Забезпечення платоспроможності страхових компаній та їх модернізація на основі європейського досвіду

У статті виявлено недоліки законодавства, яке регулює забезпечення фінансової стійкості страхових компаній в Україні, та обґрунтовано можливість впровадження Європейського досвіду який базується на директивах Solvency I та Solvency II.

 

Ключові слова: платоспроможність, страхова компанія, запас платоспроможності, перестрахування, страховий ризик, Solvency I, Solvency II.

 В статье выявлены недостатки законодательства, регулирующего обеспечение финансовой устойчивости страховых компаний в Украине, и обоснована возможность внедрения Европейского опыта основанный на директивах Solvency I и Solvency II.

Ключевые слова: платежеспособность, страховая компания, запас платежеспособности, перестрахование, страховой риск, Solvency I, Solvency II.

 

The article revealed the shortcomings of legislation regulating the financial stability of insurance companies in Ukraine, and proposed for the implementation of the European experience based on the directives of Solvency I and Solvency II.

Key words: solvency, insurance company, solvency margin, reinsurance, insurance risk, Solvency I, Solvency II.

 

Постановка проблеми. В більшості країн світу основним показником платоспроможності страховика є маржа платоспроможності. Нині європейська концепція визначення платоспроможності страховиків базується на правилах, в основу яких покладено розрахунок мінімальних вимог до розміру капіталу, а також визначення фактичної величини капіталу страхових компаній, який не повинен бути нижчим від встановленого нормативного рівня.

Проте, зміни які спостерігаються в країнах Євросоюзу, основними з яких є євроінтеграція інших країн та спроби протидії коливанням на ринках, Європейська комісія активно веде роботу над новим поколінням директив щодо забезпечення платоспроможності страхових компаній, які отримали назву Solvency II. Особливістю системи Solvency II є зміна підходів до оцінки такого показника, як платоспроможність, який, згідно з новими вимогами повинен визначатися на основі індивідуальних ризиків, властивих конкретному страховику.

Також варто підкреслити, що європейський досвід, пов’язаний із цим проблемним питанням у майбутньому обов’язково буде взятий до уваги і запроваджений на вітчизняному страховому ринку, тому дослідження сучасних тенденцій пов’язаних із оцінкою платоспроможності страхових компаній є актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням даної проблематики займалася низка вчених, як вітчизняних так і вчених сусідніх країн, а саме  А. М. Єрмошенко, І. Б. Котлобовський, В. В. Поплавська, А. Є. Сметаніна, Т. А. Федорова, Л. А Орланюк-Малицька, Н.В. Ткаченко та інші.

Постановка завдання. Мета даної статті полягає у розкритті основних недоліків українського законодавства пов’язаного із забезпеченням платоспроможності страховиків, та модернізація їх на основі директив Європейського союзу, які передбачають оцінку платоспроможності на основі комплексного врахування ризиків.

Виклад основного матеріалу. Оскільки платоспроможність страховика – це його здатність своєчасно в повному обсязі виконати свої фінансові зобов’язання, передусім страхові, за рахунок наявності достатньої суми ліквідних активів і засобів платежу, то вона є одна з найважливіших економічних характеристик страхової компанії.

В Україні забезпечення платоспроможності страховика регулюється ЗУ «Про страхування», який у свою чергу базуються на оцінці достатності власних вільних коштів компанії для погашення можливого негативного впливу технічних ризиків страховика, що передбачена в методиці Європейського Союзу, яка носить назву Solvency I.

Та все ж існує ряд прорахунків, які потрібно впровадити для більш жорсткого регулювання забезпечення платоспроможності страховиків на теренах України, а саме:

1)  порівняння фактичної платоспроможності не лише з нормативною платоспроможністю, але й з мінімальним гарантійним фондом;

Головна суперечність положень вітчизняного страхового законодавства та Solvency I полягає у різному тлумаченні поняття «гарантійний фонд».

Законодавство ЄС пов’язує призначення гарантійного фонду із забезпеченням гарантії достатності ресурсів у організації на момент її заснування. При цьому, гарантійний фонд не може бути меншим 3 млн. євро, він повинен складатися із детально зазначених активів страховика, вільних від будь-яких очікуваних зобов’язань, за винятком нематеріальних активів.

Водночас, Закон України «Про страхування» визначає, що гарантійний фонд складається із додаткового та резервного капіталу, а також суми нерозподіленого прибутку, при цьому не вказано величину і мету формування такого фонду.

