Автор розглядає Вищу раду юстиції в Україні як орган, який відповідальний за формування висококваліфікованого суддівського корпусу в Україні; наводить можливі шляхи оптимізації діяльності даного органу в контексті правового реформування.
The author considers High Council of Justice of Ukraine as the organ which is responsible for formation of the highly qualified judicial corps in Ukraine; suggests the possible ways of optimization the activity of the organ in the context of the legal reforming.
Ключові слова: Вища рада юстиції, реформа, правосуддя, Європейський стандарт, Венеціанська комісія, органи суддівського самоврядування.
Постановка проблеми. Судові функціонери стверджують: зростання кількості звернень до суду — свідчення підвищення довіри до суду як правового арбітра. Водночас, як підтверджують соціологи, в Україні зростає саме недовіра до суду. Так, згідно з опитуванням, проведеним у березні 2013 року, не підтримують діяльність суду 62,7%, підтримують окремі заходи 25,8%; «важко сказати», чи підтримують, 8,6%; підтримують діяльність суду 2,9% опитаних. Для порівняння: в лютому 2005 року діяльність суду підтримували 21,3%, підтримували окремі заходи 31,7%, не підтримували — 29,3%, і ще 17,7% тоді не визначилися. У теорії правосуддя здійснюється судами, на практиці ж – суддями. В Україні одним із органів, який призначає суддів на посади, а, відтак, формує суддівський корпус, є Вища рада юстиції. Вища рада юстиції, нарівні із органами суддівського самоврядування, покликана бути гарантом незалежності здійснення правосуддя в Україні. І від того, наскільки ефективно Вища рада юстиції буде виконувати свої функції, буде залежати й ефективність роботи усієї судової системи у цілому.
Короткий аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблему раціоналізації діяльності Вищої ради юстиції задля досягнення найбільш ефективного виконання нею своїх завдань досліджували такі вітчизняні науковці, як Гончаренко Олександр Володимирович, Колесниченко В. М., Шаповал Валентина Михайлівна, Самсін Ігор Леонович. Гончаренко О. В. у монографії «Адміністративно-правові засади діяльності Вищої ради юстиції» досліджував діяльність ВРЮ, а також пропонував можливості реформування процедури добору кандидатів на посаду члена Вищої ради юстиції. Колесниченко В. М. в публікації «Шляхи удосконалення законодавства щодо добору суддівських кадрів та дисциплінарної відповідальності суддів» здійснює аналіз недоліків сучасного законодавства стосовно добору суддів на посади.
Виклад основного матеріалу. Вища рада юстиції фактично потребує змін у двох сферах – під час процесу призначення суддів на посади та при здійсненні Вищою радою юстиції дисциплінарного провадження. Венеціанська комісія підтвердила, що Вища рада юстиції як орган, що призначає суддів та притягує їх до дисциплінарної відповідальності, не відповідає Європейським стандартам. Міжнародні експерти рекомендують, щоб більшість складу ВРЮ становили судді. Варто встановити в законі, що Вища рада юстиції складається з двадцяти членів, більшість з яких є суддями або мають стаж роботи на посаді судді не менше як п’ять років [1, c. 13]. Проте слід зазначити, що навіть в Європі більшість судових систем є далекими від ідеальної моделі, яку пропагує Венеціанська комісія.
Насамперед, щодо формування суддівського корпусу. Необхідно, щоб Верховна Рада України та Президент України призначали до ВРЮ по три члени, з яких не менше ніж два мають бути суддями або мати стаж роботи на посаді судді не менше як п’ять років. Інші суб’єкти формування складу ВРЮ – з’їзд адвокатів України, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, Всеукраїнська конференція працівників прокуратури також зобов’язані призначати хоча б одного суддю.[2, c.13] Оскільки до складу ВРЮ за посадою входить Голова Верховного Суду України та трьох суддів призначає з’їзд суддів України, таким чином буде сформовано склад Вищої ради юстиції, більшість якого (одинадцять осіб) становитимуть судді.
