Еволюція оборонної політики Японії у XXI столітті

Котов Євгеній Святославович

студент групи ММВ-61

Науковий керівник: Сидорук Тетяна Віталіївна

доктор політичних наук, професор

Анотація: у статті проаналізовано еволюцію оборонної політики Японії у XXI столітті. Висвітлено основні фактори, які впливали та продовжують впливати на оборонну політику Японії. Розглянуто також перспективи подальшого розвитку оборонної політики Японії.

Ключові слова: Японія, оборонна політика, Сили самооборони Японії

Abstract: The article analyzes the evolution of Japan’s defense policy in the 21st century, highlights the main factors that influenced and continues to influence Japan’s defense policy. Prospects for the further development of Japan’s defense policy are also considered.

Key words: territorial dispute, Senkaku, Diaoyudao, China, Japan

Актуальність проблеми зумовлюється одразу декількома важливими факторами. По-перше. Сили самооборони Японії є одними з найпотужніших збройних сил світу, тому оборонна політика Японії може суттєво вплинути на міжнародну ситуацію в регіоні. По-друге, Японія стикається з серйозними загрозами з боку КНР, РФ та КНДР, що змушує вносити корективи до оборонної політики (такі, як збільшення оборонного бюджету) та навіть змінювати доктрину застосування військ. По-третє, Японія має тісні зв’язки зі США в оборонній сфері, що зумовлює можливе залучення американських військ в разі виникнення кризової ситуації на території Японії.

Аналіз досліджень і публікацій. Еволюція розвитку японської оборонної політики була досліджена наступними вченими: К. Х’юз, К. Набесіма, Й. Фунабасі, Т. Кадзімото. Основні фактори, які впливали на формування оборонної політики Японії, були висвітлені в роботах таких науковців, як Й. Жайпрагас, С. Сузукі, В. Кі, Н. Шимоясі, Р. Йосіда, К. Сяожинг. Перспективи можливого майбутнього розвитку оборонної політики були обговорені в роботах наступних науковців: Т. Мадан, К. Марк, А. Грін, Дж. Оатен.
Цілі дослідження:

  1. проаналізувати еволюцію розвитку оборонної політики Японію
  2. висвітлити основні фактори, які впливають на формування оборонної політики Японії
  3. сформувати висновки та розглянути можливі шляхи подальшого розвитку оборонної політики Японії.

Початок ХХІ століття: прем’єрство Коїдзумі

На початку ХХІ століття, архітектором змін у японській оборонній політиці став прем’єр-міністр Коїдзумі Дзюнітіро, який був представником менш консервативного політичного покоління. Він прагнув зміцнити оборонне становище Японії шляхом розвитку альянсу зі США. Коїдзумі став лояльним прихильником адміністрації Буша і, пам’ятаючи про критику з боку США, яка супроводжувала бездіяльність Японії під час війни в Перській затоці 1990-1991 років, виконав прохання США надати підтримку під час інтервенцій в Ірак та Афганістан. 29 жовтня 2001 року Коїдзумі отримав швидке схвалення парламенту на відправку військово-морських підрозділів, двох есмінців і корабля постачання в Індійський океан для допомоги в транспортуванні палива та інших припасів для ВМС США та союзників. Це безпрецедентне розгортання військ майже не оскаржувалося в парламенті, що показало, наскільки змінилося ставлення до безпеки всередині Японії, навіть Комуністична партія Японії підтримала ініціативу [15]. 7 червня 2003 року, кабмін Коїдзумі отримав схвалення парламенту щодо законопроєктів про непередбачувані обставини розгортання військ, які дозволяли Японії розгортати війська за кордоном у разі надзвичайної військової ситуації, що є ще одним безпрецедентним кроком, який опозиція розцінила як суперечливий та ризикований [18]. Відповідно до цього закону, Кабінет міністрів 9 грудня 2003 року прийняв рішення направити сили самооборони Японії (JSDF) до міста Ес-Самава на півдні Іраку. Близько 1100 солдатів було відправлено в Ірак, що було описано як «важливий поворотний момент» для політики безпеки Японії. В той же час 9 статтю Конституції Японії, яка закріплювала статус Сил Самооборони, обходили аргументом, що їх відправляли для виконання небойових завдань та допомоги цивільним [11].

