Україна – молода держава, яка потребує налагодження багатьох суспільних процесів та створення якісних механізмів здійснення управління. Один із напрямів, в якому потрібно розвиватися є інформаційна сфера, яка відіграє одну із ключових ролей у діяльності органів державної влади. Державні службовці повинні відповідати вимогам сучасності і бути компетентними в використанні сучасних інформаційних технологій. До них належить також Інтернет, зокрема популярні на сьогоднішній день соціальні мережі, які також можна використовувати як якісний інструмент діяльності державних установ.
Формування мережевої форми взаємодії є історичною відповіддю на ситуацію комунікаційного надлишку. Суспільство, ключову комунікативну роль в якому починають грати мережі, вільно формує об’єднання людей і групи за інтересами. На відміну від традиційних соціальних структур, мережі здатні сприймати і самостійно створювати нові комунікативні конфігурації, недоступні для традиційних інститутів.
Основою такого суспільства є мережева комунікація, однією з форм вираження якої є помітне зростання числа соціальних Інтернет-мереж. Вони виступають інструментом, за допомогою якого велика кількість користувачів глобальної мережі отримують додаткові можливості у спілкуванні [1].
Сучасні комунікаційні технології дозволяють створювати соціальні спільноти (Інтернет-ком’юніті) з практично будь-якими заданими характеристиками – освітніми, професійними, віковими. Вони формуються на тлі акселерації соціального часу і посилення динаміки комунікаційних форм у процесі суспільного відтворення. При цьому стійкі відносини поступаються місцем постійним змінам, а суспільство стає схожим на рефлексивні та комунікаційні спільноти [4].
Останнім часом в деяких країнах світу соціальні мережі починають застосувати в діяльності органів державної влади. Основною причиною цього є те, що соціальні мережі зарекомендували себе як інструмент для політичних впливів на суспільство з одного боку, та впливу кожної окремої особистості на державні процеси та владу з іншого. Таким чином утворюються нові моделі взаємодії особи, що представляє суспільство та влади, яка визначає особливості функціонування держави. Налагодження якісного процесу подібної комунікації сприяє встановленню демократії в країні.
Представляючи собою своєрідний альянс «професіоналів і дилетантів», мережа продукує активні обмінні процеси, мотивує співробітництво, упорядковуючи практики комунікаторів і реципієнтів і, у кінцевому рахунку, сприяє закріпленню принципів співпраці та співробітництва (М. Кастельс) [2].
Треба зазначити, що поняття «соціальна мережа» (далі СМ) має кілька значень у понятійно-категоріальному апараті соціології. Основне, широке значення припускає трактування соціальної мережі як структури, що складається з вузлових елементів і зв’язків між ними – соціальної павутини [1]. Термін «соціальні мережі» був введений у 1954 році представником «манчестерської школи» Джеймсом Барнсом у статті «Класи і збори в норвезькому острівному приході», яка увійшла до збірки «Людські стосунки» [5].
Основне технологічне визначення соціальної мережі звучить так: СМ – це інтерактивний веб-сайт з великою кількістю користувачів, які створюють його контент. Це специфічне автоматизоване середовище, яке дає можливість формувати соціальні контакти та групи об’єднані спільними інтересами та вподобаннями. В загальному, будь-яку онлайн спільноту можна вважати соціальною мережею [1].
Перші соціальні мережі з’явилися в середині 1990-х років і надавали користувачам початкові можливості для спілкування (eGroups/OneList, ICQ, Evite). Спочатку вони не вважалися соціальними мережами, але стали основою для подальшого розвитку подібних онлайн сервісів для різних форм взаємодії користувачів. Таким чином були створені Friendster, LinkedIn, Tribe, Orkut, Spoke, які можна використовувати для роботи і для розваг.
Нині ми вступили в третю епоху соціальних мереж. Після ейфорії «участі заради участі» сучасні мережі стають необхідним робочим інструментом для людської діяльності, будь то бізнес або творчість. Останнім часом соціальні мережі перетворюються на інструмент інформаційного впливу та маніпулювання масовою свідомістю [6].
Сьогодні комунікація в соціальних мережах виходить на новий рівень, і це є наслідком тих подій, що відбуваються в суспільстві. Враховуючи можливості соцмереж, їх можна вважати потужним інструментом впливу на інформаційні процеси в суспільстві та на самих користувачів. Особливостями СМ є велика аудиторія та наявність особистої інформації про користувача. Таким чином соціальні мережі можуть бути сполучною ланкою між владними структурами та суспільством.
Водночас, за допомогою соціальних мереж виконується соціальна функція: пов’язується між собою велика кількість людей, формуючи соціальні спільноти. Як би не змінювався мережевий простір, контент, що може зацікавити користувача, лишається основним для просування в соціальній мережі [3]. Таким чином з допомогою соціальних мереж державні службовці мають можливість поширювати інформацію відповідної тематики для конкретних аудиторій, збирати інформацію про зацікавлення та інтереси людей певної території. Також можна створювати віртуальні громадські обговорення нагальних локальних проблем та спільно шукати шляхи їх вирішення.
Держава не достатньо дбає про конкурентоспроможність власних якісних інформаційних продуктів у вітчизняному інформаційному просторі. І особливо, як показує практика, це проявляється в соцмережах, де практично відсутня відповідна державна політика, не виявляється державний інтерес [2].
Отже, створення нових технологій використання Інтернету, зокрема соціальних мереж, призводить до їх популяризації та перетворення у потребу життя, без якої не можливо виконувати соціальні функції. В результаті утворюються нові форми комунікації та взаємодії людей у суспільстві, яке стає більш віртуалізованим і залежним від електронних ресурсів. В таких умовах органи державної влади повинні удосконалювати свою діяльність щоб відповідати вимогам сучасності. Соціальні мережі, як популярний елемент сучасного інформаційного простору, можуть стати якісним інструментом для встановлення зв’язку між державною владою та суспільством, а також платформою для спільної діяльності задля визначення та пошуку шляхів вирішення нагальних проблем.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Галіч, Т. О. Соціальні Інтернет-мережі та віртуалізація суспільного життя [Текст] / Т. О. Галіч // Соціологія майбутнього: науковий журнал з проблем соціології молоді та студентства. – Х., 2010. – Вип. 1. – С. 145-152.
2. Соціальні мережі як інструмент взаємовпливу влади та громадянського суспільства / О. С. Онищенко, В. М. Горовий, В. І. Попик та ін.; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. – К., 2014. – 295 с.
3. Соціальні мережі як соціальні медіа [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://prezi.com/q_9_6suwfgwh/presentation/. – Заголовок з екрана. – Дата доступу: 12.02.2015.
4. Аксиологический й идеологический статус сетевого общества в информационном социальном пространстве постановка проблеми [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://huminf.tsu.ru/e-jurnal/magazine/3/luk_nur.htm. – Название с экрана. – Дата доступа: 11.02.2015.
5. О возникновении термина социальные сети [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.social-networking.ru/. – Название с экрана. – Дата доступа: 11.03.2015.
6. Социальные сети как актуальный способ самовыражения массового человека [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.moluch.ru/archive/39/4592/. – Название с экрана. – Дата доступа: 02.03.2015.