МАТРІАРХАЛЬНІ МОТИВИ У ТВОРЧОСТІ ДЖОРДЖА Р.Р. МАРТІНА

Гладка Ю.О.
Студентка 4 курсу ФРГМ
НаУ «Острозька академія»
Науковий керівник:
Кандидат філологічних наук, доцент
Зелінська Л.В.

МАТРІАРХАЛЬНІ МОТИВИ У ТВОРЧОСТІ
ДЖОРДЖА Р.Р. МАРТІНА
Анотація
У науковій статті досліджується жіночий образ, який був сформований під впливом патріархального світу «Пісні про Лід та Полум’я» Джорджа Р.Р. Мартіна. Аналіз образу жінки-матері як нетипового кліше для даного жанру знаходиться у центрі уваги.
Ключові слова: матріархат, матрилінійність, стереотип, мати.

Матриархальные мотивы в творчестве
Джорджа Р.Р. Мартина
Гладкая Ю.А.
Аннотация
В научной статье исследуется женский образ, который был сформирован под влиянием патриархального мира «Песни о Лед и Пламя» Джорджа Р.Р. Мартина. Анализ образа женщины-матери как нетипичного клише для данного жанра находится в центре внимания.
Ключевые слова: матриархат, матрилинейность, стереотип, матерь.

Motifs of matriarchy in the epic-series
written by George R.R. Martin
Hladka Y.O.
Annotation
In the scientific article the female image, which was formed under the influence of the patriarchal world of “Song of Ice and Fire” written by George RR Martin. The focal point is the analysis of the mother’s image as atypical for this genre.
Key words: matriarchy, matrilineage, stereotype, mother.

Усім нам з раннього дитинства відомі міфи Стародавньої Греції, у яких розповідається про амазонок – виключно жіноче плем’я . Це найбільш древні літературні джерела, що свідчить про існування матріархальних суспільств. До недавнього часу вважалося, що сказання про амазонок, як про суспільство войовничих жінок, що живуть без чоловіків та виховують доньок у військовому дусі та підкоряються суворої ієрархії і дисципліні, є вигадкою античних авторів.
Матріархат (від лат. mater – мати і грец. arche – влада) – одна з форм суспільного устрою, переважно в ранній період первіснообщинного ладу. Характеризується домінуючим становищем жінки в сім’ї та суспільстві, успадкуванням майна по материнській лінії [1].
У традиційних суспільствах жінки, як правило, повинні вирішувати репродуктивні, а чоловіки – продуктивні завдання. Репродуктивним вважається насамперед виховання дітей та догляд за ними, але також догляд за хворими та престарілими, готування їжі тощо. Цей розподіл зберігся з давніх часів і призвів до того, що з часом жінка все більше і більше стала залежною від чоловіка і повинна була йому підкорятися.
Існують історичні свідчення того, що в давні часи жінки були шанованими членами суспільства та навіть домінували над чоловіками. Роль жінки у суспільстві посилювала також однозначність визначення матері дитини та не завжди можливе визначення батьківства. Матріархальне суспільство відоме матрилінійністю, тобто відслідковування коріння по жіночій лінії.
Саме властивість жінки дарувати життя стала основою перших культів та релігій, у котрих поклонялися жінкам та в основному жіночим божествам. В матріархальних суспільствах, де релігійну картину світу формує язичництво, відзначається наявність розвиненого пантеону жіночих божеств, а також наявність на чолі пантеону богів верховного жіночого божества, що уособлює велику Богиню-матір. Прикладом може служити одне з найдавніших напрямків індуїзму шактізм, або культ богині Астарти в стародавньої Месопотамії. У міру витіснення матріархату патріархатом, жіночий пантеон богів замінюється на чоловічий пантеон: богині втрачають свою культово-релігійне значення, вони стають другорядними персонажами релігійної міфології, а трон верховного божества замість Богині-матері займає Бог-батько.
