УДК 82.091

Пасічник Олена
(м. Кременець, Україна)
Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут
ім. Тараса Шевченка

У статті проаналізовано текстуальні моделі в’язнично-таборового світу, які залишили Улас Самчук і Олександр Солженіцин. У їхніх творах «Архипелаг ГУЛАГ» і трикнижжі «OST» маємо розгалужені системи персонажів, які за всіма художніми параметрами різнорідні (гетерогенні). Зроблено висновок про природню контроверсійність національно-етнічних образів світу, референтних із в’язнично-таборовими реаліями.
Ключові слова: Улас Самчук, Олександр Солженіцин, «Архипелаг ГУЛАГ», «OST», гетерогенні, в’язнично-таборові реалії.

В статье анализируются текстуальные модели тюремно-лагерного мира, которые оставили Улас Самчук и Александр Солженицын. В их произведениях «Архипелаг ГУЛАГ» и трилогии «OST» имеем разветвлённые системы персонажей, которые по всем художественным параметрам разнородные (гетерогенные). Сделан вывод о естественной контроверсийности национально-этнических образов мира, референтных с тюремно-лагерными реалиями.
Ключевые слова: Улас Самчук, Александр Солженицын, «Архипелаг ГУЛАГ», «OST», гетерогенные, тюремно-лагерные реалии.

The presentation analyses Ulas Samchuk’s and Oleksandr Solzhenitsyn’s textual models of the prison world. The different systems of characters are fictionally mixed (heterogenous) in their works – «The Gulag Archipelago» and trilogy «OST». As a result, the natural controversy of national and ethnic images of world is referent to the prison’s realias.
Keywords:Ulas Samchuk, Oleksandr Solzhenitsyn, «The Gulag Archipelago», «OST» heterogenous, prison’s realias.

