У даній статті досліджуються механізми, структура детермінант заздрості, умови, етапи виникнення та розвитку заздрості особистості. Викладено класифікації стадій та факторів розвитку заздрості зарубіжними та вітчизняними науковцями із властивими їм індивідуальними елементами структури.

Ключові слова: заздрість, розвиток, формування, самооцінка, агресивність.

В данной статье исследуются механизмы, структура детерминант зависти, условия, этапы возникновения и развития зависти личности.  Изложены классификации стадий и факторов развития зависти зарубежными и отечественными учеными с присущими им индивидуальными элементами структуры.

Ключевые слова: зависть, развитие, формирование, самооценка, агрессивность.

This article investigates the mechanisms that structure determinants of envy, conditions, stages of the emergence and development of the personality of envy. The article presents the classification stages and factors of envy foreign and domestic naukotsyamy of inherent indyvidualnmy structure elements.

Keywords: envy, growth, development, self-esteem, aggression.

Заздрість являє собою складний феномен, властивий людській природі, детермінований різними факторами, що має різноманіття форм і ступенів вираженості. Будучи соціально неодобрюванною і засуджуванною заздрість має тенденції неусвідомленого функціонування в особистості, породжуючи різні модифікації проявів, що забезпечені активізацією механізмів психологічного захисту, і може призводити до порушень, розладу, ненависті і деструкції в людських відносинах.

Даний феномен визначається, як властивість особистості (Є.П. Ільїн) і як риса особистості (А.А. Дьяченко, М.І. Кандибович), як невід’ємна частина людської природи або конституції (М. Кляйн, Шопенгауер) і як аспект мотивації людини (С.Ю. Головін), як емоція і переживання (К. Муздибаев, Г. Бреслав, І. Котова), і як соціальний феномен (Т. Бескова, В. Гусова) і, нарешті, як один з тяжких смертних гріхів (Данте) [6; 7; 8; 11; 13].

Спираючись на дослідження Р.І. Александрової ми визначили,  вказує, що  в завдання дослідження заздрості входить раціональна реконструкція процесів формування даного явища, що також складає проблематику вивчення цього феномену [11].

Як зазначає Т. В. Бєскова, для формування заздрості необхідний відповідний зовнішній і внутрішній фон, тобто певні детермінанти. Структура детермінант заздрості, згідно з цим автором, має організовану будову і включає в себе детермінанти різного типу, співвідношення між якими не статично і однозначно, а динамічно і залежить від конкретних обставин. На різних етапах онтогенетичного розвитку і на різних стадіях соціалізації особистості може відбуватися зміна детермінант (умови внутрішнього або зовнішнього середовища можуть ставати основоположними факторами, а універсальні чинники – набувати характеристики умов).

У структуру детермінант заздрості, пише Т. В. Бєскова, входять:

1) передумова – нерівність людей (соціальне, фізичне, психологічне, професійне, матеріальне та інші), кожне з яких існує як об’єктивна реальність;

– Фрустровані потреби особистості, серед яких особливою силою володіє фрустрація потреби в позитивному самоставлені, підтвердженні, визнанні;

– Суб’єктивна перевага іншої людини, яка може виникнути і там, де вона об’єктивно відсутня, і навпаки, бути відсутньою там, де вона реально існує;

2) Універсальні фактори

– Соціальна близькість з об’єктом переваги при відсутності інтеграції з ним: «інтегративне поле» представлено тими значущими людьми, досягнення та придбання яких сприймаються як успіх цілого, частиною якого усвідомлює себе суб’єкт [4]:

3) Зовнішні умови:

– Макросоціальні умови: культурно-історичні (особливості культури, національного характеру, суспільної свідомості); соціально-економічні та політичні (різке соціальне розшарування в формально нестратифікованому суспільстві; домінуючі в суспільстві зрівняльні тенденції і уявлення про справедливість; суспільні відносини, засновані на принципі споживання);