У творчості Джорджа Р.Р. Мартіна, а саме у циклі книг ‘A Song of Ice and Fire’ існує декілька релігійних течій, серед яких Віра в Сімох, Старі Боги, Бог, що потонув (вірування у Вестеросі) та Рглор, Володар Світла, Бог Смерті, Бог Пастух та Великий Жеребець (вірування у Есосі). Для більшої частини людей, суворих людей півночі, або життєрадісних мешканців благодатного півдня, релігія – лише звичний і заспокійливий набір ритуалів, супроводжуючий їх на життєвому шляху. Справжня релігійність зустрічається рідко, однак, якусь формальну приналежність до якої-небудь конфесії має майже кожен [2].
Найбільш поширеним є Віра в Сімох або Культ Семи. Його в Вестерос принесли андали тисячі років тому, а разом із ними прийшло й лицарство, так що поклоніння Сімом можна так само назвати релігією, яка породила і живила собою лицарські закони честі, вірності і обов’язку. Новим богам бажані доблесть і вірність клятвам і обітницям, але не менш близько і милосердя. Ця багатогранність етики і відображається в різній природі Семи богів.
Люди поклоняються Сімом: Батькові (як втілення суду, справедливості й покровительства), Воїну (богу-захиснику), Ковалю (покровителю ремісників, селян та простого люду), Матері (хранительці шлюбу, дому та материнства), Діві (як втілення невинності та радості), Стариці (богині мудрості та знань, яка саме тому зображується як старенька жінка з лампадкою в руках) та Невідомому (найменш популярному серед богів, який частково пов’язаний зі смертю). Тим не менш, по своїй суті, ці боги є лише сімома іпостасями одного єдиного і всеосяжного Божества.
У цій формі вірування бачимо, що у пантеоні богів є рівна кількість чоловіків і жінок, тому що сьомого кожен сприймає по своєму. Статуя Невідомого, що стояла у Верховній септі не мала ні обличчя, ні рук. Це була просто згорблена постать під капюшоном і кожен у своїх молитвах по своєму звертався до неї. Це показне рівноправ’я дало можливість автору втілити матріархальні мотиви.
Матріархальність у історії Стародавніх часів відігравала значну роль, адже вона давала кращу можливість відслідкувати рід і вважалось, що жінка краще справляється з репродуктивними завданнями, а тому повинна очолювати общину. Це твердження також накралось і на релігійну сферу, де центральне місце у пантеоні богів займає Богиня-Матір.
У творчості Джорджа Р.Р. Мартіна релігійна основа є чітко вираженою у зв’язку з історичним розвитком світу, а існуючі культи у своїй більшості не мають центрального божества. Віра людей у надприродні сили з часом зникає, адже останні представники магічних істот – дракони – вважаються давно вимерлими, і вони забувають про необхідність звернення до вищих сил
Жінка з початку часів цінувалась як та, що дає життя, та, що продовжує рід і існування людства у світі. У циклі Джорджа Р.Р. Мартіна центральна увага приділяється саме матерям, їхньому відношенню до шлюбу, народженню та вихованню дітей.
Звернімо увагу на те, що саме постать матері як такої – нетипова для жанру фентезі. Зазвичай у головного героя чи героїні немає матері, тобто вона померла під час пологів або через кілька років після народження. Жінка не брала участі у вихованні дитини, і, як наслідок, цілком утверджувались влада і вплив чоловіка.
Також у фентезі є стереотип, що жінка може обирати свою долю сама, що вона може уникнути династичного шлюбу і втекти з-під батьківської опіки [2]. Реальність фентезі Джорджа Мартіна абсолютно інша: жінка підкориться батькам, потім вона так само буде підкорятись чоловікові, але якщо вона побачить нестерпність влади патріархального світу – вона повстане.
Візьмімо до прикладу одну з центральних ПОВів (від англ. Point of View) циклу ‘A Song of Ice and Fire’ Кейтілін Старк, уродженну Таллі. Це – жінка з Дому Таллі, чиє гасло протягом століть говорить: «Сім’я. Обов’язок. Честь.», й ідейно вона є центром жіночності усього циклу.