Це рішення викликало занепокоєння громадськості, тому що, якби японські війська зазнали втрат, Коїдзумі зіткнувся б з політичною кризою. Такий різкий поворот у безпековій політиці був мотивований необхідністю зближення зі США у сфері безпеки, оскільки після Війни у Перській затоці, серед деяких американських посадовців постало питання доцільності виділення величезних коштів на підтримку американської оборонної інфраструктури в Японії в той час, як на Японію не накладаються жодні оборонні зобов’язання [31].

Японсько-американська угода про реорганізацію партнерства від 1 травня 2006 року стала найважливішим кроком Коїдзумі щодо співпраці зі США у сфері безпеки. Намір Америки перетворити альянс на глобальне партнерство співпадав з метою Коїдзумі тісніше інтегрувати безпеку Японії в міжнародну оборонну інфраструктуру США [2]. Це дозволило США більш гнучко використовувати сили, які розгорнуті в Японії, для місій в інших регіонах, таких як Перська затока та Близький Схід [1]. Ця гнучкість вимагала більшого співробітництва Японії зі США у Східній Азії. Переорганізація оборонного співробітництва охоплювала чотири моменти:

  1. по-перше, штаб 3-го експедиційного корпусу морської піхоти на Окінаві, а також 8000 з 20600 морських піхотинців переміщувались на Гуам до 2014 року, а Японія мала заплатити 58% від вартості переїзду в 10,27 мільярда доларів.
  2. по-друге, США розгортали п’ять баз у Японії, включаючи авіабазу Футенма.
  3. по-третє, командування центрального підрозділу готовності SDF переводилось до табору Зама в префектурі Канагава для формування спільних сил швидкого реагування з американськими військами. Ці сили швидкого реагування, які називаються Центральними силами готовності, діяли у надзвичайних ситуаціях у районах навколо Японії, включаючи Тайванську протоку та Корейський півострів;
  4. Четверте командування протиповітряної оборони Японії з’єднувалось з 5 армією ВПС США на авіабазі Йокота до 2010 року. Перегрупування проводилось з метою досягнення більшої оперативної сумісності між японськими та американськими силами та покращення планування на випадок надзвичайних ситуацій, обміном розвідданими, міжнародним тероризмом, а також розгортання систем ПРО [22].

За прем’єрства Коїдзумі були здійснені спроби внести поправки до статті 9 Конституції Японії, що дозволило б застосовувати Сили Самооборони в цілях міжнародного миру та безпеки [19,26]. Саме з цією метою конституційна комісія ЛДП на чолі з колишнім прем’єром Морі в жовтні 2005 року представила звіт, в якому пропонувалось внести декілька поправок до ст.9 Конституції Японії [25]. Друга за величиною партія Японії, Демократична партія Японії (ДПЯ) рішуче підтримала ЛДП у цьому питанні, однак через конституційні та процесуальні обмеження(необхідність набрання 2/3 голосів в обох палатах парламенту та необхідність проведення загальнодержавного референдуму) цього так і не було досягнуто.

Наступники Коїдзумі з ЛДП на посту прем’єр-міністра Японії, зокрема Таро Асо та Ясуо Фукуда, продовжували курс на зближення зі США в сфері оборони, але через малі терміни повноважень та сфокусованість на внутрішніх проблемах не змогли досягнути значущих результатів.

Прийняті у 2010 р. під час трирічного перебування при владі Демократичної партії Японії(прем’єр-міністри Юкіо Хатояма, Наото Кан, Йосіхіко Нода) «Основні напрямки програми національної оборони» замінили концепцію базових сил самооборони, прийняту під час холодної війни, на концепцію «динамічної оборони». Оборонна політика тепер уже була не просто націлена на захист території Японії за мінімального рівня оборонного потенціалу, а передбачала перехід до динамічної оборони території самої Японії, посилення потенціалу на південно-західному напрямку через загострення загроз безпеці Японії з боку КНДР та КНР.