– Мікросоціальні умови (умови соціалізації в малих групах): умови сімейного виховання (негативне ставлення батьків до більш успішним іншим: негативні висловлювання батьків по відношенню до своєї дитини, супроводжувані вихвалянням другої дитини: оцінка результатів діяльності дитини в залежності від результатів інших: завищені очікування близького соціального оточення; домінуючий виховний стиль потурання); умови соціалізації у вторинних малих групах (домінуючий в них конкурентний характер діяльності (ігрової, навчальної, трудової);

4) Внутрішні умови:

– Рівень онтогенетичного розвитку (заздрість як ситуативна реакція з’являється в онтогенезі досить пізно, лише тоді, коли дитина здатна адекватно оцінити соціальні відносини з однолітками і своє реальне місце в цих відносинах);

– Характеристики когнітивної, афективної, мотиваційної, рефлексивної і моральної сфер особистості. Психологічні якості, що стали стійкими інтегральними утвореннями, самі згодом можуть створювати сприятливі умови для формування заздрості і визначати якісні особливості її протікання;

– Низький рівень суб’єктності особистості (неконструктивні способи перетворення буття і подолання складних життєвих ситуацій; труднощі в саморегуляції негативних психічних станів: екстернальність. Низький рівень ініціативності, наполегливості, енергійності, витримки і рішучості);

– Структура уявлень, установок і цінностей особистості (цінності індивідуалізму, прагматизму, споживацтва, влади: установки на зрівнювання та збереження існуючої шкали цінностей; уявлення про нелояльності соціального оточення і справедливості як рівності).

Таким чином, при формуванні заздрості задіяний ряд спільно діючих, що підсилюють один одного і взаємопроникних психологічних механізмів, серед яких Т. В. Бєскова виділяє генетично вихідний механізм інтеріорізаціі: центральний (базовий) механізм соціального порівняння і в будову в нього механізмів категоризації і каузальної омани. Дані психологічні механізми, «накладаючись» на відповідні різнопорядкові детермінанти, можуть відігравати визначальну роль у формуванні заздрісного ставлення суб’єкта до інших людей, що перевершує в чомусь суб’єкта заздрості. Т. В. Бєскова зазначає, що зв’язки і відношення між психологічними механізмами формування заздрості і її детермінантами характеризуються рухомою взаємоузгодженістю і взаємообумовленням. Як відповідні умови та чинники можуть «запускати» психологічні механізми, призводити до їх розгортання, так і сама дія психологічних механізмів може виступати як «першопричиною» формування сприятливих умов для розвитку заздрості [2; 3; 4].

Як вже говорилося, заздрість розглядається як феномен, що виявляється на трьох рівнях: на рівні свідомості, на рівні емоційного переживання і на рівні реальної поведінки. Відповідно до цього К. Муздибаев виділяє ряд компонентів заздрості, послідовно проявляються один за одним:

• Соціальне порівняння;
• Сприйняття суб’єктом чиєїсь переваги:
• Переживання досади, прикрості, а то й приниження з цього приводу;
• Неприязне ставлення, або навіть ненависть до того, хто перевершує;
• Бажання, або заподіяння йому шкоди;
• Бажання, або реальне позбавлення його предмета переваги.

Погоджуючись в принципі з такою послідовністю, слід все ж зазначити, що представлені К. Муздибаевим компоненти заздрості швидше є етапами виникнення заздрості. Так, перші етапи не можуть бути компонентами заздрості хоча б з тієї причини, що заздрість, як така ще відсутня (проте без цих етапів заздрість не виникне). Підкреслити це необхідно, оскільки часто сприйняття чиєїсь переваги вже розцінюється як прояв заздрості. Крім того, можна відзначити і недостатню повноту опису розгортання процесу появи заздрості. Необхідно внести ряд доповнень і уточнень до схеми К. Муздибаева. з урахуванням яких динаміка формування заздрості може виглядати наступним чином [16].

Перша стадія – соціальне порівняння і сприйняття чиєїсь переваги. Вважається, що в основі заздрості лежить порівняння себе з кимось. Проте, для виникнення заздрості одного порівняння і визнання переваги когось недостатньо, хоча часом можна чути, що якщо когось ви вважаєте краще себе, то виходить, що ви – гірше, а це. мовляв. рано чи пізно призведе до почуття неповноцінності, до прихованої образи, злості. Необхідний перехід до наступної стадії.

