РЕЛІГІЙНО-ОСВІТНЄ КНИГОДРУКУВАННЯ В УКРАЇНІ: ДІЯЛЬНІСТЬ ОСТОЗЬКОЇ ДРУКАРНІ І БРАТСЬКИХ ДРУКАРЕНЬ


Notice: Undefined index: plus_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 670

Notice: Undefined index: bar_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 672

У статті розглянуто зародження і розвиток релігійного книгодрукування на території України. Особлива увага звертається на діяльність Острозької друкарні і братських друкарень, як головних елементів у розвитку книгодрукування.

Ключові слова: книговидання, братські друкарні, Іван Федоров.

The article reviews the origin and development of religious printing in Ukraine. Special attention is paid to the activity of Ostroh printing house and printing establishments of brotherhoods as the main elements in the development of the typography/

Key words: publishing, printing establishments of brotherhoods, Ivan Fedorov.

Книговидання – важлива галузь людської діяльності. Вона забезпечує закріплення та передачу інформації в часі та просторі у вигляді текстового й ілюстративного матеріалу. Впродовж століть книги і часописи є важливим джерелом інформації та знань, передумовою розвитку освіти, науки, культури, впливовим етнополітичним чинником у житті українського народу, Церкви й загалом суспільства. Тому книговидання в Україні, зокрема, церковно-релігійне привертає увагу науковців. Дослідження специфіки роботи християнських видавництв потрібне не тільки в статистичному, а й в загальнокультурному плані. Тому дана робота присвячена розгляду початку діяльності християнських видавництв. Дана тема розроблена частково, адже немає конкретних робіт по діяльності християнських видавництв. Є напрацювання у даному напряму М. Тимошика і Я. Запаско.

Духовно-освітня книга тісно пов’язана з минулим і сучасним національно-культурного життя в Україні, яке позначене динамічними та якісними змінами. Вперше друкована книга в Україні з’явилася у другій половині XVI ст., а до цього книги були рукописні. Переписування книг – це була дуже копітка, виснажлива робота. На одну книгу йшло дуже багато часу: і рік, і більше. Тому подією величезної культурної ваги стало запровадження книгодрукування в Німеччині у середині XV століття, яке швидко було запозичене практично всіма країнами Європи, у тому числі й Україною.

Не випадковим є той факт, що перші друкарні на землях України виникли у Львові – осередку політичної, економічної та культурної активності міщанства, і у Острозі – резиденції найбагатшого і найвпливовішого тогочасного українського магната. Складовою частиною загального піднесення культури протягом останніх десятиріч XVI – першої половини XVII ст. закономірно став і розвиток друкарства. Заснування перших друкарень у Львові і Острозі припадає на час піднесення суспільно-політичного руху [3, с.125]. Водночас це була доба, коли і освіченому духовенству, і причетним до освіти мирянам стала зрозумілою потреба забезпечити всі храми церковно-літургічними книгами і добитися такої уніфікації тексту цих книг, якої не можна було досягти рукописним способом. Потрібна була саме друкована книга. Необхідною вона стала в цей час і для шкіл, і для полеміки з тими, хто заперечував політичні, релігійні та культурні права українців. Для виникнення друкарства саме у Львові щасливою обставиною стало те, що тут поєдналися інтереси й плани, з одного боку, львівських українських міщан, а з іншого – мандрівного друкаря Івана Федорова, який перед тим працював у Москві й білоруському містечку Заблудові. І якщо в Москві Іван Федоров був на службі в державній друкарні, а у Заблудові – в друкарні Г. О. Ходкевича, то тепер він вирішив відкрити власне підприємство, стати не лише друкарем, а й видавцем. Задумавши заснувати власну друкарню, Іван Федоров, якого в Україні називали Федоровичем, не випадково обрав Львів, велике торговельно-промислове і культурне місто. Іван Федоров прибув до Львова, коли тут активізувалася політична й культурна діяльність міщан, на передмісті Підзамче діяли Миколаївське та Благовіщенське братства, велася підготовка до реорганізації Львівського Успенського братства і заснування його школи [4, с. 98]. Дедалі більше ставало міщан, які мали великі книжкові збірки. Його верстат був на той час досить досконалим: в багатьох друкарнях верстати такої конструкції використовувалися навіть наприкінці XVIII ст. У лютому 1573 р. львівська друкарня почала працювати, а через рік закінчила друкування «Діяння і послання Апостольських» – книги, яку скорочено називали «Апостолом». Перевидаючи «Апостол», раніше надрукований у Москві, Іван Федоров наблизив правопис до загальноприйнятого в Україні, істотно доповнив вступну частину, збагатив орнаментику. А головне, що наприкінці книги він замість офіційної, за стилем, післямови включив «Повисть откуда начася и како совершися друкарня сия». Це мемуарно-публіцистичний твір, в якому друкар схвильовано оповідав про свою вірність високому покликанню: служити людям і церкві «художеством собственных рук». Того ж 1574 р. Іван Федоров надрукував перший у Східній Європі друкований підручник – Буквар. Для його укладання використано відомі раніше рукописні посібники для вивчення грамоти, граматичні статті з рукописних збірників різного походження, в тому числі й білорусько-українських [5, с. 201].