У текстуальних моделях в’язнично-таборового світу, які залишили Улас Самчук (трилогія «Оst») та Олександр Солженіцин («Архипелаг ГУЛАГ»), маємо розгалужені системи персонажів. За всіма їхніми параметрами ці системи різнорідні (гетерогенні). У цьому проявилася природа тоталітаризму, який використав каральні органи для досягнення «морально-політичної єдності», передбаченої марксистською доктриною радянського зразка. Але гетерогенність персонажних систем за соціально-класовими, етно-демографічними, ментально-психологічними, політично-ідеологічними вимірами у вище названих творах українського і російського авторів виявляє типологічну спільність в одному аспекті – тому що має антикомуністичну спрямованість. Тут персонажне розмаїття є глибинно гомогенним навіть при всіх інших розходженнях і контроверсіях.
У в’язнично-таборовому світі виявлялася справжня сутність вартостей як засвоєних, набутих за конкретно-історичних умов, так і глибинних, екзистенційних, непроминальних. Солженіцинська типологія «придурків», «благомислів», «ортодоксів», «сексотів-стукачів», як і типові образи У. Самчука, вписані в цю типологію, не вичерпує тих морально-психологічних колізій, що відбуваються в душах, у свідомості людей.
Різноманітні колізії просвітлення засуджених і катів відображені українським письменником у «сповідях» таких героїв, як Круглов, Петров чи в діалогах-суперечках Івана Мороза з Ракитою молодшим (роман «Втеча від себе»).
У зв’язку з цим зростає семантична вага тих узагальнень, які густо подає О. Солженіцин у своїх роздумах загальнолюдського характеру. Вони акцентують релігійно-духовну домінанту світогляду і світовідчуття російського письменника, як-от: «Но столько платит человек за то, что душу, вложенную Богом, вверяет человеческой догме» [4, с. 302].
У цій сфері соціальних відносин гетерогенність політичних, багатонаціональних взаємин закономірно набуває контроверсійних векторів. І це по-своєму відбилося в «Архипелаге ГУЛАГ».
З явною симпатією письменник відзначав урок, винесений багатонаціональними зеками з екібастузького страйку, бо вже в Кенгірі виникли підпільні центри – український і всеросійський. Протягом 40-денного протистояння в’язнів каральній системі в Кенгірі українці брали найактивнішу участь. О. Солженіцин як мислитель не протиставляв в’язнів за національною ознакою, хоча ментальні домінанти відзначав і фіксував. Письменник, визнаючи неповторність людини як особистості, душу якій вклав Бог, уважав можливим застосувати морально-етичні категорії для оцінок як індивідів, так і народів, зокрема національного життя.
Версії в’язнично-таборового світу, який склався в Радянському Союзі, ті версії, що текстуалізовані, зокрема в трилогії «Оst» У. Самчука, при всій їх жанрово-стильовій відмінності від версій О. Солженіцина, є також контроверсійними щодо соцреалізму і багатьох інших творів в’язнично-таборової тематики, які при яскравому зображенні цього світу не проблематизували комуністичної ідеології і т. зв. cоціалістичного гуманізму.
Досліджений матеріал дає також підстави для висновку про природну контроверсійність національно-етнічних образів світу, референтних із в’язнично-таборовими реаліями. Національно-етнічний вимір (аспект) образу світу в’язнично-таборової тематики закорінений передусім у письменницькі персонажні моделі, текстуалізовані відповідними поетикальними (семіотичними) системами.
Дійові особи в’язнично-таборового світу належать до різних національностей, володіють різними мовами, але змушені спілкуватися офіційною мовою держави, яка утримує каральні установи, і дотримуватися санкціонованих тоталітарною (унітарною) системою норм поведінки і суспільних цінностей. Натомість, ця тенденція різко зростає в текстах У. Самчука, починаючи від «Марії» і до трилогії «Оst». Але контроверсійність моделі Самчука посилюється в образах тих представників інших національностей, які свідомо русифікуються і переслідують українців-самостійніків (латвійці, поляки, євреї), і насамперед речників російського шовінізму, які здійснюють в Україні політику більшовиків (Постишев, Балицький, Косіор, збірні образи Круглова, Петрова та ін.). У такій ситуації Самчук розшаровує велику родину Морозів, членів якої як художніх персонажів ставить у протилежні політичні сили, змушуючи їх логікою розвитку подій ідентифікувати себе як політично, так і національно (Тетяна, Іван, Петро, Андрій). Вони ж стикаються з петлюрівцями, денікінцями, більшовиками на різних етапах національно-визвольних змагань українців і розбудови Української держави. І тоді складаються такі ситуації, у яких змішані родини (як-от Рокити) вибирають не тільки мовно-мовленнєву поведінку, а й світоглядно-моральну стратегію. Тоді в діалозі молодого Рокити, сина єврея, який допитував у тюрмі Івана Мороза, визрів намір не тільки ідентифікуватися з українцями, а й одружитися з дочкою Мороза, – саме в діалозі з батьком коханої вони обговорювали проблему космополітизму, відречення і входження в культуру народу, на землі якого народився і зростав юнак.
Іван Мороз, втративши рідний хутір біля Канева, після численних катаклізмів і перипетій став «хуторянином-фермером» у Канаді; Олександр Рокита – успішним діячем української діаспори і творцем модерного мистецтва. Але обидва не зреклися землі і культури, сформованої над Дніпром. Їхнє кредо У. Самчук формував уже як автор своєї версії концепції українського віталізму: «Ми не емігранти, ми народ у поході, ми ще повернемось у свій простір». І логікою характерів, їхнім ставленням до рідної землі, яку ділили сусідні держави-окупанти, письменник доводив, що для кожного автохтона рідна земля і космос зливаються, тому він завжди органічний патріот. Колонізатори, чужоземці можуть автохтонів називати націоналістами, «ворогами народу», але вони ніколи не збагнуть, у чому полягає їхня вина і чому тримають у замкнутих таборах на далеких чужих територіях. Тому трикнижжя «Оst» («Морозів хутір», «Темнота», «Втеча від себе») У. Самчука становить собою своєрідну версію універсальної парадигми з українською національною домінантою. І вона репрезентується цілісною персонажною системою, яка як органічна цілісність просвічується в кожному образі-персонажі, зокрема – у долі Івана й Мар’яни Морозів, починаючи з початкових розділів роману «Морозів хутір».
Отже, коли суміщати хронотопний і персонажно-типажний кути зору на в’язнично-таборовий світ, можна фіксувати певні аналогії і відповідності при цілком природніх індивідуальних авторських версіях цього світу.
Література
1. Самчук У. Втеча від себе: Роман / У. Самчук. – Вінніпег : Накладом товариства «Волинь», 1982. – 492 с.
2. Самчук У. Темнота. Роман у 2-х частинах / У. Самчук. – Нью-Йорк: Українська вільна академія наук у США, 1957. – 494 с.
3. Солженицын А. Архипелаг ГУЛАГ. Т.1 / А. Солженицын. – М. : ИНКОМ НВ, 1991. – 544 с.
4. Солженицын А. Архипелаг ГУЛАГ. Т.2 / А. Солженицын. – М. : ИНКОМ НВ, 1991. – 576 с.
5. Солженицын А. Архипелаг ГУЛАГ. Т.3 / А. Солженицын. – М. : ИНКОМ НВ, 1991. – 528 с.