Друга стадія – виникнення потреби в ідентифікації з об’єктом заздрості. Проте, переходячи до наступної стадії, необхідно відзначити упущений К. Муздибаевим істотний момент заздрості. Заздрість виникає тільки з приводу того, до чого у людини є пильний інтерес, що нею високо цінується, до чого вона прагне, тобто в чому у неї є, або з’являється потреба. Саме загострення наявної потреби в чомусь, або її виникнення (дивлячись на той чи інший привабливий предмет, або на людину) є другою стадією появи заздрості [16].

Заздрість завжди заснована на ідентифікації: заздрять тим, на кого хочуть бути схожими. але для цього треба дізнатися, чим обумовлена перевага іншого, щоб зрозуміти, які перспективи задоволення виниклого бажання. Це призводить до двох наступних стадій.

Третя стадія – оцінка своїх можливостей. Оцінивши свої можливості (адекватно або неадекватно), людина може зробити спроби придбати той предмет або якість, яку їй захотілося мати, тобто вступає в заочне змагання з іншою людиною, яке може привести до успіху, але може закінчитися і невдачею, що і  призводить до наступної стадії.

Четверта стадія – усвідомлення неможливості задовольнити своє бажання, мати те, що є у інших. І в тому і в іншому випадку емоційною реакцією на розуміння неможливості досягти бажаного є виникнення засмучення, жалю з цього приводу.

П’ята стадія – пошук причини виявленої переваги інших.

Від усвідомлення причини чиєїсь переваги залежить, якого виду заздрість – «чорна» або «біла» – виникне у людини.

Одна справа, коли перевага інших в чиїсь праці може служити позитивним прикладом для людини, мотивуючи її на активність. Інша справа – несправедливість долі (можливо, тільки в уявленні заздрісника), або результат несправедливого розподілу благ, отримання цих благ іншою людиною неправедним шляхом. Тому людина вважає, що саме доля чи хтось інший є винуватцем її невдач. Це є наслідком так званої каузальної омани, тобто сприйняття людини, що має перевагу, як причиною власних невдач і приниженого становища. Підсилює відчуття «несправедливості» самозакоханості (подання індивіда про власну винятковість і достойності більшого).

Шоста стадія – виникнення почуття ураженого самолюбства. [У словниках самолюбство визначається як почуття власної гідності, самоповаги, самоствердження]. У той же час самолюбство може стати і джерелом негативних емоцій і навіть страждань (хворобливе самолюбство, ображене самолюбство).

А. Адлер розглядає заздрість, як реакцію на нерівність людей при дефіциті власної самооцінки. Він підкреслює, що заздрість – це фактично визнання власного безсилля і безпорадності, підпорядкованості іншій людині, тої, що він стоїть суб’єктивно вище. Крім усвідомлення об’єктивно існуючої нерівності в якому-небудь значущому для людини відношенні на виникнення почуття заздрості впливає і суб’єктивно репрезентована нерівність. Якщо людина пов’язує свої невдачі з долею, то з’являється образа на неї. Якщо заздрить екстраполює свої невдачі на іншого, більш удачливого, то виникає стійке неприязне ставлення або навіть ненависть до нього. Тобто зачіплюється його самолюбство, і в цей момент ніякі доводи розуму вже не діють, а психіку заповнюють виключно негативні емоції: досада, злість як на інших, так і на самого себе. У цьому випадку людина може вдатися або до заперечення значущості предмета заздрості, або до компенсаторних механізмів («зате я розумніший!»). Якщо це не допомагає, то процес заздрості переходить у наступну стадію.

Сьома стадія – прояв ворожої поведінки. З’являється бажання і часто реалізовується, заподіяння шкоди об’єкту заздрості, позбавлення його предмета переваги [16].