Попри початкові успіхи Івана Федорова, вести самостійну друкарню йому було нелегко. Хоч друкареві не відмовляли в кредиті, а суми боргів і зобов’язань боржників зрівноважувалися, проте гроші, вкладені в друк, поверталися повільно. Це був один з мотивів того, що 1575 р. друкар Іван Федоров вступив на службу до князя Костянтина Острозького. Запрошення друкаря на службу до Острога пояснюється насамперед наміром князя видати церковно-словянську Біблію, але поки готувався її текст, друкар отримував інші доручення. Зокрема, він став «справцею» (управителем маєтків) Дерманського монастиря. Втім, цілком ймовірно, що вже в Дермані були надруковані якісь малоформатні видання, які до нас не дійшли. Видавнича програма Острозької друкарні, з одного боку, була розроблена князем Острозьким і українськими, грецькими та іншими книжниками, яких він залучив до праці. З другого боку, авторитет Івана Федорова як друкаря і літератора був великим, тому видавець і його радники рахувалися з його думками й досвідом. Отже, острозькі видання, подібно до того як раніше заблудівські, стали виявом своєрідного компромісу між місцевими літературно-освітніми колами і друкарем. Текст передмов і післямов став ближчим до традиційних зразків, які на той час залишалися загальноприйнятими у кириличній східно-слов’янській і південно-слов’янській рукописній книзі. Водночас в ці роки в Острозі утверджуються елементи, характерні саме для друкованої книги: окремий титульний аркуш, вірші на герб, віршована присвята меценатові. Першим острозьким виданням була грецько-церковно-слов’янська «Азбука» (Буквар) з датою 18 червня 1578 р. Книжка містила грецьку абетку, далі надруковані паралельно молитви грецькою і церковно-слов’янською мовами, передрук Львівського букваря і нарешті сказання чорноризця Храбра «Про письмена». Цей твір – визначна пам’ятка староболгарської літератури – сприймався тоді як апологія слов’янської кириличної писемності, хоч за задумом автора йшлося про глаголицю. Справжнім шедевром друкарської майстерності стала Острозька Біблія, завершена 1581 р. Над підготовкою тексту до видання разом з друкарем Іваном Федоровим працювали викладачі та студенти Острозької академії, заснованої в 1576 р. Головну редакторську роботу виконував її тодішній ректор Герасим Смотрицький, який був автором поетичних та прозових передмов до цього видання. За основу прийнято список Геннадіївської Біблії, отриманий з Москви, а до редагування залучалися також грецькі, латинські, чеські тексти біблійних книг. На титульному аркуші підкреслювалося, що книга є докладним перекладом з грецької Біблії семидесяти толковників (Септуаґінти) [8, с.123].

