У статті розглянуто як проявляється хліборобська ідея у весільних звичаях та обрядах. Проаналізовано значення та символіку весільної випічки у традиційній культурі українців, зокрема у весільній обрядовості
Ключові слова: хліборобська ідея, коровай,хліб, весільна обрядовість.
In the article shown how the idea of grain-growing in wedding customs and rituals. Analysis of the meaning and symbolism of the wedding baking in a traditional Ukrainian culture, especially in the wedding rites.
Keywords: grain-growing idea, loaf, bread, wedding rites.
Останніми роками спостерігається тенденція до вивчення своїх духовних джерел та традиційної спадщини. У такому контексті наукове товариство все більше звертається до вивчення, збереження та розвитку традиційних свят, обрядів та фольклору.
Традиції та обряди сьогодні займають далеко не останнє місце у формуванні власної культури та сприйнятті традицій. Людство вступає у новий етап інформаційно-глобалізаційних процесів, завдяки чому з’являються нові цінності і утверджуються вже існуючі. Як відомо, сучасна культура тримається на загальноприйнятих цінностях, творчому доробку окремого індивіда, поширенні наукових знань та передових технологій, збагаченні національної культури.
Українська весільна обрядовість є предметом великої кількості наукових праць дослідників та науковців. В цілому, досліджена досить ґрунтовно. Загалом різноманітними аспектами весільної обрядовості займалися такі дослідники, як Г. Лозко, А. Пономарьов, О.М. Таланчук, М. Лановик та З. Лановик, В. Борисенко, Ф. Вовк, В. Наулко, О.Правдюк, М. Шубравська, Н. Яринко, М. Сумцов, Н. Здоровега, Й. Лозинський, В. Горленко, О. Воропай, О. Курочкін, І.Березовський, Н. Гаврилюк, А. Пономарьов, О. Кравець, О.Новійчук.
Як відомо, духовна культура українців склалася під впливом двох основних чинників: релігійних вірувань та основних занять населення. В першу чергу, на звичаях та обрядах відбилася саме землеробська традиція. Основним елементом світобудови була земля і те що вона вирощує – хліб. За стародавніми легендами, Бог виліпив чоловіка із землі, а жінку – із тіста. Також у міфології відображається мотив божої оранки, коли язичницькі боги займалися землеробською працею.
Українські традиції просякнуті ідеєю звеличування хліба. Він є головним атрибутом усієї обрядовості, а особливо, пов’язаної із життєвим циклом людини – народженням, весільними обрядами та поминками. Найбільшої різноманітності та символічності він набув саме у весільній обрядовості, адже саме весілля відображає традицію народження нової сім’ї та продовження роду. Саме тому, щоб забезпечити сімейне благополуччя, безперервність життя, великого сакрального значення надавали всім обрядовим діям та обрядовим атрибутам.
В українському весіллі магічною символікою був охоплений, передусім, коровай. Відомий, як весільний хліб, він вживався лише на українському весіллі, у багатьох інших народів – лише в не обрядових формах. Весільний хліб був саме тим елементом, який об’єднував усі весільні обрядодії у цілу систему. В Україні сформувалася ціла коровайна традиція, тому крім короваю, на весілля випікали й інший весільний хліб: батько, барило, борона, вари, весільні гуски, гільце, двійки, дивень, калач, качки, лежень, пара, покраса, полюбовники, ріжки, сова, теремок, шишки, тощо, кожен з яких виконував певну функцію у цілісній системі. Приміром, вари (верч) випікали для обдаровування гостей; барило – як подарунок для батьків молодої; дивень – це також коровай, який випікали спеціально для закоханих, він символізував обручку для пари закоханих; лежень – це своєрідне печиво, ним шанували молодят, батьків та весільних гостей; шишки, які приготовані з того ж тіста, що і коровай, за формою були схожі на зірки і символізували ці небесні світила.
За функціями, весільний хліб прийнято розділяти на декілька видів. По-перше, хліб сприймався як символ згоди на шлюб. По-друге, гостей на весілля символічно запрошували хлібом. По-третє, молодих батьки та рідні благословляли хлібом. По-четверте, хліб слугував символом поєднання двох родин. Хлібом символічно вшановували батьків молодих, та освячували шлюбне ложе. Також за участю хліба відбувалося вшанування молодими батьків, а також прилучення до святинь батьківського роду.