Щодо формування заздрості продовж життя, то М. Кляйн (М. Klein) пояснює заздрість з конституціональної природи людини та її об’єктних відносин у ранній період. Заздрість є внутрішньо психічним феноменом, пов’язаним з інстинктом смерті: люди народжуються з різними конституціональними тенденціями в плані вираження заздрості і ці задатки можуть бути посилені, або знівельовані в залежності від ряду факторів, в числі яких досвід внутрішньоутробного розвитку, особливості народження, специфіка взаємодії з материнською грудьми і матір’ю як цілісним об’єктом [20]. М. Лоуренс і М. Магуїр солідарні з М. Кляйн в частині того, що потенціал заздрості формується на ранніх етапах онтогенезу в процесі діадних стосунків [15].

Паралельно, В. Г. Джофф стверджує протилежне: немовлята не утримують почуття заздрості, а народжується заздрість як наслідок психологічних проблем, які поступово формуються і накопичуються в особистості. Позитивне подолання психологічних проблем сприяє і зниженню заздрісності [19].

Є. П. Ільїн вважає, що заздрість формується на пізніших етапах онтогенетичного розвитку, коли дитина може випробувати дію конкуренції у відносинах (в ігровій діяльності, наприклад), депривації потреби у визнанні і зробити оцінку свого становища серед інших не на користь своєї персони [11]. Нам представляються ближчими і органічні погляди Карла Абрахама і Ернс Джонса про те, що заздрість, як будь-який складний феномен людської природи формується поступово в процесі розвитку дитини та її контактів з навколишнім світом [20]. Якщо цей підхід з’єднати з основами об’єктної психології М. Кляйн, тоді прояви людської заздрості і їх розуміння – трактування можуть бути більш точними, відповідно впливу на характер профілактики, терапії та психокорекції даних станів або властивостей особистості.

Є.П. Ільїн описав зовнішні і внутрішні фактори, що сприяють формуванню заздрості. До внутрішніх факторів він відносить особливості особистості, які у егоїзмі, себелюбство і марнославстві. Наявність у особистості злісної заздрості говорить про нездатність заздрить людини досягти того рівня, на якому знаходиться інша людина, даний прояв розглядається автором як безсилля. До зовнішніх факторів Є.П. Ільїн відносить близькість у статусному положенні заздрячого суб’єкта до об’єкта заздрості. Сам заздрісник порівнює цей стан справ, свої достоїнства і результати своїх досягнень зі статусом тих суб’єктів, хто стоїть близько до нього по соціальних сходинках. В результаті близькість створює сприятливі умови для порівняння, що робить життя іншого суб’єкта найбільш прозорим для сприйняття [11].

Загалом в психологічній літературі виділяють такі фактори розвитку заздрості:

• Нуль-фактором, тобто вихідним посилом присутності феномена заздрості в людській природі ми могли б (слідом за М. Кляйн) припустити деякі конституціональні підстави. Напевно не відомо, чи існує «ген заздрості» (або будь-яка інша матеріальна основа («мітохондрія», «ДНК», «особливого типу клітина» і т.п.), тому, в силу нерозшифрованості  повного генома людини, ми, тим щонайменше не скидаємо з рахунків дану позицію. Але розуміємо, що, швидше за все провідними, все одно, виявляться фактори прижиттєвого формування особистості.
• Первинним фактором, швидше за все, виступає самий ранній (можливо навіть перенатальний допологовий і пологовий) досвід переживань і досвід, одержуваний при взаємодії з тими, хто про дитину піклується буквально в перші дні і місяці життя (мати, особи які її замінюють). Це досвід неоднорідний і може складатися з досвіду окремих і приватних взаємодій (наприклад, з грудьми як атрибутом матері, як вказувала М. Кляйн), а також відносин і взаємодій з матір’ю (або її замінниками) як цілісним об’єктом [20]. Можливо, грає значення наявність братів і сестер в цей період. Наприклад, при народженні близнят або двійнят хтось з немовлят може отримати більший комфорт (по часу присутності, ніжності і дбайливості матері) від зіткнення з материнським об’єктом, а хтось виявиться трохи в меншій увазі. Наприклад, давно відомий факт, що відносно хлопчиків матері проявляють велику інтенсивність турботи і уваги, тому в разі народження різностатевих близнюків або двійнят хлопчикові, можливо (хоча і не 100 %-но гарантовано) буде діставатися трохи «більше мами» [10; 12]. Ці тонкі і ледь вловимі відмінності, тим не менш, можуть бути фіксовані психікою і сублімовані несвідомим розвитком особистості.
• Вторинний фактор лежить у сфері розширення досвіду дитини: початку його більш активної взаємодії з предметним світом і світом людей, отримання досвіду явної депривації (наприклад, не дали або відібрали бажану іграшку), досвіду вираженої конкуренції (за увагу, похвалу і прихильність дорослого, змагальності в грі (хто перший, хто швидше і т.п.), боротьбі за володіння (іграшками, якимись речами) [6; 14]. Виходить, що тут наявність сіблінгів так само може призводити до підвищених потенціалів розвитку підстав заздрості, особливо якщо є досвід «поразки» (наприклад, сину купували більше цікавих іграшок, ніж дочці, або частіше на руках тримали тощо).
• Третинний, але не менш важливий фактор, лежить у сфері спостережуваних зразків поведінки і болем широкого соціального контексту, в якому розвивається людина. Цей фактор включає спостереження і «вбирання» особистості батька і досвід взаємодії з різними людьми. Якщо батько за своїми особистісними особливостями не є заздрісною людиною (не порівнює себе з іншими, не підкреслює, що у когось чогось більше або краще, не відчуває досади від благополуччя, або успіху інших), має високу стресостійкість (наприклад, в складних ситуаціях спирається на свої сили і справляється з труднощами), володіє життєвою та професійною креативністю, активністю і оптимізмом, незамкнутий, доступний для спілкування, вміє щиро допомагати, має позитивні відносини з широким колом оточуючих (сусіди, колеги, знайомі, друзі), то досвід взаємодії і спостереження такого зразка виступає для особистості дитини серйозним блокувальником потенціалів заздрості. Дитина вчиться розуміти і приймати світ і людей такими, якими вони є. Такі установки, отримані від батьківських зразків (і всієї загальної атмосфери ними створеної) дозволяють людині, здійснюючи свій шлях, орієнтуватися і спиратися на себе (а не на інших), приймати самостійні рішення і робити вибори, знаходити відповідні заняття, самореалізовуватися в них і приймати отримані досягнення або результати такими які вони виходять, без надлишкового їх порівняння з досягненнями інших. Загальна тенденція особистості в цьому випадку: «йти своєю дорогою, приймаючи своє життя і свою долю», без зайвих порівняльних стогонів. Як правило, і рівень персональних досягнень у таких людей досить високий [17].

Якщо ж навпаки, людина перебуває в полі підвищеної конкуренції  і до цього плюсуються деякі особистісні особливості батьків (заздрісність, домінування порівняльних характеристик в оцінці себе та інших, часті розмови про заздрість і заздрісників, деяка закритість, недовірливість, егоцентризм внутрішнього світу і т.п.), то при такій атмосфері потенціали заздрості запускаються «в зростання», хоча зовні можуть маскуватися досить вдало, оскільки дитина засвоює соціальне несхвалення заздрості [1]. «Вбирання» ідеї заздрості може відбуватися і на більш пізніх рівнях розвитку людини (молодість і навіть зрілість), якщо людина потрапляє в середовище, де проблема заздрості «висить» в хронічному варіанті: про це багато говорять, це супроводжує професійну або приватне життя, це акцентують, цьому приписують різноманітні життєві обставини і т.п. В якості такого середовища може виступати арена професійної діяльності, або, наприклад, якщо людина у приватному житті потрапляє під вплив того, хто «заряджений» ідеями заздрості (нові члени сім’ї, нові значущі знайомі і т.п.).

