Особливості використання весільного рушника та його символіка


Notice: Undefined index: plus_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 670

Notice: Undefined index: bar_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 672

У статті досліджується весільний рушник, як один з головних атрибутів українського весілля. Увагу акцентовано на особливості використання весільного рушника на різних етапах весільного обряду. Зроблено спробу проаналізувати прикмети, заборони , повір`я, пов’язані з його використанням, а також символіку весільного рушника.

Ключові слова: рушник, символіка, українське весілля.

Ще із глибини віків дійшов до нас рушник як невід’ємний шлюбно-вінчальний атрибут: рушники подає наречена на сватанні на знак згоди, рушниками перев’язують деяких учасників весілля, на рушник стають під час вінчання. Рушник займав важливе місце в сімейному житті. Він мав не лише естетичне призначення але й ритуально-обрядове. Узори, вишиті на рушнику служать не лише прикрасою повсякденного побуту, але і є символічним нагадуванням про невидимі зв’язки, що сполучають кожну людину з його родом, предками.
Основне значення весільного рушника – життєва дорога, по якій разом повинні пройти наречений і наречена. Звичайно, декор рушника має також символічне значення. Кожна майстриня імпровізувала, коли компонувала свій декор з певних елементів. Існують також відмінності в декорі весільного рушника у залежності від того, для якого етапу весілля він призначався. Для сватання рушник прикрашали складною, пишною композицією з різних візерунків. Коровайний обряд і благословення молодих перед іконами супроводжувалися конкретними візерунками, які відображали святковий момент створення сім`ї і першу шлюбну ніч молодих. Важливо також зазначити, що переважаючий колір у рушнику є червоний як символ сонця, тепла і краси. Також у тому, що рушники довгі, закладені певні смисли та символізм. Можна зустріти рушники завдовжки два з половиною і навіть три метри, вибілене полотно символізує дорогу.
Загальновідомо, що до весілля дівчина мусила вишивати рушни¬ки. Загалом, символами єднання на весіллі є рушник і хліб. У різних регіонах України весільні обряди значно відрізнялися. Наприклад, на Чернігівщині, як пише П. Литвинова-Бартош у своїй праці «Весільні обряди і звичаї у селі Землянка Глухівського повіту у Чернігівщині», що під час сватання дівчина (якщо була згодна вийти заміж) виносила для сватів рушники (так звані «плечові») на дерев’яному тарелі або на хлібі. Свати перев’язували ними один одного. На заручи¬нах відбувалася церемонія посаду — на столі клали хлібину, яку старший староста накривав рушником, на нього дівчина і хлопець покладали руки, і староста рушником їх перев’язував. Далі відбу¬валося благословення: молоді ставали навколішки на рушник пе¬ред батьками (які сиділи на лаві), й батьки тричі благословляли їх хлібом-сіллю. На дівич-вечорі старша дружка садовила поряд молодого й молоду, накривала їх рушником і посипала житом. У день весілля молода була підперезана рушником (найчастіше тка¬ним кролевецьким). Такий рушник жінка зберігала впродовж усього свого життя. [4, c. 205]
А от рушник, яким пов’язували руки молодятам, міг поєднувати у собі елементи з рушників, що вишивалися на ікони. Також на ньому могли бути присутні елементи, характерні для «коровайного» рушника, вишивалися обручки і написи. До речі, вишиті обручки з’явилися на рушнику за радянських часів.[5, с.144 ].
Рушники, якими прикрашалися ікони, були різними для нареченої та нареченного. Як зазначає Н.І.Здоровега у своїй праці «Нариси народної весільної обрядовості на Україні», спільним елементом на орнаментах цих рушників були квіти лілії, що символізує собою продовження роду, а на жіночих рушниках – ще й незайманість, та виноградне листя із виноградними гронами, що символізує достаток в домі. На жіночому рушнику вишивали калину – символ жіночого начала. На рушнику нареченого вишивалося дубове листя та жолуді, що означали стабільність, силу та здоров’я.[3, с. 58] Отже, як бачимо, весільний рушник має дуже велику глибоку символічну завантаженість. Рушник – символ злагоди, любові, краси, подружньої вірності, щасливої долі, символ працьовитості, чистоти почуттів українців, високих естетичних смаків, лагідності, поетичності душ, гостинності, незрадливості, надії, побажання добра, прощання; захисту від злих сил.