Хліб вважався багатофункціональним за своїм призначенням. Використовувався, крім обрядової сфери, у етичних народних нормах, естетичних уподобаннях, міг виконувати роль символічну роль мови, зазвичай тоді, коли звичайна мова вважалася неефективною.
Приміром, коли юнак приходив сватати дівчину, і йому із сватами було незрозуміле рішення батьків та самої дівчини, народною етикою виробилася символічна мова. У разі згоди дівчини на шлюб, вона обмінювала свій хліб на принесений сватами, це звичай так і називався – «міняти хліб», або «зоставити хліб». Якщо ж дівчина і її батьки були проти весілля, вони повертали хліб, причому, здебільшого, на другий день.
Найголовнішим символом весілля вважався коровай, його відсутність на весіллі сприймалася не лише як неповноцінність, а і подекуди, як незаконність весілля. Печення короваю на весілля виступає тим об’єднуючим ядром, у якому зосереджується всі можливі смислові та ритуальні значення хліба. Навколо короваю оберталося все весільне дійство, у такому контексті пояснюється сутність весільного хлібу як ритуального символу. Весь процес весілля може бути зведений до «процесу створення ритуального символу та дій над ним» [1]. Тут чітко простежується кулінарний код, за яким структура ритуалу передбачає приготування пригощань та розподіл їх між присутніми.
Коровай, як культурний символ обряду весілля, за віруваннями наших предків, означав оновлення світу. Процес його приготування включає в себе низку важливих факторів та складових, серед яких неабияка майстерність, мудрість, мистецтво, глибинну етнофілософію. Тут ми можемо розгледіти втілення архетипового мотиву Мандали, або, як зазначав К. Юнг – Самості. Головна мета людського життя за К.Юнгом – це розвиток Самості, а основним символом архетипу самості виступає мандала у всій різноманітності своїх виявів, це і абстрактний круг, і німб святого, і вікно-розетка. Таким чином, мандала – це архетиповий образ «священного кола», існування якого ми можемо простежувати протягом тисячоліть. Це образ втілює у собі декілька важливих функцій, насамперед, це функція захисту він видимої і невидимої загрози. Образ кола уособлює не тільки зіткнення протилежностей, а і їх примирення, сполученні вічної протилежності між Чоловіком і Жінкою у єдність і цілісність – у сім’ю. Символ «священного кола» у весільній обрядовості українців сприймається як свого роду благодать. Саме тому на короваях заведено зображати символи єдності мікрокосму і макрокосму: зірочки, колоски, голубки.
Хліб і весільне печиво були присутні в усіх подіях передвесільного періоду, власне весілля та післявесільних обрядових дій, з ними пов’язана ціла низка ритуальних та обрядових дій. Так, хліб був присутній на сватанні, як спеціальна символічна мова. У обряді заручин хліб накривався рушником, на якому об’єднувалися руки закоханих і їх батьків. У такому обряді відбивається символіка об’єднання родів.
Вагоме місце у всіх весільних церемоніях займає благословення хлібом. Коли перед батьками молодята б’ють поклони, батьки їм дарують складений із двох буханців хліб, і сніп жита – символ родючості.
Хліб був присутнім і при запрошенні гостей на весілля, молода ходила по домівках і у кожній залишала спеціальне печиво – шишку, зі словами «Просили: мама і тато на хліб-сіль».
Як відомо, однією з головних частин весільного обряду є випікання короваю. Запрошувалися жінки, які добре жили з чоловіками, обов’язково парна кількість. Усі приходили із продуктами для приготування, з порожніми руками іти заборонялося. Обов’язковим було благословення батьків, без цього робота не починалася. Замішували роботу у п’ятницю, випікали у суботу. Випікали або два короваї, або лежень і коровай та інше весільне печиво. Під час приготування короваю усі обрядодії супроводжувалися піснями. Також піснями супроводжувалося обдаровування коровайниць. За тим, який вийшов коровай, судили про долю молодого подружжя.
Поділ короваю також має сакральне значення. Ділили його і у молодого, і у молодої, після дозволу і благословення батьків. Вважається – що поділ короваю, це найурочистіша подія весільного циклу обрядовості.