Щодо формування заздрості через її взаємодію із іншими явищами можна визначити дві гіпотези:

Перша гіпотеза припускає взаємозв’язок заздрості і самооцінки. Однак причинно-наслідковий зв’язок між самооцінкою і заздрістю представляється по-різному і через це залишається не зовсім зрозумілим. Одні представляють заздрість як причину труднощів з самооцінкою, наприклад: «Відчувши укол заздрості ми відчуваємо, що зачеплена наша самооцінка». М. Сілвер і Дж. Сабіна  бачать у заздрості спосіб захисту самооцінки [23]. Нарешті, заздрість представляється як частина механізму регуляції самооцінки або супутнє йому явище, особливо як захист від заниження самооцінки [22].

Разом з тим жоден з цих підходів не торкається до очевидного співвідношення між переживанням заздрості і самооцінкою, яке полягає в тому, що почуття заздрості виникає в результаті невдалих спроб регуляції самооцінки. Захист від зниження самооцінки постулюється дослідниками як caма собою зрозуміла функція заздрості, оскільки поняття захисту використовується в дуже широкому значенні. Але заздрість здається швидше показником марності зроблених зусиль.

Якщо три способи захисту самооцінки, описані А. Д. Розенблатом не допомогли і самооцінка починає знижуватися, то відразу виникає почуття заздрості. Цьому більш схильні люди з незрілим, фрагментованим Я. які піддаються бажанням знайти його відсутні частинки [21]. через недостатньо розвинене «Я» їх регулятивні механізми також розвинені слабко. Таким чином, ми отримуємо відповідь на поставлене раніше запитання про те, чому не всі заздрять всім і з кожного приводу. Заздрість виникає тільки тоді, коли за допомогою механізмів регуляції – шляхом встановлення цінності предмета заздрості, дистанції від об’єкта заздрості і значення предмета заздрості для себе – не вдається створити достатню внутрішню рівновагу. Заздрість – це почуття, що виникає при невдалому захисті самооцінки [5].

Другою гіпотезою є теорія рівноваги Ф. Хайдера, який вважає, що людина може завдавати через речі, що належить іншому, хоча раніше вона сама ніколи не відчувала потреби в ній і навіть не думала про неї. Тобто можна бажати чогось тільки тому, що воно є у іншого. Ф. Хайдер припустив, що існує так званий мотив, бажання однаковою долі і рівних результатів. Справедливість цієї точки зору підтвердили С. Франкел та І. Шерік [18]. Вони спостерігали дітей віком від одного року до п’яти років за грою з ровесниками, поміщаючи їх по двоє в манеж з яким-небудь цікавим предметом. Під заздрістю вони розуміли бажання дитини, а також помічену у сусіда позитивну емоцію, викликану володінням певним предметом. Така реакція спостерігалася лише з півтора років і особливо часто зустрічалася в три роки. Однорічні діти проявляли інтерес до предметів і забирали їх, але судячи з усього, сусід при цьому не грав ніякої ролі, так як агресії не було і, отже, заздрості теж. Автори припустили, що для виникнення почуття заздрості необхідні наступні умови:

• вже повинна існувати здатність протиставлення Я та об’єкта:

• вже має існувати уявлення про власність:

• повинна існувати здатність уявляти собі і передбачати бажане кінцевий стан.

Таким чином, це дослідження показало, що людина, ще будучи дитиною, відчуває інтерес до предмета тільки через те, що ним зацікавився інший (хоча спочатку предмет не був її цікавий). Така ситуація передбачає наявність у людини певної потреби, незадоволеною склалися умовами його життя і діяльності:

Для формування заздрісності потрібні певні зовнішні та внутрішні умови, тобто певні детермінанти. Тому автори розглядають організовану будову заздрості, що включає в себе детермінанти різного типу, наприклад соціальні (макросоціальні та мікросоціальні) передумови, фрустрація потреб, суб’єктивна перевага, механізми категоризації і каузальної омани. Визначено, що ці фактори та механізми взаємодіють між собою та взаємообумовлюються, що може призводити до розвитку заздрості. Також такі дослідники як, К. Муздибаєв, Е. Ротор, М. Кляйн, Є. П. Ільїн, Бреслав Г.М., Розенова М.І., М. Сілвер і Дж. Сабіна, Бескова Т.В. дають свої класифікації стадій та факторів розвитку заздрості із властивими їм індивідуальними елементами структури.