Розкриття персонажу автор здійснює через саму Кейтілін: «Я віддала свою юність цьому похмурому незнайомцеві і провела його на війну, до його короля і до жінки, яка народила йому бастарда, тому що завжди виконувала свій обов’язок» [4] [Переклад наш – Ю.Г.].
Ми говоримо про дванадцятирічну дівчинку, яка вела домашнє господарство і виховувала молодшу сестру після смерті матері, при цьому не заперечуючи владу батька, Хостера Таллі, і не втручаючись у його справи. Вона чітко розділяє бажання і обов’язки, тому підкоряться його волі, погоджуючись на заручини з Брандоном Старком. Вона відмовляться від дитячого кохання (Петір Бейліш) і згідна слідувати за своїм нареченим на далеку Північ, де за чутками панує вічна зима, де немає септи, а люди, ворожі дикуни, поклоняються своїм власним богам, що спостерігають з облич чардрев. Брандона Старка вбивають, але щоб утримати союз вона виходить заміж за його молодшого брата Еддарда (більше відомого як Неда) Старка.
«Сім’я. Обов’язок. Честь.» Гасло Дому Таллі є визначальним в характеристиці особистості Кейтілін. Як би не складалася доля, якою б трагічною не була нова сторінка життя, вона слідувала цій тріаді, можливо, навіть не усвідомлюючи цей факт.
«Зрештою вона звикла чекати. Чоловіки встигли привчити її до цього заняття» [7] [Переклад наш – Ю.Г.].
Не підтримуючи свого чоловіка у бажанні прийняти пропозицію давнього друга та побратима Роберта Баратеона, короля Андалів та Перших Людей, Лорда Семи Королівств та Захисника Держави, прийняти титул Десниці короля та посаду в Малій раді (запрошує у столицю Королівську Гавань, що знаходиться за тисячі кілометрів від його родового замку), вона тим не менш його не засуджує, бо розуміє, що не має на те права. Її місце вдома, бути хранителькою домашнього вогню навіть коли чоловік у від’їзді.
«– У мене немає вибору.
– Чоловіки завжди говорять так, коли їх кличе честь. Кажуть своїй сім’ї. І навіть собі. Але у тебе є вибір, і ти його зробив» [7] [Переклад наш – Ю.Г.].
Тим не менш, коли вона дізнається правду про «нещасний випадок», що трапився з її сином, і хто у тому винний – вона залишає Вінтерфелл і слідує за своїм чоловіком у Королівську Гавань, щоб попередити його і застерегти від небезпеки. І хоча попередження було вчасним, наслідки були жахливими. Жорстока страта Еддарда Старка змушує жінку, незважаючи на горе, зайняти місце радника при своєму старшому синові, Роберті Старку. Його коронують як Короля Півночі (цей титул не використовувався з часів завоювання Таргарієнами Вестеросу) і навіть тоді вона не втручається у справи первістка.
«Якщо мій син король, то я не королева … просто мати, яка прагне захистити своїх дітей у міру сил» [4] [Переклад наш – Ю.Г.].
Більшість її вчинків продиктовані необхідністю зберегти сім’ю, не беручи до уваги що заради цього потрібно зробити. Вона бере клятву повернути її дочок з Джейме Ланністера, з лицаря відомого як Царевбивця за те, що він порушив основну клятву Білої Гвардії – вбив власного короля. Внутрішні переживання жінки штовхають її на необдумані вчинки, які зрештою призводять до подій відомих як Червоне Весілля. Смерть Роберта, його лютововка, загибель його армії та смерть самого персонажа – страшна ціна за спробу вберегти сім’ю від знищення.
Воскресіння Кейтілін Старк можна було б вважати чудом, якби не одне «але»: вона забуває що таке милосердя. Пам’ятаючи про вбивство сина, про зраду Царевбивці та недотримання клятви Брієнною Тарт, вона робить все, щоб помститись за свою сім’ю. Її називають Безсердечною, але вона твердо впевнена в своєму праві та переймає на себе роль вбивці та месника, що за основами патріархального світу має виконувати чоловік.
