Президент України як суб’єкт відповідальності: окремі проблемні аспекти

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Анотація. У статті здійснюється аналіз положень Конституції України та інших нормативно-правових актів, що регламентують притягнення Президента України до відповідальності. Зокрема, акцентується увага на проблематиці реалізації конституційно-правової форми відповідальності глави держави в порядку імпічменту, а також адміністративної відповідальності Президента щодо порушень у сфері публічно-правових відносин. Здійснюється ряд пропозицій щодо удосконалення інституту відповідальності Президента України.

Ключові слова: влада, суб’єкт відповідальності, суб’єкт владних повноважень, конституційно-правова відповідальність, адміністративна відповідальність, імпічмент.

Annotation. It is maid an analysis of provisions of a Constitution of Ukraine and some other legislations bringing into regulation the President’s of Ukraine holding responsible. In particular it is emphasized on problems of implementation a constitutional and legal form of a bearing responsibility by a head of a state and some proplems of holding him an administrative responsible in a public sphere.

Key words: authority, a subject of responsibility, a subject of a competent authority, constitutional and legal responsibility, administrative responsibility, impeachment.

Легітимність (від лат. legitimus – законний, правомірний) – обов’язкова ознака законної влади держави, що означає визнання її як всередині країни, так і на міжнародній арені [11, с. 421]. Одним із заходів підтримання легітимності державної влади є забезпечення відповідальності органів державної влади, а зокрема що стосується Президента України (далі ПУ). Важливим конституційним принципом легітимності державної влади є принцип взаємної відповідальності держави та особи. Цей принцип засвідчує відповідальність держави, органів державної влади та їх посадових осіб перед особою, яка сприяє зміцненню довіри людини до публічної влади.
Значущий внесок у дослідження проблемних питань щодо відповідальності ПУ здійснили такі конституціоналісти, як: Кресіна І, Ковальчук В., Мартинюк Р., Малкіна Г., Мельник О., Погорілко В. та інші.
У ст. 5 Конституції України (далі КУ) зазначається, що єдиним джерелом влади в Україні є народ [1, с. 5]. Це положення знаходить відображення у ст. 103 Основного Закону, відповідно до якої ПУ обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права [1, с. 39]. Проте, на прикладі ст. 111 Конституції ст. 5 втрачає своє значення, оскільки громадяни не ініціюють усунення з поста ПУ в порядку імпічменту. Хоча ця функція і покладена на ВРУ, що є представницьким органом, проте ініціювання питання про усунення ПУ більшістю від конституційного складу (тобто достатньо всього 226 народних депутатів) не може відображати влади всього народу, що спотворює статус України як демократичної держави та нівелює правове значення ст. 1 КУ, в якій зазначається, що Україна є демократичною державою [1, с. 5]. Тим більше, що ПУ є суб’єктом адміністративно-правових відносин, в яких, за загальним правилом, звільняє з посади той, хто призначив в порядку субординації. Якщо Президента обирає весь народ, то і весь народ повинен вирішувати питання про усунення його з поста. Це можна реалізувати через таку форму безпосередньої демократії як референдум, зокрема всеукраїнський. У ст. 1 ЗУ «Про всеукраїнський референдум» від 06 листопада 2012 року зазначається, що всеукраїнський референдум є формою безпосередньої демократії, що полягає у прийнятті громадянами рішень з питань загальнодержавного значення [3]. Тому, слід деталізувати ст. 3 вищезгаданого закону пунктом, в якому б зазначалося, що предметом всеукраїнського референдуму є вирішення питання про усунення ПУ в порядку імпічменту.
Процедура імпічменту щодо ПУ регламентується ст. 111 Конституції України. Проблемним, на нашу думку, залишається і частина норми, де вказується, що рішення про усунення ПУ з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України (далі ВРУ) не менш як двома третинами від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України (далі КСУ) і отриманням його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України (далі ВРУ) про те, що діяння, в яких звинувачується ПУ, містять ознаки державної зради або іншого злочину [1, с. 44]. Саме формулювання «інші злочини» дає змогу говорити про політичну відповідальність ПУ, бо ними можуть бути будь-які політично мотивовані дії глави держави [8, с. 128]. Тому доцільно прийняти окремий закон, що врегульовував би процедуру імпічменту, де законодавець розписав би вичерпний перелік підстав притягнення ПУ до відповідальності в порядку імпічменту, що унеможливило б появу політичного фактору в даному механізмі з боку парламенту.
Ставиться під сумнів і об’єктивність вчинення дій по відношенню до Президента України як Конституційним Судом України, так і Верховним Судом України. Так, згідно з ст. 148 КУ ПУ призначає шість суддів Конституційного Суду України [1, с. 62]. Це порушує положення ст. 1 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року, де зазначається, що судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами [5]. Також прослідковується порушення ст. 47 даного закону, що регламентує незалежність судді у здійсненні його діяльності, що забезпечується особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення. Згідно ст. 100 цього ж закону суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив. А відповідно до ст. 72 вищезазначеного закону призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі подання Вищої ради юстиції. Згідно з ст. 19 даного закону суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідовуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду. Отже, прослідковується нонсенс у силу того, що питання про відповідальність ПУ вирішують органи, а зокрема КСУ і ВСУ, які ж ним і обираються.
Згідно з ст. 39 ЗУ «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року звернення ВРУ про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення ПУ з поста в порядку імпічменту є конституційним поданням [4]. Відповідно до ст. 51 цього ж закону рішення в провадженнях за конституційними поданнями приймаються та його висновки даються Конституційним Судом України на пленарному засіданні, якщо за них проголосувало не менше десяти суддів КСУ [4]. Для забезпечення одного із основних принципів – принципу незалежності діяльності КСУ згідно з ст. 4 ЗУ «Про Конституційний Суд України», є пропозиція уточнити положення даного закону вказівкою на те, що висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення ПУ з поста в порядку імпічменту дається, якщо за нього проголосувало не менше десяти суддів із тих суддів, які не призначаються Президентом України. Проте, під знаком питання залишається те, чи будуть незалежними в своєму рішенні судді КСУ, які призначаються ВРУ, адже питання про усунення ПУ з поста в порядку імпічменту, яке подається на розгляд, ініціюється тою ж самою ВРУ.
Те ж саме стосується відповідальності Президента України в порядку адміністративного судочинства. Згідно з ч. 4 ст. 18 Кодексу адміністратив- ного судочинства Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України [2, с. 13]. Об’єктивність і неупередженість притягнення до адміністративної відповідальності ПУ в даному випаду також викликає сумнів.
Вважаємо доцільним організувати спеціальну особливу судову структуру, яка буде здійснювати процедуру відповідальності вищих державних органів та посадових осіб, зокрема що стосується Президента України як суб’єкта владних повноважень. Яскравий приклад такого органу представляє Висока палата правосуддя у Франції, що регулюється розділом IX, а зокрема ст. 67 та ст. 68 чинної Конституції Франції, а зокрема згідно з ст. 67 цей орган обирається в рівній кількості Національними зборами і Сенатом, тобто двома палатами парламенту, із складу палат після кожного повного чи часткового обновлення цих палат. Відповідно до ст. 68 обвинувачення Президенту Республіки може бути пред явлено тільки двома палатами шляхом прийняття відкритим голосуванням абсолютною більшістю ідентичного рішення, а судить Президента Республіки саме Висока палата правосуддя [7].
Згідно з ст. 198 Конституції Польщі Президент несе конституційну відповідальність перед Державним Трибуналом. Відповідно до ст. 199 цей орган складається з голови, двох заступників голови і 16 членів, що обираються Сеймом не з числа депутатів і сенаторів на строк повноважень Сейму. Замісники голови, а також не менше половини членів повинні мати кваліфікацію, що вимагається для зайняття посади судді [6]. Можна вважати організацію даного органу найбільш досконалою та найбільш прийнятною як зразка впровадження в державно-правову практику України, так як орган є дісно безстроннім, оскільки члени трибуналу не є представниками палат, а також компетентним, оскільки половина членів є кваліфікованими суддями, на відміну від Високої палати правосуддя у Франції.
Тому, досить актуальною залишається проблема реформування механізму відповідальності вищих посадових осіб, а зокрема Президента України. Варто закцентувати увагу на питанні, що нещодавно розглядалося на засідання парламентського комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності щодо реформування Міністерства внутрішніх справ, де одним із етапів передбачається створення державного бюро розслідування як незалежного антикорупційного органу, що буде наділений функцією розслідування злочинів, вчинених вищими посадовими особами. Варто зауважити, що норма, що передбачає створення такого органу, вже давно закріплена в Основному Законі, зокрема в п. 9 перехідних положень Конституції України [1, с. 67].
Отже, для забезпечення легітимного функціонування інституту глави держави, враховуючи практичні здобутки досвіду зарубіжних держав, слід удосконалювати процедуру застосування санкцій до Президента України як органу державної влади. Щодо конституційно-правової форми відповідальності шляхом застосування процедури імпічменту необхідно деталізувати підстави притягнення глави держави до конституційно-правової відповідальності. Окрім того, вважаємо доцільною пропозицію про зміну суб’єкта ініціювання процедури імпічменту, а саме регламентувати таке повноваження, зокрема нормами Основного Закону, для народу як джерела влади. Також було б доречним іпмплементувати в національне законодавство і вітчизняну державно-правову практику здійснення процедури імпічменту глави держави створення спеціального незалежного і безстороннього органу на кшталт Високої палати правосуддя у Франції, або ж Державного трибуналу в Польщі.