Список літератури.

1. Александрова Р.И. Зависть и моральная символика // Вест. Моск. Ун-та. Сер. Философия. 2002. №1. С. 66-81.
2. Архангельская Л.С. Зависть в структуре отношений субъектов, испытывающих трудности общения: дис. канд. психол. наук. Ростов-н/Д, 2004.
3. Бескова Т.В. Зависть и ревность: критерии сходства и различия понятий // Интегративный подход к психологии человека и социальному взаимодействию людей / под ред. Волохонской М.С., Микляевой А.В. // Материалы II Всероссийской научно-практической (заочной) конференции. – МО.: СВИВТ, 2012. – С. 58-65.
4. Бескова Т.В. Особенности проявления зависти в межличностном взаимодействии субъектов // Известия Самарского научного центра Российской академии наук. Т. 12. № 5 (37). 2010. – С. 103-109.
5. Бескова Т.В. Психологические механизмы формирования зависти и ее детерминанты // Электронный журнал «Вестник Московского государственного областного университета». 2013. № 1.
6. Бондаренко О. Р., Лукан У. Психологическое консультирование: зависть и психическое здоровье // Вестник Нижегородского университета им. Н. И. Лобачевского. Серия: Социология. Психология. Философия. 2008. № 2. С. 265.
7. Бреслав Г.М. Ненависть как предмет психологического исследования // Вопросы психологии. 2011. № 2. С. 138-148;
8. Бреслав Г.М. Психология эмоций. М.: Смысл; Академия, 2004. С. 367-376;
9. Гусова В.А. Зависть как социальный феномен: дис. канд. фолософ. наук. М., 2006;
10. Дескюре Ж.Б. Зависть и ревность. СПб: Изд-во В.И. Губинского, 1989;
11. Ильин Е.П. Эмоции и чувства. — СПб.: Питер, 2002. — 752 с. Ильин Е.П. Психология зависти, враждебности, тщеславия [/ Е.П. Ильин. СПб.: Питер, 2014. — 208 с.
12. Короленко Ц.П., Дмитриева Н.В. Психоанализ и психиатрия. Новосибирск: НГПУ, 2003. 667 с.
13. Котова И.Б. Зависть как личностный феномен // Ежегодник Российского психологического общества: Материалы 3-го Всероссийского съезда психологов, 25-28 июня 2003 г.: в 8 т. СПб, 2003.
14. Летягина С.К. О проблеме зависти в аспекте психологии семейных отношений // Известия Саратовского университета им. Н.Г. Чернышевского. Новая серия. Акмеология образования. Психология развития. 2010. Т. 3. № 4. С. 37-45.
15. Лоуренс М., Магуир М. Психотерапия женщин. СПб: Питер, 2003. 208 с.
16. Муздыбаев К. Психология зависти // Психол. журн. 1997. Т. 18. №6. С. 3-12
17. Розенова М.И. Неосознаваемые установки отношения родителей к детям. Омск: Изд-во ФГБОУ ВПО ОмГАУ им. П.А. Столыпина, 2011. 160 с.
18. Frankel S., Sherick I. Observations on the development of normal envy // Psychoanalytic Study of the Child, 1977, v. 32, p. 56-68.
19. Joffe W.G. A critical review of the status of the envy concept // International Journal of Psycho-Analysis. 1969. № 50. P. 533-545.
20. Klein М. Envy and Gratitude // The Writing of Melanie Klein. N.Y., 1957. Vol. 3. Р. 176-235.
21. Rosenblatt A. D. Envy, identification and pride // Psychoanalytic Quarterly. 1988. N 57. p. 113-127.
22. Salovey P. Social comparison processes in envy and jealousy//J. Suls. T. A. Wills (eds.). Social comparison: Contemporary theory and research. Hilsdale. N. J.: Lawrence Erlbaum. 1991. p. 261-285.
23. Silver M., Sabim J. The perception of envy // Social Psychology Quarterly, 1978, v. 41. p. 105-117.