокультурний контекст сільського життя XIX століття поєднуючи у собі комічний аспект. Мовлення героїв, таких як Маруся Кайдашиха, Омелько Кайдаш, Карпо та Лаврін Кайдаш, Мотря та Мелашка відображає їхні характери, статус у сім’ї та у суспільстві, а також взаємини між ними.
Наприклад, Маруся та Омелько використовують лайливу лексику та грубість у мовленні, що відображає її просте сільське походження, в той час як Лаврін обирає вишуканий стиль мовлення, прагнучи виглядати інтелектуально. Карпо – простий грубий чоловік, який спілкується простою мовою, яка характеризується беземоційнністю. Мотря має характер «із перцем», напротивагу Мелашці, яка в більшості випадків покірно мовчала.
Мовні маркери у творі відображають конфлікти поколінь та взаємодію в родині Кайдашів, де старше покоління використовує «жорсткі» тактики у спілкуванні з молодшим поколінням, яке застосовує стратегію досягання рівності. Це сприяє глибшому розумінню динаміки внутрішнього конфлікту в сім’ї та розвитку персонажів.
Взаємодія між персонажами характеризується частими конфліктами та непорозуміннями, які виникають у зв’язку з їхніми ролями та поглядами на сімейні справи. Ця особливість взаємодії відображає реалії життя селянської сім’ї в умовах того часу. Усі ці особливості мовлення героїв глибоко впливають на сюжет та допомагають читачеві краще зрозуміти характери та внутрішні світи цих персонажів, а також долі сім’ї Кайдашів у суворих умовах сільського життя поєднуючи це з комічною стороною сюжету.
Список використаної літератури
- Амбіцька А.С. Повісті й романи І.С. Нечуя-Левицького: архетипний аналіз : автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.01.01. Кіровоград, 2011. 18 с.
- Іванченко Р. Іван Нечуй-Левицький. Нарис життя і творчості. Київ, 1980.
- Калантаєвська Г.П. Українська література XIX століття: навчальний посібник. Суми: Сумський державний університет, 2016. 237 c.
- Кордонець О.А., Туряниця Ю.Д. Історія української літератури: друга половина ХІХ століття. Берегове, 2021. 42 с.
- Курило О. Фразеологічні одиниці в повісті І. Нечуя-левицького «Кайдашева сім’я». URL: https://dspu.edu.ua/filol_gum/wp-content/uploads/2016/04/2016-41.pdf.
- Нечуй-Левицький І. Кайдашева сім’я. Київ, 1990. 416 с.
7. Тарнавський М. Нечуваний Нечуй. Реалізм в українській літературі. Київ: Laurus, 2016. – 400 с.