Сам письменник говорить про героїню наступне:
«Знаєте, я хотів створити сильну героїню-мати. У фентезі є давні проблеми із зображенням жінок. Пишуть книги зазвичай чоловіки, але читають їх і жінки теж – багато-багато жінок. І героїні фентезі, як правило, – дуже нетипові жінки. Зазвичай це могутня войовниця, або норовлива принцеса, яка не бажає підкорятися волі батька – такі архетипи і в моїх книгах теж є. А ось Кейтілін – це свого роду аналог Елеанор Аквітанскої, жінки, яка прийняла як належне свою роль і своє місце у вкрай консервативному суспільстві і, тим не менш, домоглася значної влади і впливу, незважаючи на всі небезпеки і обмеження з боку суспільства. Крім того, вона – мати … Ось ще одна тенденція в жанрі фентезі: автор воліє вбити матір героя або ще якось прибрати її зі сцени. Зазвичай вона мертва вже на початок розповіді … Ніхто не хоче писати про матір короля Артура, про те, що вона думала або що робила, так що її прибирають зі сцени – а от я хотів це змінити. Тому і з’явилася Кейтілін» [3] [Переклад наш – Ю.Г.].
Патріархальний світ відомий тим, що місце жінки – вдома, за вишивкою, веденням домашнього господарства та очікуванням, проте у письменника чоловік не виконує роль захисника внаслідок певних обставин і тому проявляються матріархальні мотиви.
Кейтілін Старк протягом років слугувала опорою своєму чоловікові, підтримувала його у всіх починаннях і ніколи не докоряла йому за бастарда. Гасло «Сім’я. Обов’язок. Честь.» було провідним, але не допомогло зберегти сім’ї, тому шлях вбивства дає можливість помститися. Створення такого образу у цьому жанрі, робить фентезі ближчим та зрозумілішим читачеві, що надає творові ще більшої достовірності та виразності.
Матріархальні мотиви, що прослідковуються ось уже протягом століть, пов’язані з роллю жінки у розвитку суспільства як матері, берегині роду та сімейного вогнища. Це відбивається і на релігійні вірування, де описується поява усього живого від жінки, і де Богиня-матір займає центральне місце у пантеоні богів. Обов’язок жінки-матері полягає у захисті потомства, його вихованні та надання підтримки у складний час. Тобто вона абсолютно свідомо не рветься до влади, вважаючи що її завдання – підтримка та опора.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Николюкин А. Н. Литературная энциклопедия терминов и понятий / Рос. акад. наук, ИНИОН, [Федер. прогр. книгоизд. России]; гл. ред. и сост. / А.Н. Николюкин. – М. : Интелвак, 2001. – 800 с.
2. Офіційний сайт Джорджа Р.Р. Мартіна [Електронний ресурс]// George.R.R.Martin. – 1996. – Режим доступу: http://www.georgerrmartin.com/. – Назва з екрану.
3. Audio interview with George Martin [Electronic resource] // GeeksOn. – 2000. – Mode of access: http://geekson.squarespace.com/index.html (viewed on August 4, 2006). – Title from the screen.
4. Martin George R.R. A Clash of Kings / George R.R. Martin. – Bantam Books, 1999. – 708 p.
5. Martin George R.R. A Dance with Dragons / George R.R. Martin. – Bantam Books, 2011. – 948 p.
6. Martin George R.R. A Feast of Crows / George R.R. Martin. – Bantam Books, 2005. – 705 p.
7. Martin George R.R. A Game of Thrones / George R.R. Martin. – Bantam Books, 1996. – 600 p.
8. Martin George R.R. A Storm of Swords / George R.R. Martin. – Bantam Books, 2000. – 963 p.
9. Martin George R.R. The Hedge Knight / George R.R. Martin. – Bantam Books, 1998. –32 p.

Залишити відповідь