Список використаних джерел
1. Конституція України: Офіц. видання. – Станом на 01.11.2010 р. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 88 с.
2. Кодекс адміністративного судочинства України [текст] чинне законодавство України зі змінами та доповненнями станом на 3 вересня 2012 р.: (відповідає офіційному текстові) – К.: «Центр учбової літератури», 2012. – 128 с.
3. Про всеукраїнський референдум : Закон від 06 листопада 2012 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada. gov.ua/laws/show /5475-17
4. Про Конституційний Суд України : Закон України від 16 жовтня 1996 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/ show/422/96-%D0%B2%D1%80
5. Про судоустрій та статус суддів : Закон України від 7 липня 2010 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/ 2453-17/page
6. Конституція Польщі : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitutions.ru/archives/182/2
7. Конституція Франції : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.labex.ru/page/konst_france.html
8. Кресіна І. О. Інститут імпічменту: Порівняльний політико-правовий аналіз ∕ І. О. Кресіна, А. А. Коваленко, С. В. Балан − К. : Видавництво «Юридична думка», 2004. – 176 с.
9. Мартинюк Р. Інститут імпічменту в Україні: вади вітчизняної моделі / Р. Мартинюк // Право України. – 2008. – № 2. – С. 105-108.
10. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 105, частини першої статті 111 Конституції України (справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України) від 10.12.2003 № 19-рп/2003/Верховна Рада України : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/v019p710-03
11. Шемшученко Ю. С. Великий енциклопедичний юридичний словник / Ю. С. Шемшученко. – К. : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. – 992 с.

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

One thought on “Президент України як суб’єкт відповідальності: окремі проблемні аспекти

  1. Pingback: Науковий блоґ » Проблеми юридичної відповідальності Президента України

Залишити відповідь