Епоха Сіндзо Абе

Сіндзо Абе став прем’єр-міністром з найдовшим стажем роботи в парламентській історії Японії за 130 років. У країні, де прем’єр-міністри працювали в середньому два роки, Абе залишався на посаді майже дев’ять років у двох термінах: 2006-2007 і 2012-2020 роках. Абе вирішив внести деякі трансформаційні зміни в політику оборони та безпеки Японії — те, що оборонний аналітик Крістофер Х’юз назвав «доктриною Абе» [3]. Це стало можливим через його надзвичайно довгий термін правління, його консерватизм і націоналістичний план, а також союз з партією Комейто з метою здобуття парламентської більшості.

Курс прем’єр-міністра Японії С. Абе, який прийшов до влади у грудні 2012 р., ставив за мету закласти основи якісно іншої політики в галузі безпеки та переглянути функції Сил Самооборони Японії(ССЯ) з метою активізації ролі Японії в регіоні та світі. У грудні 2013 р. було оприлюднено нові концептуальні документи в галузі безпеки: ухвалена Стратегія національної безпеки, оновлені Основні напрямки програми національної оборони та Середньострокова програма розвитку оборонного потенціалу. Основні напрямки програми національної оборони 2013 р., були націлені на створення динамічних об’єднаних сил самооборони загальною чисельністю 159 тис. осіб, що передбачало покращену координацію між сухопутними, морськими та повітряними військами, поліпшення функціонування об’єднаного командування, зміцнення ПРО та заходів, спрямованих на протидію кіберзагрозам.

Крім цього, за часів Абе було прийнято декілька законів, що розширювали можливості використання ССЯ. «Закон із забезпечення безпеки у надзвичайних ситуаціях, що мають значний вплив на Японію» розширив спектр операцій із взаємодії з збройними силами США(включаючи логістичну підтримку) та зробив можливою підтримку інших країн в рамках операцій щодо протидії загрозам миру, а також в разі виникнення загроз миру та безпеці Японії. «Закон про підтримання миру» дозволяє надавати логістичну підтримку багатонаціональним силам без прийняття додаткового законодавства. Поправки до Закону щодо міжнародного співробітництва дозволяють ССЯ брати участь у більшому спектрі миротворчих операцій ООН, у тому числі захищати цивільних, надавати гуманітарну та логістичну допомогу військовим контингентам інших країн, а також використовувати більше озброєння відповідно до стандартів ООН [6]. При цьому дислокація ССЯ за кордоном дозволена лише у тому випадку, якщо японські війська не беруть участь у бойових операціях. Вони можуть захищати себе в рамках самооборони та (за новим законодавством) тих цивільних, хто перебуває під їхнім захистом, але за Конституцією не мають права брати участь у міждержавних конфліктах у разі, якщо це передбачає участь у безпосередніх бойових діях [24].

Рішення уряду Японії щодо реалізації права на колективну самооборону включає три критерії, при яких стає можливим вживання військових заходів, спрямованих на допомогу дружній країні [10]:

  1. атака на союзника становить явну загрозу існуванню Японії або може значним чином позначитися на реалізації конституційних прав громадян Японії на життя та свободу;
  2. немає іншого способу відбиття нападу та захисту Японії та її громадян;
  3. використання сили зведено до мінімально необхідного рівня.