Весільний хліб був задіяний при прощанні парубка і дівчини із парубоцькою громадою, він символізував перехід молодих до нового соціального стану. Житні та вівсяні зерна, якими батьки обсипали молодят на вінчанні та зустрічі, благословляли. У обряді комори хліб виступав як магічний атрибут, мав забезпечити щасливе сімейне життя та народження у сім’ї дітей.
У обряді «биття каші», у каші втілювалася символіка плодючості та свідчила про завершення весілля.
Загалом, випікання короваю криє у собі міфологічний підтекст і розкривається символіка оновлення світу. Ще при мелені зерна на коровай, присутня символіка знищення людини і її світу, як уже минулого і непотрібного. Також обряд розмелювання зерна перетворює жертовний матеріал на їжу.
Своєрідна символіка пов’язана також із піччю та вогнем, які готують для випікання короваю. Піч не лише перетворює сире і не їстівне на готове, культурне. А і символізує перехід від чужого стану до свого. Але найбільшого сакрального значення піч має як вівтар для жертвоприношення, і, як заведено, знаходиться у центрі всесвіту. Піч сприймається як точка перетину двох світів, таку символіку мають і усі пов’язані з нею атрибути. Зокрема, дрова, якими розтоплюють піч, можуть метафорично співвідносити до світового дерева, як ланки для сполучення двох світів.
Саджання короваю у піч і його випікання супроводжується танцями і піснями. Підростання короваю у печі має космологічне значення – заповнення первинної порожнечі. Спостерігається аналогія між випіканням хліба і креційним процесом – коли темне стає світлим, холодне – теплим, а м’яке, відповідно – твердим. Також символічним є прагнення надати для хліба певних фігурок птахів, рослин, звірів, зірок, тому що саме вони брали участь у заповненні порожнечі і досягненні універсаму.
Отож, у коровайній символіці чітко простежується символіка «священного союзу», в чому виявляється космологічна тематика. Фалічну символіку в українському весіллі мають «шишки», ними підкреслюється головна тема – оновлення світу і новий «перерозподіл світових сил» [1].
Окрім хліба, символічними атрибутами хліборобської культури виступали й інші предмети, які були пов’язані з побутом і з господарською діяльністю. Приміром, ярмо, на якому розплітали дівочу косу, або овечий кожух, на який садовили молодят і благословляли, або діжа, на якій покривали молоду, чи сокирка, якою молодій відсікали косу (обряд, який поширений на Закарпатті).
Загалом, хліборобська традиція займає далеко не останнє місце у традиційній культурі українців. Хліб завжди був і буде шанованим як у народі так і всередині кожної сім’ї. У весільній обрядовості чи ненай головнішим атрибутом виступає коровай. Існує ціла низка обрядодійств, повязаних із замішуваннням, випіканням, вшануанням та розподілом коровая. Також хліб використовується і при сватанні, і при зустірчі гостей і при благословенні. Виходячи з цього можна сміливо сказати – хліб усьому голова.
Список використаної літератури:
- Босик З.О. Родинна обрядовість: трансформація та архетипові мотиви весільної обрядовості Середньої Наддніпрянщини: монографія / Зоя Босик. – К. :НАКККіМ, 2010. – 344 с.
- Етимологічний словник української мови. Т. 3. – К.: Наук. думка. – 1989. С. 35.
- Етнографія України: навч. посібник / За ред. д-ра істор. наук, проф. С. А. Макарчука. – Львів: Світ, 1994. – 520с.
- Маркевич Н.А. Обычаи, повір’я, кухня и напитки малороссиян // Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. – К.: Либідь, 1991. – С. 52-170.
- Пономарьов А. П., Артюх Л. Ф., Косміна Т. М. Українська минувшина. Іл. етн. довідник. – К.: Либідь, 1993. – 256с.:іл..
- Сумцов Н. Ф. Символика славянских обрядов. Избранные труды / Н. Ф. Сумцов. – М., 1996, – С. 155.
- Таланчук О. М. Українознавство. Усна народна творчість: Навч.-метод. посібник. – К.: Либідь, 1998. – 248с.
- Українське народознавство: навч. посібник / За ред. С. П. Павлюка; Передмова М. Г. Жулинського. – 3-тє вид., випр.. – К: Знання, 2006. – 568с.
- Юнг К. Г. Подход к безсознательному / Карл Густав Юнг // Архетипы и символ: пер. с. нем. / Карл Густав Юнг. – М., 1991. – С.23 – 94.