Цікавим є той факт, що про рушник як шлюбний атрибут згадують у своїх мемуарах і записках іноземці: Сигизмуд Герберштейн, німецький мандрівник дипломат, француз Жак Маржерет, автор записок про Росію, які побували на Україні та Росії.
У церкві руки молодих міцно зав`язували рушником, а інший стелили під ноги. Рушник, на якому благословляють молодих, є основним. Цей рушник є найдовшим і найбагатшим від інших. Його вишиванню приділяли особливу увагу, адже він ставав оберегом майбутньої родини. В.К.Борисенко у своїй праці «Сватання: про обрядові дії» зазначає, що у народі рушник, на який стають молоді, здавна символізував єдиний життєвий шлях подружжя, його долю. Він символізував хмарину, на якій наречений з нареченою немов піднімалися в Царство Небесне, де благословляв їх шлюб сам Господь і скріплював їх священними узами шлюбу. Рушник, на який наречений та наречена ставали ногами, ні в якому разі не мав містити в собі орнаментів з квітів чи птахів. Квіти та птахи символізують основні сімейні цінності – спільне життя, кохання, дітей, тому під ноги їх не клали. На цьому рушникові вишивали рослинний орнамент. Найбільш характерними були калина, виноград, дубове листя та жолуді. Іноді рослинний орнамент замінювали геометричним, характерним для того чи іншого регіону [1, с. 24-26]. Головна вимога до рушника, що стелився під ноги молодятам, – неперервність орнаменту від краю до краю рушника, щоб не переривалася життєва дорога молодого подружжя.
Коли ділили весільний коровай, молода дружина обдаровувала всю рідню хустками, поясами і обов’язково рушниками. Після всього цього відбувається обдарування молодих. Існує також прекрасна традиція зберігати весільний рушник в сім`ї, передаючи його з покоління в покоління. Рушник під коровай був найбільш яскравим та змістовним, для нього практично не існувало таких обмежень, як для попередніх двох, швидше, навпаки. На ньому вишивалися квіткові композиції, зокрема, найбільш поширеними були квіти лілії та троянди в поєднанні одна з одною або окремо. До них додавали інші квіти. Окрім того, на «коровайному» рушнику вишивали пташині пари. Найчастіше на весільних рушниках вишиваються пари голубів, що символізують любов і згоду; лебедів, як знак вірності молодих один одному, ластівок, що символізують весну та кохання. Крім того, на такому рушнику, як зазначає А.Данилюк у праці «Поліщуки. Хрестоматія з народознавства» вишивалися весільні обручки та написи-побажання [2, с.112]
Отже, для всіх весільних рушників існує ряд правил, які обов’язково потрібно враховувати при їх створенні. Зокрема, ні в якому разі не можна вишивати весільний рушник на зшитому з двох шматків полотні. Весільний рушник, як і молоде подружжя, має бути єдиним цілим. Середина рушника ніколи не зашивається, це символ зв’язку молодої сім’ї з вищими силами. Саме тому дуже важливо, щоб над вишитим основним елементом рушника, що міг символізувати молодят не було іншого, більш дрібного орнаменту чи напису, який наче перекриває молодим потік Божого благословення. Також не можна вишивати на рушнику птаха не в парі. Дотримання цих простих правил допомогає молодим пройти свою спільну життєву дорогу в щасті, мирі та злагоді. Рушник можна назвати одиним із найдавніших оберегів різних народів. Символічне значення дороги, долі, захисту, любові, злагоди, подружньої вірності мала сама смуга полотна.

Список використаних джерел та літератури
1. Борисенко В.К. Сватання: про обрядові дії // Наука і суспільство.
1991.- №3. – с. 24-26
2. Данилюк А. Поліщуки. Хрестоматія з народознавства. – Рівне.:
Державне редакційне видавництво, 1993. – 120 с.
3. Здоровега Н.І Нариси народної весільної обрядовості на Україні. – К.
1974 – 214 с.
4. Литвинова-Бартош П. Весільні обряди і звичаї у селі Землянка
Глухівського повіту у Чернігівщині // Матеріали до українсько-
руської етнології. – Львів, 1900. – Т. 3. – 267 с.
5. Правдюк О.А. Загальнослов’янська основа українського весілля /
О.А.Правдюк //Словянське літературознавство. Вип.4. – К.: Наукова
думка, 1968. – 281 с.

Залишити відповідь