Уряд Сіндзо Абе представив такі приклади використання Сил самооборони після ухвалення відповідного законодавства:

  1. захист кораблів ВМФ США у прилеглій до Японії акваторії (рішення обґрунтовано тим, що японо-американський альянс вважається ключовим засобом забезпечення безпеки Японії);
  2. допомога в евакуації японських громадян, що залишають зону військових дій;
  3. перехоплення та інспекція суден у разі підозри щодо перевезення зброї до третіх країн, вороже налаштованих по відношенню до США, в ситуації, коли існують побоювання в тому, що війна може перекинутися на територію Японії;
  4. перехоплення балістичних ракет, спрямованих проти США та які летять через територію Японії; захист контингентів миротворчих операцій ООН;
  5. розмінування морських шляхів сполучення на Близькому Сході, що мають стратегічний вплив на енергетичну безпеку Японії, наприклад, в Ормузькій протоці.

У квітні 2015 р. було прийнято оновлений документ «Основні напрямки оборонної співпраці військово-політичного альянсу США та Японії», який закріпив можливість спільних військових операцій з урахуванням застосування Японією права на колективну самооборону (захист морських шляхів сполучення, боротьба з контрабандою, розміщення ПРО, надання логістичної допомоги під час конфліктів тощо). Цей документ містить розширення функціональних сфер співробітництва та покращує спільний обмін розвідувальними даними, використання інфраструктури, підтримку морської безпеки, співробітництво в галузі протиракетної оборони, космічної та кібербезпеки, спільну участь в миротворчих операціях, ліквідацію наслідків стихійних лих та бойових дій. Двостороння співпраця зі США проголошується глобальною, не обмежуючись межами Японії та навколишніх областей; передбачається також можливість координації з третіми країнами (наприклад Австралією) [27]. Рішення уряду Сіндзо Абе передбачає використання права на колективну самооборону відповідно до 9-ї статті Конституції тільки в тому випадку, коли будь-які дії є загрозою безпеці Японії, це використання можливе тільки в оборонних, а не в наступальних цілях. Внесені зміни є вкрай помірними, і не змінюють докорінно політику Японії в галузі безпеки [12]. Критики цих змін наголошували на розмитості критеріїв і створення ситуації, коли ССЯ будуть залучені до закордонних операцій в ситуації, коли не буде існувати безпосередньої загрози Японії. Однак прихильники реформ наголошують, що Японія не може замикатись на собі при побудові безпекової стратегії і має брати участь у врегулюванні світових проблем [7].

Кінець ери Абе: новий прем’єр-міністр Суґа Йосіхіде

Одним із перших рішень у сфері національної безпеки нового кабінету міністрів Суґи було вивчення можливості придбання систем протиракетної оборони морського базування, оскільки план щодо системи ПРО Aegis Ashore було скасовано в червні 2020 року через опір опозиції. Постановою Кабінету міністрів від 18 грудня 2020 року підтверджено план посилення засобів ПРО, в тому числі закупівля модернізованих ракетних комплексів Patriot. Незважаючи на занепокоєння більш пацифістсько налаштованого партнера ЛДП по коаліції – партії Комейто, Кабінет міністрів також схвалив розширення радіусу дії протикорабельних ракет до 1000 кілометрів.

Основним зовнішньополітичним пріоритетом уряду Суґи був альянс зі США. Суґа був одним із перших світових лідерів, які провели телефонну розмову з президентом Джо Байденом, який підтвердив зобов’язання США захищати Японію(включно з островами Сенкаку), відповідно до ст. 5 американо-японського оборонного договору [29]. Ця позиція була підтверджена першими закордонними візитами державного секретаря Ентоні Блінкена і міністра оборони Ллойда Остіна до Японії та Південної Кореї в березні 2021 року. Ці зустрічі підтвердили наміри США захищати Японію від будь-яких військових загроз [28]. Кульмінацією цієї дипломатичної діяльності став візит прем’єр-міністра Суґи до США 16 квітня 2021 року, японський прем’єр став першим іноземним лідером, якого офіційно прийняв президент Байден. В рамках цієї зустрічі американо-японський альянс було знову визнано «наріжним каменем» ініціативи «Вільний та відкритий індо-тихоокеанський регіон»(Free and open Indo-Pacific) [23]. У той час, як представники міністерства оборони Японії стурбовані новим жорстким законом Китаю про берегову охорону, який розширив спектр застосування ВМФ Народно-визвольної Армії Китаю(НВАК), проводились переговори щодо встановлення гарячої лінії між ССЯ та НВАК, з метою запобігти переростанню територіальних інцидентів у бойові дії [9]. Занепокоєння Японії щодо Китаю підтверджено в Дипломатичній синій книзі Міністерства закордонних справ 2021 року [21].