Удосконалити процедуру добору суддівських кадрів можливо шляхом запровадження законодавчих підстав для більш ретельної і всебічної перевірки професійних, ділових, моральних якостей претендентів на посаду судді. Саме моральним якостям слід приділити значну увагу, вирішуючи питання, чи може людина носити високе звання судді. Адже суддею може бути лише людина чесна, совісна, вихована на принципах моралі, здатна безпристрасно вирішувати справи.
Необхідно зробити процедуру добору суддів максимально відкритою і прозорою. Втілити це можливо шляхом зобов’язання Вищої ради юстиції публікувати в засобах масової інформації біографічні дані кандидата на посаду судді, здійснювати відкрите громадське обговорення особи кандидата на посаду судді [3, c. 33]. А ради суддів відповідних судів мають бути зобов’язані публікувати дані про тих осіб, які вони обирають на адміністративну посаду в своєму суді. Громадськість має бути завчасно поінформована про особу, що прагне посісти місце судді в тому чи іншому суді. Претендент на суддівську мантію повинен бути предметом обговорення і аналізу громадян, органів державної влади та органів місцевого самоврядування. На жаль, за нинішньої системи добору суддівських кадрів не завжди можливо за старанно підготовленими паперами розгледіти особистість майбутнього судді.
Колесниченко В.М., який розглядав проблему реформування судової системи, вказував, що нагальною потребою є підвищення вікового цензу для кандидатів у судді – щонайменше до 30–35 років. Слід відмовитись від практики, коли суддями стають двадцятип’ятилітні дівчатка та хлопчики, фактично відразу після студентської лави пересідаючи до крісла судді і отримуючи право вирішувати долі людей, а інколи й долю самої держави [2, c.8-9]. Під час формування судів адміністративної юрисдикції передбачалося, що працюватимуть у них досвідчені, авторитетні судді, котрі вже мають за плечима досвід на цій посаді в судах загальної чи господарської юрисдикції. Спочатку так і було, але з часом стало помітно, як суддівські посади в адмінсудах стали обіймати молоді й недосвідчені судді, котрі часто вирішують справи не найкращим чином – дається взнаки відсутність належних знань та досвіду.
Гуменюк, наприклад, пропонував надати ВРЮ функції органу суддівського самоврядування, з тим, щоб він власноручно обирав та призначав суддів на адміністративні посади[4, c. 102-103]. Але вважаємо, що це не є доцільним, оскільки лише органи суддівського самоврядування, до яких входять судді відповідних судів, знають якнайкраще тих чи інших обранців на адміністративні посади, оскільки судді працюють з ними з року в рік. Тому хто, як не Рада суддів, може обрати того кандидата, який якнайкраще буде підходити на адміністративну посаду, який і надалі буде утримувати високу планку професійності того чи іншого суду?
Нині певні політичні сили бажають бачити на посаді голови суду «свою» людину і цьому є логічне пояснення: за чинного законодавства вплив голови суду на суддів надзвичайно серйозний. Саме від керівника суду залежать як питання матеріального забезпечення – преміювання, нагородження, забезпечення житлом, так і питання суддівської кар’єри – надання характеристик судді при внесенні подання на призначення безстроково, на адміністративну посаду, на отримання кваліфікаційного класу судді. Крім того, у голови суду є можливість втручатися у розподіл справ, здійснюючи його «в ручному режимі», керівник може розподілити справу «потрібному» судді. Слід пам’ятати, що голова суду – судді не начальник. Голова суду, дотримуючись своїх повноважень, не може давати вказівку судді, яке рішення той має прийняти. Якщо ж він робить це, то за такі вказівки повинен нести відповідальність як за втручання у правосуддя. За Конституцією України та законами України суддя в своїй діяльності не підкоряється нікому, але діє виключно в межах закону. Вважаємо недоцільним звалювати на суддю, який і так має доволі обширне коло власних обов’язків, ще й обов’язки голови суду. Варто було б їх обмежити представництвом суду та забезпеченням функціонування суду як державної установи. Вважаємо, що нагальною потребою є визначення на законодавчому рівні кола повноважень голови та заступника голови суду, які жодним чином не мають пов’язуватися з процесуальними функціями. Таким чином, голова суду зможе й надалі професійно виконувати свої обов’язки, не надто навантажуючись ще й додатковими, за які він отримує не надто велику доплату.