Острозьку Біблію часто називали «руською», або «словенською», хоч тексти її на церковно-слов’янській мові. Як сам текст Острозької Біблії, так і її літературні додатки мали значний резонанс у східно-слов’янських літературах. Острозьке видання Біблії було передруковано в Москві 1663 р. і служило основою для багатьох наступних перевидань. Авторитетність острозького видання сприяла прийняттю південними слов’янами саме східно-слов’янської версії церковно-слов’янщини. Ще до виходу в світ Біблії, 5 травня 1581 р., в Острозі було надруковано окремою летючкою «Хронологію» Андрія Римші. Друкарня Острозької Академії була втіленням в Україні витвореного у Західній Європі типу видавничого закладу при школі вищого типу і науково-літературному гуртку книжників. Тематична різноманітність видань друкарні була безперечною заслугою її літературних керівників, серед яких були такі визначні діячі культури, як Герасим Смотрицький, Василь Суразький (Малюшицький), Дем’ян Наливайко. У 1602-1605 рр. друкарня діяла в Дерманському монастирі під керівництвом Дем’яна Наливайка. Проте після смерті багатого мецената князя К. Острозького друкарня не змогла знайти достатніх засобів для продовження видавничої діяльності [9, с. 371].

Незрівнянно довговічнішими виявилися дві інші найбільші українські друкарні – Львівського братства і Києво-Печерської лаври. Перша діяла як братська з 1591 до 1788 рр., після чого перейшла до Ставропігійського інституту; її безпосереднім продовжувачем стала навчальна майстерня поліграфічної школи на Руській вулиці. Заснована в 1616 p., Київська лаврська друкарня працювала три сторіччя. Після закриття Києво-Печерської лаври її приміщення і обладнання до 1941 р. використовувалося друкарнею Академії наук України; нині в її будинку Музей книги і друкарства України [12, с. 23].

Львівська братська друкарня до 1648 р. видрукувала не менш як 36 книг обсягом 2842 арк., лаврська – не менш як 72 книги обсягом 3765 арк. Вказані числа є мінімальними, тому що ряд книг, особливо малого формату й обсягу, до нас не дійшли. Друкарня Львівського братства була створена з метою друкувати священні книги, відповідно і з великим тиражем. Також друкували не тільки часослови, псалтири, требники і інші богословської тематики, а також і книги, які були потрібні для училища(граматика, риторика, філософія). При цьому першочерговою вважалась друга частина програми – випуск книг на потреби училища.

Друкарство України було тісно пов’язане з білоруським. Незважаючи на наявність специфічних рис для розглядуваного періоду, можна говорити про українсько-білоруське друкарство як вияв спільності культурного розвитку обох народів. Водночас видання латинським шрифтом можна розглядати в двох контекстах: і як невід’ємну частину всього українського друкарства, і як складову частину книгодрукування Речі Посполитої і сусідніх країн [10, с. 293].

Разом в Україні з 1574-1648 рр. діяло 25 друкарень. З них 17 належали українцям і видавали книжки переважно церковно-слов’янською і українською мовами, 7 друкарень вели книговидання латинською і польською мовами. Згадані 25 друкарень діяли в 17 місцевостях, з них 7 – у селах, решта – у містах і містечках. Головними центрами видавничої діяльності стали великі торговельні міста – Київ, Львів, Острог: тут були наявні не лише кадри ремісників, книжників, редакторів, але й можливості ширшого збуту. При великих друкарнях були свої книгарні. Продажем книжок займалися також працівники друкарень, купці і крамарі, які розповсюджували книги поряд з іншими товарами. Цікаве джерело про це – реєстр витрат і прибутків львівського купця Петра Кунащака, який торгував українськими книгами одночасно з продажем полотна, дзвонів та інших виробів. Даючи загальну оцінку початкового періоду історії українського друкарства, слід визнати, що найбільш творчим в його історії став перший етап – остання чверть XVI і перші десятиріччя XVII ст. Саме тоді, в умовах економічного піднесення і активізації суспільного руху, найвідчутнішим був вплив ренесансної культури. Діячам друкарства цього часу вдавалося поєднати вітчизняні традиції з творчим сприйняттям міжнародного досвіду. Не дорівнюючи за кількісними показниками західноєвропейським країнам, друкарство України за структурою і характером було ближчим до друкарства Західної і Центральної Європи, ніж до друкарства Росії. Українські видання були секуляризованішими за змістом і за оформленням. Друковану книгу використовували не тільки в богослужіннях, а й для домашнього читання, у шкільному навчанні. Нерідко друки переписувалися. Все це засвідчує функціонування друкованої книги як істотного чинника культурного життя, участь друкарів і книговидавців у процесі творення і поширення культурних цінностей.