2)  диференціація поправочного коефіцієнта при розрахунку нормативної платоспроможності залежно від обсягу страхових премій і страхових виплат;

3)  використання тривалішого періоду спостережень при розрахунку нормативної платоспроможності страхових компаній методом виплат.

Зазначене вище свідчить, про заниження прийнятого у вітчизняній страховій практиці рівня нормативу платоспроможності.

Та все ж навіть, якщо враховувати дані корективи, при застосуванні Solvency I специфіка профілю ризиків конкретної страхової компанії не береться до уваги:

1) оцінка активів і зобов’язань не враховує збурень ринку;

3) неможливо врахувати ринкового і кредитного ризиків при обрахунку маржі платоспроможності;

4) до уваги не береться диверсифікація ризиків та залежність між активами та пасивами страховиків;

5) перестрахування грає другорядну роль, оскільки не враховується кредитоспроможність перестраховиків.

Тому, цілком логічним кроком є адаптація страхового ринку України, щодо забезпечення платоспроможності страховиків на основі Директив Європейського Союзу, які отримали назву Solvency IІ.

Solvency II передбачає виділення трьох структурних блоків показників, які підлягають вивченню у межах контролю діяльності страхових компаній з метою гарантування їх платоспроможності.

Очевидно, що з часом певні показники, які входять в той чи інший блок, можуть бути певною мірою зміненими, проте сама концепція контролю трьох блоків показників для оцінки платоспроможності страховиків у цілому нині визнається беззаперечною.

1 блок (кількісні вимоги) – окреслює вимоги до обсягу мінімального нормативного капіталу, нормативної маржі платоспроможності, структури капіталу, правил оцінки страхових резервів, а також принципів інвестиційної діяльності страхових компаній;

2 блок (якісні вимоги) – базується на основних принципах ризик-менеджменту та внутрішнього контролю, методології проведення останнього, визначенні структури органів контролю, їх компетенції та інструментів впливу, а також урегулюванні міжнародного співробітництва органів контролю;

3 блок (ринкова дисципліна) – окреслює основні вимоги, щодо відкритості та прозорості функціонування страхових компаній, тобто оприлюднення страховиками інформації про обсяг капіталу, його структуру, профіль ризику та показники адекватності капіталу.

Впровадження Solvency II забезпечує можливість вдосконалення вимог до платоспроможності страховиків шляхом:

– впровадження системи, яка базується на врахуванні ризик-факторів;

– використання інтегрованого підходу до формування страхових резервів та вимог до капіталу;

– впровадження всеохоплюючої системи ризик-менеджменту;

– використання внутрішніх моделей управління капіталом страховика;

– мінімізації впливу ризиків шляхом їх диверсифікації.

Висновки. Для покращення забезпечення платоспроможності страхових компаній слід звернутися до методологій розроблених Європейським Союзом і адаптувати їх для українського страхового ринку, що у свою чергу посприяє тому, що страхувальники і застраховані отримають гарантії, що страховики будуть вдосконалювати свою практику ризик-менеджменту і матимуть необхідний рівень капіталу, що в свою чергу, сприятиме підвищенню довіри страхувальників до страхових компаній, через мінімізацію ймовірності їх банкрутства. Також, як результат впровадження європейських методологій підвищиться керованість і прогнозованість страхової системи України, що, в свою чергу, дозволить повноцінно виконувати властиві їй функції та підтримувати платоспроможність компаній на належному рівні.

 

Література:

  1. Закон України «Про страхування» м. Київ 7 березня 1996 року, № 85/96-ВР // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.portal.rada.gov.uа
  2. Орланюк-Малицкая Л .А. Платежеспособность страховой организации.  – М.: АНКИЛ, 2001. – 280 с.
  3. Кондратенко Д. В. Регулювання страхової діяльності на основі оцінки ризиків. – Х., 2006. – 20 с.
  4. Ткаченко Н. В. Новітні підходи до оцінки платоспроможності страхових компаній в рамках Solvency II / Н. В. Ткаченко // Банківська справа. – 2010. – №4. – с. 62-71
  5. Єрмошенко А. М. Нова політика у сфері платоспроможності страхових компаній Європейського співтовариства / А. М. Єрмошенко, В. В. Поплавська // Фінанси України. – 2007. – №11. – С. 103–109.

Залишити відповідь