Ініціатива «Quad» – новий стовп безпеки в регіоні

У серпні 2020 року, колишній заступник держсекретаря США Стівен Біган висловив думку, що «Quad»(Quadrilateral Security Dialogue – Чотиристоронній безпековий діалог – спільна безпекова ініціатива США, Японії, Індії та Австралії) може стати «міні-НАТО» в Азії. Під тиском китайської реакції прем’єр-міністр Суґа заявив, що ця ініціатива не є альтернативою НАТО. Пекін відреагував досить різко, стверджуючи що «Quad» має на меті стримування КНР [8]. 6 жовтня 2020 року відбулась зустріч прем’єр-міністрів «четвірки» в Токіо, яка підтвердила занепокоєння сторін щодо зростаючої могутності КНР. Хоча прямо ніхто не згадував КНР як джерело неспокою в регіоні, представники всіх країн підтвердили свою підтримку концепції «Вільного та відкритого Індо-Тихоокеанського регіону»(Free and Open Indo-Pacific), хоча Китай засуджує цю концепцію, стверджуючи, що вона має на мені посилити гегемонію США у регіоні [13]. У листопаді 2020 року, Австралія вперше за 13 років долучилась до спільних японо-австрало-американських військово-морських навчань «Малабар», що стало важливою подією в контексті військової співпраці чотирьох країн [5]. На саміті лідерів четвірки, який відбувся онлайн 12 березня 2021 року, знову не було прямої згадки про Китай, однак всі лідери зобов’язалися підтримувати «заснований на правилах морський порядок FOIP» в Східнокитайському та Південнокитайському морях [20]. Таким чином, уряд Суги продовжив політику уряду Абе щодо заохочення формату «Quad». Перші офіційні закордонні поїздки Суги в якості прем’єр-міністра до В’єтнаму (як і Абе в 2013 році), а потім до Індонезії, були направлені на те, щоб протистояти зростанню китайської гегемонії, хоча про це ніколи відкрито не заявлялося [17]. Були проведені зустрічі в представниками Німеччини, Франції, Британії з приводу підтримки безпекового діалогу [30]. Однією з останніх ініціатив стало обговорення приєднання Японії до проекту «П’ять Очей», який представляє собою спільну розвідувальну ініціативу Британії, Нової Зеландії, Канади, Австралії та США, але істотного прогресу щодо цієї ініціативи не відбулось [14].