З 20-х років XVII ст. найбільшим центром книгодрукування в Україні стає Києво-Печерська лавра. Лаврська друкарня видавала переважно церковно-служебну, богословську літературу, але не обхо¬дила своєю увагою і навчальну, світсько-політичну літературу та вір¬шовані твори («Служебник», «Псалтир», «Акафіст», «Триодь», «Євангеліє вчительне», «Часослов», «Лексікон словеноросский» та багато інших). Видання Києво-Печерської лаври відзначалися висо¬кою поліграфічною технікою. Титульний аркуш прикрашався гравю¬рами на сюжет книги, текст кожної сторінки був обрамлений орна¬ментом або рамкою, оправа книг виготовлялася із дощечок, обтягну¬тих шкірою або дорогою тканиною, прикрашалася тисненням, орна-ментом, а в центрі вміщувався «медальйон із зображенням сцен із ре¬лігійних творів. Сам текст творів був надрукований червоними і чор¬ними фарбами, використовувалися різні шрифти [9, с. 45].

Отож, історія видавничої діяльності взяла свій початок з глибин людської цивілізації і розвивається до сьогодні. Книговидавнича справа особливо набула поширення в Україні в XVI ст., і вперше були друкарні в Львові та Острозі. Це і не дивно, адже Львів вже на той час був осередком політичної, економічної та культурної активності міщанства, а Острог – резиденція найбагатшого і найвпливовішого тогочасного українського магната. І це раз доводить, що вже тоді саме релігійна книга відігравала неабияку роль в житті людей.

ЛІТЕРАТУРА

1.Владимиров П. В. Начало славянского и русского книгопечатания в XV – XVI вв. // ЧОНЛ – 1894. – Книга 8 – С. 28.

2.Губко О. До початків українського друкарства // Архіви України. – 1969. – № – С. 23.

3. Запаско Я., Мацюк О., Стасенко В. Початки українського друкарства – Львів: Центр Європи, 2000. – 222 с.

4. Ісаєвич Я. Д. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. 2-ге вид. – Львів, 1983 – c. 305.

5. Кравченко В. Соратник першодрукаря // Жовтень. – 1985. – № 4. – С.94.

6. Круминг А. А. Славянские старопечатные книги глаголического шрифта в библиотеках СССР // Проблеми рукописной и печатной книги. – Москва, 1976. – С. 103– 106.

6. Люблинский В. С. На заре книгопечатания. – Ленинград, 1959. – C. 138.

7. Немировский Е. А. Начало славянского книгопечатания. – Москва, 1971.

8. Попов П. М. Початок книгодрукування у словян (XV – XVI ст.) // Книга і друкарство на Україні. – Київ, 1985. – 208 с.

9. Тимошик М. Історія видавничої справи: Підручник. – К.: Наша культура і наука, 2003. – 496 с.

10.Тимошик М. Історія видавничої справи: Підручник. – К.: Наша культура і наука, 2003. – 496 с.

11.Тимошик М. Історія українського друкованого слова потребує переосмислення // Літ. Україна. – 2002. – 21 березня.

12.Тимошик М. Стародавня рукописна книга в світі: попередники, ранні осередки, роль у суспільному поступі // Вісник Книжкової палати. – 2002, № 4. – С. 22-27.

13. Франко І. Нарис історії української літератури до 1890 р. – Львів, 1910. – С. 40.

Залишити відповідь