В науці також існують пропозиції запровадити в Вищій раді юстиції інститут інспекторів, які би обиралися З’їздом суддів України з числа тих суддів, які не призналися З’їздом, а іншими органами [5, c.21]. Призначення цього інституту – забезпечення діяльності Вищої ради юстиції, допомога в роботі її членам, адже члени Ради – люди дуже завантажені, а тому часто не мають фізичної можливості оперативно здійснювати перевірку відомостей, викладених у зверненнях громадян та інших осіб до ВРЮ, що певною мірою спричиняє затягування процесу розгляду. Інспектори у своїй діяльності жодним чином не будуть підміняти членів ВРЮ, вони не матимуть права вносити пропозиції щодо наявності чи відсутності підстав для звільнення суддів місцевих та апеляційних судів і застосування дисциплінарного стягнення щодо суддів Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів. Їхня функція полягатиме у витребуванні й одержанні необхідної інформації та судових справ від підприємств, установ, громадян.
Відповідно до чинного законодавства, Вища рада юстиції може використати лише один захід покарання для судді, котрий у своїй роботі допускає порушення вимог закону – звільнення. Вважаємо, що існування єдиної і принципово вірної міри покарання є пережитком радянського способу правління. Сучасне суспільство є гнучким, тому кількість пенальних заходів, які можуть використовуватися до порушника, необхідно також розширити, і зробити гнучким, щоб можна було застосовувати найбільш ефективне та підходяще за даних умов дисциплінарне стягнення. Потрібно застосовувати альтернативні заходи стягнення: пониження кваліфікаційного класу судді, догану, можливо, зобов’язати суддю підвищити кваліфікацію [2, c.8]. За умов покращення взаємодії Вищої ради юстиції з органами суддівського самоврядування варто було би ввести новелу, що, при виявленні порушення, вибір та притягнення до таких видів дисциплінарної відповідальності, як догана, пониження кваліфікаційного класу здійснювала рада суддів, а звільнення могла застосувати лише при виявлені значних порушень Вища рада юстиції.
Висновок. Як бачимо, чинне законодавство потребує змін. Мало того, воно до них готове і прагне їх. Якщо ми хочемо отримати справді незалежні суди та суддів, які ефективно та неупереджено здійснюють правосуддя, необхідно вносити зміни задля підвищення ефективності діяльності Вищої ради юстиції.
Список використаних джерел:
1.Гончаренко О. В. Вища рада юстиції як орган державного управління у сфері формування суддівського корпусу України//Вісник Вищої ради юстиції. – 2010. – №2.
2.Колесниченко В. М. Шляхи удосконалення законодавства щодо добору суддівських кадрів та дисциплінарної відповідальності суддів//Вісник Вищої ради юстиції. – 2010. – №2.
3.Бринцев В. Д. Вища рада юстиції: міжнародний досвід формування та нормативно-правове забезпечення її діяльності в Україні//Вісник Верховного Суду України. – 2010. – №12(124).
4.Гуменюк В.І. Суддівське самоврядування: система органів та компетенція // Питання удосконалення судової системи України: Матеріали наук.-практ. конф. / Голова редкол. Ю.В. Баулін та ін. — Х., 2007.
5. Ігонін Р. В. Повноваження Вищої ради юстиції у сфері кадрового забезпечення суддівського корпусу України.//Держава і право. – 2011. – №50.