Висновки: Прем’єр-міністр Кісіда і майбутній шлях безпекової політики Японії

Йосіхіде Суґа дотримувався погляду Абе щодо зовнішньої політики, зокрема в питаннях оборони та безпеки. Нинішній прем’єр-міністр, Фуміо Кісіда, який змінив Суґу в 2021 році, також широко підтримує політику Абе в галузі оборони та безпеки. Японські політичні оглядачі очікують, що Кісіда буде дотримуватися вже встановленого курсу щодо політики оборони та безпеки. Хоча Кісіда, як і Абе, належить до ЛДП, Кісіда є представником більш ліберального політичного крила партії. Виборчий округ Кісіди знаходиться в Хіросімі, одному з двох місць атомних бомбардувань США в серпні 1945 року і, таким чином, у центрі зародження японського пацифізму. Однак, незважаючи на його політичне походження та виборчу базу, сумнівно, що він відступить від тієї політики оборони та безпеки, яку здійснювало керівництво Японії останнє десятилітя. Скоріше за все, Кісіда ще більше зміцнить відносини Японії зі США та ключовими індо-тихоокеанськими партнерами та займе більш активну оборонну позицію, як він продемонстрував у ході російсько-української війни. Безперечно, загальна залежність Японії від США продовжиться, незважаючи на те, що військова присутність США в регіоні скоротилась за часів Трампа, і для надолуження втраченого адміністрації Байдена знадобиться час. Адміністрація Байдена буде ззберігати американську присутність в регіоні, оскільки КНР вважається основним конкурентом США в багатьох сферах, і в безпековій сфері зокрема. Для Токіо експансіоністські задуми Китаю та ядерна загроза Північної Кореї завжди були загрозою, а тепер до цього додалися зростаючі побоювання щодо РФ. Загроза Росії тепер постає все більш актуальним питанням, яке Японія має брати до уваги при формуванні безпекової політики, особливо в умовах, коли між РФ та Японією є невирішена територіальна суперечка щодо Курильських островів. Уряд Кісіди вже оголосив про перегляд деяких ключових стратегій, прийнятих кілька років тому, щоб пристосуватися до швидко мінливих геополітичних обставин та збільшення побоювань щодо КНР та РФ. Минулий консенсус щодо витрат на оборону в розмірі 1 відсотка ВВП, ймовірно, також буде переглянуто та скасовано, враховуючи нову гонку озброєнь в Азії. Хоча ліберальна група ЛДП завжди вважала оборонні обмеження важливими, Кісіда, як і Абе, незважаючи на це, скоріше за все збільшить оборонні витрати, особливо з огляду на сучасну безпекову ситуацію в регіоні та світі.

Список джерел та літератури:

  1. «Cabinet Oks Plan to Realign U. S. Military Presence, Skips Details». Nikkei, 30 May 2006.
  2. «Japan to revamp rules for defense cooperation with U.S», Nikkei, 5 May 2006.
  3. Christopher Hughes, Japan’s Foreign and Security Policy under the ‘Abe Doctrine’ (New York: Palgrave Pivot, 2015).
  4. Gatopolous, A. The Asia-Pacific arms race has taken an ominous turn. Aljazeera, July 11, 2021.
  5. Greene, A., Dziedzic, S., and Oaten, J. Australia to rejoin ‘quad’ naval exercises in move certain to infuriate Beijing. ABC News, October 20, 2020.
  6. Hughes C. W. Japan’s Grand Strategic Shift: From the Yoshida Doctrine to an Abe Doctrine? Strategic Asia 2017-18. Power, Ideas, and Military Strategy in the Asia-Pacific. – Seattle, Washington, D.C.: NBR, 2017. Pp.72-105.
  7. Hughes C. W. Japan’s Strategic Trajectory and Collective Self-Defense: Essential Continuity or Radical Shift? The Journal of Japanese Studies. Winter 2017. Vol. 43. No. 1. Pp. 93-126.
  8. Jaipragas, B., and Sukumaran, T. ’Indo-Pacific Nato’: China’s Wang Yi slams US-led ‘Quad’ as underlying security risk at Malaysia meeting. South China Morning Post, October 13, 2020.
  9. Japan conveys concern over China’s coast guard law. NHK World, March 30, 2021.
  10. Japan’s Legislation for Peace and Security: Seamless Responses for Peace and Security of Japan and the International Community. Government of Japan. March 2016. URL: http://www.mofa.go.jp/files/000143304.pdf (дата звернення: 01.07.2022)
  11. Keizo Nabeshima, ‘Decision to dispatch SDF Troops to Iraq a watershed for Defense, security policy,’ Japan Times, 3 January 2004.
  12. Liff A. P. Japan’s Defense Policy: Abe the Evolutionary. The Washington Quarterly. Summer 2015. Vol. 38. No. 2. Pp. 79-99.
  13. Madan, T. Order from chaos: What you need to know about the “Quad”, in charts. Washington D.C: The Brookings Institution, October 5, 2020. URL:https://www.brookings.edu/blog/order-from-chaos/2020/10/05/what-you-need-to-know-about-the-quad-in-charts/. (дата звернення: 04.06.2022)
  14. Mark. C. From Five Eyes to Six? Japan’s push to join the West’s intelligence alliance. The Conversation, April 22, 2021.
  15. Michael Jonathon Green, Japan’s Reluctant Realism; Foreign Policy Challenges in an Era of Uncertain Power, New York: Palgrave, 2000, pp. 47-50, 73-75.
  16. Ministry of Defense (MOD). Defense Programs and Budget of Japan: Overview of FY2021 Budget Request, Tokyo: Japan Ministry of Defense, September, 2020.
  17. Ministry of Foreign Affairs (MOFA). Prime Minister Suga Visits Viet Nam and Indonesia (October 18-20, 2020). Tokyo: Ministry of Foreign Affairs of Japan, October 20. https://www.mofa.go.jp/a_o/na1/page3e_001069.html. (дата звернення: 05.07.2022)
  18. Nao Shimoyachi, Reiji Yoshida, ‘Diet Enacts Legislation for War Contingencies,’ Japan Times, 8 June 2003.
  19. Nikkei claimed that recent polls indicated that a “groundswell of popular opinion was in favour of changing the constitution,” Editorial, ‘Time is ripe for constitutional amendments,’ Nikkei, 6 May 2004.
  20. Prime Minister of Japan and his Cabinet (PMOJ&C). Quad Leaders’ Joint Statement: “The Spirit of the Quad”. Tokyo: Cabinet Public Relations Office. https://japan.kantei.go.jp/content/pdf/210312joint_statement_e.pdf. (дата звернення: 24.07.2022)
  21. Qi, W., and Xiaojing, X. Japan’s diplomatic bluebook mentions China 273 times as it plays up ‘China threat’ theory, but leaves room for ‘two-pronged’ strategy. Global Times, April 27, 2021.
  22. Reiji Yoshida ‘Troop Pact takes alliance with U.S. into New Era,’ Japan Times, 4 May 2006.
  23. Suga, Biden speak after Japan-US summit. NHK World, April 17, 2021.
  24. Suzuki S, Wallace C. Explaining Japan’s response to geopolitical vulnerability. International Affairs. July 2018. Volume 94. Issue 4. Pp. 711-734.
  25. Tetsushi Kajimoto, ‘Change Constitution: Lower house report,’ Japan Times, 17 April 2006.
  26. Tetsushi Kajimoto, ‘LDP revises Article 9 in draft constitution,’ Japan Times, 30 October 2005.
  27. The Guidelines for Japan-U.S. Defense Cooperation. Japan Ministry of Defense. 27.04.2015. URL: http://www.mofa.go.jp/files/000078188.pdf (дата звернення: 23.06.2022)
  28. U.S. Department of State. Secretary Antony J. Blinken, Secretary of Defense Lloyd Austin, Japanese Foreign Minister Toshimitsu Motegi, and Japanese Defense Minister Nobuo Kishi at a Joint Press Availability. Iikura Guest House, Tokyo, March 16, 2021. URL:https://www.state.gov/secretary-antony-j-blinken-secretary-of-defense-lloyd-austin-japanese-foreign-minister-toshimitsu-motegi-and-japanese-defense-minister-nobuo-kishi-at-a-joint-press-availability/.(дата звернення: 02.07.2022)
  29. White House. (2021). Readout of President Joseph R. Biden, Jr. Call with Prime Minister Yoshihide Suga of Japan. Washington D.C.: United States Government, January 27. URL:https://www.whitehouse.gov/briefing-room/statements-releases/2021/01/27/readout-ofpresident-joseph-r-biden-jr-call-with-prime-minister-yoshihide-suga-of-japan/.(дата звернення: 12.06.2022)
  30. Yamaguchi, M. Japan, Germany hold 1st security talk to deter China. Associated Press, April 13, 2021. 31. Yoichi Funabashi, Alliance Adrift, New York: Council on Foreign Relations, 1999, p. 82.

Залишити відповідь